Рішення № 9439681, 21.04.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2010 р. Справа № 61/57-10

вх. № 1402/4-61

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Кадєєв К.М., за довіреністю №518/11.5.2 від 12.11.2009р.;

відповідача - Трубаєв С.І., згідно протоколу загальних зборів;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області справу за позовом Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, м.Київ в особі відділення "Харківська регіональна дирекція" ВАТ ВТБ Банк, м. Харків до "Інституту електродинаміки" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю , м. Харків

про стягнення 678345,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ВАТ ВТБ Банк в особі відділення "Харківська регіональна дирекція" ВАТ ВТБ Банк, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до "Інституту електродинаміки" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 678345,26грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов"язань , передбачених договором оренди №150, який було укладено між позивачем та відповідачем 19.02.2007р. Також позивач просить судові витрати покласти на відповідача.

Позивач разом з позовною заявою звернувся до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на будь - яке рухоме та нерухоме майно , яке належить відповідачу, а також на грошові кошти , що знаходяться на всіх банківських рахунках відповідача в межах ціни позову в розмірі 678345,26грн. за договором та судових витрат , сплачених позивачем: державного мита та витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Вирішуючи це клопотання суд керується ст.ст. 66, 67 ГПК України. Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Суд також враховує Роз’яснення ВАСУ від 23.08.94р. №02-5/611 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову ” та Інформаційний лист ВГСУ від 12.12.2006 р. №01-8/2776 „Про деякі питання практики забезпечення позову ”, де зокрема, звертається увагу судів на наступне. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В даному разі до заяви про забезпечення позову позивачем не додано доказів того, що відповідне майно може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, а також доказів того, що відповідач дійсно має наміри і має можливість вчинити дії, та/або передбачені чинним законодавством правочини щодо відповідного майна, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відсутні такі докази і в матеріалах справи.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що заява позивача про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому правових підстав для її задоволення немає.

Представник позивача в судовому засіданні 20.04.2010р. позовні вимоги підтримав частково, надав для долучення до матеріалів справи докази часткового погашення заборгованості відповідачем зі сплати комунальних послуг на загальну суму 8453,11грн., про що свідчить акт звірки взаємних розрахунків від 12.03.2010р., підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками, який долучається судом до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.04.2010р. проти позову не заперечував, про що письмово зазначив у відзиві на позовну заяву від 12.03.2010р., усно заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача заперечує проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, як в необгрунтованому.

В судовому засіданні 20.04.2010р. було оголошено перерву до 21.04.2010р.

В судовому засіданні 21.04.2010р. представник позивача позовні вимоги підтримав частково, надав докази часткового погашення заборгованості відповідачем зі сплати комунальних послуг на загальну суму 17863,21грн.

Судом долучено до матеріалів справи, надані представником позивача документи.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.04.2010р. проти позову не заперечував, про що письмово зазначив у відзиві на позовну заяву від 12.03.2010р., супровідним листом надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, які долучаються судом до справи.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін , повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

19.02.2007р. між Акціонерним комерційним банком "Мрія", правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк (позивач по справі) та "Інститут електродинаміки" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач по справі) було укладено договір оренди №150, відповідно до умов якого позивач передав , а відповідач прийняв в тимчасове платне користування нежитлову будівлю літ. "Б-4" загальною площею 396,6кв.м., розташовану по вул.Пушкінській , 33-А у м.Харкові.

Факт передачі майна в оренду, підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання - передачі від 27.02.2007р. , підписаний та скріплений печатками сторін договору.

Відповідно до п.4.1 договору орендна плата за один місяць оренди за взаємною згодою сторін визначається у розмірі 24273,33грн., крім того ПДВ 20% - 4854,67грн., а усього - 29128,00грн.

Додатковою угодою №2 від 26.01.2009р. внесено зміни до договору оренди №150 від 19.02.2007р. , а саме відповідно до п.4.1 договору орендна плата за один місяць оренди за взаємною згодою сторін визначається у розмірі 30000,00грн., крім того ПДВ 20% - 6000,00грн., а усього - 36000,00грн. Пункт 4.2 договору оренди виключено.

Згідно з додатковою угодою №2 від 26.01.2009р. акти прийому - передачі виконаних послуг складаються позивачем і підписуються відповідачем щомісячно , до останнього поточного дня місяця.

Відповідно до умов договору (з урахуванням додаткових угод) відповідач сплачує орендну плату щомісячно до 20 числа місяця, що передує місяцю за який проводиться сплата. Орендна плата не включає усебе компенсацію витрат позивача на оплату експлуатаційних платежів (електроенергія, водо - , тепло - , газопостачання, каналізація тощо). Компенсацію цих витрат відповідач здійснює згідно окремого рахунку , що виставляється позивачем на підставі показань лічильників та діючих тарифів.

Пунктом 4.8 договору оренди передбачено, що датою припинення нарахування орендної плати вважається дата підписання обома сторонами акта прийому - передачі приміщення про повернення приміщення від орендаря до орендодавця.

Згідно з п.7.2 договору сплата заборгованості по орендній платі провадиться у встановленому законом порядку з нарахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ , що діє в період порушення строків оплати , від суми заборгованості , за кожний день прострочення.

Відповідно до п.9.1 договір оренди №150 від 19.02.2007р. діє до 31.12.2009р. з дня набрання ним чинності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач станом на момент подачі позовної заяви до суду, своїх зобов’язань за договором оренди №150 від 19.02.2007р. в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів , витрат зі сплати комунальних послуг на загальну суму 596767,66 грн. не виконав.

Враховуючи те, що позивач 20.04.2010р. та 21.04.2010р. через канцелярію суду надав докази часткового погашення заборгованості відповідачем зі сплати комунальних послуг на загальну суму 17863,21грн., які долучені судом до матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору в цій частині позову.

Відповідно до п.1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності предмету спору господарський суд припиняє провадження у справі.

За таких обставин, предмет спору в частині стягнення з відповідача 17863,21грн. заборгованості за комунальні послуги, відсутній, а тому суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в цій частині.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.          

Таким чином, наведені обставини справи, з урахуванням приписів чинного цивільного законодавства, дають підстави суду дійти висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 549494,31грн. суми основного боргу за договором оренди №150 від 19.02.2007р. та 29410,14грн. заборгованості за комунальні платежі.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 статті 530 ЦК України). Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Крім цього, ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

При цьому частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України запроваджено, що Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п.7.2 договору сплата заборгованості по орендній платі провадиться у встановленому законом порядку з нарахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ , що діє в період порушення строків оплати , від суми заборгованості , за кожний день прострочення.

За таких обставин , суд вважає, що нарахована позивачем пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань щодо сплати орендних платежів в сумі 31596,42грн., є обґрунтованою та доведеною, а тому такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу 3% річних на всю суму заборгованості у розмірі 4065,22 грн. та інфляційні на суму 45915,96 грн., розрахунок перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства.

З огляду на вказане, суд вважає обґрунтованими та доведеними позовні вимоги в частині стягнення з відповідача: 549494,31грн - суми основного боргу; 31596,42 грн. заборгованість по пені; 4065,22 грн. –3% річних; інфляційні на суму 45915,96 грн. та 29410,14грн. зоборгованості за комунальні платежі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у разі задоволення позовних вимог, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, , статтями 509, 526, 530, 546, 548, 549, 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, статтею 232 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 , 121, Господарського процесуального кодексу України, - суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволення заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Відмовити в задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з "Інституту електродинаміки" в формі Товариства з обмеженою відповідальністю (61052, м. Харків, вул.Ярославська, 5, ідентифікаційний код 30592147) на користь Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк (01004, м.Київ, бульвар Тараса Шевченка/ вулиця Пушкінська, будинок 8/26, ідентифікаційний код 14359319, п/р 351979000900 в ВАТ ВТБ Банк, МФО 321767) 549494,31грн - суму основного боргу; 31596,42 грн. заборгованості по пені; 4065,22 грн. –3% річних; 45915,96 грн. інфляційних витрат; 29410,14грн. зоборгованості за комунальні платежі, а також 6783,45 грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 17863,21грн.

Суддя

Повний текст рішення підписано 26.04.2010р.

Справа №61/57-10.