Рішення № 135459487, 03.04.2026, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/8659/25

Провадження № 2/362/1379/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2026 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,

за участю секретаря Тельнової О.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без фіксування технічними засобами на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів за минулий час,

в с т а н о в и в:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій вона просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання двох дітей за минулий час у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно за утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 01.12.2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 та утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01.12.2018 року до моменту пред`явлення позову.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.08.2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, у період якого народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З осені 2014 року позивач разом з дітьми проживають за адресою: АДРЕСА_1 , повністю знаходяться на її утриманні. Відповідач з грудня 2018 року ухиляється від виховання та утримання дітей, матеріальної допомоги не надає. Наразі донька є неповнолітньою особою, син з 16.02.2022 року є повновлітньою особою, у 2021 року закінчив школу, здобув середню освіту та вступив на денну форму навчання до Київського національного університету будівництва та архітектури, терміном навчання до 30.06.2025 року. Позивач неодноразово зверталась до відповідача щодо надання коштів на утримання дітей за минулий період. Проте, відповідач зазначав про відсутність грошових коштів, прибутку, аліменти на утримання дітей не сплачував. Відповідач є особою працездатного віку, має постійний дохід, займається підприємницькою діяльністю, має в користуванні та у власності рухоме та нерухоме майно, інших дітей на утриманні не має.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21.11.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів за минулий час, залишено без руху та надано строк для усунення зазначених недоліків (а.с. 43-44 т.1).

09.12.2025 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15.12.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, відмовлено (т. 1 а.с. 54-57).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23.12.2025 року визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М. від участі у цивільній справі №362/8659/25. Вирішення питання заяви про відвід передано іншому судді у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України (т 1 а.с. 68-70).

Ухвалою судді Васильківського міськрайонного суду Київської області Поповича О.В. від 24.12.2025 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про відвід судді у справі №362/8659/25 і повернуто матеріали справи судді Васильківського міськрайонного суду Київської області Лебідь-Гавенко Г.М. (т. 1 а.с. 73-74).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.01.2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, відмовлено (т. 1 а.с.92-94).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.01.2026 року задоволено частково клопотання ОСОБА_1 . Витребувано у Головного управління Державної податкової служби у Київській обл. інформацію, а саме декларацію про майновий стан і доходи ОСОБА_2 , як фізичної особи-підприємця за період з 01.12.2018 року по 2025 рік включно (т. 1 а.с. 113-115).

12.01.2026 представник ОСОБА_2 адвокат Шифердеккер О.О. подала до суду відзив на позовну заяву, проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав їх необгрунтованості та безпідставності, відсутності предмету спору. Зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обгрунтованості заявлених позовних вимог, зокрема не надано доказів здійснення нею повного утримання дітей з грудня 2018 року по теперішній час та в чому полягає таке утримання. Також відсутні докази самоусунення відповідача від обов`язку в утриманні дітей. Позивачем також не надано доказів вжиття заходів отримання від відповідача аліментів з грудня 2018 року по 25.09.2025 року. Відповідач завжди здійснював утримання дітей та родини, сплачував комунальні послуги, купував продукти харчування, речі, оплачував шкільні внески за доньку, надавав кошти сину, здійснював поповнення мобільних телефонів дітей. Зазначає, що діти разом з позивачем проживають в будинку, що належить на праві власності матері відповідача, де також проживає і сам ОСОБА_2 . Відповідач належним чином здійснював утримання та виховання доньки, на рахунок позивача добровільно, систематично здійснював переказ коштів. ОСОБА_2 не ухиляється від виконання своїх обов`язків, право доньки на утримання ним реалізується, а тому відсутнє порушене право, яке потребує судового захисту у вигляді стягнення аліментів (т. 1 а.с.119-122).

27.01.2026 позивач подала до суду відповідь відзив на позовну заяву. Зазначає, що доводи, викладені у відзиві на позовну заяву є необгрунтованими, вибірковими та такими, що не відповідають фактичним обставинм справи та наданим доказам. У період з 01.12.2018 року по теперішній час позивач здійснює повне та безперервне утримання дітей, що включає витрати на харчування, засоби гігієни, одяг, медичні послуги, освіту, зв`язок, дозвілля та інші щоденні потреби. Відповідач не здійснював постійної та належної участі у фінансовому забезпеченні дітей. Надані відповідачем платіжні документи мають епізодичний характер, мали місце у період 2025 року та не підтверджують системного виконання обов`язку утримання дітей з 2018 року. Поповнення мобільного зв`язку та оплата за шкільні приладдя, не може розглядатися як належне виконання утримання дітей, передбаченого ст. 180 СК України. Перерахування сину коштів в сумі 7 035,18 грн. було використано на оплату навчання та є разовими додатковими витратами, що не є аліментами. Відповідач фактично не бере участі у вихованні неповнолітньої доньки, не підтримує регулярного спілкування та взаємодії, не забезпечує стабільних житлових умов для дітей (т. 1 а.с. 197-201).

02.02.2026 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив від представника ОСОБА_2 адвоката Шифердеккер О.О., в яких зазначено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що з грудня 2018 року вживались заходи щодо одержання аліментів з відповідача, за результатами яких аліменти не були отримані через ухилення останнього у їх сплаті. Будь-які інші докази на підтвердження позовних вимог також відсутні. Долучені позивачем докази до відповіді на відзив, подані з порушенням процесуальних норм їх подання та не доводять обставин, на які посилається позивач в позовній заяві. З моменту розірвання шлюбу з позивачем, відповідач систематично, щомісяця добровільно здійснює переказ коштів на рахунок позивача на утримання доньки. Зокрема, у лютому 2026 року здійснив переказ коштів в сумі 3 750,00 грн., що становить 25% від його заробітної плати. Відповідач не здійснює підприємницьку діяльність, єдиним джерелом його доходу є заробітна плата в розмірі 15 000,00 грн. Податкові декларації є лише доказом ведення відповідачем підприємницької діяльності у зазначений період, але не є доказом не виконання відповідачем обов`язку з утримання дітей з грудня 2018 року по теперішній час, а також не є доказом самоусунення відповідача від обов`язку щодо утримання дітей (т. 2 а.с. 68-74).

11.02.2026 року позивач подала до суду додаткові письмові пояснення, в яких зазначила, що докази, долучені до відповіді на відзив, подані у межах строку, встановленого судом, з урахуванням особливостей спрощеного позовного провадження. З грудня 2018 року позивач самостійно займається вихованням та утриманням дітей. Відповідачем не надано доказів регулярного, систематичного, достатнього та співмірного утримання дітей у вказаний період. Окремі, поодинокі платежі, здійснені у 2025 році, не можуть вважатися належним виконанням обов`язку щодо утриманя дітей. Відповідач почав здійснювати сплату аліментів після звернення позивача до суду. У період з 2018 року по 2025 рік відповідач отримував стабільні та значні доходи від підприємницької діяльності. Таким чином, у відповідача наявні фінансові можливості для сплати аліментів у більшому розмірі. Проте, відповідач самостійно визначає розмір та порядок сплати аліментів, без погодження з позивачем. Добровільні, епізодичні та односторонньо визначені платежі не усувають права позивача на судовий захист та не є підставою для твердження про відсутність предмета спору (т. 2 а.с. 100-105).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, відповіді на відзив та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за наявності відзиву на позовну заяву, заперечень, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 02.08.2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Васильківського міського управління юстиції Київської області, про що зроблено запис за №190, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 8).

У період шлюбних відносин у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у подружжя народилась донька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 10).

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28.10.2025 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 02.08.2003 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юситції Киїської області, актовий запис №190 (т. 1 а.с. 202).

У період з 01.09.2021 року по 30.06.2025 році ОСОБА_4 навчався в Київському національному університеті будівництва та архітектурі на денній формі навчання на факультеті інженерних систем та екології (т. 1 а.с. 12).

30.06.2025 року ОСОБА_4 отримав диплом бакалавра НОМЕР_4 про закінчення у 2025 році Київського національного університету будівництва та архітектури (т. 1 а.с. 11).

Станом на момент звернення до суду з позовом, ОСОБА_3 є неповнолітньою особою, ОСОБА_4 є повнолітньою особою.

Як вбачається з акту №264 обстеження умов проживання, виданого Службою у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради від 08.12.2025 року, при обстеженні умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що житло розміщене на 1-му поверсі 1-2 поверхового будинку, складається з трьох кімнат: ванна кімната, санвузол, коридор, 2-ий поверх не жилий (ведуться будівельні роботи). Кімнати з меблями, в дитини облаштоване місце для навчання, наявний змінний, сезонний одяг. За вказаною адресою проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . Дитина забезпечена усім необхідним для навчання та проживання (т. 1 а.с. 50).

Як вбачається з відповіді Головного управління ДПС у Київській обл. від 26.01.2026 року, що була надана на вимогу ухвали суду від 12.01.2026, за період з 2018 року по 2025 рік в податковій декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 наявні відомості про суму доходу за кожний звітний (податковий) період (т. 1 а.с. 164-193).

Звертаючись з позовом про стягнення аліментів, позивачка посилається на те, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дітей, хоча має фінансову можливість, оскільки отримує постійний дохід, займається підприємницькою діяльністю, інших дітей на утриманні не має.

Щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини суд виходит із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до ст. 141 Сімейного Кодексу (далі -СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Статтею 180 СК України визначено обов`язок батьків утримувати дитину, а саме батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовано заявлено позовні вимоги про стягнення аліментів, оскільки між сторонами виник спір щодо способу виконання батьками обов`язку по утриманню дитини і у даному випадку розмір щомісячного утримання на неповнолітню дитину має бути визначений рішенням суду, оскільки таке вирішення спору забезпечить саме інтереси дитини, які не можуть бути проігноровані у ситуації спору між батьками.

Частиною 1 ст.182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною 3 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

За положеннями статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 р. передбачено, що згідно з ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.

У відповідності до положень ч.1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Вказана правова позиція узгоджується в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року № 461/4936/16.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік", встановлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2025 р. 3196 гривень.

Визначаючи розмір аліментів, який має сплачувати відповідач на утримання малолітньої дитини у твердій грошовій сумі, суд враховує наступне:

- заявляючи вимоги про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, позивачем не наведено жодного розрахунку таких витрат із вказанням конкретних щомісячних трат на конкретні товари та послуги для дитини та їх вартості із підтвердженням доказів цього;

- стосовно стану здоров`я та матеріального становища дитини, суд зазначає, що сторонами у справі не подавалось будь-яких доказів щодо незадовільного стану здоров`я дитини та не подавалось доказів на підтвердження матеріального становища дитини, який в т.ч. має характеризуватись розміром заробітку самої позивачки;

- стосовно стану здоров`я та матеріального становища платника аліментів, суд зазначає, що відповідач не посилався та не надавав жодних доказів стосовно свого незадовільного стану здоров`я. При цьому, відповідач знаходиться у працездатному віці і суд виходить із того, що батько, як працездатна та здорова людина, не позбавлена можливості працювати, отримувати дохід та відповідно надавати матеріальну допомогу на утримання неповнолітньої доньки.

Крім того, судом враховується відсутність будь-яких даних про здійснення стягнень з відповідача за будь-якими іншими рішеннями суду, виконавчими документами, кредитними зобов`язаннями тощо.

Будь-яких інших обставин, передбачених ст. 182 СК України судом не встановлено та сторонами у справі не доводилось і не заперечувалось.

Підстав для звільнення відповідача від обов`язку утримувати доньку, передбачених ст.188 СК України, не встановлено.

Відповідач повинен у відповідності до вимог закону утримувати дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати їй добрі умови для проживання та виховання, у тому числі, забезпечувати матеріально.

Згідно ст.ст. 76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст.ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Врахувавши всі зазначені вище обставини справи, суд приходить до висновку, що з метою дотримання вимог закону про те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, визначений законом прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, і враховуючи рівність обов`язків обох батьків щодо матеріального забезпечення дитини, заявлений розмір аліментів слід в даному випадку зменшити та визначити його в розмірі частини всіх видів заробітку (доходів) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, адже цей розмір забезпечить загалом існування дитини, а його подвійний розмір, який має бути забезпечений матір`ю дитини, ураховуючи рівність обов`язків батьків по утриманню дитини, забезпечить достатній загальний розмір утримання для гармонійного розвитку дитини.

Визначаючи саме такий розмір аліментів суд виходить із того, що відповідач є здоровою та працездатною людиною, отже відсутні непереборні обмеження, які б не дозволяли відповідачу працювати, а відтак відповідач може та має працювати для отримання доходу і надання утримання дочки. Також суд враховує відсутність у відповідача інших утриманців, та будь-яких інших стягнень з відповідача і відсутність посилань останнього на неможливість сплати аліментів у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд вважає визначений розмір аліментів достатнім та справедливим. Стягнення аліментів у такому розмірі відповідатиме вимогам закону та інтересам дитини, та не порушить прав сторін.

Згідно ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Судом встановлено, що до суду з позовом про стягнення аліментів позивачка звернулася 31.10.2025 року, у зв`язку з чим суд вважає можливим присудити аліменти з 31.10.2025 року, а саме з дня подачі позову до суду.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Щодо вимоги про стягнення аліментів за минулий період суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Тлумачення ч. 2 ст. 191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини:

- вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти;

- неможливість одержання аліментів у зв`язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.

Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто, свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.

Вказане викладено й у постанові апеляційного суду від 26.12.2025 у справі № 953/5261/25.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Вказані висновки наведені Верховим Судом, зокрема, у постановах від 19 грудня 2019 у справі № 635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі № 672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18.

Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа №215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Аналогічні висновки містяться у поставі Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.

Також, під ухиленням від сплати аліментів у юридичній науці розуміють пряму відмову від надання утримання, а також різні дії (бездіяльність) зобов`язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів.

Суд зауважує, що обов`язок доказування у даній категорії справ покладено саме на позивача, отже, саме позивач має довести не лише факт направлення офіційних звернень, а факт умисного ухилення від виконання обов`язку по утриманню дитини після отримання відповідного звернення. Тобто, позивач має не лише підтвердити факт надіслання офіційного звернення про необхідність виконати обов`язок по утриманню дитини, а й факт отримання або відмову в отриманні такого звернення, що підтверджуватиме ухилення особи від виконання обов`язку.

У позовній заяві позивач зазначала, що відповідач з 2018 року ухилявся від матеріального утримання та забезпечення дітей, вона неодноразово зверталась до відповідача з вимогою щодо сплати коштів за минулий період, однак такі вимоги залишились без реагування та задоволення.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів того, що позивач вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача за минулий період та не змогла їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Наявна в матеріалах справи досудова вимога від 25.09.2025 року не може вважатися доказом вжиття заходів щодо одержання аліментів за минулий період, оскільки зі змісту вимоги вбачається пропозиція відповідачу почати сплачувати аліменти у майбутньому та міститься повідомлення про можливе звернення до суду, а не вимога про сплату конкретної суми аліментів за попередні роки. Також, вимога не підтверджує факту відмови відповідача або ухилення від сплати аліментів, що є обов`язковою умовою для стягнення аліментів за минулий час. Більше того, позивачем та відповідачем до матеріалів справи додано платіжні інструкції про сплату аліментів на утримання ОСОБА_3 за період з жовтня 2025 року по лютий 2026 року (т. 1 а. с. 137-139, т. 2 а.с. 81).

Відповідно до частини 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом, визначеним СК України, та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановленні обставини, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення аліментів за минулий час не підлягають задоволенню, оскільки вжиття заходів щодо отримання аліментів з відповідача, та дій останнього, направлених на ухилення від їх сплати, не підтверджено позивачем належними, допустимими і достатніми доказами.

На підставі вищенаведеного, позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Відповідно до п.3 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.

Згідно ч. 6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь Держави в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтею 51 Конституції України, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про судовий збір», статтями 104, 110, 114, 115, 180, 182, 184, 191 СК України, статтями 12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 280, 430 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів за минулий час задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31.10.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1211,20 грн. судового збору.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Текст рішення складено 03.04.2026 року.

Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко