Ухвала суду № 81037939, 02.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

02.04.2019Справа № 910/12136/16

За заявою публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"

до приватного акціонерного товариства "ТОРГОВИЙ ДІМ АЗОВЗАГАЛЬМАШ"

(ідентифікаційний код 25328954)

про банкрутство

Суддя Пасько М.В.

Представники:

від заявника Васьківський Л.М. - предст. за дов.,

від боржника не з'явились.

В судовому засіданні приймали участь: Васьківський Л.М. - предст. за дов. ПАТ "Укрсоцбанк", Вернигора В.П. - ліквідатор боржника, Коновал Р.О. - предст. за дов. ПАТ "Дельта Банк", Іванченко О.В. - предст. за дов. ПАТ "Державний експортно - імпортний банк України", Семеняка М.В. - предст. за дов. ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", Рибкіна Н.В. - предст. за дов. ПАТ "Сбербанк", Тиліпський Д.В. - предст. за дов. ПрАТ "Азовелектросталь", Січевлюк В.А. - адвокат Державного об'єднання "Білоруська залізниця", Легостаєв П.Д. - предст. за дов. Державного об'єднання "Білоруська залізниця".

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заявник звернувся до суду з заявою про порушення справи про банкрутство боржника оскільки останній неспроможний сплатити борг.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.07.16 прийнято заяву про порушення справи про банкрутство до розгляду та призначено підготовче засідання суду на 28.07.16.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.07.16 порушено провадження у справі № 910/12136/16 та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Вернигору В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.17 визнано кредиторами боржника: публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (ідентифікаційний код 23494714) на суму 1.743.965.460,73 грн.; публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (ідентифікаційний код 00032112) на суму 4.955.421.804,49 грн.; публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (ідентифікаційний код 34047020) на суму 2.128.500.135, 35 грн.; публічне акціонерне товариство "Азовмаш" (ідентифікаційний код 30832888) на суму 209.291,24 грн.; публічне акціонерне товариство "СБЕРБАНК" (ідентифікаційний код 25959784) на суму 2.844.016.259,29 грн.; приватне акціонерне товариство "Азовелектросталь" (ідентифікаційний код 25605170) на суму 593.492.987,34 грн.; публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (ідентифікаційний код 21685166) на суму 753.512.572,16 грн.; публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (ідентифікаційний код 14305909) на суму 1.561.084.743,00 грн.; публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (ідентифікаційний код 00039019) на суму 1.460.827.518,93 грн. та затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 16.041.030.772, 53 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.17 апеляційну скаргу на ухвалу попереднього засідання господарського суду м. Києва від 31.10.17 у справі № 910/12136/16 - повернуто приватному акціонерному товариству "ТОРГОВИЙ ДІМ АЗОВЗАГАЛЬМАШ".

За резолюцією керівництва справу передано для розгляду судді Паську М.В.

Постановою господарського суду міста Києва від 24.05.18 визнано боржника банкрутом та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Вернигору В.П.

19.06.18 від публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" надійшла заява з грошовими вимогами до боржника на суму 310.397.845,57 грн.

25.06.18 від публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" надійшла заява з грошовими вимогами до боржника на суму 197.454.150,23 грн.

19.07.18 від публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК" надійшла заява з грошовими вимогами до боржника на суму 490.551.389,30 грн.

19.07.18 від публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" надійшла заява з грошовими вимогами до боржника на суму 300.253.076,32 грн.

23.07.18 від публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" надійшла заява з грошовими вимогами до боржника на суму 259.608.64.67 грн.

24.07.18 від публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" надійшла заява з грошовими вимогами до боржника на суму 763.683.798,11 грн.

24.07.18 від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві надійшла заява з грошовими вимогами до боржника на суму 110.616,20 грн.

15.08.18 від Державного об'єднання "Білоруська залізниця" надійшла заява з грошовими вимогами до боржника на суму 953.048,31 швейцарських франків.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.18 апеляційну скаргу - залишено без задоволення, постанову господарського суду міста Києва від 24.05.18 у справі № 910/12136/16- залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.01.19 касаційну скаргу - залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.08.18 та постанову Господарського суду міста Києва від 24.05.18 у справі № 910/12136/16 - залишено без змін.

За резолюцією керівництва справу передано для розгляду судді Паську М.В.

Враховуючи викладене вище, розгляд справи призначено на 02.04.19.

У судовому засіданні, розглянувши заявлені грошові вимоги та заслухавши ліквідатора боржника, а також представників кредиторів, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Частиною 4 Закону встановлено, що особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

За результатами розгляду грошових вимог до боржника, визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів підлягають вимоги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві на суму 110.616,20 грн., з яких: 3.524, 00 грн. - вимоги першої черги, а 107.092, 20 грн. - вимоги другої черги, які документально підтверджені, а мотиви їх визнання наведені в письмових висновках ліквідатора боржника та підтверджуються матеріалами справи.

Також, у судовому засіданні, розглянувши грошові вимоги публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів спарви, кредитор просить суд визнати та включити до реєстру вимог кредиторів донараховані поточні грошові вимоги у розмірі 300.253.076, 32 грн.

Суд не погоджується з позицією кредитора, у зв'язку з наступним.

Додатково нараховані кредитні вимоги ПАТ "Альфа-Банк" за період з 28.07.2016 року по 24.05.2018 року базуються на Договорі про відкриття кредитної лінії № 114-В/13 від 01.10.2013 року (далі - "Договір 1") та Договорі про відкриття кредитної лінії № 133-МВ/13 від 04.10.2013 року (далі - "Договір 2").

Відповідно до п. 1.4. Договору 1 строк дії кредитної лінії закінчується 01.07.2016 року.

Відповідно до п. 1.4. Договору 2 строк дії кредитної лінії закінчується 03.10.2015 року.

Таким чином, строк дії кредитних ліній за Договорами 1 та 2, укладеними між ПАТ "Альфа-Банк" та ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш", на якому базуються додатково нараховані кредитні вимоги, сплив в липні 2016 року та жовтні 2015 року відповідно.

Відповідно, строк кредитування за вищезазначеними договорами сплив. Тобто, додатково нараховані проценти були нараховані поза межами строку кредитування, а отже вони не підлягають включенню в силу норм законодавства.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

В той же час чинна судова практика Великої Палати Верховного Суду однозначно вказує на неможливість задоволення вимог кредиторів щодо нарахування процентів за кредитами після спливу визначеного договором строку кредитування (постанова від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12).

Такої ж позиції притримується Верховний Суд у Постанові від 08.08.18 у справі № 4/5025/1437/11 про банкрутство.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Аналогічна норма міститься в ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що грошові вимоги кредитора не підлягають задоволенню.

Також, у судовому засіданні, розглянувши грошові вимоги публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів спарви, кредитор просить суд визнати та включити до реєстру вимог кредиторів донараховані поточні грошові вимоги у розмірі 763.683.798,11 грн.

Суд не погоджується з позицією кредитора, у зв'язку з наступним.

Додатково нараховані кредитні вимоги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" за період з 28.07.2016 року по 24.05.2018 року базуються на кредитних договорах № 151112К22 від 27.09.2012 року, № 151112К31 від 25.12.2012 року та №151112К32 від 29.12.2012 року.

За Кредитним договором № 151112К22 від 27.09.2012 року кінцевим терміном погашення кредиту є 25.12.2015 року.

За Кредитним договором № 151112К31 від 25.12.2012 року кінцевим терміном погашення кредиту є 24.12.2015 року.

За Кредитним договором № 151112К32 від 29.12.2012 року кінцевим терміном погашення кредиту є 28.12.2015 року.

Таким чином, кінцевим терміном погашення за кредитними договорами, укладеними між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш", на яких базуються додаткового нараховані кредитні вимоги, сплив в грудні 2015 року.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

В той же час чинна судова практика Великої Палати Верховного Суду однозначно вказує на неможливість задоволення вимог кредиторів щодо нарахування процентів за кредитами після спливу визначеного договором строку кредитування (постанова від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12).

Такої ж позиції притримується Верховний Суд у Постанові від 08.08.18 у справі № 4/5025/1437/11 про банкрутство.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Аналогічна норма міститься в ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що грошові вимоги кредитора не підлягають задоволенню.

Також, у судовому засіданні, розглянувши грошові вимоги публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів спарви, кредитор просить суд визнати та включити до реєстру вимог кредиторів донараховані поточні грошові вимоги у розмірі 310.397.845,57 грн.

Суд не погоджується з позицією кредитора, у зв'язку з наступним.

Додатково нараховані кредитні вимоги ПАТ "Дельта Банк" по 24.05.2018 року базуються на Кредитному договорі № 3.3 ДС/24/2011-КЛТ від 25.06.2011 року (далі - "Кредитний договір").

Відповідно до п. 1.1.1. Кредитного договору в редакції Додаткового договору № 10 кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитним договором є 30.12.2015 року.

Водночас, ПАТ "Дельта Банк" 24.07.2015 року було пред'явлено вимогу №182-391 про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором №3.3ДС/24/2011-КЛТ.

У зв'язку з наведеним, слід констатувати, що після пред'явлення ПАТ "Дельта Банк" вимоги від 24.07.2015 року про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором, всі зобов'язання за даним кредитом почали вважатись такими, що настали, а нарахування передбачених договором процентів за кредитом припинилось.

Таким чином, кінцевим терміном погашення за кредитним договором, укладеними між ПАТ "Дельта Банк" та ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш", на якому базуються додаткового нараховані кредитні вимоги, сплив в липні 2015 року.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

В той же час чинна судова практика Великої Палати Верховного Суду однозначно вказує на неможливість задоволення вимог кредиторів щодо нарахування процентів за кредитами після спливу визначеного договором строку кредитування (постанова від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12).

Такої ж позиції притримується Верховний Суд у Постанові від 08.08.18 у справі № 4/5025/1437/11 про банкрутство.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Аналогічна норма міститься в ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що грошові вимоги кредитора не підлягають задоволенню.

Також, у судовому засіданні, розглянувши грошові вимоги публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК" та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів спарви, кредитор просить суд визнати та включити до реєстру вимог кредиторів донараховані поточні грошові вимоги у розмірі 490.551.389,30 грн.

Суд не погоджується з позицією кредитора, у зв'язку з наступним.

Додатково нараховані кредитні вимоги АТ "СБЕРБАНК" за період з 28.07.2016 року по 24.05.2018 року базуються на п'яти наступних договорах про відкриття кредитних ліній:

1) Договір про відкриття кредитної лінії № 17-В/11/24/ЮО/KL від 01.07.2011 року (далі - "Кредитний договір 17") в період з 28.07.2016 року по 24.05.2018 року.

2) Договір про відкриття кредитної лінії № 41-В/13/24/ЮО/KL від 26.06.2013 року (далі - "Кредитний договір 41").

3) Договір про відкриття кредитної лінії № 32-В/12/24/КЛ-КБ від 04.09.2012 року (далі - "Кредитний договір 32").

4) Договір про відкриття кредитної лінії № 18-В/11/24/ЮО/KL від 26.08.2011 року (далі - "Основний договір 1") та Договір про відкриття кредитної лінії № 19-В/11/24/ЮО/KL від 26.08.2011 року (далі - "Основний договір 4") на підставі Договору поруки № 17-В/11/24-П-1 від 10.02.2015 року (в якому ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш виступає фінансовим поручителем Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш").

Вищезазначеним кредитним договорам кореспондують наступні відповідні положення щодо строків дії кредитної лінії:

1) Відповідно до п. 1.4 Кредитного договору 17 в редакції Договору № 45 від 10.02.2015 року останній день дії кредитної лінії - 17.02.2016 року.

2) Відповідно до п. 1.4 Кредитного договору 41 в редакції Договору № 2 від 10.02.2015 року останній день дії кредитної лінії - 17.02.2016 року.

3) Відповідно до п. 1.4 Кредитного договору 32 в редакції Договору № 4 від 10.02.2015 року останній день дії кредитної лінії - 17.02.2016 року.

4) Відповідно до п. 1.4 Основного договору 1 в редакції Договору № 38 від 10.02.2015 року останній день кредитної лінії - 17.02.2016 року.

5) Відповідно до п. 1.4 Основного договору 4 в редакції Договору № 8 від 14.12.2012 року останній день кредитної лінії - 17.02.2016 року.

Таким чином, строк дії кредитних ліній за вищезазначеними Кредитними договорами 17, 41, 32, укладеними між АТ "СБЕРБАНК" та ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш", та Основними договорами 1 та 4, фінансовим поручителем за якими є ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш", на яких базуються додатково нараховані кредитні вимоги, сплив 17 лютого 2016 року.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

В той же час чинна судова практика Великої Палати Верховного Суду однозначно вказує на неможливість задоволення вимог кредиторів щодо нарахування процентів за кредитами після спливу визначеного договором строку кредитування (постанова від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12).

Такої ж позиції притримується Верховний Суд у Постанові від 08.08.18 у справі № 4/5025/1437/11 про банкрутство.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Аналогічна норма міститься в ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що грошові вимоги кредитора не підлягають задоволенню.

Також, у судовому засіданні, розглянувши грошові вимоги публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне. Як вбачається з матеріалів спарви, кредитор просить суд визнати та включити до реєстру вимог кредиторів донараховані поточні грошові вимоги у розмірі 197.457.674,23 грн.

Суд не погоджується з позицією кредитора, у зв'язку з наступним.

Додатково нараховані кредитні вимоги АТ "Райффайзен Банк Аваль" за період з 28.07.2016 року по 24.05.2018 року базуються на кредитних договорах № 010/05/00215 від 29.04.2008 року, № 010/05/00655 від 13.10.2008 року, №010/05/00671 від 20.10.2008 року, №010/05/00672 від 20.10.2008 року та №010/05/00673 від 20.10.2008 року.

За Кредитним договором № 010/05/00215 від 29.04.2008 року зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами №010/05/00215/1 від 05.08.2008, №010/05/00215/4 від 11.09.2008, №010/05/00215/5 від 09.10.2008, №010/05/00215/6 від 13.11.2006, №010/05/00215/6/1 від 12.12.2008, №010/05/00215/7 від 11.02.2009, №010/05/00215/8 від 06.07.2009, №010/05/00215/9 від 23.09.2009, №010/05/00215/10 від 26.04.2010, №010/05/00215/11 від 29.04.2010, №010/05/00215/12 від 06.05.2010, №010/05/00215/13 від 02.06.2010, №010/05/00215/14 від 30.06.2010, №010/05/00215/15 від 17.11.2010, №010/05/00215/16 від 28.12.2010, №010/05/00215/17 від 02.03.2011, №010/05/00215/18 від 04.05.2011, №010/05/00215/19 від 26.04.2012, №010/05/00215/20 від 26.12.2012, №010/05/00215/21 від 02.04.2013, №010/05/00215/22 від 30.04.2013, №010/05/00215/23 віл 25.09.2013, №010/05/00215/24 від 27.12.2013 кінцевим терміном погашення кредиту є 01.07.2014 року (з урахуванням внесених Додатковою угодою №010/05/00215/23 від 25.09.2013 року змін).

За Кредитним договором № 01/05/00655 від 13.10.2008 року зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами №010/05/00655/1 від 16.10.2008, №010/05/00655/2 від 17.10.2008, №010/05/00655/3 від 11.02.2011, №010/05/00655/4 від 06.07.2009, №010/05/00655/5 від 23.09.2009, №010/05/00655/6 від 26.04.2010, №010/05/00655/7 від 29.04.2010, №010/05/0-0655/8 від 06.05.2010, №010/05/00655/9 від 02.06.2010, №010/05/00655/10 від 30.06.2010, №010/05/00655/11 від 17.11.2010, №010/05/00655/12 від 28.12.2010, №010/05/00655/13 від 02.03.2011, №010/05/00655/14 від 04.05.2011, №010/05/00655/15 від 26.04.2012, №010/05/00655/16 від 26.12.2012, №010/05/00655/17 від 02.04.2013, №010/05/00655/18 від 30.04.2013, №010/05/00655/19 від 25.09.2013, №010/05/00655/20 від 27.12.2013 кінцевим терміном погашення кредиту є 01.07.2014 року (згідно Додаткової угоди №010/05/00655/19 від 25.09.2013 року).

За Кредитним договором №010/05/00671 від 20.10.2008 року зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами №010/05/00671/1 від 13.11.2008, №010/05/00671/1/1 від12.12.2008, №010/05/00671/2 від 11.02.2009, №010/05/00671/4 від 06.07.2009, №010/05/00671/5 від 23.09.2009, №010/05/00671/6 від 26.04.2010, №010/05/00671/7 від 29.04.2010, №010/05/00671/8 від 06.05.2010, №010/05/00671/9 від 02.06.2010, №010/05/00671/10 від 30.06.2010, №010/05/00671/11 від 17.11.2010, №010/05/00671/12 від 28.12.2010, №010/05/00671/13 від 02.03.2011, №010/05/00671/14 від 04.05.2011, №010/05/00671/15 від 26.04.2012, №010/05/00671/16 від 26.12.2012, №010/05/00671/17 від 02.04.2013, №010/05/00671/18 від 30.04.2013, №010/05/00671/19 від 25.09.2013, №010/05/00671/20 від 27.12.2013 кінцевим терміном погашення кредиту є 01.07.2014 року (згідно Додаткової угоди № 010/05/00671/19 від 25.09.2013 року).

За Кредитним договором №010/05/00672 від 20.10.2008 року зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами № 010/05/00672/1 від 11.02.2009, №010/05/00672/2 від 06.07.2009, №010/05/00672/3 від 23.09.2009, №010/05/00672/4 від 26.04.2010, №010/05/00672/5 від 29.04.2010, №010/05/00672/6 від 06.05.2010, №010/05/00672/7 від 02.06.2010, №010/05/00672/8 від 30.06.2010, №010/05/00672/9 від 17.11.2010, №010/05/00672/10 від 28.12.2010, №010/05/00672/11 від 02.03.2011, №010/05/00672/12 від 04.05.2011, №010/05/00672/13 від 26.04.2012, №010/05/00672/14 від 26.12.2012, №010/05/00672/15 від 02.04.2013, №010/05/00672/16 від 30.04.2013, №010/05/00672/17 від 25.09.2013, №010/05/00672/18 від 27.12.2013 кінцевим терміном погашення кредиту є 01.07.2014 року (згідно Додаткової угоди № 010/05/00672/17 від 25.09.2013 року).

За Кредитним договором №010/05/00673 від 20.10.2008 року зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами № 010/05/00673/1 від 11.02.2009, №010/05/00673/2 від 06.07.2009, №010/05/00673/3 від 23.09.2009, №010/05/00673/4 від 26.04.2010, №010/05/00673/5 від 29.04.2010, №010/05/00673/6 від 06.05.2010, №010/05/00673/7 від 02.06.2010, №010/05/00673/8 від 30.06.2010, №010/02/00673/9 від 17.11.2010, №010/05/00673/10 від 28.12.2010, №010/05/00673/11 від 02.03.2011, №010/05/00673/12 від 04.05.2011, №010/05/00673/13 від 26.04.2012, №010/05/00673/14 від 26.12.2012, №010/05/00673/15 від 02.04.2013, №010/05/00673/16 від 30.04.2013, №010/05/00673/17 від 25.09.2013, №010/05/00673/18 від 27.12.2013 кінцевим терміном погашення кредиту є 01.07.2014 року (згідно Додаткової угоди № 010/05/00673/17 від 25.09.2013 року).

Таким чином, кінцевим терміном погашення за кредитними договорами, укладеними між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш", на яких базуються додатково нараховані кредитні вимоги, сплив в липні 2014 року.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

В той же час чинна судова практика Великої Палати Верховного Суду однозначно вказує на неможливість задоволення вимог кредиторів щодо нарахування процентів за кредитами після спливу визначеного договором строку кредитування (постанова від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12).

Такої ж позиції притримується Верховний Суд у Постанові від 08.08.18 у справі № 4/5025/1437/11 про банкрутство.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Аналогічна норма міститься в ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що грошові вимоги кредитора не підлягають задоволенню.

Також, у судовому засіданні, розглянувши грошові вимоги публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів спарви, кредитор просить суд визнати та включити до реєстру вимог кредиторів донараховані поточні грошові вимоги у розмірі 259.612.388, 67 грн.

Суд не погоджується з позицією кредитора, у зв'язку з наступним.

Додатково нараховані кредитні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" за період з 28.07.2016 року по 24.05.2018 року базуються на Генеральному договорі про здійснення кредитування №215/26-152-57 від 18.03.2008 року (далі - "Генеральний кредитний договір"), поручителем за яким виступає ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш".

Відповідно до п. 3 Основних положень Генерального кредитного договору кредитування за цим договором здійснюється протягом періоду з 18.03.2008 року по 16.03.2013 року.

Договором про внесення змін №49 від 14.03.2014 року до Генерального кредитного договору кінцевий строк кредитування був змінений на 31.12.2014 року.

Таким чином, строк кредитування за Генеральним кредитним договором, на якому базуються додаткового нараховані кредитні вимоги, сплив в 31.12.2014 року.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

В той же час чинна судова практика Великої Палати Верховного Суду однозначно вказує на неможливість задоволення вимог кредиторів щодо нарахування процентів за кредитами після спливу визначеного договором строку кредитування (постанова від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12).

Такої ж позиції притримується Верховний Суд у Постанові від 08.08.18 у справі № 4/5025/1437/11 про банкрутство.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Аналогічна норма міститься в ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що грошові вимоги кредитора не підлягають задоволенню.

Також, у судовому засіданні, розглянувши грошові вимоги Державного об'єднання "Білоруська залізниця" та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів спарви, кредитор просить суд визнати та включити до реєстру вимог кредиторів поточні грошові вимоги у розмірі 26.419.841, 04 грн.

Суд не погоджується з позицією кредитора, у зв'язку з наступним.

Як вбачається з заяви кредитора, 05.10.2009 року було укладено Контракт № 88ТД між ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш" і Спільним товариством з обмеженою відповідальністю "ВТБ-Лізинг".

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Контракту № 88ТД від 05.10.2009 предметом контракту є 700 вагонів-цистерн для перевезення світлих нафтопродуктів виробництва ПАТ "Азовзагальмаш".

03.05.2012 на 1462 км. "9пк" перегону Борщовичі - Підбірці Львівської дирекції залізничних перевезень Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" зійшов з рейок вантажний вагон, в результаті чого з рейок зійшли ще 9 вагонів. Зазначений вагон є предметом договору лізингу від 05.10.2009 і перебував у володінні Державного об'єднання "Білоруська залізниця".

Державне об'єднання "Білоруська залізниця" посилається на те, що причиною сходження вагона є поломка бічної рами візка, що підтверджується Висновками Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29.12.2013 № 722.

Заводські дефекти лиття бічної рами візка вагону, які стали причиною виникнення тріщини втомного характеру і руйнування наданої на дослідження бічної рами візка мали прихований характер і не могли бути виявлені в ході технічного приймання та огляду вагону на предмет наявності візуальних дефектів і були виявлені після зламу бічної рами, що призвела до катастрофи.

На підставі Рішення Господарського суду Львівської області від 11.06.2015 року у справі № 5015/3940/12 з Державного об'єднання "Білоруська залізниця" на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" стягнуто суму в розмірі 953.048,31 швейцарських франків заподіяної шкоди та 154.040,00 грн. судових витрат.

Державне об'єднання "Білоруська залізниця" посилається на те, що підтвердженням недоліків товару до моменту передачі товару Покупцеві є Висновок Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 722 від 29.12.2013 року.

Таким чином, за твердженням Заявника, ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш" порушені вимоги в контексті якості виробу. Компенсація шкоди була здійснена ДО "Білоруська залізниця" правонаступнику територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" в рамках взаєморозрахунків шляхом акцепту суми 953.048,31 швейцарських франків (26.419.841, 04 грн.) відповідно до Рішення Господарського суду Львівської області від 11.06.2015 у справі № 5015/3940/12.

Суд не погоджується з позицією кредитора, у зв'язку з наступним.

Щодо пропущення ДО "Білоруська залізниця" строку позовної давності.

Із Заяви Державного об'єднання вбачається, що заява про визнання грошових вимог ґрунтується на недоліках товару, продавцем якого є ПрАТ "Торговий Дім "Азовзагальмаш".

Водночас, Заявник посилається на статтю 679 Цивільного кодексу України, згідно з якою, продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом статті 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 4) у зв'язку з недоліками проданого товару.

Відповідно до статті 681 Цивільного кодексу України, до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених статтею 680 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності).

У абз. 3 п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року роз'яснено, якщо порушення права мало місце до призначення ліквідаційної комісії (ліквідатора), а позов подається у процесі ліквідації юридичної особи, перебіг позовної давності починається з моменту, коли про порушене право чи про особу, що його порушила, стало відомо чи мало стати відомо правовласникові (постанова ВГСУ від 01.03.2017 у справі № 917/2041/15).

Відтак, виходячи із вищенаведеного, позовна давність до вимог Державного об'єднання "Білоруська залізниця" є спеціальною та становить один рік. За приписами Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік обраховується з моменту, коли були виявлені недоліки (стало відомо про порушене право). Зважаючи на це, встановлений річний строк позовної давності у даному випадку сплив 29.12.2014 року, тобто, ще до порушення провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Азовзагальмаш". Адже саме 29.12.2013 року ДО "Білоруська залізниця" стало відомо про недоліки товару з Висновку Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 722.

Щодо обставин, встановлених у справі, на яку посилається Державне об'єднання "Білоруська залізниця".

Так, Заявник посилається на рішення Господарського суду Львівської області у справі № 5015/3940/12.

Крім того, Заявник стверджує, що з вини ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш" за контрактом №88ТД від 05.10.2009 року сталася аварія і схід з рейок вантажного вагона, внаслідок чого Державне об'єднання "Білоруська залізниця" змушене було компенсувати третій особі заподіяну шкоду і тим самим зазнало збитків у розмірі 953.048,31 швейцарських франків.

Згідно частини 1-2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

При цьому склад цивільного правопорушення складається із сукупності наступних елементів:

а) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку (дію або бездіяльність), внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). Шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

в) Причиновий зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою

відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) Вина завдавача шкоди.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Суб'єктом відшкодування шкоди є особа, яка її завдала.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини.

Як вбачається, учасниками справи № 5015/3940/12 були ДО "Білоруська залізниця", ПрАТ "Азовелектросталь", ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш", тобто, обставини у зазначеній справі встановлювалися щодо перерахованих осіб.

Також, суд звертає увагу на наступні обставини:

"Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз у висновку від 14.11.2014 № 721/4045 судової залізнично-транспортної експертизи встановлено, що бокова рама № 28309 (права по ходу руху) вагону № 74952904 перебувала у технічно-несправному, непрацездатному стані, який не відповідав вимогам нормативних документів, тексти яких наведені у висновку. Вказана невідповідність проявилась у наявності протягом тривалого періоду перед сходом вагону № 74952904 з рейок ливарних дефектів та втомної тріщини в зоні радіусу R55 буксової пройми (п.І)".

"Дії посадових осіб вагонного господарства Білоруської залізниці, які організовували та проводили неруйнівний контроль бокової рами № 28309 візка вагону № 74952904, не відповідали вимогам пунктів 1.1., 9.1,12.1,12.11 "Правил технической эксплуатации Белорусской железной дороги" у частині виконання своїх обов'язків для забезпечення безпеки руху шляхом виявлення несправностей і запобігання допуску до руху у поїздах несправних вагонів; пункту 12.13. "Правил технической эксплуатации Белорусской железной дороги", пунктів 4.6., 4.7., 4.8. РД 32.174-2001, "Неразрушающий контроль деталей вагонов. Общие положення", пунктів 4.2., 9.1. та Приложения А РД 32.150-2000 "Вихретоковый метод неразрушаючого контроля деталей вагонов", Методике выполнения контроля. Вихретоковый метод неразрушаючого контроля деталей вагонов і Технологической инструкции по контролю технического состояния боковых рам и надресорных балок тележек грузовых вагонов, у частині проведення дефектоскопії у відповідності до технологічних процесів відповідними технічними засобами та відповідними методиками".

"На думку експертів, у даному випадку існувала технічна можливість запобігання виникненню небезпечної транспортної ситуації - розвитку тріщини у боковій рамі № 28309 вагону № 74952904. Таку можливість мали працівники вагонного депо Полоцьк Білоруської залізниці. Для запобігання виникненню небезпечної транспортної ситуації їм необхідно було виконати вимоги пунктів 1.1., 9.1,12.1,12.1, 12.13. "Правил технической эксплуатации Белорусской железной дороги", пунктів 4.2., 9.1. та Приложения А РД 32.150-2000 "Вихретоковый метод неразрушаючого контроля деталей вагонов", пунктами 4.1., 4.6., 4.7., 4.8 РД 32.174-2001, "Неразрушающий контроль деталей вагонов. Общие положення" та таблицею А.2, що міститься у РД 32.174-2001, "Неразрушающий контроль деталей вагонов. Общие положення", пунктів 4.2., 9.1. та Приложения А РД 32.150-2000 "Вихретоковый метод неразрушаючого контроля деталей вагонов", а також технологією проведення неруйнівного контролю вихроструменевим методом, яка відображена у "Методике выполнения контроля. Вихретоковый метод неразрушаючого контроля деталей вагонов", РД 32.174-2001, "Неразрушающий контроль деталей вагонов. Общие положення", "Технологической инструкции по контролю технического состояния боковых рам и надресорных балок тележек грузовых вагонов", пунктами 4.7., 4.8., 8.2.1. та Приложением А РД 32.149-2000 "Феррозондовый метод неразрушающего контроля деталей вагонов", або технологією проведення неруйнівного контролю ферозондовим методом, яка відображена у РД 32.149-2000 "Феррозондовый метод неразрушающего контроля деталей вагонов", тексти яких наведені у дослідженні, і провести контроль бокової рами № 28309 вагону № 74952904 дефектоскопом, що передбачений вказаними нормативними документами згідно затвердженої технології проведення дефектоскопії, виявити ливарний дефект у рамі візка та не допустити вагон № 74952904 до подальшої експлуатації".

Зазначене у висновках експертиз підтверджує вину відповідача - Державне об'єднання "Білоруська залізниця" у виникненні катастрофи та у завданні збитків ДТГО "Львівська залізниця", відповідає іншим доказам по справі, поданим позивачем і третіми особами, та підтверджує обґрунтованість позовних вимог.

Судом встановлено, що протягом 23.12.2009 р. по 03.05.2012 р. вагоном № 74952904 здійснювалося перевезення непрофільних вантажів, зокрема нафти сирої, паливного мазуту, мастил індустріальних і моторних відпрацьованих, що підтверджується інформацією про дислокацію вагону № 74952904 за вказаний період Головного розрахункового інформаційного центру Білоруської залізниці (лист відповідача від 27.11.2012 р. № 18-05-17/19333, з додатками 1-3). Таким чином при експлуатації вагону № 74952904 порушено вимоги ТУ 24.00.6215-87

Крім того, представниками ПрАТ "АзовЕлектроСталь" було підписано технічний висновок про причини сходу вагону № 74952904, що відбувся 03.05.2012 р. разом з особливою думкою, в якій було зазначено, що при огляді пошкодженого візка вагону № 74952904 виявлені порушення правил експлуатації рухомого складу, що призвели до виникнення дефектів, що сприяли збільшенню динамічної дії на бокову раму в процесі експлуатації, а вагон неодноразово перевозив непрофільний вантаж, що категорично заборонено, як технічними умовами так і правилами перевезення вантажів. Згідно відомостей РУП "Головний розрахунковий інформаційний центр" Білоруської залізниці про зарахування до несправних вагону № 74952904 з 23.12.2009 р. по 03.05.2012 р., вагон № 74952904 14 разів проходив поточний відчіпний ремонт, тобто в ході вказаних ремонтів дефект бокової рами мав бути виявлений працівниками залізниці, оскільки огляд вказаної деталі відповідно до РД 32 ЦВ-056- 97 проводиться в будь-якому випадку. Вагон № 74952904 двічі (12.04.2011 р. та 13.04.2011 р.) відсторонювався від руху за кодом несправності (схід з рейок) ВЧД Дарниця та не міг допускатися до міждержавного сполучення.

У відповідності з виконаними Дніпропетровським національним університетом залізничного транспорту ім. В.Лазаряна дослідженнями причин руйнування бокових рам при трьох сходах вагонів, найбільш ймовірною причиною злому бокової рами є регулярні порушення умов експлуатації вагону-цистерни моделі 15-1547-03, що призвели до зародження та подальшого розвитку тріщин у внутрішньому куті буксової пройми.

Матеріалами справи підтверджений факт порушення власником вагону правил експлуатації вагону - перевезення вантажу, не дозволенного ТУ до перевезення у вагонах-цистернах даної моделі, зокрема сирої нафти та мазуту. На момент сходу, особою, що на законних основах володіла вагоном № 74952904, на підставі договору лізингу № ДЛ/003/01/2009 від 05.10.2009 р., є Білоруська залізниця, при цьому матеріалами справи підтверджено факт експлуатації відповідачем вагону № 74952904 з порушенням правил експлуатації.

Виходячи з усього вищенаведеного, обставинами справи № 5015/3940/12 встановлена вина ДО "Білоруська залізниця" у заподіянні шкоди, яка полягала у порушенні правил експлуатації вагонів, недотриманні відповідальними особами правил огляду вагонів, порушені правил допуску вагонів, що мало наслідком аварію, яка сталася 03.05.2012 року.

Жодних доказів, фактів та обставин які свідчать про вину ПрАТ "Торговий Дім Азовзагальмаш" Заявником не надано, так само як і не дотримано вимог Цивільного кодексу України про необхідність наявності всіх складових цивільного правопорушення.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що грошові вимоги кредитора не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Керуючись ст. ст. 23, 37 Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Визнати кредитором приватного акціонерного товариства "ТОРГОВИЙ ДІМ АЗОВЗАГАЛЬМАШ" (ідентифікаційний код 25328954):

-Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві на суму 110.616,20 грн., з яких: 3.524, 00 грн. - вимоги першої черги, а 107.092, 20 грн. - вимоги другої черги.

2.Відмовити у визнанні кредитором до приватного акціонерного товариства "ТОРГОВИЙ ДІМ АЗОВЗАГАЛЬМАШ" (ідентифікаційний код 25328954):

- публічному акціонерному товариству "Альфа-Банк" (ідентифікаційний код 23494714) на суму 300.256.600,32 грн.;

- публічному акціонерному товариству "Державний експортно-імпортний банк України" (ідентифікаційний код 00032112) на суму 763.683.798,11 грн.;

- публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" (ідентифікаційний код 34047020) на суму 310.397.845,57 грн.;

- публічному акціонерному товариству "СБЕРБАНК" (ідентифікаційний код 25959784) на суму 490.551.389,30 грн.;

- публічному акціонерному товариству "Райффайзен Банк Аваль" (ідентифікаційний код 14305909) на суму 197.457.674,23 грн.;

- публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк" (ідентифікаційний код 00039019) на суму 259.612.388, 67 грн.;

- Державному об'єднанню "Білоруська залізниця" на суму 26.419.841, 04 грн. (953.048,31 швейцарських франків).

3.Ухвала набрала чинності негайно після її оголошення та підлягає оскарженню в установленому законом порядку.

Суддя М.В. Пасько

Інформацію у справі можна отримати за веб-адресою: http://court.gov.ua/fair/.

Повний текст ухвали складено 08.04.19.