Постанова № 30772366, 17.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 року Справа № 5023/5527/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль", м. Київ (м. Харків) на постанову та постановувід 26.02.2013 р. Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2012 р. господарського суду Харківської областіу справі№ 5023/5527/12 господарського суду Харківської областіза заявою боржникаакціонерного товариства закритого типу "Харківмаш", м. Харків провизнання банкрутом ліквідаторарбітражний керуючий Беляєва О.В.

в судовому засіданні взяв участь представник:

ПАТ "Райффайзен банк Аваль"Горлач О.С., довір.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.12.2012 року порушено провадження у справі № 5023/5527/12 про банкрутство акціонерного товариства закритого типу "Харківмаш" (далі - Боржник, Товариство) за заявою останнього в порядку норм ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Харківської області від 07.12.2012 року (суддя - О.А. Дзюба) Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Беляєву О.В., яку зобов'язано виконати передбачені законодавством дії у ліквідаційній процедурі.

Не погодившись із цією постановою суду, публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" (далі-Банк) звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Харківської області від 07.12.2012 року та припинити провадження у справі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2013 року (головуючий суддя - Фоміна В.О., судді: Кравець Т.В., Крестьянінов О.О.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову господарського суду Харківської області від 07.12.2012 року - без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як постанову господарського суду Харківської області від 07.12.2012 року, так і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2013 року та прийняти нове рішення, яким провадження у справі припинити.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 6, 7, 8, 11, 51 Закону про банкрутство, ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій в ході розгляду справи було встановлено, що після прийняття власниками Товариства рішення про ліквідацію та створення ліквідаційної комісії, про що повідомлено державного реєстратора та здійснено досудову публікацію, були проведені дії щодо визначення активів Боржника, інвентаризацію майна, оцінку майна, визначення пасивів, після чого був складений проміжний ліквідаційний баланс, згідно якого встановлена недостатність вартості активів Товариства для задоволення вимог кредиторів. Суди також надали оцінку висновкам, зробленим аудитором щодо фінансового стану Боржника. Згоду ж на призначення ліквідатором дав арбітражний керуючий Беляєва О.М., яку і вирішено призначити ліквідатором у даній справі. Апеляційним судом вказані висновки були підтримані в повному обсязі.

Заперечуючи такі висновки судів, скаржник зазначив, що вимоги Банку повністю забезпечені заставою, а вимоги іншого кредитора - Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Фрунзенському районі м. Харкова (далі - Фонд) не є безспірними, а тому відсутні правові підстави для порушення справи та визнання Боржника банкрутом. Також, скаржник зазначив, що відсутні належні докази оцінки майна, ринкова вартість якого більше заборгованості Боржника, а в договорах іпотеки узгоджена вартість переданого Товариством Банку в заставу майна, і ця вартість є більшою за кредиторські вимоги Банку.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із зазначеними запереченнями, оскільки вони викладені із невірним тлумаченням норм діючого законодавства про банкрутство та без врахування всіх встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи.

Так, відповідно до норм частини 1 статті 51 Закону про банкрутство якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Відповідне правило передбачено ч. 3 ст. 110 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка містить загальні положення про ліквідацію юридичної особи.

Особлива процедура, що передбачена ст. 51 Закону про банкрутство (банкрутство боржника, що ліквідується власником), випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.

У зв'язку з цим необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку ст. 51 Закону про банкрутство є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи.

Такі передумови, відповідно до аналізу вказаної норми та положень частин 2, 3 ст. 7 Закону про банкрутство, полягають у наступному:

Прийняття рішення власником майна (або органом, уповноваженим управляти майном) боржника про ліквідацію останнього, повідомлення державного реєстратора про таке рішення та внесення відповідної інформації до Єдиного державного реєстру, а також прийняття рішення щодо звернення до господарського суду із відповідною заявою. Проведення аналізу активів боржника у вигляді проведення інвентаризації наявного майна (у тому числі заставленого майна), його належної оцінки та оцінки грошових коштів на рахунках боржника. Аналіз пасивів боржника шляхом публікації оголошення згідно з вимогами ч.ч. 2, 5 ст. 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, у тому числі по податках, зборах (обов'язкових платежах). Проведення аналізу активів та пасивів боржника є підставою складення проміжного ліквідаційного балансу, який додається до заяви боржника відповідно до п. 3 ст. 7 Закону про банкрутство. Повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства.

Дотримання визначених вимог є підставою для звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 51 Закону про банкрутство.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема у своїй постанові від 10.06.2008 р. у справі № 15/682-б.

Між тим, скаржник не звернув уваги на встановлені судами попередніх інстанцій та підтверджені наявними доказами у справі обставини щодо дотримання заявником вказаних вище вимог законодавства.

Зокрема, судами попередніх інстанції на підставі доказів у справі встановлені обставини: прийняття акціонерами Товариства 02.04.2012 року рішення про припинення (ліквідацію), проведення інвентаризації майна Боржника, а також аналізу наявних у Боржника активів згідно даних бухгалтерського балансу, правовстановлюючих документів, відповідей на запити до відповідних органів, проведення оцінки наявного у Боржника майна та інших активів із визначенням майна, що передано у заставу, звіту за результатами проведення аналізу фінансово-економічного стану Боржника (що здійснений аудитором), перелік кредиторів та заборгованості перед ними, у тому числі згідно заяв кредиторів, поданих після здійснення досудової публікації про припинення діяльності Боржника, аналіз дебіторської заборгованості (т. 1 а.с. 20-23, 52-156). Проведення аналізу активів та пасивів Товариства стало підставою складення проміжного ліквідаційного балансу останнього, який був затверджений на зборах спостережної ради Товариства 26.11.2012 року (т. 1 а.с. 15-19, 44).

Касаційний суд також враховує встановлені судами обставини щодо внесення в Єдиний державний реєстр інформації щодо вказаного рішення учасників Боржника про припинення його діяльності (т. 1 а.с. 13-14), здійснення щодо Товариства належної досудової публікації з дотриманням строків, передбачених ч.ч. 2, 5 ст. 105 ЦК України (т. 1 а.с. 47-48), а також повідомлення податкового органу шляхом направлення заяви від 18.10.2012 року за формою 8-ОПП про припинення діяльності Товариства (т. 1 а.с. 46).

Отже, судами попередніх інстанцій на підставі доказів у справі були перевірені та встановлені обставини щодо наявності та підтвердженності правових підстав для визнання Боржника банкрутом за особливостями, передбаченими нормами ст. 51 Закону про банкрутство. Скаржником вказані правові підстави не спростовані.

Що ж до наведених в касаційній скарзі заперечень стосовно розміру та складу кредиторських вимог, визначених Боржником в своїй заяві про порушення справи, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Дійсно, виходячи з приписів ч. 1 ст. 8 Закону про банкрутство, кредиторські вимоги Банку до Товариства, як такі, що забезпечені заставою майна Боржника, не можуть враховуватись при вирішенні питання про порушення провадження у даній справі. При цьому, слід зазначити, що виходячи з норм ч. 2 ст. 26 вказаного закону (майно банкрута, що є предметом застави, використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя) при вирішенні питання щодо недостатності майна для задоволення вимог кредиторів (ч. 1 ст. 51 Закону про банкрутство) передане у заставу майно боржника не може враховуватись та прийматись до уваги.

Як встановили суди, вбачається з матеріалів справи та вказується заявником в касаційній скарзі, окрім Банку, вимоги до Боржника в досудовій процедурі ліквідації заявив Фонд в сумі 54 421 грн. 89 коп. (т. 1 а.с. 4-11, 121-122). Щодо посилання скаржника на відсутність безспірності цих вимог та недостатність розміру вказаної суми для порушення провадження у даній справі колегія суддів зазначає про таке.

Особливості підстав та порядку порушення справи про банкрутство, що ліквідується його власником, полягає також у тому, що боржник не повинен доводити свою неплатоспроможність у цьому випадку - при зверненні до суду з заявою про порушення справи про банкрутство за спрощеною процедурою, передбаченою ст. 51 Закону про банкрутство. Тут має місце неоплатність, яку встановлює сам боржник в процесі ліквідації.

У зв'язку із цим, при зверненні до суду з заявою в порядку вимог ч. 1 ст. 51 Закону про банкрутство, дотримання загальних вимог для порушення справи про банкрутство, передбачених нормами ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство, у тому числі і щодо безспірності вимог кредитора (кредиторів), і щодо розміру цих вимог - 300 мінімальних заробітних плат, не є обов'язковим та від боржника не вимагається.

До викладеного, стосовно незгоди скаржника із висновками про оцінку майна Товариства в досудовій процедурі ліквідації, слід додати, що ці доводи стосуються та зводяться до оскарження та заперечень наслідків визнання Товариства банкрутом, а не оскаржуваної постанови про визнання його банкрутом.

Крім цього, виходячи з приписів ч. 2 ст. 26 та ч. 3 ст. 51 Закону про банкрутство, прийняття оскаржуваної постанови та відкриття щодо Товариства ліквідаційної процедури спростовує доводи скаржника з приводу порушення його прав на задоволення своїх вимог у межах справи про банкрутство Боржника.

У зв'язку із вищевикладеним суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність, обґрунтованість та підтвердженність доказами у справі передумов для звернення із заявою про порушення справи про банкрутство Товариства в порядку норм ст. 51 Закону про банкрутство, а також для визнання його банкрутом в порядку норм вказаної статті.

За таких обставин справи, суд касаційної інстанції вважає, що касаційні вимоги публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому оскаржувані постанови цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 7, 8, 26, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, ст. 210 Господарського кодексу України та ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.02.2013 р. та постанову господарського суду Харківської області від 07.12.2012 р. у справі № 5023/5527/12 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О. Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 18.04.2013 року.