Рішення № 102730532, 22.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.12.2021Справа № 910/13551/20Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Микитин О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит"

до 1. Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

2. Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс"

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Закрите акціонерне товариство "Виробничо - торгова фірма "Радосинь"

про визнання правочину недійсним

Представники учасників справи:

Від позивача: не з`явились;

Від відповідача 1: Галас П.В.;

Від відповідача 2 (в режимі відеоконференції): Гетьман А.А.;

Від третьої особи : Сабодаш Р.Б.

Присутній у судовому засіданні: Гевелюк М.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" та Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" про визнання недійсним заяви Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про зарахування зустрічних однорідних вимог № 08.6-02/67-24551 від 12.11.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 позов задоволено повністю. Визнано недійсним односторонній правочин - заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог вих. № 08.6-02/67-24551 від 12.11.2012, вчинену Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100, ідентифікаційний код 00039019) та направлену до Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" (61058, Харківська область, місто Харків, вулиця Іванівська, будинок 1, кабінет 501, ідентифікаційний код 20023279). Стягнуто з Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" (61058, Харківська область, місто Харків, вулиця Іванівська, будинок 1, кабінет 501, ідентифікаційний код 20023279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 120, офіс 17, ідентифікаційний код 40932411) 1 051 (одна тисяча п`ятдесят одна) грн. 00 коп. - судового збору. Стягнуто з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100, ідентифікаційний код 23494714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 120, офіс 17, ідентифікаційний код 40932411) 1 051 (одна тисяча п`ятдесят одна) грн. 00 коп. - судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 апеляційні скарги Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "РАДОСИНЬ", Акціонерного товариства "Альфа-Банк", Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі № 910/13551/20 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/13551/20 залишено без змін. Судовий збір за подання апеляційної скарги покладено на Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгової фірми "РАДОСИНЬ". Поновлено дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі № 910/13551/20.

Постановою Верховного Суду від 09.09.2021 касаційні скарги Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" та Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі № 910/13551/20 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва

Протоколом автоматизованого розподілу справи від 21.09.2021 справу № 910/13551/20 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 справу прийнято на новий вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.10.2021.

22.09.21 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю.

22.09.21 через електронну пошту до Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю.

13.10.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшли пояснення третьої особи, які містять клопотання про передачу справи № 910/13551/20 за підсудністю господарському суду, у провадженні якого перебуває справа № 43/75-15/7б про банкрутство.

25.10.2021 засобами поштового зв`язку до Господарського суду міста Києва від представника відповідача - 2 надійшов відзив на позовну заяву, який містить заяву про застосування строків позовної давності.

Представник відповідача - 2 у підготовче засідання 27.10.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

У підготовчому засіданні 27.10.2021 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2021,яку занесено до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотань про передачу справи № 910/13551/20 за підсудністю господарському суду, у провадженні якого перебуває справа № 43/75-15/7б про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче по справі № 910/13551/20 на 15.11.21.

27.10.2021 засобами поштового зв`язку до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення з урахуванням постанови Касаційного господарського суду (ВСУ) від 09.09.2021.

03.11.2021 засобами поштового зв`язку до Господарського суду міста Києва від відповідача - 2 надійшло клопотання про забезпечення можливості участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2021 клопотання відповідача-2 про участь у підготовчому засіданні поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

11.11.2021 через електронну пошту Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій документів, що посвідчують повноваження представника.

Представник відповідача-2 у підготовче засідання 15.11.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105478536654.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи № 910/13551/20 по суті на 01.12.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, оголошено перерву по розгляду справи № 910/13551/20 на 22.12.2021.

07.12.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача - 2 надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі "EasyCon".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 клопотання представника відповідача - 2 про проведення судового засідання по справі № 910/13551/20 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

22.12.2021 через електронну пошту суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому позивач просив суд відкласти розгляд справи у зв`язку з перебуванням на самоізоляції.

Представник позивача у судове засідання 22.12.2021 не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105491576630.

Представник відповідача - 1 у судовому засіданні 22.12.2021 заперечив проти задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача -2 у судовому засіданні 22.12.2021 також заперечив проти задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи, вказав, що до клопотання позивачем не додано доказів на підтвердження перебування останнього на самоізоляції.

У судовому засіданні 22.12.2021 представник третьої особи заперечив проти задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Судом розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи та вирішено відмовити у його задоволенні, з огляду на наступне.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Обґрунтовуючи клопотання про відкладення розгляду справи, позивач вказує таку підставу як самоізоляція.

Проте за висновками суду, у даному випадку наведені заявником обставини не є достатніми для відкладення вирішення спору по суті, з огляду на те, що до клопотання не додано доказів перебування позивача на самоізоляції.

Крім того, суд звертає увагу на те, що задоволення клопотання позивача може призвести до затягування строків розгляду справи та, як наслідок, порушення права відповідачів 1, 2 на справедливий розгляд справи у розумні строки, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а отже суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Представники відповідачів 1, 2 у судовому засіданні 22.12.2021 заперечили проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.

Представник третьої особи у судовому засіданні 22.12.2021 надав пояснення по справі.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 22.12.2021 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників відповідачів 1, 2 та третьої особи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

23.04.2004 Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником є відповідач 1 (кредитор) та Закритим акціонерним товариством "ВТФ "Радосинь" (позичальник) укладено договір № 02-23/182 про надання не відновлювальної кредитної лінії.

Відповідно до п. 1.1 якого кредитор зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, далі за текстом - «кредит», на умовах визначених договором та додатковими угодами.

Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника сторонами кредитного договору, у тому числі, укладено договори іпотеки № 05-12/692 від 23.04.2004 та №05-12/615 від 30.04.2004.

19.12.2005 Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - кредитор) та Українсько - американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» (далі - новий кредитор) укладено договір уступки права вимоги виконання зобов`язань.

Як встановлено в п. 1.1 договору кредитор передає, а новий кредитор одержує право вимоги виконання юридичною особою за законодавством України Закритим акціонерним товариством "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" ( далі - боржник - 1) зобов`язань за договором про надання не відновлювальної кредитної лінії №02-23/182 від 23.04.2004, укладеним між кредитором і боржником - 1 в частині погашення заборгованості, сплати штрафних санкцій та інфляційних збитків за прострочення виконання зобов`язань за вказаним договором.

Пунктом 1.5 договору відступлення права вимоги від 19.12.2005 сторони встановили, що Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" сплачує на користь первісного кредитора за отримані права відносно боржників 3 100 000, 00 гривень. У свою чергу, первісний кредитор зобов`язався передати права вимог до двох боржників, гарантувати їх дійсність та передати всі необхідні документи, що підтверджують ці вимоги.

За договором уступки права вимоги Українсько - американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» перерахувало на користь Акціонерного комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" грошові кошти у розмірі 3 100 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 873 від 29.12.2005 у розмірі 1 100 000, 00 грн; № 875 від 29.12.2005 р у розмірі 1 000 000, 00 грн та № 876 від 29.12.2005 у розмірі 1 000 000, 00 грн.

31.01.2006 між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Українсько - американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» укладено договір про відступлення вимог за договорами іпотеки № 05-12/692 від 23.04.2004 та № 05-12/615 від 30.04.2004.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21.03.2006 у справі № 2а-920/06 первісного кредитора (як стягувача у виконавчому провадженні) було замінено на правонаступника - Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС".

05.04.2006 рішенням Деснянського районного суду міста Києва по справі № 2-315/1, стягнуто на користь Українсько - американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» борг з Закритого акціонерного товариства "ВТФ "Радосинь" та поручителя Гевелюка М.М. 1 902 423, 21 грн з ТОВ «Ніжинський», ЗАТ «ВТФ «Радосинь» та поручителя Гевелюка М.М. 1 800 607, 93 грн.

В рамках виконавчого провадження, в якому Українсько - американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС» як правонаступник ПАТ «Уксоцбанк» було стягувачем було реалізовано нежилу будівлю загальною площею 2 911, 6 кв. м., що розташована за адресою: проспект Маяковського, 6 за ціною, що становить 7 200 000, 00 грн.

В процедурі виконавчого провадження по стягненню боргу на підставі виконавчих написів нотаріуса у квітні 2008 року було проведено прилюдні торги з реалізації предмету іпотеки - вказаної будівлі. Переможцем торгів стало ТОВ «Компанія «Феонікс», яке придбало будівлю за 7 200 000, 00 грн, з яких: 4 133 186, 80 грн перерахувало УАСП ТОВ «КАІС», що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження ВП № 5644190 від 12.05.2008 та постановою про закінчення виконавчого провадження ВП № 5644423 від 12.05.2008.

Рішеннями Господарського суду міста Києва від 17.06.2009 у справах №2/82, №2/83 та №2/84 визнано недійсними договори відступлення вимог за договорами іпотеки, укладені Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС".

Постановою ВГСУ від 03.11.2010 у справі № 31/204 задоволено касаційну скаргу ЗАТ «ВТФ «Радосинь», скасовано Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2010 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2010 у справі № 31/204, прийнято у справі № 31/204 нове рішення, яким позовні вимоги ЗАТ «ВТФ «Радосинь» задоволено повністю. Визнано недійсними результати торгів, проведені Відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мультисервіс» з реалізації належного Закритому акціонерному товариству «Виробничо - торгова фірма «Радосинь» майна - нежитлової будівлі площею 2911, 6 кв. м., літ «А», що знаходиться за адресою: місто Київ, пр.- кт Маяковського , буд. 6, оформлені протоколом № 2 від 16.04.2008.

В подальшому, переможцем недійсного аукціону - ТОВ «Компанія «Феонікс» направлено на Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" вимогу б/н від 04.09.2012 про повернення коштів, отриманих за недійсною угодою.

22.01.2013 та 29.01.2013 Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" здійснило повернення коштів розмірі 4 133 186, 80 грн на ТОВ «Компанія «Феонікс», якою придбано іпотечне майно ЗАТ «ВТФ «Радосинь» з прилюдних торгів, результати яких було скасовано.

12.11.2012 Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» було направлено Українсько-американському спільному підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 3 100 000, 00 грн та 4 133 186, 80 грн. За текстом правочину остаточний борг Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" перед Акціонерним товариством "Альфа-Банк" склав 1 033 186, 80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний правочин суперечить вимогам статей 203 та 601 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 позов задоволено повністю. Визнано недійсним односторонній правочин - заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог вих. № 08.6-02/67-24551 від 12.11.2012, вчинену Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100, ідентифікаційний код 00039019) та направлену до Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" (61058, Харківська область, місто Харків, вулиця Іванівська, будинок 1, кабінет 501, ідентифікаційний код 20023279). Стягнуто з Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" (61058, Харківська область, місто Харків, вулиця Іванівська, будинок 1, кабінет 501, ідентифікаційний код 20023279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 120, офіс 17, ідентифікаційний код 40932411) 1 051 (одна тисяча п`ятдесят одна) грн. 00 коп. - судового збору. Стягнуто з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100, ідентифікаційний код 23494714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 120, офіс 17, ідентифікаційний код 40932411) 1 051 (одна тисяча п`ятдесят одна) грн. 00 коп. - судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 апеляційні скарги Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "РАДОСИНЬ", Акціонерного товариства "Альфа-Банк", Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Каіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі № 910/13551/20 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі № 910/13551/20 залишено без змін. Судовий збір за подання апеляційної скарги покладено на Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгової фірми "РАДОСИНЬ". Поновлено дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі № 910/13551/20.

Постановою Верховного Суду від 09.09.2021 касаційні скарги Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" та Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі № 910/13551/20 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідач - 1 у відзиві на позовну заяву просив суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на те, що позивач зобов`язаний довести яким чином укладення спірного договору зачіпає права та законні інтереси останнього.

Крім того, відповідач - 1 зазначив, що однією із важливих умов за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.

Відповідач - 2 у відзиві на позовну заяву також заперечив проти заявлених позовних вимог та звернув увагу суду на наступні обставини:

- не погоджуючись із правомірністю зарахування зустрічних грошових вимог відповідач - 2 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» 12 112 339, 84 грн

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2012 у справі № 5011-34/12259-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 у задоволенні позову було відмовлено.

Як встановлено Господарським судом м. Києва в рішенні від 12.12.2012 у справі № 5011-34/12259-2012 повернення прав вимоги відступлених за договорами про відступлення права вимоги від 19.12.2005, а також про відступлення прав за договором іпотеки № 05- 12/615 від 30.04.2004 та про відступлення прав за договором іпотеки № 05-12/692 від 23.04.2004 було неможливим. У зв`язку з цим, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» здійснило зарахування вартості відступлених ним на користь Українсько- американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" вимог на суму своїх грошових зобов`язань перед Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС", чим фактично припинив відповідні правовідносини.

Вчинений Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» 12.11.2012 односторонній правочин із зарахування зустрічних однорідних вимог в судовому порядку не оскаржувався, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, цей правочин є дійсним.

Господарський суд в рамках розгляду справи № 43/75-15/7-6 дійшов висновку, що внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог між АКБ СР «Укрсоцбанк» та Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС", зобов`язання за кредитними договорами № 02-23/182 від 23.04.2004 та № 02-23/207 від 30.04.2004 припинилися в силу приписів ст. 601 Цивільного кодексу України;

- Відповідач - 2 вважає, що ПАТ «Укрсоцбанк» було відступлено на користь ТОВ «ФК Єврокредит» право недійсної вимоги, адже на момент укладення договору факторингу зобов`язання між УАСП ТОВ "КАІС" та АТ "Укрсоцбанк" були припиненими, тобто відступлена позивачу вимога вже була припинена (недійсна) на момент такого відступлення, а отже ТОВ "ФК Єврокредит" не набуло прав вимоги за такими зобов`язаннями.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути заміненим іншою особою, у тому числі, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 Цивільного кодексу України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 Цивільного кодексу України).

У постановах Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 910/7911/17, від 16.05.2018 у справі № 910/13547/17, від 28.03.2018 у справі № 910/14672/16, від 27.03.2019 у справі № 910/7347/18, від 09.10.2018 у справі № 910/17549/17, від 20.02.2018 у справі № 910/7228/17, від 27.08.2019 у справі № 914/260/18, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 10.04.2019 у справі № 910/1340/18, від 13.02.2019 у справі № 922/1552/18, від 09.07.2019 у справі № 916/993/17, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 31.05.2018 у справі № 910/4413/17, а також у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, які є подібними за матеріально-правовим регулюванням з цією справою, що переглядається, викладено таку правову позицію щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно зі статтею 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема у випадках встановлених договором або законом.

При цьому вимоги, які можуть бути зараховані, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого (меншого) зобов`язання.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.

При цьому інститут заліку має на меті оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоча і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які становлять предмет взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, що виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням. У силу цього для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони.

Верховний Суд в постанові від 14.07.2020 у справі № 43/75-15/7 - б за заявою Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання кредиторських вимог до боржника - Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" на суму 14 820 637, 94 грн виклав таку правову позицію про застосування статей 216 та 601 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, за загальним правилом, наслідком недійсності правочину є повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану (двостороння реституція). Такий наслідок недійсності правочину зумовлює дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом, які у цьому випадку полягають у недопущенні можливості порушення імперативних приписів актів цивільного законодавства, та інтересів учасників недійсного правочину - у збереженні кожним із них того, що було ним передано на виконання такого правочину. Проте такої рівноваги не буде досягнуто, коли повернути одержане за недійсним правочином не вбачається можливим. У цьому разі для забезпечення збереження справедливої рівноваги у дію вступає друга частина другого абзацу частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, яка і забезпечує збереження інтересів однієї із сторін - тієї, якій неможливо повернути передане нею майно за таким правочином, шляхом відшкодування вартості його за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому Верховний Суд врахував те, що як встановлено Господарським судом міста Києва в рішенні від 12.12.2012 у справі № 5011-34/12259-2012 повернення прав вимоги відступлених за договорами про відступлення права вимоги від 19.12.2005, а також про відступлення прав за договором іпотеки № 05-12/615 від 30.04.2004 та про відступлення прав за договором іпотеки № 05-12/692 від 23.04.2004, які є похідними від кредитних договорів і договорів іпотеки укладених між Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" і Закритим акціонерним товариством "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" було неможливим. У зв`язку з цим, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" здійснило зарахування вартості відступлених ним на користь Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" вимог на суму своїх грошових зобов`язань перед Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС", чим фактично припинив відповідні правовідносини, які виникли на підставі кредитного договору та договорів іпотеки, стороною яких було Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Крім того, в постанові від 14.07.2020 у справі № 43/75-15/7- б Верховний Суд зазначив, що згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" №28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII).

Таким чином, у розумінні положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України однією із цілей цієї норми законодавець визначив, у тому числі, уникнення можливості різних висновків і тлумачень щодо наявних між сторонами обставин і правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу, договори про відступлення прав вимоги укладені між Українсько-американським спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "КАІС" та Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" є похідними від кредитних договорів, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, за цими договорами Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" було відступлено права вимоги за вказаними кредитними договорами та договорами іпотеки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС".

З огляду на викладене, Верховний Суд вважав, що суди попередніх інстанцій правомірно покликалися на обставини встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 12.12.2012 у справі № 5011-34/12259-2012 як на преюдиціальні, оскільки вказані обставини безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, саме цим рішенням було відмовлено в стягненні з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 12 112 339, 84 грн у зв`язку з припиненням зобов`язань Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" за кредитними договорами і похідними від них договорами іпотеки на підставі одностороннього правочину - заяви Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Також Верховний Суд в постанові від 14.07.2020 у справі № 43/75-15/7-б дійшов висновку, що задоволення заяви Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання кредиторських вимог до боржника на суму 14 820 637 грн. 94 коп. призвело б до порушення принципу верховенства права та засад справедливості, добросовісності та розумності, оскільки, у разі задоволення таких вимог, вказане могло б призвести до стягнення з боржника грошових коштів за припиненими зобов`язаннями та до повторного набуття вигоди однією із сторін таких зобов`язань, і зокрема Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" чи його правонаступником в розмірі 3 100 000 грн, отриманих в 2005 році і не повернутих, з огляду на заяву Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Щодо припинення Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комплекс «Ніжинський» у зв`язку з визнанням його банкрутом , суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема, за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Таким чином, у зв`язку з припиненням зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромисловий комбінат «Ніжинський» за Договором про надання не відновлювальної кредитної лінії №02-23/207 від 30.04.2004р., неможливим є передання права вимоги по вказаному зобов`язанню.

Українсько-американське спільне підприємство Товариством з обмеженою відповідальністю "КАІС" у відзиві на позовну заяву зазначає про те, що Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" було відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" право недійсної вимоги, а в силу положень статті 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Суд враховує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 346/1305/19 зазначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 Цивільного кодексу України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 Цивільного кодексу України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Відповідно до статті 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Виходячи зі змісту наведеної норми, за загальним правилом, первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за те, що вимога, яку він передає, є дійсною. За умови, що відступлена вимога не є дійсною, то тягар негативних наслідків повинен покладатися на первісного кредитора - якщо в результаті цього в нового кредитора виникли збитки, то їх має відшкодувати йому первісний кредитор.

Недійсною є вимога, яка не має правової підстави: яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, який визнано судом недійсним; яка не належала цедентові (зокрема, якщо раніше була відступлена іншій особі) чи на момент відступлення вже припинила своє існування (на підставі належного виконання боржником свого обов`язку, новації, зустрічного зарахування однорідної вимоги тощо).

Касаційним господарським судом в своїй постанові від 09.09.2021 р. по справі № 910/13551/20 вказано, що «Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій поряд з цим відхилили доводи відповідача-1 про відсутність у позивача порушеного цим правочином права, оскільки позивачем доведено цей факт доданими до позовної заяви договорами факторингу та відповідними поясненнями».

Звертаючись до суду, ТОВ «ФК Еврокредит» зобов`язаний був довести, яким чином укладання оспорюваного договору зачіпають його права та законні інтереси, а суд в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність або відсутність підстав для правового захисту позивача. Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів, є обов`язковою передумовою звернення особи до суду за захистом своїх прав; при цьому обов`язком позивача (в силу статті 74 ГПК України) є доведення (підтвердження) в установленому порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність у будь-кого, в тому числі і позивача, прав чи обов`язків із оскаржуваним рішенням не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим позовом.

Суд погоджується з доводами відповідача - 2, що наявність саме лише договорів факторингу не є підтвердженням в установленому порядку наявності факту порушення прав та інтересів ТОВ «ФК Еврокредит».

Частиною 1 статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

В свою чергу, договори про відступлення прав вимоги укладені між Українсько-американським спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "КАІС" та Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" є похідними від кредитних договорів, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, за цими договорами Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" було відступлено права вимоги за вказаними кредитними договорами та договорами іпотеки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС".

Отже для вирішення цієї справи важливе значення мають обставини встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 12.12.2012 у справі № 5011-34/12259-2012 як на преюдиціальні, оскільки вказані обставини безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, саме цим рішенням було відмовлено в стягненні з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 12 112 339,84 грн у зв`язку з припиненням зобов`язань Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" за кредитними договорами і похідними від них договорами іпотеки на підставі одностороннього правочину - заяви Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Як встановлено судом, під час розгляду вищевказаних справ господарським судом міста Києва, судами апеляційних інстанцій, представник ПАТ «Укрсоцбанк» був присутній в судових засіданнях, які відбувалися в 2009-2012 році, від імені ПАТ «Укрсоцбанк» подавалися заперечення та пояснення щодо суті позовних вимог, таким чином можливо дійти висновку, що ПАТ «Укрсоцбанк» було достеменно відомо про встановлення судом факту припинення зобов`язань шляхом здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відновлюючи записи про обтяження ПАТ «Укрсоцбанк» проігноровано судове рішення у справі № 5011-34/12259-2012 яким було встановлено, що повернення прав вимоги відступлених за договорами про відступлення права вимоги від 19.12.2005, а також про відступлення прав за Договором іпотеки №05-12/615 від 30.04.2004 та про відступлення прав за Договором іпотеки № 05-12/692 від 23.04.2004 було неможливим. У зв`язку із неможливістю повернення права вимоги, ПАТ «Укрсоцбанк» здійснило зарахування вартості відступлених ним на користь УАСП TOB «КАІС» вимог на суму своїх грошових зобов`язань перед УАСП ТОВ «КАІС», що підтверджується заявою про зарахування та рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 5011-34/12259-2012 від 12.12.2012, чим фактично припинило відповідні правовідносини.

З аналізу викладеного вбачається, що до ПАТ «Укрсоцбанк» не могло повернутись право вимоги за кредитними договорами № 02-23/182 від 23.04.2004 та № 02-23/207 від 30.04.2004 та договорами іпотеки № 05-12/692 від 23.04.2004 та № 05-12/615 від 30.04.2004, оскільки ці права були відступлені УАСП ТОВ «КАІС», а після визнання недійсними відповідних договорів ПАТ «Укрсоцбанк» не повернуло собі відповідні права вимоги, а отримало їх компенсацію, шляхом зарахування зустрічних грошових вимог.

Незважаючи на це, в листопаді 2018 р. за заявами ПАТ «Укрсоцбанк» та на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що прийняті на підставі дублікатів договорів іпотеки, були внесені записи про іпотеку. Та, не зважаючи на припинення зобов`язань, 05.06.2019 р. ПАТ «Укрсоцбанк» укладає з ТОВ «ФК Єврокредит» два договори факторингу - договір факторингу № 002-F/19-USB (відповідно до якого позивач набув права грошової вимоги за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 02-23/182 від 23.04.2004 р. та договорами забезпечення основного зобов`язання (іпотеки/застави/поруки), а також, права грошової вимоги за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 02-24/351 від 21.07.2004 р. та договорами забезпечення основного зобов`язання (застави); та договір факторингу № 003-F/19-USB (відповідно до якого позивач набув права грошової вимоги за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 02-23/207 від 30.04.2004 р. та договорами забезпечення основного зобов`язання (іпотекою/порукою).

На підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з указаним позовом не доведено порушеного права та законних інтересів саме позивача у даній справі.

Щодо заяв відповідача - 2 та третьої особи про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, то суд приходить до висновку, що заяви відповідача -2 та третьої особи про застосування строку позовної давності не підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування сторін відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 19.01.2022.

Суддя М.Є.Літвінова