Постанова № 12325868, 19.08.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2010 № 34/86

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Шипка В.В.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерне товариство закритого типу "Інтер-Контакт"

на рішення Господарського суду м.Києва від 21.04.2010

у справі № 34/86 ( .....)

за позовом Raiffeisenlandesbank Oberosterreich Aktiengesellschaft (Райфайзенландесбанк оберостеррайх Акціенгезельшафт)

до Акціонерне товариство закритого типу "Інтер-Контакт"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 196011,94 євро, що на дату подання позову становит 2246296,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2010 року Oberosterreich Aktiengesellschaft (Райффайзенландесбанк Оберостеррайх Акцієнгезелльшафт) (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства закритого типу “Інтер-Контакт” (далі відповідач) заборгованості в сумі 196.011,94 євро, що на дату подання позову (28.12.2009 р.) становило 2.246.296,83 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2010 р. у справі № 34/86 (далі Рішення суду) позов задоволено повністю: стягнуто з Акціонерного товариства закритого типу “Інтер-Контракт” (01004, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 16, ідентифікаційний код 20009598) на користь Raiffeisenlandesbank Oberosterreich Aktiengesellschaft (Райфайзенландесбанк оберостеррайх Акціенгезельшафт), FN 247579m Europaplatz la A-4020 Linz, Osterreich (Ойропаплац 1а, А-4020, Лінц, Австрія) заборгованість в сумі 196.011,94 євро, що за курсом НБУ станом на 28.12.2009 р. становить 2.246.296,83 грн. та складається з:

- 179.116 (сто сімдесят тисяч сто шістнадцять) євро 31 євроцентів, що за курсом НБУ станом на 28.12.2009 р. становить 2.052.672 (два мільйони пятдесят дві тисячі шістсот сімдесят дві) грн. 91 коп. основної заборгованості;

- 16.895 (шістнадцять тисяч вісімсот девяносто пять) євро 63 євроцентів, що за курсом НБУ станом на 28.12.2009 р. становить 193.623 (сто девяносто три тисячі шістсот двадцять три) грн. 92 коп., - штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання.

Вказаним рішенням також стягнуто з Акціонерного товариства закритого типу “Інтер-Контракт” (01004, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 16, ідентифікаційний код 20009598) на користь Raiffeisenlandesbank Oberosterreich Aktiengesellschaft (Райфайзенландесбанк оберостеррайх Акціенгезельшафт), FN 247579m Europaplatz la A-4020 Linz, Osterreich (Ойропаплац 1а, А-4020, Лінц, Австрія), 1960 (одну тисячу девятсот шістдесят) євро 12 євроцентів витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Рішення суду та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу „Інтер-Контакт” і порушено апеляційне провадження у справі № 34/86.

Представник скаржника у судових засіданнях підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача у судових засіданнях заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, 25.01.2008 р. АТЗТ “Інтер-Контакт” (як Покупець) уклало з компанією Zeppelin Osterreich Gmbh, ZeppelinstraЯe 2, А-2401 Fischamend (як з Постачальником) контракт на постачання устаткування. Зазначений контракт було укладено у формі 4-х заявок на купівлю:

1) Заявка на купівлю колісного навантажувача (тип 966 GII, серійний номер AWY01085, виробник “Саterpillar”, купівельна ціна 154.950,00 євро);

2) Заявка на купівлю ланцюгового екскаватора (тип 320 СL, серійний номер BDE00853, виробник “Саterpillar”, купівельна ціна 74.000,00 євро);

3) Заявка на купівлю колісного навантажувача (тип 938 G, серійний номер 6WS03087, виробник “Саterpillar”, купівельна ціна 67.500,00 євро);

4) Заявка на купівлю самохідного екскаватора (тип М 318, серійний номер 8АL03033, виробник “Саterpillar”, купівельна ціна 89.000,00 євро).

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України “Про міжнародне приватне право” у випадках, передбачених законом, учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

В заявках на закупівлю сторони домовилися про застосування матеріального права Республіки Австрія до контракту на постачання устаткування від 25.01.2008 р. При цьому відповідно до пункту 3 розділу І Загальних умов продажу та поставки продавець (постачальник) з метою вирішення спору може заявити свої претензії за місцезнаходженням покупця.

Відповідно до статті 123 ГПК України іноземні підприємства і організації мають право звертатися до господарських судів згідно з встановленою підвідомчістю і підсудністю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Іноземні підприємства і організації мають процесуальні права і обов'язки нарівні з підприємствами і організаціями України.

Позивач є юридичною особою, що має право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів відповідно до ст. 1 ГПК України.

Згідно з Роз'ясненнями Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 04-5/608 “Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій” правовий статус іноземного суб'єкта господарювання підтверджується, як правило, випискою з торговельного (банківського, судового) реєстру країни, де такий суб'єкт господарювання має офіційно зареєстровану контору. Господарський суд приймає документи, складені мовами іноземних держав, за умови супроводження їх нотаріально засвідченим перекладом на українську або російську мову з урахуванням вимог статті 21 Закону України “Про мови в Українській РСР”.

Верховною Радою України відповідно до Закону України від 10.01.2002 р. № 2933-ІП “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів” ратифіковано Конвенцію, що скасовує вимогу легалізації Іноземних офіційних документів (Гаага, 1961), якою передбачено спрощений порядок засвідчення документів шляхом проставлення на них спеціальної печатки - апостиля. Згідно з пунктом «b» частини 3 статті 1 названої Конвенції її дія не поширюється на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій (вантажні митні декларації, товарно-транспортні накладні, виписки банку тощо).

Відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав. Згідно ст. 8 Закону України “Про міжнародне приватне право” при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. При цьому, особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Сторони домовилися, що приймання-передача товару від продавця до покупця відбувається у місці укладення контракту, м. Лінц, Австрія. Відповідно до Додаткової угоди до купівельних заявок від 21.01.2008 р., укладеної між від позивачем та постачальником 25.01.2008 р., сторони домовилися про оплату товару наступним чином: передоплата складає 100.000 євро та повинна бути сплачена 22.08.2008 р. Залишок виплачується згідно з умовами плану виплат від 25.01.2008 р. як невід'ємної частини купівельних заявок від 25.01.2008 р.

Згідно зазначеного плану виплат оплата решти вартості товару за контрактом в сумі 285.450 євро здійснюється з розстроченням платежу шістьма рівними платежами по 47.575 євро кожні півроку, починаючи з 22 серпня 2008 року.

Відповідно до § 912 Загального цивільного кодексу Австрії інколи кредитор має право вимагати від свого боржника крім сплати основного боргу також здійснення додаткових платежів. Вони полягають, серед іншого, в процентах за затримку.

Згідно з § 1336 (1) зазначеного Кодексу сторони, які укладають договір, можуть укласти особливу угоду про те, що в разі або зовсім невиконаної обіцянки, або обіцянки, виконаної не належним чином чи занадто пізно, повинна сплачуватися визначена грошова або інша сума.

Укладаючи контракт на постачання, сторони домовилися щодо сплати відповідачем відсотків за оплату товару з розстроченням у розмірі 9,3 % річних від суми ціни договору, що підлягають оплаті, починаючи з 22 лютого 2008 року постачальнику.

Відповідно до п. 3 розділу III Загальних умов продажу та поставки, які регулюють правовідносини, що склалися між сторонами, продавець (постачальник по справі) має право при затримці платежу нараховувати відсотки на 5,00 процентних пунктів вище за дійсну на той момент базову процентну ставку Австрійського Національного банку, але не менше, ніж 12 % на рік.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що товар відповідно до контракту було прийнято відповідачем повністю 14.02.2008 р. Це підтверджується відповідними підтвердженнями отримання та накладними від 14.02.2008 р, що були підписані Станіславом Коршовським, який відповідно до довіреності № 171 /д-08 від 05.02.2008 р. був уповноважений відповідачем представляти його інтереси під час купівлі спеціальної техніки у постачальника.

Як встановив суд першої інстанції, відповідачем 26.02.2008 р. на виконання контракту від 25.01.2008 р. було здійснено переказ 100.000,00 євро на рахунок Постачальника за товар “Саterpillar”, що підтверджується відповідною випискою №180571000223026 від 26.02.2008 р. від банку Austria Creditanstalt (т. с. 1, а. с. 33).

В свою чергу, Постачальником згідно з договором купівлі-продажу від 25.01.2008 р. було виставлено за поставлене устаткування відповідачу чотири рахунки: №№ 11400073, 084006, 11400072, 11400071 на загальну суму 385.450,00 євро.

Відповідач сплатив частину вартості поставленого товару 100.000,00 євро в якості авансового платежу.

Відповідно до §861 Загального цивільного кодексу Австрії той, хто заявляє, що він комусь хоче передати своє право, дає обіцянку; а якщо інший у дійсний спосіб приймає обіцянку, то шляхом співпадіння волі обох сторін здійснюється договір.

Постачальником 25.04.2008 р. було зроблено позивачу письмову пропозицію купити 100 % права вимоги до відповідача за винагороду в розмірі 288.132,07 євро. Згідно з п. 3 вказаної пропозиції з купівлею права вимоги до позивача перейшли всі пов'язані з цим права і гарантії.

Відповідно до статті VI даної пропозиції вона діє до 30.04.2008 р. На знак її юридично зобов'язуючого прийняття позивачу було запропоновано здійснити оплату купівельної ціни шляхом її перерахування на рахунок постачальника, що позивач і зробив 28.04.2008 р.

Згідно з §862 Загального цивільного кодексу Австрії обіцянка (пропозиція) повинна прийматися протягом встановленого автором пропозиції строку.

Отже, 28.04.2008 р. до позивача від Постачальника перейшло право вимоги щодо сплати відповідачем суми ціни контракту на постачання устаткування “Саterpillar” та процентів згідно з контрактом від 25.01.2008 р.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, відповідно до контракту та узгодженого плану розстрочення платежів у відповідача виникли наступні грошові зобов'язання перед позивачем:

1. 22.08.2008 р. перший платіж у розмірі62.102,03 євро включно з відсотками;

2. 22.02.2009 р. другий платіж у розмірі59.803,76 євро включно з відсотками;

3. 22.08.2009 р. третій платіж у розмірі57.210,52 євро включно з відсотками;

всього 179.116,31 євро включно з відсотками.

Відповідно до п. 3 розділу III Загальних умов продажу та поставки розрахунок 12% річних за прострочення виконання відповідачем зобов'язання відбувається наступним чином:

1) за перший платіж: з 06.09.2008 р. до 11.12.2009 р. - 461 день прострочення 9.543,01 євро;

2) за другий платіж: з 09.03.2009 р. до 11.12.2009 р. - 277 днів прострочення 5.521,88 євро;

3) за третій платіж: з 06.09.2009 р. до 11.12.2009 р. - 96 днів прострочення 1.830,74 євро, що разом становить 16.895,63 євро.

Відповідно до §1336 (1) Загального цивільного кодексу Австрії боржник у разі відсутності особливої угоди не одержує права звільнятися від виконання зобов'язань шляхом сплати відшкодування. Якщо договірна неустойка була пообіцяна за недотримання строку виконання зобов'язань, то вона може вимагатися поряд із виконанням зобов'язань.

З урахуванням наведеного місцевим судом зроблено висновок про те, що заборгованість відповідача станом на дату подання позовної заяви становить 196.011,94 євро, з яких: 179.116,31 євро, що станом на 28.12.2009 р. за курсом НБУ становить 2.052.672,91 грн., основний борг; 16.896,63, євро, що станом на 28.12.2009 р. за курсом НБУ становить 193.623,92 грн., штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язання.

На заперечення позовних вимог відповідач стверджує таке.

Жодних цивільно-правових та зовнішньоекономічних угод 25 січня 2008 року між АТЗТ "Інтер-Контакт" та компанією Zeppelin Osterreich GmbH, ZeppelinstraBe 2, A-2401 Fischamend не укладалося, грошових коштів АТЗТ «Інтер-Контакт» не перераховувало на розрахунковий рахунок як позивача так і постачальника, за будь-які послуги, товар та за інші дії.

Позивач стверджує про те, що між Продавцем та Покупцем було досягнуто домовленості щодо приймання-передачі товару у місці укладення контракту, тобто м. Лінц, Австрія.

Проте ніяких домовленостей з приводу приймання-передачі товару від продавця до покупця не існувало та не існує, як і самого контракту, укладеного між покупцем та продавцем.

Крім того, жодних письмових доказів, оригіналів документів, засвідчених оригінальною печаткою АТЗТ «Інтер-Контакт» з приводу приймання-передачі товару, позивачем до суду не було надано. Видаткові та товаротранспортні накладні на отримання техніки від позивача відсутні, оскільки, жодних цивільно-правових та зовнішньоекономічних угод з позивачем не укладалося.

На балансі АТЗТ «Інтер-Контакт» в період з 01.01.2008 р. по 16.06.2010 р. техніка, а саме: колісний навантажувач (тип 966 GII, серійний номер AWY01085, виробник «Caterpillar»), ланцюговий екскаватор (тип 320CL, серійний номер BDE00853, виробник «Caterpillar»), колісний навантажувач (тип 938 G, серійний номер 6WS03087, виробник «Caterpillar» ), самохідний екскаватор (тип М 318, серійний номер 8 AL03033) (надалі - Товар), не перебуває та ніколи не перебувала, що підтверджується витягом та аналізом з балансу товариства по рахунку №10 (витяг та аналіз з балансу Товариства додається).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що всі дії на укладення контракту у формі чотирьох заявок на купівлю, подальше виконання контракту (в т. ч. повязані з прийняттям купленого товару) та часткову оплату товару здійснював відповідач ЗАТ «Інтер-Контакт».

Переглядаючи справу по суті, апеляційний суд бере до уваги наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, всі документи, повязані з укладанням та подальшим виконанням контракту (заявки на купівлю, план виплат, накладні та підтвердження на отримання товару) від імені ЗАТ «Інтер-Контакт» Станіславом Коршовським.

Матеріали справи містять фотокопію довіреності № 171/д-08 від 05.02.2008 р., складеної англійською мовою (т. с. 1, а. с. 79) за підписом Президента АТЗТ «Інтер-Контакт» О.В. Гончарова (з відтиском печатки підприємства), якою:

- пана Коршовського Станіслава, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, уповноважено представляти інтереси АТЗТ «Інтер0Контакт» під час купівлі спеціальної техніки у підприємства «Цепеллін КАТ ГмбХ» (розташоване: Австрія, 046 м. Лінц, Мостнірштр.18);

- визначено, що з метою виконання доручення пан Коршовський Станіслав має право провадити перемовини від імені АТЗТ «Інтер-Контакт» у звязку із купівлею спеціальної техніки, підписувати договори і будь-яку потрібну документацію від імені АТЗТ «Інтер-Контакт» у звязку із купівлею спеціальної техніки, супроводжувати куплену спеціальну техніку, а також вчиняти будь-які дії, що стосуються виконання цього доручення.

Довіреність видана без права передоручення іншим особам і чинна до 31.12.2008 р.

Як випливає зі змісту п. 2 Наказу Президента АТЗТ «Інтер-Контакт» № 3 від 10.01.2007 р. (копія наявна в матеріалах справи), у звязку з необхідністю впорядкування ведення діловодства на підприємстві встановлено наступний порядок нумерації вихідної документації для листів, претензій, довіреностей, позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг: «порядковий номер / рік видачі юр».

З журналу реєстрації вихідних документів АТЗТ «Інтер-Контакт» за 2008 рік, в т. ч. довіреностей (витяг наявний в матеріалах справи), вбачається, що довіреність № 171/д-08 від 05.02.2008 р. на імя С. Коршовського не реєструвалась. Зареєстровані в цьому журналі довіреності у період з 25.01.2008 р. по 05.02.2008 р. (включно) мають порядкові номери від «07» по «12», їх нумерація повністю відповідає вимогам Наказу Президента АТЗТ «Інтер-Контакт» № 3 від 10.01.2007 р.

Надана позивачем копія довіреності № 171/д-08 від 05.02.2008 р. на імя С. Коршовського фактично є фотокопією документа, отриманого невідомо ким факсимільним звязком, про що свідчить автоматична відмітка апарата факсимільного звязку на початку факсимільного відправлення.

За клопотанням відповідача, а також з власної ініціативи, апеляційний суд неодноразово витребував від позивача оригінал довіреності № 171/д-08 від 05.02.2008 р.

Позивач в усних та письмових поясненнях у справі від 10.08.2010 р. повідомив суд, що він не має оригіналу вказаної довіреності, оскільки він не передавався позивачу постачальником.

При цьому суд критично оцінює посилання позивача на те, що постачальник отримав довіреність факсимільним звязком 05.02.2008 р. о 16 год. 48 хв., оскільки таке посилання не підтверджене ані відповідними доказами, ані принаймні відповідними підтвердженнями постачальника безпосереднього учасника угоди.

Суд також не приймає посилань позивача і на §§ 1005, 1009 Загального цивільного кодексу Австрійської Республіки (щодо порядку укладення договорів доручення та їх виконання), оскільки у правовідносинах представництва, що виникли чи могли виникнути між відповідачем та С. Коршовським, сторони повинні були б керуватися законодавством України.

Згідно з ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Відсутність у позивача оригіналу довіреності № 171/д-08 від 05.02.2008 р., за наведених вище обставин щодо встановленого відповідачем порядку їх реєстрації, фактично робить неможливим підтвердження існування оригіналу такої довіреності, відповідно, з оригінальним підписом повноважного довірителя і оригінальним відтиском печатки юридичної особи. А отже, клопотання відповідача щодо проведення експертиза оригіналу довіреності № 171/д-08 від 05.02.2008 р. визнається судом таким, що не може бути задоволене.

Переглядаючи спір по суті, колегія суддів також бере до уваги таке.

Як підтверджено матеріалами справи, в т. ч. дослідженими в судовому засіданні оригіналами, чотири заявки на купівлю спеціальної техніки підписані С. Коршовським у м. Лінц 25.01.2008 р., тобто, за 11 днів до дати складення довіреності № 171/д-08 від 05.02.2008 р.

Посилання позивача на те, що видачею довіреності від 05.02.2008 р. відповідач фактично схвали підписання заявок 25.01.2008 р. суд сприймає критично, оскільки відповідач категорично заперечує як видачу довіреності С. Коршовському, так і сам факт укладення контракту через повірену особу.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач посилається і на те, що сплативши перший платіж за угодою в розмірі 100.000,00 євро, відповідач знову ж таки підтвердив укладення угоди та свої зобовязання за нею.

На підтвердження зазначеного позивач посилається на виписку №180571000223026 від 26.02.2008 р. від банку Austria Creditanstalt (т. с. 1, а. с. 33).

Проте колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається зі змісту цієї виписки, платіж здійснено на замовлення АТЗТ «Інтер-Контакт». Водночас особою, яка видала доручення (на оплату), зазначено товариство NICHOLS LTD (78 Georgiou A-Solferino Wes F. 52 4048 Germasogeia), банк, який видав доручення, - MARFIN POP. BK (Нікосія, Республіка Кіпр).

Ухвалою суду від 06.07.2010 р. відповідача було зобовязано надати:

- довідку Національного банку України про отримання (або відсутність) індивідуальної ліцензії на відкриття та утримання банківського рахунку за кордоном або про наявність такої ліцензії у період з 01.01.2008 р. по 01.05.2008 р., в т. ч. в банку MARFIN POP. BK (Нікосія, Республіка Кіпр);

- додаткові письмові пояснення щодо того, чи були засновниками, власниками акцій, повіреними особами або партнерами АТЗТ «Інтер-Контакт» в інший спосіб банк MARFIN POP. BK (Нікосія, Республіка Кіпр) та товариство NICHOLS LTD (78 Georgiou A-Solferino Wes F. 52 4048 Germasogeia).

Згідно з довідкою Національного банку України від 20.07.2010 р. № 28-313/2270 (копія в матеріалах справи), за період з 01.01.2007 р. по 01.07.2010 р. Національним банком України не видавались індивідуальні ліцензії відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» АТЗТ «Інтер-Контакт».

Тобто, з урахуванням змісту ст. 5 вказаного Декрету, АТЗТ «Інтер-Контакт» рахунку в банку MARFIN POP. BK (Нікосія, Республіка Кіпр) не мало.

АТЗТ «Інтер-Контакт» звернулося до банківських установ, де відкриті його розрахункові (валютні) рахунки, про підтвердження факту того, чи здійснювались грошові перекази на рахунок Постачальника станом на 26.02.2008 р.

Згідно Довідки № 2002/06 - 246 від 17.06.2010 р., виданої ВАТ КБ «Експобанк» (код ЄДРПОУ 09322299), АТЗТ «Інтер-Контакт» грошові кошти у розмірі 100.000 євро на розрахунковий рахунок постачальника станом на 26.02.2008 р. не перераховувало.

Згідно Довідки № 16-12/21385 від 22.06.2010 р., виданої ВАТ «Ощадбанк» (код ЄДРПОУ 00032129), АТЗТ «Інтер-Контакт» грошові кошти у розмірі 100.000 євро на розрахунковий рахунок постачальника станом на 26.02.2008 р. не перераховувало.

Згідно Довідки № 158-УОК від 22.06.2010 р., виданої AT «Піреус Банк МКБ» (код ЄДРПОУ 20034231), АТЗТ «Інтер-Контакт» грошові кошти у розмірі 100.000 євро на розрахунковий рахунок постачальника станом на 26.02.2008 р. не перераховувало.

Як вбачається з пояснень представника відповідача, наданих в судовому засіданні, та матеріалів справи, банк MARFIN POP. BK (Нікосія, Республіка Кіпр) та товариство NICHOLS LTD (78 Georgiou A-Solferino Wes F. 52 4048 Germasogeia) не входили і не входять до кола засновників відповідача чи повірених осіб, які могли б діяти в інтересах АТЗТ «Інтер-Контакт».

Позивачем такі обставини в належний і допустимий спосіб не спростовані.

Відповідно до ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Статтею 10 цього Декрету встановлено, що порядок, види, форми і терміни подання звітності резидентами і нерезидентами про їх валютні операції визначаються Національним банком України за погодженням з Міністерством статистики України з урахуванням чинного законодавства України. Несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 16 цього Декрету.

Згідно зі ст. 14 Закону України від 16.04.1991 р. № 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність" всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право:

- самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам;

- безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів у діючій на території України валюті та в іноземній валюті як у межах, так і за межами України, самостійно приймати рішення у зазначених питаннях;

- вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами господарської діяльності, користуватись їх послугами, з додержанням при цьому вимог чинних законів України.

Розрахункове та кредитне обслуговування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на території України банком для зовнішньоекономічної діяльності України і уповноваженими комерційними банківськими та кредитними установами, а також іноземними і міжнародними банками, зареєстрованими у встановленому порядку на території України.

Порядок здійснення розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, до яких відноситься і контракт, котрий є предметом дослідження в даній справі, регулюється також і Інструкцією про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 р. №136.

Зокрема, як встановлено п. 3.6 цієї Інструкції (у відповідній редакції), якщо імпорт продукції (послуг, робіт) здійснюється без увезення з-за кордону цієї продукції (послуг, робіт) на територію України, то резидент, крім передбачених пунктом 3.3 цього розділу документів, які засвідчують поставку на його користь продукції (надання йому послуг, виконання робіт), подає також договір, який передбачає продаж цієї продукції нерезиденту та зарахування виручки від такого продажу на рахунки цього резидента в банках, або документи, які підтверджують потребу використання ним цієї продукції (послуг, робіт) за межами України.

Здійснення контролю за експортною операцією, за якою продукція, що була придбана резидентом за імпортним договором без її ввезення на митну територію України, перепродається нерезиденту, покладається на той банк, через який проводилась оплата зазначеного імпортного договору. Відлік 90-денного строку розрахунків за таким експортним договором банк починає з наступного календарного дня після дня виконання нерезидентом усіх зобов'язань щодо поставки, покладених на нього за імпортним договором. Контроль за такою експортною операцією банк здійснює відповідно до вимог цієї Інструкції.

Розглядаючи справу, суд виходить з презумпції, що за реального укладення та виконання контракту, оформленого чотирма замовленнями на купівлю від 25.01.2008 р., відповідач повинен був би дотримуватись вимог наведених вище та інших нормативних актів України, в т. ч. щодо спеціального обліку та порядку оплати таких операцій.

Проте належних і допустимих доказів (за відсутності оригіналу довіреності № 171/д-08 від 05.02.2008 р., справжність якого можна було б визначити через проведення судової експертизи) реального укладення, схвалення та подальшого виконання контракту з компанією Zeppelin Osterreich Gmbh саме АТЗТ «Інтер-Контакт» як юридичною особою, в інтересах якого діяла належним чином уповноважена особа, матеріали справи не містять.

При цьому колегія суддів також бере до уваги і те, що копія довіреності, яка знаходиться в матеріалах справи, не містить (крім імені, прізвища та місця проживання) будь-яких реєстраційних даних С. Коршовського (паспортних чи інших реєстраційних даних цієї особи), а також зразку підпису цього представника, які б дозволяли повністю ідентифікувати дану особу чи знайти її.

Здійснення такого перерахування взагалі не є можливим, оскільки для переказу валюти за кордон у банк необхідно надати договір, якого фактично не існує.

На відміну від позивача, у відповідача наявні документи в оригіналі, які свідчать про відсутність платежів за контрактом, на підставі якого заявлено позов.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в позові.

В звязку із відмовою у задоволенні позову відповідно до ст. 49 ГПК України усі судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне зясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

За таких обставин апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2010 р. у справі № 34/86 скасуванню з постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, є здебільшого лише припущеннями, які не спростовують висновків суду.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження, докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Також відповідно до ст. 49 ГПК України з позивача підлягає стягненню на користь відповідача (апелянта) державне мито, сплачене за подання апеляційної скарги, в розмірі 11.231,48 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 33, 69, 75, 99, 101, 104-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу „Інтер-Контакт” задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2010 р. у справі № 34/86 скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

4.Стягнути з Raiffeisenlandesbank Oberosterreich Aktiengesellschaft (Райффайзенландесбанк Оберостеррайх Акцієнгезелльшафт), FN 247579m Europaplatz la A-4020 Linz, Osterreich, Ойропаплац 1а, А-4020, Лінц, Австрія, на користь Акціонерного товариства закритого типу “Інтер-Контракт” (01004, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 16, ідентифікаційний код 20009598) державне мито в розмірі 11.231,48 грн.

5.Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6.Матеріали справи № 34/86 повернути до Господарського суду міста Києва.

7.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя

Судді