Окрема думка судді № 62329600, 04.10.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

04 жовтня 2016 року Справа № 909/82/16

Постановою Вищого господарського суду України від 04.10.2016 року колегією суддів у складі: Куровський С.В., Катеринчук Л.Й. Білошкап О.В. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Камаз-Україна" задоволено, Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 року у справі №909/82/16 скасовано, справу №909/82/16 направлено до Львівського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Мною, Катеринчук Л.Й., при прийнятті зазначеної постанови було висловлено окрему думку, суть якої полягає в такому:

Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Відтак, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від приписів процесуального закону.

Згідно з частиною 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 91 ГПК України визначено коло осіб, що мають право апеляційного оскарження рішення (ухвали) місцевого господарського суду, якими є сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу, зокрема, згідно пункту 10 цієї статті, у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до частини 6 статті 106 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Положеннями статті 1 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 року, яка застосовується в процедурі банкрутства боржника на стадії розпорядження майном у даній справі, передбачено, що учасниками у справі про банкрутство є сторони (конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут)), забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Статтею 23 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 року визначено порядок пред'явлення кредиторами вимог до боржника у справі про банкрутство, провадження у якій здійснюється за загальною процедурою. Так, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, а забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

Положеннями частини 6 статті 23 та частини 2 статті 25 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 року на господарський суд покладено обов'язок щодо розгляду у попередньому засіданні суду заяв з вимогами конкурсних кредиторів та забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника чи інших кредиторів, а також тих, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та щодо вирішення питання про затвердження реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів, про що виносить ухвалу, в якій зазначаються відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги, а також розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів.

Отже, законодавством про банкрутство (в редакції, яка діє з 19.01.2013 року), яке допускає участь у справі про банкрутство багатьох учасників провадження з різними повноваженнями, передбачено певну процедуру набуття кредиторами статусу учасника провадження у справі про банкрутство, яка дозволяє таким кредиторам оскаржувати прийняті у справі судові рішення, оскаржувати дії боржника, розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора, звертатися про визнання недійсними угод боржника. Визнання такого статусу формалізується ухвалою суду про визнання поданих вимог кредитора боржника.

У справі про банкрутство №909/82/16 апеляційним судом було встановлено обставини звернення кредитора ТОВ "Камаз-Україна" з грошовими вимогами до боржника 14.03.2016 року, прийняття та призначення до розгляду зазначених вимог ухвалою суду першої інстанції 15.03.2016 року, їх визнання боржником та розпорядником майна в повному обсязі з включенням до реєстру вимог кредиторів.

Однак, провадження у справі про банкрутство було зупинено ухвалою суду першої інстанції від 05.05.2016 року, що унеможливило розгляд вимог зазначеного кредитора судом.

З огляду на зазначене, вважаю, що апеляційним судом було прийнято обґрунтоване рішення про припинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не набула статусу учасника провадження у справі про банкрутство. Та вважаю прийнятими з дотриманням законодавства про банкрутство (статей 1, 23, 25 Закону) висновки апеляційного суду згідно ухвали від 06.07.2016 року про недопустимість доказів звернення до суду з грошовими вимогами та визнання спірних вимог боржником та розпорядником майна в обґрунтування набуття статусу кредитора та учасника справи про банкрутство №909/82/16 ТОВ "Камаз-Україна", оскільки зазначені норми права вимагають розгляду спірних вимог судом та їх визнання в судовому порядку у справі про банкрутство.

Зазначене не перешкоджає ТОВ "Камаз-Україна" в реалізації права на апеляційне оскарження ухвали суду про порушення справи про банкрутство від 11.02.2016 року після розгляду та визнання його вимог судом у передбаченому Законом порядку.

Така правова позиція про застосування статей 1, 23, 25 Закону про банкрутство висловлена згідно Постанови ВГСУ від 12.07.2016 року у справі №912/1120/16 (колегія суддів: Катеринчук Л.Й., Погребняк В.Я., Поляков Б.М.).

Суддя

Вищого господарського суду України Катеринчук Л.Й.