Рішення № 65164252, 27.02.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2017р. Справа№ 914/3318/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк», м.Львів

до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк», м. Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» ОСОБА_1

до відповідача-2: Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 професійного фінансування», м.Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ПроФін Банк» ОСОБА_3

до відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Некстджен фінанс», м.Київ

до відповідача-4: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський завод РЕМА», м.Львів

до відповідача-5: Публічного акціонерного товариства «Іскра», м.Львів

про визнання договорів недійсними

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_4 представник за довіреністю

від відповідача-1: не зявився

від відповідача-2: не зявився

від відповідача-3: не зявився

від відповідача-4: ОСОБА_5 представник за довіреністю

від відповідача-5: ОСОБА_5 представник за довіреністю

Суть спору: позов заявлено Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк», м.Львів до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк», м.Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» ОСОБА_1, та до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 професійного фінансування», м.Київ в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ПроФін Банк» ОСОБА_3, та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Некстджен фінанс», м.Київ, та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський завод РЕМА», м.Львів, та до Публічного акціонерного товариства «Іскра», м.Львів про визнання недійсними з моменту укладення правочинів, а саме: кредитного договору №1052/840-ЮО від 18.10.2013р., укладеного між ПАТ «Міський комерційний банк» та ПАТ «Іскра»; договору про відступлення права вимоги №2/2014 від 26.08.2014р., укладеного між ПАТ «Міський комерційний банк» та ПАТ «ОСОБА_2 професійного фінансування»; договору про відступлення права вимоги №3/2016 від 01.02.2016р., укладеного між ПАТ «ОСОБА_2 професійного фінансування» та ТзОВ «Фінансова компанія «Некстджен Фінанс»; договору про відступлення права вимоги №3/2016/1 від 01.02.2016р., укладеного між ТзОВ «Фінансова компанія «Некстджен Фінанс» та ТзОВ «Львівський завод «РЕМА».

Ухвалою суду від 30.12.2016р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні 23.01.2017р. Ухвалою суду від 23.01.2017р. розгляд справи відкладено на 08.02.2017р. у звязку з неявкою відповідачів. Ухвалою суду від 08.02.2017р. розгляд справи відкладено на 27.02.2017р. у звязку з неявкою відповідачів-1, 2 та 3.

Представникам позивача та відповідачів-4,5 розяснено права згідно ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання 27.02.2017р. зявився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, вказаних у позовній заяві та поданих додаткових поясненнях (вх.№7722/17 від 27.02.2017р.). Ствердив, зокрема, що в жовтні 2013 року між ПАТ «Міський комерційний банк» та ПАТ «Іскра» укладено кредитний договір, право вимоги кредитора за яким в подальшому декілька разів відступлено на підставі договорів, укладених в серпні 2014 року між ПАТ «Міський комерційний банк» та ПАТ «ПроФін Банк», в лютому 2016 року між ПАТ «ПроФін Банк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Некстджен Фінанс», а також між ТзОВ «Фінансова компанія «Некстджен Фінанс» та ТзОВ «Львівський завод «РЕМА». Позивач вважає, що зміст зазначеного кредитного договору суперечить чинному законодавству, оскільки у ПАТ «Іскра» на момент його укладення існував обовязок, встановлений кредитним договором, укладеним в червні 2012 року між ним та позивачем, утриматись від такої дії без попереднього погодження із ПАТ «ВіЕс Банк». Оскільки позивачем погодження на укладення такого кредитного договору не надавалось, ПАТ «ВіЕс Банк» просить визнати його недійсним, а також визнати недійсними подальші договори відступлення права вимоги, оскільки за ними передавалось право вимоги за неіснуючим зобовязанням. Просив позов задоволити.

Відповідачем-1 явки повноважного представника в судове засідання 27.02.2017р. повторно не забезпечено, проте, до матеріалів справи долучено відзив ПАТ «Міський комерційний банк» (вх.№2466/17 від 23.01.2017р.), в якому зазначено, що станом на момент укладення оспорюваного кредитного договору ПАТ «Іскра» мало необхідний обсяг цивільної дієздатності не обмежений ні законом, ні установчими документами, ні рішенням органів управління юридичної особи. У вказаному відзиві відповідач-1 просив також здійснювати розгляд справи без участі його повноважного представника.

Відповідачем-2 явки повноважного представника в судове засідання 27.02.2017р. повторно не забезпечено, однак, до матеріалів справи долучено відзив ПАТ «ПроФін Банк» (вх.№6978/17 від 21.02.2017р.), в якому просив здійснювати розгляд справи без участі його представника та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі зважаючи на їх безпідставність.

Відповідачем-3 явки повноважного представника в судове засідання 27.02.2017р. повторно не забезпечено, письмового відзиву та інших витребуваних судом документів не подано, поважності причин невиконання вимог ухвал суду та неявки не повідомлено, хоча про час та місце проведення судового засідання його повідомлено належним чином.

Представник відповідачів-4, 5 в судове засідання 27.02.2017р. зявився, проти задоволення позову заперечив з мотивів, наведених у поданому ПАТ «Іскра» відзиві (вх.№2717/17 від 30.01.2017р.). Зокрема, зазначив, що норма кредитного договору, укладеного між ПАТ «Іскра» та ПАТ «ВіЕс Банк», за якою позичальник зобовязався протягом строку його дії без попередньої письмової згоди банку не отримувати кредити в інших банківських установах, спрямована на обмеження дієздатності відповідача-5 та на відступ сторін від таких засад як свобода договору та свобода підприємництва, що є неможливим в силу визначеної законом обов'язковості цих засад, а тому не підлягає застосуванню. Зазначене свідчить, що порушень закону при укладенні ПАТ «Іскра» кредитного договору з ПАТ «Міський комерційний банк» не допущено, а відтак, підстави для визнання вказаного правочину недійсним, так само як і подальших договорів цесії відсутні. У задоволенні позову просив відмовити.

Інших заяв чи клопотань сторонами не подано.

Суд, у відповідності до ст.75 ГПК України та беручи до уваги встановлений ст.69 ГПК України строк вирішення спору, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст. 4-3 ГПК України судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у звязку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів-4,5, судом встановлено таке.

Між Публічним акціонерним товариством «Фольксбанк» (після зміни найменування Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк»; банк за договором, позивач по справі) та Публічним акціонерним товариством «Іскра» (позичальник за договором, відповідач-5 за договором) укладено кредитний договір №KU017692 від 15.06.2012р., за яким банк відповідно до його умов надає позичальнику кредит, а позичальник приймає кредит та зобовязується належним чином виконувати боргові зобовязання, що встановлені кредитним договором та законодавством України (п.3.1).

У п.15.1.7 зазначеного кредитного договору, серед іншого, встановлено, що позичальник зобовязаний протягом строку дії кредитного договору без попередньої письмової згоди банку не отримувати кредити в інших банківських установах.

Проте, 18.10.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» (банк за договором, відповідач-1 по справі) та Публічним акціонерним товариством «Іскра» (позичальник за договором) укладено кредитний договір №1052/840-ЮО, за яким банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 500000,00 доларів США (ліміт кредитної лінії), починаючи з 18.10.2013р. на умовах, передбачених цим договором, з встановленням графіку зменшення заборгованості (п.1.1).

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.03.2016р. по справі №914/3200/15, що набрало законної сили, встановлено, що факт отримання ПАТ «Іскра» кредитних коштів за вказаним договором підтверджується матеріалами цієї справи, а саме меморіальними ордерами та банківськими виписками, які первинними документами, що підтверджують здійснення фінансових операцій по рахунку позичальника.

26.08.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк» (первісний кредитор за договором) та Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_2 Фінансування» (новий кредитор за договором, відповідач-2 по справі) укладено договір відступлення права вимоги №2/2014, за яким первісний кредитор передав у власність новому кредиторові, а новий кредитор прийняв право вимоги, що належить первісному кредиторові, і став кредитором за кредитним договором №1052/840-ЮО від 18.10.2013р.

Договором №2 про внесення змін до кредитного договору №1052/840-ЮО від 18.10.2013р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_2 Фінансування» (кредитор за договором) та Публічним акціонерного товариства «Іскра» (позичальник за договором) 17.10.2014р., зазначений кредитний договір викладено в новій редакції.

Опісля, 01.02.2016р. між ПАТ «ОСОБА_2 Фінансування» та ТзОВ «Фінансова Компанія «Некстджен фінанс» укладено договір відступлення права вимоги №3/2016, відповідно до умов якого ПАТ «ОСОБА_2 Фінансування» відступило новому кредитору ТзОВ «Фінансова Компанія «Некстджен фінанс» своє право вимоги за кредитним договором №1052/840-ЮО від 18.10.2013р.

Крім того, 01.02.2016р. ТзОВ «Фінансова Компанія «Некстджен фінанс» та ТзОВ «Львівський завод РЕМА» укладено договір відступлення права вимоги №3/2016/1, відповідно до умов якого ТзОВ «Фінансова Компанія «Некстджен фінанс» відступило новому кредитору ТзОВ «Львівський завод РЕМА» своє право вимоги за кредитним договором №1052/840-ЮО від 18.10.2013р.

Зазначені обставини встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 15.03.2016р. по справі №914/3200/15, що набрало законної сили, яким стягнути з ПАТ «Іскра» на користь ТзОВ «Львівський завод РЕМА» 119519,59 доларів США боргу за кредитним договором, 613,95 доларів США поточних непогашених відсотків за кредитним договором, 7869,05 доларів США прострочених непогашених відсотків за кредитним договором, 165,25 доларів США 3% річних від простроченої суми кредиту за кредитним договором, 112,92 доларів США 3% річних від простроченої суми процентів за кредитним договором, 19783,61грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту за кредитним договором, 31857,76грн. пені за несвоєчасне погашення відсотків за кредитним договором.

Вважаючи, що зміст кредитного договору №1052/840-ЮО від 18.10.2013р. суперечить актам цивільного законодавства, оскільки ПАТ «Іскра», всупереч встановленому договором обовязку, не отримало попередньої письмової ПАТ «ВіЕс Банк» на його укладення, ПАТ «ВіЕс Банк» звернулось до суду із позовом про визнання зазначеного договору недійсним, а також визнання недійсними подальших договорів відступлення права вимоги кредитора за вказаним кредитним договором, оскільки за ними передавалось право вимоги за неіснуючим зобовязанням.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Позивач, зокрема, стверджує, що приймаючи рішення про надання кредиту та укладення кредитного договору, фінансова установа банк проводить попередню роботу із аналізу фінансового стану особи, яка звернулась із проханням про отримання кредитних коштів, у який входить, у тому числі, аналіз поточної кредиторської заборгованості такого клієнта, якість її обслуговування тощо. Відтак, взяття на себе кредитних зобов'язань позичальником перед третіми особами після укладення кредитного договору із ПАТ «ВіЕс Банк» порушує, у першу чергу, інтерес кредитора, оскільки зменшує майнову можливість позичальника належним чином обслуговувати усі грошові зобов'язання, взяті на себе у іноземній валюті, та унеможливлює належним чином спрогнозувати майбутні фінансові ризики для кредитора, що можуть виникнути внаслідок неналежного обслуговування хоча б одного із кредитів. Суд вважає вказані доводи позивача щодо підстав звернення до суду за захистом свого права обґрунтованими.

Відповідно до ст.207 ГК України, господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Позивач стверджує, що на момент укладення кредитного договору №1052/840-ЮО із ПАТ «Міський комерційний банк» 18.10.2013р., у ПАТ «Іскра» був обов'язок утриматись від такої дії без попереднього погодження із поточним кредитором ПАТ «ВіЕс Банк», встановлений п.5.1.17 кредитного договору №KU017692, укладеного між ПАТ «Фольксбанк» та ПАТ «Іскра» 15.06.2012р.

Так, ст.629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч.1). При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч.2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.3). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.4). Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (ч.5). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч.6).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

З огляду на вищенаведене, позивач стверджує, що оскільки ПАТ «Іскра» взято на себе за кредитним договором №KU017692 зобовязання протягом строку дії кредитного договору без попередньої письмової згоди банку не отримувати кредити в інших банківських установах, то зважаючи на те, що згоди на укладення кредитного договору №1052/840-ЮО позивачем у встановленому договором порядку не надано, достатні повноваження на його укладення у відповідача-5 були відсутні. Відтак, зміст кредитного договору №1052/840-ЮО від 18.10.2013р. суперечить чинному законодавству.

Суд звертає увагу на те, що зміст договору, у відповідності до ч.1 ст.628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно до ч.1 ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч.1). При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.3).

Водночас, позивачем не обґрунтовано які саме умови кредитного договору №1052/840-ЮО від 18.10.2013р. суперечать чинному законодавству, натомість стверджується, що ПАТ «Іскра» порушено взяте на себе за кредитним договором №KU017692 від 15.06.2012р. зобовязання утриматись від вчинення дій без попереднього погодження із ПАТ «ВіЕс Банк», що суперечить нормам чинного законодавства, а саме ст.629 ЦК України.

З огляду на це, суд звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст.203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У ч.ч. 1, 2 ст.91 ЦК України визначено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Як встановлено ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом (ч.1). У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників (ч.2).

Так, п.15.1.7 кредитного договору №KU017692 від 15.06.2012р. встановлено обовязок позичальника утриматись від вчинення дій без попереднього письмового погодження із банком, за порушення якого передбачено відповідальність, проте не свідчить про обмеження його право- чи дієздатності. Суд також звертає увагу на те, що встановлення договором заборони отримання кредитів у інших банківських установах без попередньої згоди банку як контрагента може свідчити про обмеження відповідача-5 у свободі підприємницької діяльності (ст.43 ГК України), порушення принципу самостійного залучення підприємцем фінансових ресурсів (ст.44 ГК України), втручання у здійснення ним господарської діяльності, зокрема впливаючи на вільне укладення договорів та вибір контрагентів (ст.627 ЦК України) тощо. Зазначене узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, наведеною, зокрема, у постановах від 28.07.2014р. по справі №910/21647/13, від 28.04.2014р. по справі №910/20959/13; від 03.03.2015 по справі №910/12651/14, від 10.02.2015р. по справі №910/9554/14, від 29.02.2015р. по справі №910/12983/14, від 01.09.2014р. по справі №910/21641/13, від 27.04.2011р. по справі №35/348-10 та від 21.04.2010р. по справі №18/171-09, від 13.12.2016р. по справі №914/508/16.

Суд погоджується із твердженням відповідача-1 про те, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору обсяг цивільної дієздатності ПАТ «Іскра» не обмежувався ні законом, ні установчими документами, ні рішенням органів управління цієї юридичної особи.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що зміст кредитного договору №1052/840-ЮО від 18.10.2013р. суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, чи такі, що свідчать про відсутність у ПАТ «Іскра» належного обсягу цивільної дієздатності при його укладенні.

Щодо тверджень позивача про те, що правочини, а саме договір про відступлення права вимоги №2/2014 від 26.08.2014р., укладений між ПАТ «Міський комерційний банк» та ПАТ «ОСОБА_2 професійного фінансування»; договір про відступлення права вимоги №3/2016 від 01.02.2016р., укладений між ПАТ «ОСОБА_2 професійного фінансування» та ТзОВ «Фінансова компанія «Некстджен Фінанс»; договір про відступлення права вимоги №3/2016/1 від 01.02.2016р., укладений між ТзОВ «Фінансова компанія «Некстджен Фінанс» та ТзОВ «Львівський завод «РЕМА», слід визнати недійсними, оскільки вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (ч.5 ст.203 ЦК України), оскільки за ними передавалось право вимоги за неіснуючим зобовязанням, суд звертає увагу на таке.

Як визначено п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже зазначалось, рішенням господарського суду Львівської області від 15.03.2016р. по справі №914/3200/15, що набрало законної сили, встановлено факт отримання ПАТ «Іскра» кредитних коштів за кредитним договором №1052/840-ЮО від 18.10.2013р., а також розмір заборгованості перед кредитором, який у встановленому законом порядку набув право вимоги до позичальника.

Зазначене свідчить про те, що оспорюваний кредитни договір, а також договори цесії були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, відтак, підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

У відповідності до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання правочинів, а саме: кредитного договору №1052/840-ЮО від 18.10.2013р., укладеного між ПАТ «Міський комерційний банк» та ПАТ «Іскра»; договору про відступлення права вимоги №2/2014 від 26.08.2014р., укладеного між ПАТ «Міський комерційний банк» та ПАТ «ОСОБА_2 професійного фінансування»; договору про відступлення права вимоги №3/2016 від 01.02.2016р., укладеного між ПАТ «ОСОБА_2 професійного фінансування» та ТзОВ «Фінансова компанія «Некстджен Фінанс»; договору про відступлення права вимоги №3/2016/1 від 01.02.2016р., укладеного між ТзОВ «Фінансова компанія «Некстджен Фінанс» та ТзОВ «Львівський завод «РЕМА», недійсними з моменту укладення з підстав недотримання сторонами ч.ч. 1, 2, 5 ст.203 ЦК України позивачем не обґрунтовані, спростовуються матеріалами справи, а відтак у їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 06.03.2017р.

Суддя Щигельська О.І.