Ухвала суду № 71233787, 21.12.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11-сс/775/471/2017(м)

266/3608/17

Єдиний унікальний номер 266/3608/17 Слідчий суддя: Д'яченко Д.О.

Номер провадження 11-сс/775/471/2017(м) Суддя-доповідач: Демяносов О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області (м. Маріуполь) у складі:

судді-доповідача Демяносова О.В.,

суддів: Бєдєлєва С.І.,

Преснякової А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Папакіної К.Ю.,

прокурора Бондаренка В.В.,

захисника Моргунова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріал досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017050220000384 за апеляційною скаргою захисника Моргунова С.В. на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 грудня 2017 року, якою щодо

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпро Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 раніше судимого:

1) 25 червня 2012 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська Дніпропетровської області за ч.1 ст.309, ч.2 ст.309, ч.2 ст.307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна;

2) 12 лютого 2014 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська Дніпропетровської області за ч.3 ст.307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць з конфіскацією майна, на підставі ч.4 ст.70 КК України призначеним покаранням поглинуто покарання Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 25 червня 2012 року та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць з конфіскацією майна із заліком тримання під вартою у термін с 21 березня 2012 року по 20 вересня 2012 року, на підставі перегляду вироку ухвалою Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 16 січня 2016 року на підставі ч.5 ст.72 КК України періоду часу з 21 березня 2012 року по 25 червня 2012 року, а також з 04 вересня 2012 року по 12 лютого 2014 рік зараховано в строк покарання з розрахунку один день арешту за два дні позбавлення волі, 09 березня 2016 року умовно-достроково звільнений з Державної установи «Торецька виправна колонія № 2», згідно з ухвалою Дзержинського районного суду Донецької області від 01 березня 2016 року на невідбутний термін 1 рік 5 місяців 4 дня,

підозрюваного у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України,

застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Маріупольському слідчому ізоляторі із визначенням суми застави 528600 грн., -

в с т а н о в и л а:

в провадженні слідчого управління Головного управління Національної поліції в Донецькій області знаходиться матеріал кримінального провадження №12017050220000384 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.

Органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 разом з іншими особами, розуміючи протиправний характер своїх дій, в порушення Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини або прекурсори», керуючись корисним мотивом, займаються збутом наркотичних засобів.

За результатом отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій інформації а також проведених слідчих (розшукових) дій встановлено, що ОСОБА_4, організував збут психотропної речовини - метамфетамін на території Донецької області, яку за його проханням виготовляє ОСОБА_5 Після виготовлення психотропної речовини, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за вказівкою ОСОБА_4 здійснює її пересилання через відділення ТОВ «Нова Пошта», які знаходяться на території м. Дніпро Дніпропетровської області до м. Торецька Донецької області, де її отримує ОСОБА_8

Під час досудового розслідування вказаного кримінального правопорушення встановлено, що ОСОБА_4 здійснював організацію та збут психотропної речовини - метамфетамін не тільки на територію Донецької області, але й в інші міста Дніпропетровської області.

11 грудня 2017 року ОСОБА_4 затриманий в порядку ст.208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.

12 грудня 2017 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.

13 грудня 2017 року до слідчого судді Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області звернувся слідчий СУ ГУ НП в Донецькій області Махонін В.О. із клопотанням, погодженим з прокурором прокуратури Донецької області ОСОБА_9, про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 14 грудня 2017 року щодо ОСОБА_4 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Маріупольському слідчому ізоляторі із визначенням суми застави 528600 грн.

Не погодившись із судовим рішенням, захисником Моргуновим С.В. подана апеляційна скарга, в якій він просить ухвалу слідчого судді скасувати й постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, або у виді застави в розмірі не більше 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що дорівнює 35240 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначив, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не співрозмірне з ризиками, визначеними ст.177 КПК України. Крім того, вважає, що прокурором не надані достатні докази обґрунтованості підозри ОСОБА_4 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Зазначає, що слідчим суддею при застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою в повній мірі не враховані дані, що характеризують особу підозрюваного, а при визначенні суми застави - вийшов за межі клопотання слідчого, при цьому не обґрунтувавши, чому саме застава в 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб повинна бути застосована до підозрюваного.

Заслухавши суддю-доповідача, захисника Моргунова С.В., який підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, ухвалу слідчого судді - скасувати й постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, або у виді застави в розмірі не більше 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що дорівнює 35240 грн.; прокурора, який заперечував відносно задоволення апеляційної скарги захисника Моргунова С.В., а ухвалу слідчого судді щодо ОСОБА_4, як законну і обґрунтовану, просив залишити без зміни; перевіривши матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні й обговоривши доводи апеляційної скарги захисника Моргунова С.В., діючого в інтересах підозрюваного ОСОБА_4, в її межах, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Виходячи з вимог статей 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя дотримався вимог статей 177, 178, 193 КПК України, перевіривши при цьому наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, наявність ризиків зазначених у ст.177 цього Кодексу, а також доведеність обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, таким чином, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності до ст.178 КПК України повинні враховуватися при обранні запобіжного заходу.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».

Як вбачається з ухвали слідчого судді та журналу судового засідання, на основі наданих слідчим матеріалів, які обґрунтовують клопотання, слідчий суддя встановив, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, детальний перелік яких міститься в клопотанні слідчого.

Зазначена підозра судом правильно визнана обґрунтованою, оскільки матеріали провадження містять достатні дані з приводу цього, в тому числі: протоколом обшуку від 11 грудня 2017 року за адресою: АДРЕСА_3, протоколами допиту свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Ураховуючи вказане вище, колегія суддів вважає, що доводи захисника щодо необґрунтованості підозри ОСОБА_4 у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, повинні бути відхилені з огляду на їх безпідставність.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, то слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_4 до скоєння кримінального правопорушення, підозра у якому йому повідомлена 12 грудня 2017 року, є вірогідною та достатньою для застосування слідчим суддею щодо нього такого обмежувального заходу, як тримання під вартою.

Крім того, слідчий суддя обґрунтовано дійшов до висновку про наявність реальних ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, передбачених ст.177 КПК України.

Європейський суд в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

Так, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину в період умовно-дострокового звільнення, підозрюється у збуті психотропних речовин, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду - оскільки підозрюваний ОСОБА_4, є раніше судимою особою, судимість якої не знята та не погашена у встановленому законом порядку, також може незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні чи вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення у якому підозрюється.

Таким чином колегія суддів вважає, що слідчий суддя, приймаючи рішення про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність слідчим у клопотанні ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Колегія суддів також звертає увагу, що слідчий суддя в повному обсязі дотримався практики Європейського суду з прав людини щодо забезпечення не тільки прав підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів з огляду на тяжкість та специфіку самої підозри, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства (рішення ЄСПЛ у справах Летельє проти Франції, W проти Швейцарії).

Колегія суддів погоджується з рішенням слідчого судді щодо необхідності задоволення клопотання слідчого, оскільки слідчий та прокурор в повному обсязі довели суду обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_4 на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу.

Враховуючи наведене, вимоги апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованості підозри, є непереконливими, оскільки слідчим суддею при розгляді клопотання були повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В сукупності із вищенаведеними обставинами для вирішення справи у відповідності до вимог закону, слідчий суддя врахував дані, які характеризують особу підозрюваного ОСОБА_4 та інші обставини, в тому числі і ті, на які посилається захисник в апеляційній скарзі.

Посилання захисника на наявність у підозрюваного на утриманні дітей само по собі, з рахуванням інших даних про особу підозрюваного та обставин даного кримінального провадження не можуть свідчить на відсутність ризиків його неналежної процесуальної поведінки.

Також на переконання колегії суддів, слідчий суддя, визначаючи розмір застави, взяв до уваги обставини, встановлені статтями 177, 178 КПК України, вимоги статті 182 КПК України та позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатися, та прийшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 слід визначити заставу у межах 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи, що застава саме у такому розмірі буде належною гарантією того, що у разі сплати визначеного розміру застави, ОСОБА_4 вирішить не зникати через побоювання втрати заставу.

Такий розмір застави є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, не порушує права підозрюваного, а тому підстав вважати його завідомо непомірним чи напроти недостатнім для ОСОБА_4, колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу захисника Моргунова С.В., діючого в інтересах підозрюваного ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 грудня 2017 року щодо ОСОБА_4 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

_____ ______ ______

С.І.Бєдєлєв О.В.Демяносов А.А.Преснякова