Ухвала суду № 59170011, 19.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/2272/2016 Слідчий суддя в 1-й інстанції: Бобровник О.В.

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: Присяжнюк О.Б.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Присяжнюка О.Б.

суддів: Глиняного В.П., Паленика І.Г.

при секретарі судового засідання: Сергуті Г.О.

з участю

прокурора: Скибенко О.І

представника власника майна: Рижук М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_2, адвоката Рижук М.С., на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 22 червня 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання детектива Першого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Вітковського В.С., погоджене прокурором у кримінальному провадженні - начальником четвертого відділу Спеціальної антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Симківим Р.Я., та накладено арешт; на грошові кошти у сумі 1 780 євро, 1 550 доларів США, 28 500 грн.

Прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю достатніх даних, які дають правові підстави для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, представник власника майна, адвоката Рижук М.С. подала апеляційну скаргу, в якій вважаючи ухвалу слідчого судді незаконною, просить її скасувати в частині накладення арешту на грошові кошти в сумі 1 780 євро та 28 500 грн. В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на відсутність правових підстав для накладення арешту саме на ці грошові кошти, оскільки вони є власністю дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_5, яка не має жодного відношення до кримінального провадження та не відноситься до кола тих осіб на майно яких, відповідно до положень ст. 170 КПК України, може бути накладено арешт на майно. Крім того, апелянт вказує і на ті обставини, що дані грошові кошти були вилучені в автомобілі ОСОБА_5, який знаходився в гаражному приміщенні дозвіл на обшук якого слідчим суддею не надавався, а тому на думку захисника обшук автомобіля було проведено незаконно.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, яка підтримала подану апеляційну скаргу і просила її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає наступне.

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

На переконання колегії суддів, зазначених вимог закону слідчий суддя дотримався.

Як вбачається з матеріалів провадження Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52015000000000002 від 04 грудня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 28 ч 2 ст. 205, ч. 1 ст. 255 КК України.

Органами досудового розслідування встановлено, що в період із січня 2013 року по січень 2016 року ОСОБА_2 у складі злочинної організації, створеної ОСОБА_6 вчинив низку кримінальних правопорушень проти громадської безпеки, власності та у сфері господарської діяльності.

В рамках даного кримінального провадження ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 205 КК України.

15 червня 2016 року, на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року, було проведено обшук будинку, який належить на праві власності ОСОБА_2 та в якому останній фактично проживає, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. В ході обшуку було виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 1 780 євро, 1 550 доларів США та 28 500 гривень.

Звертаючись з клопотанням про накладення арешту на вказані грошові кошти, детектив зазначив, що необхідність арешту даного майна обґрунтовується запобіганням можливості його приховування, передачі чи відчуження, а його метою є забезпечення конфіскації майна, як виду покарання.

Дослідивши доводи клопотання детектива та перевіривши надані матеріали, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта, встановив належні правові підстави, передбачені ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання та накладення арешту на вказане в ньому майно.

Так, ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

На даному етапі провадження до завдань суду не належить оцінювати, наскільки повно органом досудового розслідування зібрано докази, що стосуються зазначеного кримінального провадження. Його завдання полягає в тому, щоб дослідити ті обставини, про які органу досудового розслідування відомо на даний час та які дають достатньо обґрунтовані підстави для втручання в права та інтереси відповідних осіб.

Надані суду матеріали свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт допускається з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання.

Санкцією ч. 5 ст. 191 КК України передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб і у межах законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апелянта стосовно незаконності і необґрунтованості ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Також слід зазначити, що обшук будинку за адресою: АДРЕСА_1, проводився на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року. Даний будинок складається з цокольного приміщення (підвалу) двох поверхів, горища та прибудованого гаража. Таким чином, доводи апеляційної скарги представника з приводу того, що обшук гаража та автомобіля ОСОБА_5, який на той час знаходився ньому, було проведено без належного на те дозволу, є безпідставними. Не надано апелянтом і доказів на підтвердження своїх доводів про те, що грошові кошти в сумі 1 780 євро і 28 500 грн. є власністю саме ОСОБА_5

За таких обставин, доводи апеляційної скарги, за викладених в ній обставин з приводу відсутності правових підстав для накладення арешту на грошові кошти в сумі 780 євро і 28 500 грн. не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 22 червня 2016 року, про накладення арешту на грошові кошти у сумі 1 780 євро, 1 550 доларів США, 28 500 грн., які було вилучено 15 червня 2016 року в ході проведення обшуку будинку в якому фактично проживає ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 - залишити без зміни, а апеляційну скаргу представника власника майна, адвоката Рижук С.М. - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: Присяжнюк О.Б. Глиняний В.П. Паленик І.Г.