Рішення № 74385570, 29.05.2018, Баришівський районний суд Київської області

Справа № 355/680/17

Провадження № 2/355/8/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року Баришівський районний суд Київської області у складі

головуючого судді Єременка В.М.

за участю секретаря Котенко Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Баришівка Київської області цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, пені 3% та інфляційних за договором позики та зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, пені 3% та інфляційних за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що 10 січня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики. За умовами договору відповідач, як позичальник отримав в борг від позивача ОСОБА_1, як позикодавця грошові кошти в сумі 330 000 гривень строком з 10 січня 2014 року по 10 липня 2014 року включно, без сплати процентів за користування грошовими коштами. Згідно п. 4 договору зазначені грошові кошти були передані ОСОБА_1 відповідачу до моменту підписання ними договору і підписання договору підтверджує цей факт. На виконання умов договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 330 000 гривень, про що ним власноручно складена письмова розписка і зобов'язання повернути отримані кошти до 10.07.2014 року. Розписка була складена і грошові кошти передані відповідачу в присутності ОСОБА_4, яка власноручно засвідчила це своїм підписом. Відповідно до п. 3 договору повернення боргу відповідачем ОСОБА_2 повинно було відбутися готівкою в м. Києві не пізніше 10 липня 2014 року. Факт повного або часткового розрахунку відповідно до п. 8 договору повинен підтверджуватися підписами сторін. Договір був складений в двох примірниках для кожної із сторін. Будь-яких дій на повернення повної або часткової суми позики у визначений договором строк до 10 липня 2014 року відповідач ОСОБА_2 не здійснив і до цього часу не здійснює, не зважаючи на неодноразові вимоги позивача при особистих зустрічах та в телефонному режимі. У зв'язку' з чим на час подачі позовної заяви його заборгованість за Договором складає 330000 гривень.

Таким чином між сторонами був укладений договір позики, на виконання умов якого ОСОБА_2 у власність були передані готівкові грошові кошти у розмірі 330 000 гривень зі строком повернення до 10 липня 2014 року, про що свідчать умови договору. Однак в установлений договором строк він їх не повернув, тобто порушив умови договору та норми матеріального права.

Відповідно до п. 5 договору за порушення строку повернення суми позики ОСОБА_2 зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Враховуючи вимоги п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України та п. 5 договору з відповідача в якості пені підлягає стягненню (330 000:100x365днів) =1 204 500 гривень.

Крім того, п. 6 договору було узгоджено, що в разі несвоєчасного повернення ОСОБА_2 суми позичених грошових коштів він зобов'язаний повернути всю суму позики з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої свій, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вимоги ст. 625 ЦК України та п. 6 договору, з ОСОБА_2 станом на 29 травня 2017 року підлягає до стягнення:

в якості 3% процентів від простроченої суми

(330 000:100хЗх2роки)+(330 000:100x3:365х323)=19800+8 760,82=28 560,82 гривень.

- в якості інфляційних

з 11 по 31 липня 2014 року (330 000х100,4%-330 000):31x21=894,19 грн.;

за серпень-грудень 2014 року (330000х100,8%х102.9%х102,4%х101,9%х103%-330 000)=37 875,79 грн.;

за 2015-2016 роки (330 000x143,3%х112,4%-330 000)=201 528.36 грн.;

за січень-квітень 2017 року (330 000x101,1x101x101.8x100,9-330 000)= 19 234.05 грн.,

а всього 894,19+37 875,79+201 528.36+19 234,05=259 532,39 грн.

Таким чином, ціна позову буде складати: 330 000+1 204 500+28 560,82+259 532,39= 1 822 593,21 грн.

ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 10.01.2014 в сумі 330 000 гривень, пеню в сумі 1 204 500 гривень. 3% річних в сумі 28 560,82 гривень, інфляційні в сумі 259 532,39 гривень, а загалом 1822 593,21 (один мілійон вісімсот двадцять дві тисячі п'ятсот дев'яносто три) гривні 21 копійку.

17 квітня 2018 року судом винесена ухвала по об’єднання в одне провадження цивільної справи №355/680/17, провадження 2/355/8/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, пені 3% та інфляційних за договором позики та цивільної справи №355/1284/17, провадження №2/355/30/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

В зустрічній позовній заяві про визнання договору позики недійсним позивач ОСОБА_3 зазначає, що 25 травня 1994 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, з яким вона проживає по нині і мають чотирьох спільних дітей. Вона не працює, займаюся вихованням дітей. Дохід сім'ї складає заробітна плата чоловіка. 03 липня 2017 року від чоловіка дізналася, що між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики у 2014 році, відповідно до якого її чоловік позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 330 000,00 грн. для відкриття та розвитку власного бізнесу. Однак планований бізнес-партнер ОСОБА_2 невдало розпорядився коштами, які її чоловік позичив у ОСОБА_1, та не зміг повернути вчасно усю суму боргу, у зв'язку із чим його позикодавець звернувся до суду із позовом про стягнення суми боргу із нарахуванням штрафних санкцій.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області було накладено арешт на житловий будинок за адресою: провулок Приканальний, 7 в селі Борщів, Баришівського району Київської області, який належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2, оскільки був придбаний за договором купівлі-продажу житлового будинку від 03.06.2004 року за період перебування у шлюбі. Між нею та її чоловіком не укладалося жодних угод щодо зміни порядку користування чи розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності. Отримання позики ОСОБА_2 без її згоди без звернення стягнення на спільне сумісне майно майже неможливо у даній ситуації, що призводить до звуження її прав та прав їхніх дітей на користування спільним сумісним майном, становить собою порушення вимог, встановлених законодавством до форми укладення договору. ОСОБА_3 вважає, що укладення договору позики без отримання її згоди, порушує її право на володіння, користування та розпорядження майном, що знаходиться у їхній з чоловіком спільній сумісній власності.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 діяли недобросовісно.

ОСОБА_3 просить суд визнати договір позики грошових коштів у сумі 330 000,00 грн, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 10.01.2014 року без згоди ОСОБА_3 недійсним.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 по первісному позову та відповідно відповідач по зустрічному позову – ОСОБА_5, первісний позов підтримав в повному обсязі і заперечував проти зустрічного позову та пояснив суду, що позовні вимоги до ОСОБА_2 грунтуються на укладеному 10 січня 2014 року (договорі позики та розписці ОСОБА_2О.) між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, де ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 330000 грн. позики на строк до 10 липня 2014 року. На неодноразові звернення про повернення позики при особистих зустрічах та в телефонних розмовах, ОСОБА_2 борг не повернув. Факт повного або часткового розрахунку відповідно до п.8 договору повинен підтверджуватися підписами сторін.

Щодо позовної заяви ОСОБА_3 то ОСОБА_5 вважає її незаконною, яка не відповідає нормам матеріального права та суперечить їм. Факт підписання ОСОБА_2 договору та розписки свідчить про отримання ним всієї грошової суми. Між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики і ці документи свідчать про його укладення. Щодо ст. 65 СК України то назва цієї статті викладена таким чиним: «Права подружжя на розпорядження майном, що є об’єктом права спільної власності подружжя». ОСОБА_5 вважає, що отримані кошти ОСОБА_2 були використані в інтересах його сім’ї, так як із довідки про його доходи вбачається, що ОСОБА_7 по два квартали на рік взагалі не мав доходів, а тому його сім’я проживала за кошти ОСОБА_1, де намагання повернути гроші у ОСОБА_2 відсутнє.

Представник відповідача ОСОБА_8 – ОСОБА_9 в судовому засіданні на розгляді справи заперечувала проти заявленого ОСОБА_1 позову до ОСОБА_2 та підтримує позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ОСОБА_9 просить суд зменшити розмір пені за первісним позовом, визнає факт укладання договору і написання ОСОБА_2 розписки про отримання грошових коштів. Якщо суд визнає первісний позов обгрунтованим, то в такому разі просить застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки. Вказує на те, що в лютому, березні та квітні 2016 року ОСОБА_2 мовляв частково повернув борг в сумі 1200 доларів США, однак, яких-небудь підтверджуючих документів вона суду не надала. Стверджує, що отримані від ОСОБА_1 кошти ОСОБА_2 витратив в рамках бізнеспроекту, але якого саме, не зазначила. В той же час просить відмовити в задоволенні первісного позову, що для суду є не зрозумілою така двояка позиція з боку ОСОБА_9.

Представник ОСОБА_3, як позивача по зустрічному позову – ОСОБА_10 в судовому засіданні заперечувала проти заявленого первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та підтримала зустрічний позов ОСОБА_3 і просила суд його задовольнити, посилаючись на те, що це впливає на права та обов,язки її клієнтки згідно до ст.ст. 63 та 65 СК України та ч. 1 ст. 190 ЦК України. Щодо первісного позову то на переконання ОСОБА_10 то цей договір не було укладено в інтересах сім’ї. Сума пені не співрозмірна з сумою боргу і відповідно до ст. 551 ЦК України вона судом може бути зменшена. Заперечує проти позову ОСОБА_1, так як дуже велика зазначена сума неустойки. Сам факт укладення договору ОСОБА_10 не заперечує і доказів про повернення ОСОБА_1 частини коштів ОСОБА_2 у неї немає.

Суд, з,ясувавши обставини справи, допитавши сторони по справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що заявлений первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, пені 3% та інфляційних за договором позики є обґрунтованим та підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що 10 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, де позичальник отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 330 000 гривень строком до 10 липня 2014 року включно без сплати процентів за користування грошовими коштами. Згідно п. 4 підписаного сторонами договору, зазначені грошові кошти були передані ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2, про що ним власноручно складена письмова розписка і зобов'язання повернути отримані кошти до 10.07.2014 року. Розписка була складена і грошові кошти передані відповідачу в присутності ОСОБА_4, яка власноручно засвідчила це своїм підписом. Відповідно до п. 3 договору, повернення боргу відповідачем ОСОБА_2 повинно було відбутися готівкою не пізніше 10 липня 2014 року. Факт повного або часткового розрахунку відповідно до п. 8 договору повинен підтверджуватися підписами сторін. А тому намагання представників ОСОБА_2та ОСОБА_3 ствердити, що мовляв ОСОБА_2 тричі в лютому, березні та квітні 2016 року частково повернув грошові кошти в сумі 1200 доларів США не підтверджується матеріалами справи.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 1048 ЦК України, Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Станом на 29 травня 2018 року грошові кошти ОСОБА_2 ОСОБА_1 не повернув.

Стаття 207 ЦК України надає тлумачення, що правочин, вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин, про який йде мова у даній справі, вчинявся у письмовій формі, у формі договору та написанням розписки.

В ч. 1 статті 1047 ЦК України визначені вимоги до форми договору позики, а саме договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа – незалежно від суми.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України вказує на те, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, зважаючи на невиконання відповідачем зобов’язання стосовно повернення позики, позивач вправі вимагати від відповідача за договором стягнення відповідної суми за договором та нараховані інші суми в зв’язку з неповерненням грошових коштів.

Встановлене судом підтверджується письмовими матеріалами справи:

- ксерокопіями паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_2

- ксерокопією договору позики від 10 січня 2014 року;

- іншими матеріалами справи.

Суд також вважає, що зустрічний позов дружини ОСОБА_2 – ОСОБА_3, є не що інше, як спосіб уникнути від повернення існуючої позики, який не обгрунтований, де їх представники в судовому засіданні не надали суду ніяких аргументів на підтвердження зустрічних позовних вимог, в тому числі і щодо не існуючого часткового повернення позики на початку 2016 року.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов,язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку кількість речей того ж роду такої ж якості.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Вирішуючи питання про часткове задоволення позовним вимог позивача, судом врахованіарифметичні помилки, які мали місце при підрахунках сум боргу при складанні позовної заяви.

П .1 ч. 2 ст. 258 ЦК України визначає, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор-прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 8 СК України передбачає, що якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Суд, вирішуючи спір, вважає, що до задоволення по первісному позову з урахуванням всіх обставин справи до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає: заборгованість за договором позики від 10.01.2014 року в сумі 330000 (триста тридцять тисяч) грн. 00 коп., пеня в розмірі 250000 (двісті п’ятдесят тисяч) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 28560 (двадцять вісім тисяч п,ятсот шістдесят) грн. 82 коп., інфляційні в сумі 259532 (двісті п’ятдесят дев’ять п’ятсот тридцять дві) грн. 39 коп., а всього 868093 вісімсот шістдесят вісім тисяч дев’яносто три) грн. 21 коп.

В решті заявленим позовних вимог по первісному позову слід відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 28, 76-78, 81, 258, 263, 268, 272, 280-289, 352, 354, 355 ЦПК України (в редакції 2017 року), ст.ст. 16, 203, 207, 256, 257, 258, 525, 526, 527, 545, 551, 613, 625, 1046-1049 ЦК України, ст. ст. 60-65 СК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, пені 3% та інфляційних за договором позики задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: 07504, село Борщів, вул. Приканальна, буд. 7, Баришівського району, Київської області на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, проживаючого за адресою: 04211, АДРЕСА_1 заборгованість за договором позики від 10.01.2014 року в сумі 330000 (триста тридцять тисяч) грн. 00 коп., пеню в розмірі 250000 (двісті п’ятдесят тисяч) грн. 00 коп., 3% річних в сумі 28560 (двадцять вісім тисяч п,ятсот шістдесят) грн. 82 коп., інфляційні в сумі 259532 (двісті п’ятдесят дев’ять п’ятсот тридцять дві) грн. 39 коп., а всього 868093 вісімсот шістдесят вісім тисяч дев’яносто три) грн. 21 коп.

В решті заявленого позову ОСОБА_1 відмовити.

Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Апеляційного суду Київської області через Баришівський районний суд Київської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у відповідності до ч. 2, 3 ст. 354 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 01.06.2018 року.

Суддя Баришівського

районного суду ОСОБА_11