Постанова № 12325876, 25.08.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2010                                                                                           № 33/551

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача: представник – Боярчук Л.В. – за довіреністю,

від відповідача: представник – Маленко О.М. – за довіреністю,

від третьої особи: представник не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ"

на рішення Господарського суду м.Києва від 16.02.2010

у справі № 33/551 ( .....)

за позовом                               ЗАТ "Страхова компанія "Класичне страхування"

до                                                   ВАТ "Піреус Банк МКБ" в особі Дніпровської філії

третя особа позивача           

третя особа відповідача           Приватне підприємство „Укрфермерпостач”

про                                                   визнання договорів застави майнових прав № 29-МП від 28.02.2007 року та уступки вимоги № 29-УВ від 28.02.2007 року недійсними

ВСТАНОВИВ:

В липні 2009 року Закрите акціонерне товариство „Страхова компанія „Класичне страхування” (надалі – ЗАТ „СК „Класичне страхування”, позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Піреус банк МКБ” в особі Дніпровської філії (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Піреус банк МКБ”, надалі – ПАТ „Піреус банк МКБ”, відповідач) про визнання недійсними договорів застави майнових прав від 28.02.2007 року №29-МП та уступки вимоги №29-УВ від 28.02.2007 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані правочини від імені ЗАТ „СК „Класичне страхування” були підписані Генеральним директором товариства Піхоцьким І.О. без необхідного обсягу дієздатності для їх укладання.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на п. 15.5 статуту позивача, відповідно до якого генеральний директор не має права здійснювати фінансову діяльність, пов'язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням на суму, що перевищує 100 000,00 грн., без рішення Наглядової ради товариства, якою не було надано повноважень Піхоцькому І.О. щодо підписання оспорюваних договорів.

У відзиві відповідач проти позовних вимог заперечив, мотивуючи тим, що статутом позивача не передбачено обмежень повноважень Генерального директора щодо укладання оспорюваних договорів та зазначив, що позивачем вчинялися дії в межах та на виконання умов договорів, що свідчить про їх схвалення.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.02.2010 р. у даній справі позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на безпідставність та незаконність висновку місцевого господарського суду щодо того, що Генеральний директор позивача не мав необхідних повноважень на укладання оспорюваних правочинів, оскільки в протоколі № 1/01/07 від 04.01.2007 р. засідання Спостережної ради позивача конкретно не визначено по управлінню коштами якого депозитного договору надано директору повноваження та відсутні посилання на вказаний протокол у оспорюваних договорах.

Крім того, апелянт зазначив, що положеннями статуту позивача не передбачено обмежень повноважень Генерального директора на укладання договорів застави.

У письмових заперечення позивач просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2010 року – без змін.

Ухвалою від 21.06.2010 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Приватне підприємство „Укрфермерпостач”.

Третьою особою не використано наданого їй законом права на участь свого представника у судовому засіданні. Причин неявки суду не повідомлено. Однак, матеріали справи містять докази належного повідомлення третьої сторони про час та місце розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2002 року між Відкритим акціонерним товариством «Міжнародний комерційний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Піреус банк МКБ») в особі директора Дніпровської філії та Закритим акціонерним товариством „Страхова компанія „Класичне страхування” було укладено депозитний договір № 6 (надалі – Депозитний договір), відповідно до умов якого вкладник (позивач) передає, а банк (відповідач) приймає грошові кошти вкладника в сумі 200000,00 грн. на строк зі сплатою відсотків відповідно до умов цього договору.

28.02.2007 року між Відкритим акціонерним товариством „Міжнародний комерційний банк” в особі директора Дніпровської філії та Закритим акціонерним товариством „Страхова компанія „Класичне страхування” в особі генерального директора Піхоцького І.О. було укладено договір застави майнових прав №29-МП.

За умовами п.1.1 договору №29-МП від 28.02.2007 року, цей договір забезпечує вимогу заставодержателя (відповідача), яка випливає з кредитного договору №К/06-29 від 06.06.2006 року та додаткових угод до нього, укладено між заставодержателем та приватним підприємством «Укрфермерпостач», за умовами якого позичальник зобов’язаний повернути заставодержателю кредит в сумі 70000,00 доларів США, а також суми відсотків, пені та штрафів (якщо такі будуть), та інші витрати заставодержателя, пов’язані з кредитним договором, які підтверджені документально, в строк, визначений кредитним договором.

Згідно з 1.2 договору №29-МП від 28.02.2007 року заставодавець, з метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника перед заставодержателем, передає в заставу заставодержателю всі свої майнові права по депозитному договору №6 від 31.10.2002 року в сумі 200000,00 грн.

Також, 28.02.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Міжнародний комерційний банк» в особі директора Дніпровської філії та Закритим акціонерним товариством „Страхова компанія „Класичне страхування” в особі генерального директора Піхоцького І.О. було укладено договір уступки вимоги під відкладальною умовою №29-УВ.

Відповідно до п.1.1 договору №29-УВ від 28.02.2007 року заставодавець передає, а банк одержує право вимоги на отримання грошових коштів в сумі 200000,00 грн. з коштів, розміщених на депозитному вкладі згідно з депозитним договором №6 від 31.10.2002 року, укладеним між заставодавцем і банком.

Сторони встановили в п.1.2 договору №29-УВ від 28.02.2007 року, що цей договір укладений під відкладальною умовою тієї обставини, що Приватне підприємство «Укрфермерпостач» не виконає (або виконає частково) взяті на себе зобов’язання перед банком за кредитним договором №К/06-29 від 06.06.2006 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи у їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

За умовами ч.1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч. 1 статті 89 Господарського кодексу України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Частина 2 цієї ж статті ГК України посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради.

Частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України визначено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Пунктом 15.1 статуту ЗАТ „СК «Класичне страхування” визначено, що виконавчим органом товариства є генеральний директор, який здійснює керівництво його поточною діяльністю і несе відповідальність за результати цієї діяльності.

Згідно частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Пунктом 15.5 статуту ЗАТ „СК „Класичне страхування” генеральний директор не має права здійснювати фінансову діяльність, пов'язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням на суму, що перевищує 100 000,00 грн ., без рішення Наглядової ради товариства.

Частиною 1 статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За визначенням частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В частині 1 статті 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч.1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Визнаючи недійсними Договір застави та Договір уступки вимоги місцевий господарський суд дійшов висновку щодо того, що генеральний директор З AT «СК «Класичне страхування» Піхоцький І.О. немає достатнього обсягу повноважень на укладення оспорюваних правочинів, оскільки в протоколі не визначено конкретно по управлінню коштами якого депозитного договору надано директору повноваження, а також в договорах застави майнових прав №29-МП від 28.02.2007 року та уступки права вимоги під відкладальною умовою №29-УВ від 28.02.2007 року відсутні посилання на протокол №1/01/07 від 04.01.2007 року, а зазначено тільки, що генеральний директор Піхоцького І.О., діє на підставі статуту та наказу.

Судова колегія вважає зазначений висновок суду помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до Протоколу №1/01/07 від 04.01.2007 р. засідання Спостережної Ради закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Класичне страхування» члени Спостережної Ради Позивача постановили надати Генеральному директору ЗАЇ «Страхова компанія «Класичне страхування» Піхоцькому І.О. повноваження по управлінню депозитними коштами, що розміщені в Дніпровській філії «МКБ» в обсязі не більше 300 000,00 (трьохсот тисяч) гривень по одноразовій операції.

В матеріалах справи відсутні докази наявності будь-яких інших депозитних договорів з Дніпровською філією ВАТ «МКБ» (правонаступником якого є Банк).

Чинним законодавством та статутом позивача не визначено будь-яких обов'язкових способів чи шляхів надання Спостережною радою товариства повноважень виконавчому органу товариства на вчинення тих чи інших дій, в тому числі шляхом зазначення конкретного правочину та не передбачено обов'язку для сторін правочину або вимог до форми письмового правочину (ст. 207 ЦК України) зазначати всі документи, на підставі яких діє особа, яка підписує правочин від імені юридичної особи.

З положень Статуту позивача, в тому числі п. 15.5, не вбачається обмежень повноважень Генерального директора позивача на укладення договорів застави (забезпечувальних договорів).

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо того, що генеральний директор позивача не мав достатнього обсягу дієздатності на укладання оспорюваних правочинів.

Крім того, як свідчать матеріали справи, оспорювані договори виконувалися сторонами, що свідчить про схвалення зазначених договорів, в тому числі і позивачем.

Отже, як вбачається з вищевикладеного, відсутні підстави для визнання недійсними оскаржуваних договорів, а місцевим господарським судом зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи, з порушенням норм матеріального права.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про визнання недійсним оспорюваних правочинів є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не спростовані належними та допустимими доказами відповідно до положень ст.ст.33,34 ГПК України зазначені вище обставини.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2010 року у даній справі – скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання позову та державне мито за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Піреус банк МКБ” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2010 року у справі № 33/551 – скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Класичне страхування” (01023, м. Київ, вул. Ш.Руставелі, 17, кв. 5, код ЄДРПОУ 25283625) на користь Публічного акціонерного товариства „Піреус банк МКБ” в особі Дніпровської філії (04070, м. Київ, Контрактова площа, буд.4, код ЄРДПОУ 20034231) витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у сумі 42 (сорок дві) грн. 50 коп.

4. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

5. Матеріали справи №33/551 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

30.08.10 (відправлено)