Постанова № 21445238, 17.02.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2012 р. Справа № 5023/6820/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Сиротніковій Я.Є.,

за участю представників сторін:

апелянта - представник ОСОБА_1 за дов. б/н від 30.05.2011р.,

боржника- представник ОСОБА_2 за дов. б/н від 02.03.2011 р.,

розпорядника майна не з*явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх.№183Х/2-7) Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», м.Київ, на ухвалу господарського суду Харківської області від 06.12.2011 р. по справі № 5023/6820/11,

за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритет-Інтер», смт. Нова Водолага, Харківська область,

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.12.2011 р. ( суддя Міньковський С.В.) відмовлено ПАТ «ОТП Банк»у задоволенні заяви про визнання його кредитором ТОВ «Пріоритет Інтер»та включення суми заборгованості у розмірі 15047802,78 грн. до реєстру вимог кредиторів.

Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»з ухвалою місцевого господарського суду не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 06.12.2011 р. та прийняти нове рішення, яким визнати ПАТ «ОТП Банк»кредитором боржника ТОВ «Пріоритет-Інтер» з грошовими вимогами у розмірі 1887179,45 доларів США, що на 11.08.2011р. становило 15042329,96 грн.; включити грошові вимоги ПАТ «ОТП Банк»до реєстру вимог кредиторів товариства, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апелянт не погоджується з твердженням суду про ненадання ПАТ «ОТП Банк»письмових заперечень щодо відхилення його вимог боржником, оскільки 02.12.2011 р. він надіслав до господарського суду Харківської області скаргу на рішення боржника про невизнання вимог. Окрім того, зазначення судом, що сума заборгованості боржника перед кредитором визначена на підставі рішення господарського суду м. Києва по справі № 4/581 не відповідають дійсності, оскільки вимоги банку у заяві від 14.10.2011 р. ґрунтуються на первинних документах, що підтверджують фактичне існування заборгованості боржника перед апелянтом. До того ж, самим боржником до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство було додано його баланс станом на 30.06.2011 р. з відповідною розшифровкою статей балансу, де відображено існування заборгованості боржника перед кредитором в розмірі 1687525,77 дол. США ( довгострокові зобовязання) та в розмірі 574123,20 грн.( заборгованість по сплаті нарахованих відсотків) на підставі кредитного договору. Тобто, навіть за даними бухгалтерського обліку боржника заборгованість останнього перед апелянтом існувала до порушення справи про банкрутство.

Отже, на думку апелянта, суд в порушення частини 3 статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»не розглянув вимоги апелянта по суті та не надав їм жодної оцінки. Всі висновки суду ґрунтуються виключно на тому, що на день винесення оскаржуваної ухвали рішення господарського суду м. Києва по справі № 4/581 не набрало законної сили.

Також апелянт вважає, що його вимоги до боржника є конкурсними, такими що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки вони виникли у зв*язку з невиконанням боржником своїх обовязків за кредитним договором, внаслідок чого на підставі п.1.10 даного кредитного договору апелянт отримав право вимагати погашення заборгованості за даним договором у повному обсязі.

Боржник надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що матеріали справи взагалі не містять жодного належного та допустимого доказу, що вказував би на виконання належним чином банком своїх зобовязань за кредитним договором № CR 07-390/29-1 від 14.08.2007 р. Всі доводи банку щодо наявності заборгованості базуються лише на його розрахунку (довідці), які з урахуванням вказаних положень процесуального та матеріального закону не можуть бути підтвердженням факту заборгованості відповідача перед позивачем. На думку боржника, ані розрахунок заборгованості, ані договори банку, що містяться в матеріалах справи, не є належними та допустимими доказами, що підтверджують певні обставини, а в даному випадку надання кредитних коштів та існування заборгованості відповідача перед позивачем. З боку банку не надано ані суду, ані розпоряднику майна належних доказів зарахування відповідної суми кредиту в іноземній валюті. Банком видано довідку щодо руху грошових коштів по рахункам №20837001314416/USD, № 20882001314416/USD; з пояснень вбачається, що сума кредиту була зарахована на поточний валютний рахунок №26002001333314416/ USD позичальника ТОВ «Пріоритет Інтер». Проте згідно статті 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом власником рахунка. Вказана норма кореспондується з положеннями статті 1067 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Отже, боржник вважає, що належним та допустимим доказом відкриття валютних рахунків не може бути лист-довідка, а може бути лише відповідним чином укладений договір між банком і клієнтом. Жодний з рахунків банку не містить інформації щодо включення відповідної суми грошових коштів, що рахувалась на депозитному рахунку відповідача в рахунок погашення заборгованості.

До Харківського апеляційного господарського суду 27.01.2012 р. додатково до матеріалів справи № 5023/6820/11 господарським судом Харківської області надіслано копії процесуальних документів з матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.08.2011 р. порушено провадження у справі № 5023/6820/11 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритет-Інтер».

30.09.2011 р. в офіційному періодичному виданні «Голос України»№ 182 було опубліковано відповідне оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Пріоритет-Інтер».

14.10.2011 р. ПАТ «ОТП Банк»звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про визнання його кредиторських вимог та внесення їх до реєстру вимог кредиторів до боржника у розмірі 1887179,45 доларів США, що на 21.09.2011 р. становило 15047802,78 грн. ( а.с. 2-62 т.7).

Листом б/н та дати ( а.с. 63т.7) розпорядник майна та директор боржника повідомили ПАТ «ОТП Банк»про те, що не визнають його кредиторські вимоги у розмірі 1887179,45 доларів США, оскільки вони не є безспірними, так як на цей час оскаржуються в судових інстанціях.

Згідно штемпеля на конверті ( а.с.98 т.7) ПАТ «ОТП Банк» 03.12.2011 р. направив поштою до господарського суду Харківської області заяву про уточнення вимог до боржника ( а.с. 86-87 т.7), в якій просив визнати його кредитором боржника з грошовими вимогами у розмірі 1887179,45 доларів США, що на 11.08.2011 р., тобто на день порушення провадження у даній справі, становило 15042329,96 грн. та внести вказані грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів по даній справі. Одночасно, заявник подав скаргу на рішення боржника про невизнання вимог кредитора ( а.с. 90-92 т.7). Але зазначені документи надійшли до господарського суду тільки 08.12.2011 р., про що свідчить штемпель вхідної кореспонденції господарського суду, тобто після прийняття судом оскаржуваної ухвали.

06.12.2011 р. постановлено оскаржувану ухвалу. При цьому, відмовляючи ПАТ «ОТП Банк»у задоволенні його заяви про визнання кредитором ТОВ «Пріоритет Інтер»та включення суми заборгованості у розмірі 15047802,78 грн. до реєстру вимог кредиторів, місцевий господарський суд, не розглянувши вимогу по суті, виходив з того, що між сторонами існує господарський спір по заявленій сумі заборгованості, який не розглянутий у встановленому судовому порядку.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Враховуючи, що уточнення до заяви з кредиторськими вимогами до боржника від банку були надіслані заявником (03.12.2011 р.), тобто до постановлення оскаржуваної ухвали (06.12.2011 р.), але надійшли до суду після цього (08.12.2011 р.), у зв*язку з чим не були взяті до уваги місцевим господарським судом при розгляді вимог заявника, колегія суддів вважає наведене як неможливість подання їх до суду першої інстанції з причини, що не залежала від банку і розглядає вимоги ПАТ «ОТП Банк»з урахуванням заяви про уточнення вимог до боржника.

Відповідно до роз*яснень постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХП ГПК України (із змінами і доповненнями) повноваження апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції вичерпне призначено статтею 103 ГПК, яка не передбачає можливості передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Таке право надано апеляційній інстанції лише у разі скасування ухвал, зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК.

Отже, якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи процесуальний акт, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, або припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині, або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, у тому числі в зв*язку з неправомірною відмовою в прийнятті зустрічної позовної заяви, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що між ним та боржником 14.07.2007 р. було укладено кредитний договір № СR 07-390/29-1.

У відповідності з умовами кредитного договору кредитор зобовязався надати боржникові кредит у розмірі 2000000,00 доларів США, а боржник зобовязався повернути кредиторові суму отриманого кредиту та сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами у строки, передбачені кредитним договором.

У відповідності із п.1.6 кредитного договору, повернення кредиту здійснюється відповідачем щомісячно 14 числа кожного календарного місяця, починаючи з березня 2008 р. та закінчуючи липнем 2015 р. Позичальник повинен здійснювати повернення кредиту рівними платежами по 22222 доларів США. При цьому, повернення кредиту має здійснюватись відповідачем у відповідності з графіком, передбаченим п.16.1 кредитного договору.

Кредитор виконав умови зобовязання, передбачені кредитним договором, та надав відповідачеві кредит у розмірі 2000000,00 доларів США, що підтверджується валютним меморіальним ордером № 26 від 16.08.2007 р..

Натомість боржник допустив порушення умов кредитного договору та систематично не виконував взяті на себе зобовязання по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитними коштами у встановлені строки, у зв*язку з чим станом на 11.08.2011 р. заборгованість боржника по сумі кредиту за кредитним договором склала 1687525,77 доларів США ( еквівалент 13450930,41 грн), що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором, досудовою вимогою від 05.06.2009 р.

Згідно з п. 1.4 кредитного договору, за користуванням кредитом позичальник зобовязаний сплатити кредиторові відповідні відсотки.

Заборгованість боржника по сплаті відсотків за користування кредитом та відсотків, нарахованих на прострочену до повернення суму кредиту, станом на 11.08.2011 р., склала відповідно 71548,95 доларів США та 36274,38 доларів США; всього 107823,33 доларів США (еквівалент 859438,20 грн.), що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором (а.с. 88 т.7), виписками з рахунків.

Відповідно до абз. 2 п.1 ст.193 Господарського кодексу України до господарських правовідносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Стаття 525 Цивільного кодексу України не допускає односторонню відмову від зобовязання або односторонню зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до приписів статей 610,612 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобовязання , якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до приписів статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Враховуючи наведені обставини справи та норми діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що боржник не виконав покладені на нього обовязки зі сплати суми кредиту та відсотків за користування кредитом, чим порушив умови кредитного договору та норми чинного законодавства України.

Окрім цього, статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно приписів частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п.4.2.1 кредитного договору, за порушення взятих на себе зобовязань по поверненню кредиту та/або сплаті процентів за кредит, боржник, зобовязаний сплатити банку (кредитору) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування пені, від суми несвоєчасного виконання зобовязання, за кожний день прострочення виконання.

Як видно з матеріалів справи, за несвоєчасне повернення кредиту боржникові станом на 11.08.2011 р. нарахована пеня за період з 16.02.2009 р. по 26.01.2010 р. в розмірі 91830,35 доларів США ( еквівалент 731961,35 грн), що також підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором ( а.с. 89 т.7).

Отже, колегія суддів, перевіривши розрахунки заборгованості за договором про надання кредиту № СR 07-390/29-1, дійшла висновку, що загальна сума заборгованості боржника перед банком за невиконання умов кредитного договору складає 1887179,45 доларів США, що в перерахунку на національну валюту України гривню станом на 11.08.2011 р., складає 15042329,96 грн.

05.06.2009 р. кредитором на підставі п.1.10 кредитного договору було направлено вимогу № 04-27-12-4/3634 про дострокове виконання боржником його зобовязань за кредитним договором в повному обсязі, яка 15.06.2009 р. вручена боржникові, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте, зазначена вимога боржником була залишена без виконання.

Слід зазначити, що не потребують доказування преюдиційні факти, тобто встановлені рішенням господарського (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус.

Як свідчать матеріали справи, всі первинні документи, які підтверджують заборгованість ТОВ «Пріоритет Інтер»по кредитному договору № CR 07-390/29-1 вже були оцінені в рішенні господарського суду м. Києва від 29.09.2011 р. по справі № 4/581, яке залишено в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 р. Зокрема, рішенням Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 р. по справі № 4/581 встановлено, що позивач ПАТ «ОТП Банк»виконав зобовязання, передбачені кредитним договором, та надав відповідачеві (ТОВ «Пріоритет-Інтер») кредит в розмірі 2000000 доларів США, що підтверджується валютним меморіальним ордером № 26 від 16.08.2007 р. При цьому боржник не повернув кредитні кошти.

Судом встановлено, що 05.06.2009 р. кредитором на підставі п.1.10 кредитного договору було направлено вимогу № 04-27-12-4/3634 про дострокове виконання боржником його зобовязань за кредитним договором в повному обсязі, яка 15.06.2009 р. вручена боржникові, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що під час апеляційного провадження боржник не заперечував проти отримання коштів від кредитора.

Проте, зазначена вимога боржником була залишена без виконання.

В забезпечення зобовязань боржника за кредитним договором, 14.08.2007 р. між кредитором та боржником було укладено договір застави № РL 07-454/29-1 . Предметом застави за цим договором є майнові права вимоги заставодавця до заставодержателя щодо отримання грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку на момент підписання цього договору та/або будуть надходити (зараховуватися) на банківський рахунок протягом строку дії цього договору, а також грошові кошти, що знаходяться чи будуть надходити на банківський рахунок.

Відповідно до п.2.1 договору застави, застава за цим договором забезпечує вимоги кредитора щодо виконання боржником кожного і всіх боргових зобовязань, що підлягають виконанню за кредитним договором та/або повязані з кредитним договором, у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як це встановлено в кредитному договорі.

Також, в забезпечення зобовязань боржника за кредитним договором між кредитором та боржником було укладено договір застави № РL 07-455/29-1 від 14.08.2007 р., відповідно до якого боржник для забезпечення повного і своєчасного виконання заставодавцем боргових зобовязань за кредитним договором та/або в інших заставних випадках, в силу цього договору заставодержатель має переважне право перед іншими кредиторами заставодавця одержати виконання боргових зобовязань та інших фактичних вимог за рахунок предмета застави.

Відповідно до приписів статті 20 Закону України «Про заставу»заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобовязання, забезпеченого заставою, воно не було виконано.

Крім того, вимоги кредитора за кредитним договором були забезпечені іпотечним договором № РL 07-464/29-1, укладеного між кредитором та боржником від 14.08.2007 р. та зареєстрованого в реєстрі за № 5485024.

Відповідно до п.3.1 іпотечного договору боржником передано в іпотеку нежитлові приміщення 1-го ,2-го,3-го,4-го, 5-го,6-го та 7 го поверхів в літ. А-6-8, що розташовані за адресою: Харківська область, м. Харків, м. Конституції,1.

Пунктом 2.1 іпотечного договору передбачено, що іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо виконання іпотекодавцем кожного і всіх його боргових зобовязань за кредитним договором у такому розмірі, у такі валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі.

Відповідно до приписів статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення на предмет іпотеки.

Згідно приписів статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у першу чергу задовольняються, зокрема ,вимоги, забезпечені заставою.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги кредитора - ПАТ «ОТП Банк суми заборгованості за кредитом та відсотками до боржника ТОВ «Пріоритет Інтер»у розмірі 15042329,96 грн. є обґрунтованими та доведеними первинними документами, такими, що підлягають визнанню як кредиторські вимоги у справі про банкрутство боржника, які виникли до порушення даної справи про банкрутство та підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів з задоволенням у першу чергу як заставні, а тому оскаржувана ухвала місцевого господарського суду підлягає скасуванню як така, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. 99, ч.1 ст. 101, ст. 102, п.2 ч.1 ст. 103, п.4 ч.1 ст. 104, ст.ст.105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд ,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»задовольнити.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 06.12.2011 р. у справі №5023/6820/11 скасувати та прийняти нове рішення.

Заяву ПАТ «ОТП Банк»про визнання його кредитором ТОВ «Пріоритет Інтер» задовольнити.

Визнати ПАТ «ОТП Банк»кредитором ТОВ «Пріоритет Інтер»з грошовими вимогами у розмірі 15 042 329,96 грн. , з яких 13450930,41 грн. - заборгованості за договором про надання кредиту з задоволенням у першу чергу; 859438,20 грн. - заборгованості по відсоткам з задоволенням у першу чергу та 731961,35 грн. пені з задоволенням у шосту чергу.

Справу направити до господарського суду Харківської області на подальший розгляд.

Головуючий суддя О.А.Пуль

суддя Я.О.Білоусова

суддя В.С.Хачатрян

Повний текст постанови складено 15.02.2012 р.