Рішення № 92553648, 15.07.2020, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/2460/20

провадження № 2/753/4496/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі РАСУЛОВІЙ А.А.

за участі сторін:

позивач не з`явився;

відповідач не з`явився;

третя особа не з`явилась;

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування», про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (надалі по тексту - Відповідач, АТ «Альфа-Банк»), третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа страхування» (надалі по тексту - ПрАТ «СК «Альфа Страхування»), про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.05.2019 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено угоду про надання кредиту № 501148392, обслуговування кредитної картки та відкриття кредитної лінії шляхом акцептування публічної пропозиції банку на укладення такого договору. Позивач вважає, що при укладенні цього договору порушені її права як споживача, оскільки перед його укладенням її не було повідомлено про умови кредитування, не було надано достовірну інформацію про істотні умови договору, через дрібний шрифт договору вона не мала можливості його прочитати. Крім того, вказує, що 30.05.2019 року між нею та третьою особою, від імені якої діяв відповідач, було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків держателів кредитних платіжних карток. Укладення договору страхування було включено до умов кредитного договору та навязано позивачу банком, що є порушенням ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Посилаючись на викладене, просить суд визнати недійним кредитний договір №501148392 від 30.05.2019 року.

Ухвалою судді від 13.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

Позивач у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Одночасно з поданням позовної заяви до суду позивач просила розгляд справи здійснювати у її відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. До початку розгляду справи представник відповідача надала до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого зауважила, що АТ «Альфа-Банк» свої зобов`язання перед Позивачем виконав в повному обсязі, з умовами кредитування та сукупною вартістю кредиту ознайомив, кредитні кошти на задоволення споживчих потреб надав, позивач жодного разу до банку з будь-якими вимогами не зверталась, а тому порушень Закону України «Про захист прав споживачів» не вбачається, у зв`язку з чим просила в задоволенні позову відмовити. Представник відповідача надала до суду заяву про розгляд справи за їх відсутністю.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, пояснень, заяв до суду останнім не надано.

Суд, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За правилами ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено, що 30.05.2019 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено Акцепт пропозиції на укладання Угоди про надання кредиту №501148392, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії (а.с. 9).

Відповідно до додатку 1 до Угоди про надання кредиту № 501148392 від 30.05.2019 року, встановлено графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, що підписаний Позивачем (а.с. 10).

Також, встановлено, що 30.05.2019 року між ПрАТ «СК «Альфа Страхування» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків держателів платіжних карток, яким застраховані майнові інтереси страхувальника у разі несанкціонованого використання третіми особами поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «Альфа Банк».

Статтею 626 Цивільного кодексу України (надалі по тексту - ЦК України) встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, згідност. 627 ЦК України та відповідно дост. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні щодо кредитного договору встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами кредитного договору виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Оскільки, позивачу, як фізичній особі, було надано кредит для особистих потреб, тобто позивач є споживачем фінансової послуги, тому при розгляді даних правовідносин необхідно застосовувати ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про споживче кредитування» та інші нормативно - правові акти, які регулюють вказані правовідносини, що виникли та існують між сторонами.

Закону України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовуєть ся до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статями 15 і 23 цього Закону.

Статтями 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено відповідальність суб`єкта господарювання, яка не містить положень про такі наслідки як недійсність договору.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 10561 ЦК).

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивачем не надано доказів умисного введення відповідачем його в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину та доказів самого факту омани.

Таким чином, оскільки спірний правочин вчинений у формі, встановленій законом, укладений у письмовій формі, як передбачено правовими нормами ч. 1 ст. 1055 ЦК України, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, не скористався своїм правом розірвати кредитний договір протягом 14 днів з моменту його укладення, а тому позов з цих підстав не підлягає до задоволення.

У відповідності до умов Договору позивач підтверджує своє розуміння і згоду з тим, що до підписання Договору вона була ознайомлений зі всією інформацією, необхідною йому для прийняття рішення щодо отримання кредиту, та інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджує наявність її підпису на документах. Тому, підстав вважати, що позивачу при укладенні договору не було надано інформацію відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) немає.

З матеріалів справи судом встановлено, що договір укладений в письмовій формі, містить всі суттєві умови передбачені законом для кредитних договорів і, які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами. Отже, доводи позивача відносно того, її було введено в оману ненаданням повної та достовірної інформації по кредиту, що призвело до помилки, результатом якої було укладення зазначеного кредитного договору, спростовані наявними у справі доказами. Доводи позивача про ненадання інформації про умови кредитування не є такими, з якими закон пов`язує недійсність правочину. Посилання на те, що укладення договору відбулось протягом часу, який не надавав достатньої можливості ознайомитися з його умовами, а також на оформлення договору дрібним шрифтом, суд вважає необґрунтованими, через що не приймає до уваги, оскільки відповідно до даних заяви позивач до оформлення правовідносин ознайомилась із його умовами.

Крім того, згідно ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковими для неї.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договором строку його надання.

Тому, суд вважає, що в разі не згоди з умовами кредитного договору позивач мав можливість скористатись своїм правом, визначеним ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого, споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

Позивач, у свою чергу, не відмовлялась від виконання умов кредитного договору та не інформувала працівників банку про неможливість виконання своїх зобов`язань за кредитним договором. Докази на підтвердження зворотного в матеріалах справи відсутні.

Отже, суд не може погодитись з твердженнями позивача та приходить до переконання, що позивач отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, що забезпечило можливість її свідомого і правильного вибору та останній підтвердив згоду з ним, проставивши свій підпис.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору у зв`язку із порушенням вимог ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30.05.2019 року між позивачем ОСОБА_1 та третьою особою - ПрАТ «СК «Альфа Страхування», від імені якої діяв відповідач, було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків держателів кредитних платіжних карток (а.с. 11).

Предметом даного договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов`язані з непередбачуваними збитками страхувальника у разі несанкціонованого використання третіми особами поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого у АТ «Альфа Банк».

Підписавши вказаний договір, позивач підтвердила, що укладення з її боку було добровільним і здійснювалось за бажанням останьої, а також своїм підписом підтвердила, що ознайомлена із правилами страхування, розуміє їх зміст, цілком погоджується з ними.

Позивачем не надано суду доказів, що підпис на договорі виконані не нею, а іншою особою, що їй нав`язано послугу страхування та обмежено у виборі страхової компанії.

Таким чином, договір добровільного страхування вчинений у формі, встановленій законом, укладений у письмовій формі, як передбачено правовими нормами ст. 981 ЦК України, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 998 ЦК України договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: його укладено після настання страхового випадку; об`єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

Позичальник на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов укладених договорів страхування, позивачем не надано суду обґрунтування з посиланням на докази в розрізі положень стст. 76-81 ЦПК України, які б вказували на недійсність кредитного договору через страхування, а тому, позов в цій частині з цих підстав також не підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов`язана довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору (угоди), у зв`язку із встановленням у кредитному договорі плати за обслуговування кредиту, на думку суду, не підлягає задоволенню, оскільки є умовою договору, на котру погодився позивач при його укладенні.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на наведене, приймаючи до уваги вимоги позивача про визнання кредитного договору від 30.05.2019 року недійсним, виходячи із принципу диспозитивності, закріпленого в ст. 13 ЦПК України, про те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, суд надходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене та керуючись стст 14, 23, 25,203, 215, 230, 626 - 628, 638, 981, 998, 1048-1056 Цивільного кодексу України, Законом України «Про захист прав споживачів»,Законом України «Про споживче кредитування»,Законом України «Про страхування», стст. 2, 10, 12, 13, 49, 76-81, 89, 137, 141, 264-265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування», про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

СУДДЯ КАЛІУШКО Ф.А.