Постанова № 9629034, 27.09.2007, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27.09.2007 р. № 7/29

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді АрсірійР.О., суддів: при секретарі судового засідання Ісіковій О.Г. вирішив адміністративну справу

Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк

доСпеціалізована державна податкова інспекція у м.Києві по роботі з великими платниками податків

про про скасування повідомлення - рішення

Відповідно до ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства України в справі приймає участь прокурор на захист інтересів держави.

Представники:

від позивачаБілоконь Ю.М. представник за дорученням

від відповідачаВоронова О.Ю. представник за дорученням

від прокуратуриІващенко О.М. за дорученням

27.09.2007р., у судовому засіданні відповідно до п.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк (надалі - позивач або ВАТ ВТБ Банк) звернулось із позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (надалі - відповідач або СДПІ у м. Києві по роботі з впп) № 0000224320/0 від 11.05.2007р., яким визначено суму податкових зобов'язань у розмірі 1 453 055, 36 гривень, в тому числі 590 197, 34 гривень становлять штрафні (фінансові) санкції. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки, викладені в акті перевірки від 11.01.2007р. № 7/43-20/14359319, на підставі якого було прийняте спірне повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства України. Викладені у акті перевірки епізоди порушень заперечуються позивачем, про що зазначено в позовній заяві.

В судовому засіданні 11.09.2007р. позивач збільшив позовні вимоги та просив визнати також недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000484320/0 від 27.08.2007р., яке прийнято відповідачем у звязку із нарахуванням штрафу у розмірі 170826 грн. 49 коп. за несплату у встановлений строк суми податкового зобовязання, що визначене в податковому повідомленні-рішенні СДПІ у м. Києві по роботі з впп № 0000224320/0 від 11.05.2007р.

Відповідачем позов не визнано. У письмових запереченнях відповідач підтримує висновки перевірки про здійснення позивачем порушень, що викладені у акті перевірки від 11.01.2007р. № 7/43-20/14359319.

Представник прокуратури підтримав позицію відповідача та вважав, що позов заявлено безпідставно.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, представників сторін, адміністративний суд, -

ВСТАНОВИВ:

СДПІ у м. Києві по роботі з впп було проведено виїзну планова документальну перевірку дотримання Акціонерним комерційним банком “Мрія” (після перейменування - Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк) вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004р. по 30.09.2006р., про що було складено Акт перевірки № 7/43-20/14359319 від 11.01.2007р. (надалі- акт перевірки, акт від 11.01.2007р.). Актом перевірки встановлено порушення позивачем положень п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1, п.п.5.2.2, п.п. 5.2.4, п.п. 5.2.10, п.п.5.2.13 п.5.2, п.п.5.3.3, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п. 8.4.1 п.8.4, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України від 28.12.1994р. року “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції Закону від 22.05.1997. У зв'язку з цим СДПІ у м. Києві по роботі з впп направлено ВАТ ВТБ Банк податкове повідомлення-рішення від 23.01.2007р. № 0000034320/0 про нарахування Банку суми податкового зобов'язання в розмірі 1 743 237,2 гривень, з них: 871 618, 6 гривень основний платіж та 871 618,6 гривень штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 23.01.2007р. № 0000034320/0 позивачу направлено податкове повідомлення-рішення від 01.03.2007р. № 0000034320/1. Згідно рішення ДПА у м. Києві від 03.05.2007р., податкове повідомлення-рішення від 23.01.2007р. № 0000034320/0 та рішення Відповідача від 20.02.2007р. скасовано в частині нарахування 294 712, 03 грн. податкового зобовязання. Податковим повідомленням-рішенням від 11.05.2007р. № 0000224320/0 визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 1 453 055,36 гривень, з них: 862 858, 02 гривень основний платіж та 590 197, 34 гривень штрафні (фінансові) санкції.

У звязку із несплатою податкового зобовязання ВАТ ВТБ Банк у встановлені строки, відповідачем нараховано штраф в розмірі 20% від суми податкового зобовязання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 11.05.2007р. №0000224320/0, та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення від 27.08.2007р. №0000484320/0.

Щодо порушень, які стали підставою донарахування податку на прибуток адміністративним судом встановлено наступне.

1. За висновками Акта перевірки, про порушення абз.5 п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 з урахуванням вимог п.п.12.2.4 п.12.2 та п.п. 12.3.4 п.12.3. ст.12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, позивач занизив валовий дохід на суму 748 936, 65 грн.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, валовий доход загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно п. 4.1.6 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, валовий доход включає, зокрема, доходи у вигляді сум заборгованості, що підлягають включенню до валових доходів згідно з пунктами 12.3 та 12.4 цього Закону.

П.12.3 ст.12 Закону визначає порядок відшкодування сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву.

На думку відповідача ВАТ ВТБ Банк не вчинив всіх необхідних юридичних дій щодо стягнення заборгованості з позичальників СВАТ “Десна” та ТОВ “Вейс-Авто”, а отже, з порушенням п.п. 12.3.4. п.12.3 ст.12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” відшкодував заборгованість за рахунок страхового резерву, що призвело до заниження валового доходу.

Відповідно до п.п. 12.3.4 п.12.3 ст.12 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, заставодержатель має право відшкодувати за рахунок страхового резерву частину заборгованості, що залишилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних кредитором від продажу майна дебітора, переданого у заставу, та за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості. Продаж майна, переданого у заставу, здійснюється лише через аукціони (публічні торги). У разі відчуження майна, переданого у заставу, іншими способами кредитор покриває збитки за рахунок прибутку, який залишається у його розпорядженні після оподаткування”.

Зазначена в п.п. 12.3.4 п.12.3 ст.12 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” підстава для відшкодування сум безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву не є єдиною. Законодавець надає право субєктам, які відповідно до положень п.п. 12.2.1 п. 12.1 ст.12 Закону зобовязані створювати страхові резерви, здійснювати відшкодування заборгованості за рахунок страхового резерву за наявності й інших підстав, що передбачені п.12.3 ст.12 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Згідно до п.п.12.3.3. п.12.3 ст.12 Закону, безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому законодавством порядку, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора після прийняття судом рішення про визнання дебітора банкрутом.Кошти, отримані кредитором внаслідок завершення ліквідаційної процедури та продажу майна позичальника, включаються до складу валових доходів кредитора в податковий період їх надходження.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Господарського суду Київської обл. від 07.04.2004р. було визнано банкрутом ТОВ “СП “Вейс-Авто”. Постановою Господарського суду Чернігівської обл. від 24.04.2004р. визнано банкрутом СВАТ “Десна”. Дані обставини не заперечувались відповідачем та відображені, в тому числі, в Акті перевірки.

Наявність юридичних фактів, що визначені в п.п.12.3.3. п.12.3 ст.12 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” (визнання позичальника банкрутом), є самостійною підставою для виникнення у Банка права на відшкодування заборгованості за рахунок страхового резерву.

Таким чином, висновок відповідача про порушення ВАТ ВТБ Банк абз.5 п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є безпідставним.

2. В Акті перевірки з посиланням на порушення п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” зазначено про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат витрат на оренду приміщення у сумі 1 621 435 грн. 59 коп.

Відповідач в цій частині обґрунтовує свої висновки тим, що ВАТ ВТБ Банк фактично не використовував орендовану будівлю в своїй господарській діяльності, оскільки в період перевірки там не розміщувався територіальний підрозділ Банку.

Як вбачається з Акту перевірки 30.06.2006р. між позивачем та гр. Спектром М.Й. був укладений договір найму нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою м.Київ, бул. Тараса Шевченка/вул. Пушкінська №28/26А. Договір укладено строком на 11 місяців з 30.06.2006р. до 30.05.2007р. Відповідно до договору від 09.10.2006р. договір найму нежитлової будівлі був розірваний.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, зокрема, включається суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств). Як вбачається витрати формуються ще до отримання будь-яких результантів господарської діяльності.

Згідно п.п. 7.9.6 п.7.9. ст.7 (“Оподаткування операцій особливого виду”) Закону, оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку: передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобовязань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Таким чином, реалізація права платника податку на віднесення до суми валових витрат витрат по найму (оренді) нежитлової будівлі не обмежуються законом наявністю або відсутністю певних умов. Крім того, закон не встановлює вимог щодо дотримання певного порядку подальшого використання придбаних товарів (робіт,послуг) в господарській діяльності субєкта господарювання, порушення якого може призвести до припинення права платника податків на віднесення витрат по придбанню таких товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат.

Висновки відповідача про порушення ВАТ ВТБ Банк положень Закону при віднесенні до складу валових витрат плати за найм нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою м.Київ, бул. Тараса Шевченка/вул. Пушкінська №28/26А, суд визнає неправомірними.

3. Щодо порушення позивачем п.п.5.2.2, 5.2.13 п.5.2 абз.4 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” та вимог р.3 Порядку складання декларації з податку на прибуток Банку, затв. Наказом ДПА України від 31.03.2003р., що призвело до завищення валових витрат на суму 935 500 грн., в тому числі по періодам: 2004р. 371 000грн., 2005р. на суму 564 500 грн.

Як вбачається з акту перевірки, в 2004 та 2005 роках позивачем при заповненні додатку Р3 до рядка 04.7 декларації з податку на прибуток банку були відображені витрати на добровільне перерахування коштів, передачу товарів (виконання робіт, надання послуг) до неприбуткових організацій. В 2004 році позивачем віднесено на валові витрати 371 000 грн., що були добровільно перераховані для цільового використання з метою охорони об'єктів культурної спадщини, установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам для охорони культурної спадщини. В 2005 році позивачем віднесено на валові витрати 707 200 грн., що добровільно перераховані до неприбуткових організацій.

За твердженням відповідача позивач завищив валові витрати на суму 935 500 грн., оскільки при розрахунку сум, що підлягають віднесенню до складу валових витрат, не виконав вимог Порядку складання декларації з податку на прибуток Банку, затв. Наказом ДПА України від 31.03.2003р.

Відповідно до пп.5.2.13. п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до складу валових витрат включаються суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам, а також неприбутковим установам та організаціям у випадках, визначених у пункті 7.11 статті 7 цього Закону, у розмірі, що перевищує два відсотки, але не більше десяти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду.

Згідно п.п. 5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, до складу валових витрат включаються суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у пункті 7.11 статті 7 цього Закону, у розмірі, що становить не менше двох та не більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком відрахувань, визначених пунктом 5.8 цієї статті, та внесків, передбачених підпунктом 5.2.17 цього пункту.

Таким чином, вищевказані норми Закону встановлюють мінімальний та максимальний розмір витрат підприємства, перерахованих для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам, а також неприбутковим установам та організаціям, які платник податку може віднести до складу валових витрат протягом звітного року.

Як вбачається з акту перевірки, сума коштів, яка включена позивачем до складу валових витрат у 2004 році становила не менше двох (366 тис. грн.) та не більше десяти (1 830 тис. грн.) відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року і складала 371тис. грн.

Сума коштів, яка включена банком до складу валових витрат у 2005 році становила не менше двох (564, 520 тис. грн.) та не більше пяти (1 411, 3тис. грн.) відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року і складала 707, 2тис. грн.

Таким чином, дії позивача відповідали вимогам Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

При цьому суд вважає безпідставними твердження відповідача щодо необхідності застосування механізму обчислення суми витрат на добровільне перерахування коштів у відповідності до наказу ДПА України від 31.03.2003р. №148 “Про затвердження форми декларації з податку на прибуток банку та порядку її складання”, в редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, згідно з яким до складу валових витрат включаються частина суми, що не перевищує суми 10 (5) % оподаткованого прибутку попереднього звітного року, зменшена на суму 2% оподаткованого прибутку попереднього звітного року, оскільки зазначений механізм обмежує максимальний розмір відповідної суми, яку можна віднести до валових витрат, тоді як згідно з п.5.11 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як встановлено абз. “з” п.п. 4.4.2 п.4.4 ст.4 Закону “Про порядок погашення зобовязань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” форми обовязкової податкової звітності (податкові декларації чи податкові розрахунки), визначені центральним (керівним) органом контролюючого органу, повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку, збору (обовязкового платежу).

Наказ ДПА України від 31.03.2003р. №148 “Про затвердження форми декларації з податку на прибуток банку та порядку її складання”, в редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, суперечив Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. На це вказують також і дії ДПА щодо приведення Наказу ДПА України від 31.03.2003р. №148 у відповідності до вимог Закону шляхом внесення змін до нього наказом ДПА від 05.07.2007р. №408.

Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Доводи відповідача про необхідність підтвердження витрат ВАТ ВТБ Банк витягами з державного реєстру памяток України не ґрунтуються на Законі. Крім того, відповідач не заперечував проти віднесення витрат по добровільному перерахуванню для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам до складу валових витрат взагалі, а заперечував лише проти їх розміру, який був розрахований всупереч положень наказу ДПА України від 31.03.2003р. №148.

Таким чином, висновок відповідача про завищення ВАТ ВТБ Банк валових витрат на суму 935 500 грн. є незаконним.

4. За висновками, що викладені в акті перевірки, позивач незаконно відніс до складу валових витрат витрати на поліпшення орендованих основних фондів І групи в сумі 82 527, 65 грн.

Згідно з нормами пп. 8.8.1 п. 8.8 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями) у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з пп. 8.7.1 п. 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості:

відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди);

створеної таким орендарем відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря не обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди).

Абзацом першим пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону № 334/94-ВР платникам податку надане право віднести до валових витрат протягом звітного періоду будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Водночас у 2005 р. по об'єктах основних фондів групи 1 до валових витрат включаються будь-які витрати, передбачені абзацом першим пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 зазначеного Закону, що не перевищують суму в розмірі 10 % балансової вартості об'єкта, який ремонтується, станом на початок звітного періоду (п. 22.2 ст. 22 Закону № 334/94-ВР).

Враховуючи зазначене, платник податку має право віднести до валових витрат у поточному році витрати на ремонт орендованого об'єкта основних фондів групи 1, що не перевищують суму в розмірі 10 % балансової вартості такого об'єкта станом на початок звітного періоду.

Як вбачається з акту перевірки сума поліпшень, зроблених позивачем, становить 82527, 65 грн., балансова вартість цих обєктів основних фондів згідно таблиці амортизації на 01.01.2005 року становить 1344747, 33 грн., тобто позивач відобразив у валових витратах суму, що не перевищує 10%.

Таким чином, висновок відповідача про порушення ВАТ ВТБ Банк вимог Закону при віднесенні до складу валових витрат витрати на поліпшення орендованих основних фондів І групи в сумі 82 527, 65 грн. є безпідставним.

5. Відповідно до акту перевірки, позивач в порушення п.п.8.4.1 п.8.4.ст.8 з урахуванням вимог п.п.5.3.3. п.5.3 ст.5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” з урахуванням вимог п.п.7.4.2 п.7.4.ст.7 Закону “Про податок на додану вартість” позивачем завищено суму амортизаційних відрахувань, внаслідок віднесення до балансової вартості основних фондів 2 групи вартості придбаних та введених в експлуатацію в 2 та 4 кварталах 2005 року легкових автомобілів з урахуванням ПДВ.

Згідно з п.п. 7.4.2 п. 7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Відповідно до п.п. 5.3.3. п. 5.3. ст..5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість”.

Таким чином, дії позивача щодо віднесення до балансової вартості основних фондів 2 групи вартості придбаних та введених в експлуатацію в 2 та 4 кварталах 2005 року легкових автомобілів з урахуванням ПДВ та здійснення амортизаційних відрахувань відповідали вимогам Закону.

Пунктом 17.1. ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавства, а також, відповідно, наявність податкових зобовязань у позивача, то, відсутні і підстави для застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування штрафу за несплату у встановлений строк суми податкового зобовязання.

За таких обставин, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

У звязку із задоволенням позову відповідно до вимог ч.1 ст.94 КАС України судові витрати у розмірі 6 грн. 80 коп. судового збору підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м.Києва,

ПОСТАНОВИВ:

Позов Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків №0000224320/0 від 11.05.2007р., яким визначено суму податкових зобов'язань у розмірі 1453055,36 гривень.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків №0000484320/0 від 27.08.2007р., яким визначено штраф у розмірі 170826грн. 49 коп.

Присудити на користь Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк (01601 МСП, м. Київ, вул. Гоголівська, 22-24, банківський рахунок 361979001009 в ВАТ ВТБ Банк, МФО 321767, код ЄДРПОУ 14359319) судові витрати в сумі 6 грн. (шість) грн. 80 коп. по сплаті судового збору з Державного бюджету.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови підписано 04.10.2007 р.

Головуючий - суддя Арсірій Р.О.