Рішення № 65164251, 27.02.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2017р. Справа№ 914/507/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м.Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Агро-Союз», м.Львів

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «КАМАЗ-Україна», смт.Ювілейне Дніпропетровської області

про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24.02.2015р.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю

від відповідача-1: не зявився

від відповідача-2: не зявився

Суть спору: позов заявлено Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Агро-Союз», м.Львів, та до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАМАЗ-Україна», смт.Ювілейне Дніпропетровської області, про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24.02.2015р.

У звязку із скасуванням Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2016р. постанови Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016р. та рішення господарського суду Львівської області від 26.04.2016р. у справі №914/507/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Агро-Союз», м.Львів та до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАМАЗ-Україна», смт.Ювілейне Дніпропетровської області про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24.02.2015р., у відповідності до ст.2-1 ГПК України, проведено автоматизований розподіл справи, за результатом якого справу №914/507/16 передано на новий розгляд судді Щигельської О.І.

Ухвалою суду від 15.12.2016р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.01.2017р. Ухвалою суду від 16.01.2017р. розгляд справи відкладено на 30.01.2017р. у звязку з неявкою сторін. Ухвалою суду від 30.01.2017р. розгляд справи відкладено на 13.02.2017р. у звязку з неявкою сторін. Ухвалою суду від 13.02.2017р. строк вирішення спору за клопотанням представника позивача продовжено на 15 днів та відкладено розгляд справи на 27.02.2017р. для надання можливості відповідачам забезпечити явку повноважних представників.

Представнику позивача розяснено права згідно ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання 27.02.2017р. зявився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, вказаних у позовній заяві, додаткових поясненнях (вх.№9101/16 від 04.03.2016р., вх.№13345/16 від 29.03.2016р.) та поясненнях (вх.№5716/17 від 13.02.2017р.). Просив позов задоволити.

Відповідачем-1 явки повноважного представника в судове засідання 27.02.2017р. повторно не забезпечено, хоча про час та місце проведення судового засідання його повідомлено належним чином. Проте, до матеріалів справи долучено пояснення ТзОВ ВП «Агро-Союз» (вх.№7439/17 від 23.02.2017р.), в яких просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідачем-2 явки повноважного представника в судове засідання 27.02.2017р. повторно не забезпечено, хоча про час та місце проведення судового засідання його повідомлено належним чином. Однак, окрім відзиву ТзОВ «КАМАЗ-Україна» (вх.№9101/16 від 04.03.2016р.), до матеріалів справи також долучено його пояснення (вх.№1407/17 від 16.01.2017р.), в яких просить відмовити у задоволенні позову.

Суд, беручи до уваги встановлений ст.69 ГПК України строк вирішення спору, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст. 4-3 ГПК України судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у звязку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Відповідно до ч.1 ст.111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Так, у постанові Вищого господарського суду від 22.11.2016р. по справі №914/507/16, серед іншого, зазначено, що при вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій зроблено передчасний висновок про те, що позивач не довів обставин порушення оспорюваним договором поворотної фінансової допомоги, який був укладений після кредитного договору, його прав і законних інтересів, а також не дослідили положення оспорюваного договору, зокрема щодо правосубєктності ТзОВ «Виробниче підприємство «Агро-Союз» під час укладення договору поворотної фінансової допомоги. Відтак, вказані порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме щодо наявності або відсутності факту встановлення договором цивільних прав та обовязків, які регулюють можливість укладання договорів на зразок оспорюваного у даній справі, а висновок про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним у даному випадку є передчасним.

Беручи до уваги зазначені вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, розглянувши подані докази в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено таке.

Між Відкритим акціонерним товариством ОСОБА_2, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (банк за договором, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Агро-Союз» (позичальник за договором, відповідач-1 по справі) укладено кредитний договір №126-СВ від 03.09.2010р., до якого неодноразово вносились зміни шляхом підписання сторонами додаткових угод та за яким банк надає позичальнику фінансування з загальною сумою фінансування 8625397,50 доларів США з можливістю отримання в доларах США, євро та гривні та з терміном фінансування до 28.02.2015р. (п.1.1).

Відповідно до п.8.3 кредитного договору (в редакції додаткової угоди №11 від 09.12.2013р. до договору кредиту), позичальник без попередньої письмової згоди банку зобовязується, серед іншого, не здійснювати операції одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб.

Проте, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Агро-Союз» (позичальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАМАЗ-Україна» (позикодавець за договором, відповідач-2 по справі) укладено договір поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24.02.2015р., за яким позикодавець зобовязався надати позичальнику поворотну фінансову допомогу в розмірі 25000000,00грн., а позичальник повернути грошові кошти в порядку та на умовах передбачених даним договором (п.1.1).

Як вбачається з платіжного доручення №170 від 10.08.2015р., умови вказаного договору відповідачем-2 виконано та надано відповідачу-1 поворотну фінансову допомогу у встановленому договором порядку та розмірі.

Позивач стверджує, що банком згода на укладення договору про надання поворотної фінансової допомоги не надавалась, оскільки відповідачем-1 не повідомлено ПАТ «Укрсоцбанк» намір його укладення, а про існування такого договору банку стало відомо при ознайомленні з матеріалами справи №914/3604/15 про банкрутство ТзОВ ВП «Агро-Союз».

Відтак, вважаючи, що договір поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24.02.2015р. укладений між ТзОВ «КАМАЗ-Україна» та ТзОВ ВП «Агро-Союз», укладено останнім з перевищенням господарської компетенції, ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду із позовом про визнання вказаного договору недійсним з моменту його укладення.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.207 ГК України, господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач стверджує, що уклавши договір поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24.02.2015р., відповідач-1 прямо порушив умови кредитного договору, тим самим порушивши права та інтереси позивача, обтяжив себе додатковими зобовязаннями перед третьою особою (відповідачем-2), що не сприяло поверненню кредиту та виконанню зобовязань за кредитним договором належним чином.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Як встановлено ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суд звертає увагу на те, що зміст договору, у відповідності до ч.1 ст.628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно до ч.1 ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч.1). При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.3).

Водночас, позивачем не обґрунтовано які саме умови договору поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24.02.2015р. суперечать чинному законодавству, натомість стверджується, що на момент укладення договору поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24.02.2015р., у ТзОВ ВП «Агро-Союз» був обов'язок утриматись від вчинення такої дії без попереднього погодження із поточним кредитором ПАТ «Укрсоцбанк», встановлений п.8.3 кредитного договору №126-СВ, укладеного між ПАТ ОСОБА_2 та ТзОВ ВП «Агро-Союз» 03.09.2010р.

Так, відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч.1). При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч.2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.3). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.4). Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (ч.5). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч.6).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Так, п.8.3 кредитного договору №126-СВ від 03.09.2010р. встановлено обовязок позичальника утриматись від вчинення дій без попереднього письмового погодження із банком, за порушення якого передбачено відповідальність, проте не свідчить про обмеження його право- чи дієздатності.

У ч.ч. 1, 2 ст.91 ЦК України визначено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Як встановлено ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом (ч.1). У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників (ч.2).

Господарська компетенція як сукупність господарських прав та обов'язків, встановлених чинним законодавством для певного виду господарських організацій, виникає у господарській організації з моменту її офіційного створення і є видовою, тобто аналогічною для господарських організацій певного виду. Для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору обсяг цивільної дієздатності ТзОВ ВП «Агро-Союз» не обмежувався ні законом, ні установчими документами, ні рішенням органів управління цієї юридичної особи. В матеріалах справи відсутні документи, які би спростовували зазначене.

Суд також звертає увагу на те, що встановлення договором заборони отримання кредитів у інших банківських установах без попередньої згоди банку як контрагента може свідчити про обмеження відповідача-5 у свободі підприємницької діяльності (ст.43 ГК України), порушення принципу самостійного залучення підприємцем фінансових ресурсів (ст.44 ГК України), втручання у здійснення ним господарської діяльності, зокрема впливаючи на вільне укладення договорів та вибір контрагентів (ст.627 ЦК України) тощо. Зазначене узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, наведеною, зокрема, у постановах від 28.07.2014р. по справі №910/21647/13, від 28.04.2014р. по справі №910/20959/13; від 03.03.2015 по справі №910/12651/14, від 10.02.2015р. по справі №910/9554/14, від 29.02.2015р. по справі №910/12983/14, від 01.09.2014р. по справі №910/21641/13, від 27.04.2011р. по справі №35/348-10 та від 21.04.2010р. по справі №18/171-09, від 13.12.2016р. по справі №914/508/16.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази що свідчать про відсутність у ТзОВ ВП «Агро-Союз» належного обсягу цивільної дієздатності при укладенні договору поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24.02.2015р.

Суд також звертає увагу на те, що за змістом ч.ч.1, 2 та 9 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею; вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, установлених цим Законом; погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Частинами 4, 5 та 6 ст.26 вказаного Закону визначено, що конкурсні кредитори мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, та кратну одній тисячі гривень. Під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу не враховуються суми неустойки (штрафу, пені), інші фінансові санкції, моральна шкода, судовий збір у справі про банкрутство, заявлені або сплачені кредиторами в провадженні у справі про банкрутство. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про: визначення кількісного складу та обрання членів комітету кредиторів; дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; схвалення плану санації боржника в процедурі розпорядження майном; інші питання, передбачені цим Законом. На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше ніж сім осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів, визначених відповідно до частини четвертої цієї статті. Кредитор, що має двадцять п'ять і більше відсотків голосів, автоматично включається до складу комітету кредиторів. Під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, утворений відповідно до цього Закону.

Судом встановлено, що 20.10.2015р. господарським судом Львівської області порушено провадження у справі №914/3604/15 про банкрутство ТзОВ ВП «Агро-Союз», а ухвалою господарського суду Львівської області від 01.03.2016р. у справі №914/3604/15 ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено у включенні його грошових вимог у сумі 134588582,51грн. до реєстру вимог кредиторів. У цій частині вказану ухвалу суду залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2016р. та постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016р.

Зазначене спростовує посилання позивача на порушення його прав та законних інтересів укладенням оспорюваного правочину, яке спрямовано на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень, спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника у справі про банкрутство ТОВ ВП «Агро-Союз».

Посилання відповідача-2 на неможливість розгляду вказаного спору поза межами справи про банкрутство, з посиланням на ч.4 ст.10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» судом відхиляються, як безпідставні та такі, що спростовуються положеннями ч.1 ст.20 вказаного Закону, відповідно до якої кредитори боржника не позбавлені права на звернення із окремим позовом про визнання договору недійсним у позовному провадженні.

Суд не приймає наведені у відзиві на позовну заяву твердження відповідача-2 про те, що заяву про визнання недійсним оспорюваного договору розглянуто господарським судом Львівської області в межах справи про банкрутство відповідача-1 та ухвалою у справі №914/3604/15 від 01.03.2016р. у задоволенні вимог позивача відмовлено, оскільки вказаною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсними, в порядку ст.83 ГПК України, договорів поворотної фінансової допомоги, серед яких і договір поворотної фінансової допомоги №24/02/2015 від 24.02.2015р. з посиланням на те, що банк не звертався до суду із заявами в порядку ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його або визнання його банкрутом». У справі про банкрутство відповідача-1 суд не розглядав по суті заяву позивача про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №24/02/2015р. від 24.02.2015р.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

У відповідності до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання договору поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24.02.2015р. недійсним з моменту укладення з підстав недотримання відповідачем-1 ч.2 ст.203 ЦК України, позивачем не обґрунтовані, спростовуються матеріалами справи, а відтак у їх задоволенні слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат між сторонами, суд звертає увагу на розяснення Пленуму Вищого господарського суду України, надані у п.4.4 Постанови №7 від 21.02.2013р., У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Так, відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, витрати зі сплати судового збору, в тому числі й за подання апеляційної та касаційної скарг, слід покласти на позивача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 06.03.2017р.

Суддя Щигельська О.І.