Ухвала суду № 96981677, 18.05.2021, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/2897/21

Провадження № 2/487/1892/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2021 року Заводський районний суд міста Миколаєва в складі головуючого судді – Лагоди А.А., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Перший Український Міжнародний банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «МОТУС АНТЕ», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Перцова Марина Геннадіївна про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до АТ «Перший Український Міжнародний банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «МОТУС АНТЕ» про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги №ВПВ-1203 від 12.03.2021 року.

За результатами автоматизованого розподілу головуючим у даній справі було визначено суддю Лагоду А.А.

Ухвалою суду від 11.05.2021 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

14.05.2021 року від ОСОБА_1 у межах даної справи до суду надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову, якою вона просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони суб`єктами державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії у відповідності до Закону України №1952-ІV від 01.07.2004р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлових приміщень (нежитловий об`єкт за літ. Г-Г’-1 загальною площеб 648,5 кв.м. із службовими будівлями і спорудами) розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , виданого 01.08.2011 року Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, реєстраційний номер майна 2723539, номер запису 682 в книзі 6.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ст.151 ЦПК України).

Виходячи із матеріалів заяви, ОСОБА_1 звернулась до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до АТ «Перший Український Міжнародний банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «МОТУС АНТЕ», яким просить визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги №ВПВ-1203 від 12.03.2021 року, укладений між Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «МОТУС АНТЕ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перцовою М.Г.

Відповідно до оскаржуваного позивачем договору про відступлення права вимоги, АТ «ПУМБ», як первісний кредитор, передав новому кредитору - ТОВ «ФК «МОТУС АНТЕ» право вимоги за договором іпотеки, посвідченим 28.08.2007 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Літвінчук А.А., зареєстрований в реєстрі №746 зі змінами та доповненнями до нього, укладеним в якості забезпечення виконання зобов`язань боржника - товариства з обмеженою відповідальністю «Ікар» за кредитним договором №7.3-70 від 23.08.2007р., укладеним первісним кредитором, в якості іпотекодержателя та приватним підприємством «Оріон-Нива» в якості іпотекодавця, яким передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитловий об`єкт загальною площею 8716,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 в якості обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову зазначає, що представниками ТОВ «ФК «МОТУС АНТЕ» їй було повідомлено, що на її адресу було направлено вимогу про усунення порушення від 25.03.2021 року, однак нею воно не отримано. В даних вимогах новий кредитор зазначив, що в разі невиконання вимоги про сплату боргу у розмірі 3951100,51 дол. США протягом тридцятиденного строку, ТОВ «ФК «МОТУС АНТЕ» має намір звернути стягнення на предмети іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

За таких обставин позивач зазначає, що в разі, якщо ТОВ «ФК «МОТУС АНТЕ» за час судового розгляду справи про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № ВПВ-1203 від 12.03.2021р. реалізує свій намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про Іпотеку», висловлений ним в повідомленні про звернення стягнення, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, вона втратить своє право власності на нежитлові об`єкти, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду та/або ефективний захист або поновлення порушеного права власності заявника, за захистом якого вона звернулась до суду шляхом визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, рішення, яким суд забезпечує позов, як ефективний засіб юридичного захисту повинне бути реальним (тобто таким, яке забезпечує дієвий правовий захист від свавілля контрагента) та своєчасним.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини», заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».

Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

У провадженні з розгляду заяви про забезпечення позову суд позбавлений можливості встановлювати законність і обґрунтованість дій відповідачів, позаяк такий предмет розгляду належить здійснювати в порядку позовного провадження. Сутність забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії покликана захистити заявника від неправомірних дій осіб, якщо крім усього такі дії носять непередбачувані, швидкі та невідворотні елементи. Таким чином, у цьому провадженні суд встановлює обґрунтованість заходів забезпечення з урахуванням розумності та адекватності вимог заявника, його доводів, відповідності наведених в приписах підстав із положеннями закону.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Разом із тим, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 77 ЦПК України, обов`язковим є доведення підстав та подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У відповідності з ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до змісту ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів сторонніх осіб.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення особою дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення особи від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При цьому, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до положень ч. ч. 6.7 ст. 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Відповідно до ч. 8 ст. 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав позивача у разі задоволення позову, а застосування саме такого виду забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам та фактично реалізує мету його застосування.

При цьому підстав, щодо обов`язкового застосування зустрічного забезпечення, передбачених ч. 3 ст. 154 ЦПК України, судом не встановлено.

Керуючись ст. ст. 149, 150, 153, 154, 353, 354 ЦПК України,суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову – задовольнити.

Заборони суб`єктами державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, уповноваженим здійснювати реєстраційні дії у відповідності до Закону України №1952-ІV від 01.07.2004р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна: нежитлових приміщень (нежитловий об`єкт за літ. Г-Г’-1 загальною площею 648,5 кв.м. із службовими будівлями і спорудами) розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , видане 01.08.2011 Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, реєстраційний номер майна 2723539, номер запису 682 в книзі 6.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення.

Копію ухвали направити сторонам по справі.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом п`ятнадцяти днів з її отримання.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя А.А. Лагода