Постанова № 59042467, 12.07.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2016 р.Справа № 914/507/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т.Б.

суддів Бойко С.М.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання І.Борщ

за участю представників сторін:

від позивача (скаржника) ОСОБА_2 (пред-к за довіреністю)

від відповідача 1 не зявився.

від відповідача 2 не зявився.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк від 10.05.2016 року № 08-42-186/85-1908

на рішення господарського суду Львівської області від 26.04.2016 року, суддя Петрашко М.М.

у справі № 914/507/16

за позовом Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк, м.Київ

до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Агро-Союз, м.Львів

до відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю КАМАЗ-Україна, смт. Ювілейне Дніпропетровської області

про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 26.04.2016 року у справі № 914/507/16 у позові Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк, м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) Виробниче підприємство АГРО-СОЮЗ, м. Львів, ТОВ Камаз-Україна», Дніпропетровська область, про визнання недійсним договору відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не наведено норм законодавства, положень установчих документів відповідача-1, які б передбачали можливість викладення у кредитному договорі умов необхідності погодження відповідачем-1 з позивачем укладення з третіми особами в майбутньому договорів позики. Наслідком недотримання відповідачем-1 умов порядку погодження з позивачем укладення оспорюваного договору може бути відповідальність відповідача-1 за кредитним договором, однак, не може бути наслідком визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, визначених ст. 203 ЦК України. Факт порушення прав і законних інтересів укладенням оспорюваного договору позивачем не доведено.

В апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати, та прийняти нове, яким позов задоволити, мотивуючи це тим, що вказаний спірний договір порушує інтереси Банку, оскільки укладений без належної згоди Банку на таке укладення, чим прямо порушує умови кредитного договору, укладеного між Банком та відповідачем-1. Скаржник вважає, що даний договір (правочин) укладено з перевищенням господарської компетенції, оскільки відповідач 1 відповідно до умов кредитного договору з Банком не мав права без попереднього погодження з Банком укладати оспорюваний договір про надання поворотної фінансової допомоги. Банком згода на укладення оспорюваного правочину не надавалась, ОСОБА_3 не був повідомлений про намір його укладення, а тому такий договір прямо порушує права Банку. А відтак, судом першої інстанції безпідставно не застосовано ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст. 207 ГК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 2 просить оскаржуване рішення залишити без змін, вважає, що вчинення правочину всупереч цивільно-правовому договору, порушення зобовязань, визначених договором, не може бути підставою для недійсності такого правочину. Положення чинного законодавства не місять норм, які б визначали обовязок сторони договору позики погоджувати його укладення з будь якою іншою особою, в тому числі і з кредитором однієї із сторін договору позики. Позивачем не наведено норм матеріального права, яким би суперечив факт укладення оспорюваного правочину, а тому відсутні підстави для застосування ст. 203 ЦК України. Враховуючи недоведення позивачем обставини щодо перевищення господарської компетенції відповідачами при укладенні оспорюваного договору, підстав для визнання оспорюваного договору недійсним немає. Зазначає, що судом позивачу було відмовлено у включенні грошових вимог до реєстру вимог кредиторів відповідача -1, а тому позивач не є кредитором відповідача -1 і його права не є порушеними.

Відповідачі в судове засідання не забезпечили явки своїх уповноважених представників, хоча належним чином були повідомлені про місце та час розгляду справи.

Апеляційний господарський суд, враховуючи встановлені процесуальні строки розгляду апеляційної скарги, те, що явка представників сторін в судові засіданні не визнавалася обовязковою, що участь представників сторін в судовому засіданні є правом, а не обовязком, та відсутність інших процесуальних перешкод для розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні на підставі наявних у справі доказів без участі представників відповідачів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03.09.2010р. між Відкритим акціонерним товариством ОСОБА_3, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк (надалі банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Агро-Союз (надалі позичальник) укладено кредитний договір №126-СВ. До вказаного договору неодноразово вносились зміни шляхом підписання сторонами додаткових угод.

Відповідно до п.1.1. кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 14 від 30.05.2015р.) банк надає позичальнику фінансування з загальною сумою фінансування 8 625 397,50 доларів США з можливістю отримання в доларах США, євро та гривні та з терміном фінансування до 28.02.2015р.

Пунктом 8.3. кредитного договору (в редакції додаткової угоди №11 від 09.12.2013р. до договору кредиту) передбачено, що позичальник без попередньої письмової згоди банку зобовязується не здійснювати, зокрема, одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб.

Як зазначив позивач, йому стало відомо, що відповідач-1 всупереч п.8.3. кредитного договору уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю КАМАЗ-Україна (відповідачем-2) договір поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24.02.2015р., відповідно до умов якого відповідач-2 зобовязався передати відповідачу-1 поворотну фінансову допомогу в розмірі 25 000 000,00 грн., а відповідач-1 зобовязався повернути грошові кошти в порядку та на умовах передбачених даним договором.

В матеріалах справи міститься договір поворотної фінансової допомоги № 24/02/15 від 24.02.2015р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Камаз-Україна (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Агро-Союз (позичальник) відповідно до умов якого, позикодавець зобовязується надати позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобовязується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п.2.1. вищенаведеного договору, поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в розмірі, що становить 25 000 000,00 гривень.

Як вбачається з платіжного доручення № 170 від 10.08.2015р., відповідач-2 надав відповідачу-1 поворотну фінансову допомогу у розмірі 25 000 000,00 грн.

Підставою позову, на думку позивача, є те, що, уклавши оспорюваний договір відповідач-1 обтяжив себе додатковими зобовязаннями перед третьою особою, що не сприяло поверненню кредиту по кредитному договору №126-СВ від 03.09.2010р. та виконанню зобовязань відповідачем-1 за кредитним договором. Договір поворотної фінансової допомоги від 24.02.2015р. порушує права та інтереси банку, оскільки укладений без належної згоди банку на таке укладення, в тому числі, направлений на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника.

Предметом позову є визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №24/02/2015 від 24.02.2015р., укладеного між ТзОВ "КАМАЗ-Україна" та ТзОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ".

Нормативною підставою позову є ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, ст. 207 ГК України.

Апеляційний суд зазначає, що в апеляційній скарзі та в додаткових письмових поясненнях до апеляційної скарги скаржник як на підставу своїх вимог також покликається на недійсність, фіктивність господарських операцій за оспорюваним договором поворотної фінансової допомоги, однак така підстава вимог позивача не була ним зазначена у позовній заяві.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 207 ГК України визначено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відтак, для визнання правочину недійсним з підстав, викладених в ч. 1 ст. 203 ЦК України, є його невідповідність Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Норм законів, які порушені відповідачами укладенням спірного договору, та які є підставами для визнання такого договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України позивачем не наведено.

Частиною 4 статті 91 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч. 2 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Згідно ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї. Виконання цивільних обовязків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства (ст. 14 ЦК України).

У частині 1 ст. 55 ГК України зазначено, що субєктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обовязків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобовязаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ГК України установчими документами субєкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) субєкта господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування субєкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 57 ГК України).

Відтак, господарською компетенцією субєкта господарювання є сукупність прав та обовязків, які визначені законодавством та статутними документами субєкта господарювання.

Згідно ч. 4 ст. 12 ГК України обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ГК України субєкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

З огляду на викладене, перевищенням господарської компетенції, яке може стати підставою для визнання правочину недійсним, є перевищенням обсягу господарської компетенції визначеної законом, статутними документами субєкта господарювання, правочинами у випадках, передбачених законом.

Однак, позивачем не наведено норм законодавства, положень установчих документів відповідача-1, які б передбачали можливість викладення у кредитному договорі умов необхідності погодження відповідачем-1 з позивачем укладення з третіми особами в майбутньому договорів позики.

Відтак, наслідком недотримання відповідачем-1 умов порядку погодження з позивачем укладення оспорюваного договору може бути відповідальність відповідача-1 за кредитним договором, однак, не може бути наслідком визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, визначених ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відтак, особа може звернутись за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як також встановлено судом, 20.10.2015р. Господарським судом Львівської області порушено провадження у справі №914/3604/15 про банкрутство відповідача -1 - Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство АГРО-СОЮЗ.

30.10.2015р. на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України розміщено оголошення про порушення провадження у справі №91/3604/15 про банкрутство ТзОВ Виробниче підприємство АГРО СОЮЗ. ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся з кредиторськими вимогами до боржника на загальну суму 134 558 582,51 грн.

Ухвалою суду від 01.03.2016 року у справі №914/3604/15 Публічному акціонерному товариству Укрсоцбанк відмовлено у включенні його грошових вимог в сумі 134 588 582 грн. 51 коп. до реєстру вимог кредиторів.

Ухвалою суду від 01.03.2016 року у справі №914/3604/15 позивачу також відмовлено в задоволенні клопотання ПАТ «Укрсоцбанк» від 16.12.16 року про визнання недійсними договорів поворотної фінансової допомоги в порядку ст. 83 ГПК України у звязку з тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» з заявами в порядку ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом до суду не звертався.

Слід зазначити, що такі ухвали від 01.03.2016 року у справі №914/3604/15 станом на момент прийняття оскаржуваного рішення були оскаржені в апеляційному порядку.

Згідно ч.4 ст.10 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, повязаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобовязань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Згідно ст.20 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

·боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобовязання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

·боржник виконав майнові зобовязання раніше встановленого строку;

·боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобовязання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобовязань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

·боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобовязання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

·боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

·боржник прийняв на себе заставні зобовязання для забезпечення виконання грошових вимог.

У Постанові Верховного суду України від 13 квітня 2016 року у справі №3-304гс16 зазначено, що системний аналіз положень Закону № 2343-XII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону № 2343-XII); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону № 2343-XII); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону № 2343-XII); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону № 2343-XII); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону № 2343-XII). Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону № 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110-112 ЦК, Закон № 2343-XII є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Зважаючи на викладене, Господарський суд Запорізької області, у провадженні якого перебувала справа про банкрутство ТОВ «Восход», правомірно прийняв позовну заяву ТОВ «Авіс Фінанс» про визнання правочину за участю боржника недійсним за загальними нормами цивільного законодавства до розгляду в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ «Восход». Разом з тим, Верховний суд, касовуючи судові рішення попередніх інстанцій, зазначив, що Вищий господарський суд України керувався лише тією підставою, що зазначений позов має бути розглянуто в окремому позовному провадженні, а не в межах провадження про банкрутство. При цьому жодних порушень судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права суд касаційної інстанції не встановив і не зазначив, як і не висловився з приводу правильності висновків суду про задоволення позовних вимог загалом (справа №3-304гс16).

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання угод недійсними не з підстав, передбачених ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а з підстав ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, 207 ГК України. Матеріалами справи підтверджено, що позивач ПАТ «Укрсоцбанк» з позовними заявами в порядку ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом до суду не звертався і такі по суті не розглядалися судом в відокремленому провадженні у межах справи про банкрутство.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що доводи про неможливість розгляду вказаного спору поза межами справи про банкрутство, з посиланням на ч.4 ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" спростовуються положеннями ч.1 ст.20 вищевказаного Закону, відповідно до якої кредитори боржника не позбавлені права на звернення із окремим позовом про визнання договору недійсним у позовному провадженні.

Апеляційний господарський суд, враховуючи вищенаведене, вважає, що у даному випадку судом першої інстанції позов було правомірно розглянуто по суті на підставі ст.ст. 16, 203, 215,216 ЦК України, ст. 207 ГК України, які були зазначені позивачем як нормативна підстава позову, вірно встановлено спірні правовідносини, надано правильну оцінку поданим доказам, та прийнято правильне по суті рішення про відмову в позові у межах позовних вимог та на підставі зазначеної позивачем нормативної підстави. Факт порушення прав і законних інтересів укладенням оспорюваного договору позивачем не доведено.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

В апеляційному суді скаржником було долучено письмове клопотання від 04.07.2016 року про долучення до матеріалів справи в якості доказу копії витягу з кримінального провадження.

Згідно ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З наданої копії витягу з кримінального провадження вбачається, що заява, яка надійшла 16.05.2016 року, внесена до ЄРДР 17.05.2016 року. Тобто такий доказ виник вже після прийняття оскаржуваного рішення, а відтак, не береться до уваги апеляційним судом, оскільки суд першої інстанції розглядає справу за наявними у справі доказами.

Також, скаржником до письмових пояснень від 05.07.2016 року були подані копії виписок та роздруківок (Т.2), однак не обґрунтовано поважності причин неможливості подання таких в суді першої інстанції.

Крім того, апеляційний суд відмовляє у клопотанні скаржника про витребування банківських виписок, оскільки таке не узгоджується з обраним позивачем способом захисту та підставою позову.

Слід зазначити, що судом першої інстанції досліджувалися операції за оспорюваним договором та було витребувано у зазначених банківських установ банківські виписки щодо руху коштів по всіх поточних рахунках ТОВ «Виробниче підприємство «АГРО-СОЮЗ» за період з 24.02.2015 року. Як вбачається з матеріалів справи, копії таких виписок були суду надані від окремих банків. Надалі, після прийняття рішення такі були повернуті судом першої інстанції банкам, які їх надали, у звязку з минуванням потреби.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору залишаються на скаржнику відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Львівської області від 26.04.2016 року у справі № 914/507/16 - залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк від 10.05.2016 року № 08-42-186/85-1908 без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 18.07.2016 р.

Головуючий суддяБонк Т. Б.

СуддяБойко С.М.

СуддяЯкімець Г.Г.