Постанова № 9204908, 06.11.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № <Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2009 року 11 год. 40 хв.           № 2а-6680/09/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шелест С.Б., при секретарі судового засідання Шолковій Т.Ю., розглянувши матеріали справи

За позовом Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»

до           Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з

великими платниками податків

про           скасування податкових повідомлень - рішень

За участю представників сторін:

Від позивача: Гайченко А.В., Сергієнко Н.О., Трубчанінов С.С. –представники за довіреностями

Від відповідача: Кушнір Ю.В., Костріца С.Ю. –представники за довіреностями

у судовому засіданні 06.11.2009р. відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И :

Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій відповідача та скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 16.06.09р.: №0000054310/3 в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 554010,22 грн. (в тому числі: основного платежу 378439,88 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 175570,34 грн.);

№0000284310/3 з податку на прибуток підприємств повністю у розмірі 10766,34 грн.; №0000564310/3 про застосування до банку штрафних санкцій по податку на прибуток підприємств у розмірі 170 грн.; №0000574310/3 з податку з доходів фізичних осіб в повній сумі в розмірі 57242,88 грн.; 0000064310/3 з податку з доходів фізичних осіб в повній сумі у розмірі 19,44 грн.; №0000544310/3 з податку на землю в повній сумі у розмірі 263 317,95 грн.; №0000274310/3 з податку на землю в повній сумі у розмірі 20 119,64 грн., а також скасування рішення відповідача №0000494310 від 16.06.09р. про застосування до банку штрафних санкцій у вигляді пені за порушення розрахунків у сфері ЗЕД в повній сумі у розмірі 38422,04 грн.

При з’ясуванні обставин справи судом встановлено, що позивачем об’єднано в одній позовній заяві вимоги про визнання протиправними рішень податкового органу, прийнятих стосовно непов’язаних податків, адміністративно –господарських санкцій на підставі одного і того ж акту перевірки, що значно ускладнює та сповільнює розгляд даної справи, в зв’язку з чим ухвалою від 26.10.09р. позовні вимоги справи №2а-6680/09/2670 судом роз’єднані в різні самостійні провадження.

Отже, з урахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог від 02.11.09р. предметом даного спору є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень –рішень від 16.06.09р.: №0000054310/3 в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 554010,22 грн. (в тому числі: основного платежу 378 439,88 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 175570,34 грн.); №0000284310/3 з податку на прибуток підприємств повністю у розмірі 10766,34 грн.; №0000564310/3 про застосування до банку штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток підприємств у розмірі 170 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та не погоджуючись з висновком податкового органу про заниження податкових зобов’язань з податку на прибуток, вказує на відсутність порушень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в зв’язку з чим просить суд скасувати оспорювані податкові повідомлення –рішення, а позов –задовольнити.

Представники відповідача судовому засіданні проти позову заперечували з посиланням на те, що оспорювані податкові повідомлення –рішення винесені внаслідок встановлених під час перевірки порушень пп.1.18.1 п.1.18, пп.1.20.2. п.1.20 ст.1, пп.4.1.1 пп.4.1.2 п.4.1 ст.4, п.5.1 пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.3, пп.5.3.5, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.4.4, пп.5.4.6, пп.5.4.8, пп.5.4.10 п.5.4 п.5.9 ст.5, пп.7.4.2, пп.7.4.3 п.7.4, пп.7.9.6 п.7.9 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1, пп.8.2.1, пп.8.2.2 п.8.2, пп.8.3.1, пп.8.3.2 п.8.3, пп.8.4.1 п.8.4, пп.8.6.1 п.8.6, пп.8.7.1 п.8.7, пп.8.8.1 п.8.8, пп.8.9.4 п.8.9 ст.8, пп.11.3.6 п.11.3 ст.11, пп.12.2.4 п.12.2, п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податкових зобов’язань з податку на прибуток. Отже, представники відповідача вважають податкові повідомлення-рішення від 16.06.09р. № 0000054310/3, № 0000284310/3, № 0000564310/3 правомірними та просять суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено виїзну планову документальну перевірку АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.05р. по 30.06.08р., за результатами якої складено акт перевірки від 22.10.08р. № 565/13-10/00039019.

На підставі зазначеного акту та рішення про результати розгляду первинної скарги від 12.01.09р. №149/10/25-020, рішення про результати розгляду повторних скарг від 23.03.09р. №2555/7/25-114, рішення про результати розгляду скарги від 28.04.09р. № 3705/7/25-114 та рішення про результати розгляду повторної скарги від 10.06.09р. №11602/2/7/25-0115 Спеціалізованою ДПІ у м. Києві по роботі з ВПП винесені податкові повідомлення –рішення, якими визначені податкові зобов’язання за платежем податок на прибуток банківських організацій від 16.06.09р., а саме: № 0000054310/3 на суму 603381, 10 грн., з яких: 411353,80 грн. основного платежу та 192027, 30 грн. штрафних (фінансових) санкцій та яке позивачем оспорюється в частині суми 554 010,22 грн. (в тому числі: основного платежу 378 439,88 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 175 570,34 грн.); № 30000284310/3 на суму 10766, 34 грн., з яких: 7177, 56 грн. основного платежу та 3588, 78 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0000564310/3 на суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 170,00 грн.

Правомірність вказаних податкових повідомлень –рішень є предметом даного спору.

Як вбачається із акту перевірки підставою для нарахування податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій за податковим повідомленням –рішенням від 16.06.09р. № 0000054310/3 за вказаним платежем, в частині, яку оспорює позивач, слугував висновок податкового органу про порушення позивачем пп.1.18.1 п.1.18 ст.1, п.5.1 пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.3, пп.5.3.5, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.4.4, пп.5.4.6, пп.5.4.8, пп.5.4.10 п.5.4 ст.5, пп.8.2.2 п.8.2, пп.8.3.1, пп.8.3.2 п.8.3, пп.8.4.1 п.8.4, пп.8.6.1 п.8.6, пп.8.7.1 п.8.7, пп.8.8.1 п.8.8 ст. 8, пп.12.2.4 п.12.2, п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягало, зокрема, у: заниженні валових доходів на суму 27219,65 грн. від отриманого страхового відшкодування по власних автомобілях та банкомату при настанні страхового випадку, в зв’язку з чим позивачу донараховано податок на прибуток в сумі 6804, 91 грн.; заниженні валових доходів від надлишкової суми страхових резервів на загальну суму 27582, 75 грн., в зв’язку з чим позивачу донараховано податок на прибуток в сумі 6895, 69 грн.; завищенні валових витрат вартості паливно –мастильних матеріалів на суму 11863, 67 грн., в зв’язку з чим позивачу донараховано податку на прибуток в сумі 2965, 92 грн.; завищенні валових витрат на відрядження на суму 4389, 98 грн. , в зв’язку з чим позивачу донараховано податок на прибуток в сумі 1097,50 грн.; завищенні амортизації внаслідок включення ПДВ при придбанні легкових автомобілів до їх вартості на суму 363220, 37 грн., в зв’язку з чим позивачу донараховано податок на прибуток в сумі 90 805, 09 грн.; завищенні амортизації по пожежній та охоронній сигналізації на суму 184905, 59 грн., в зв’язку з чим позивачу донараховано податок на прибуток в сумі 46226, 40 грн.; завищенні амортизації по системі теле-(відео) спостереження на суму 8882,00 грн., в зв’язку з чим позивачу донараховано податок на прибуток в сумі 2220, 50 грн.; завищенні амортизації по «Міні –АТС»на загальну суму 119925, 50 грн., в зв’язку з чим позивачу донараховано податок на прибуток в сумі 29981, 38 грн.; завищенні амортизації по маршрутизаторам, комутаторам на суму 177978, 14 грн., в зв’язку з чим донараховано податок на прибуток в сумі 44494, 54 грн.; завищенні амортизації по джерелам безперебійного живлення на суму 55805,93 грн., в зв’язку з чим донараховано податок на прибуток в сумі 13951, 48 грн.; завищенні амортизаційних відрахувань по витратах на встановлення банкоматів на суму 9445,21 грн., в зв’язку з чим донараховано податок на прибуток в сумі 2 361, 30 грн.; завищенні амортизації по власних придбаних основних фондах після 01.01.04р. на суму 522540, 71 грн., в результаті чого позивачу донараховано податок на прибуток в сумі 130635, 18 грн.

Таким чином, загальна сума визначеного податкового зобов’язання з податку на прибуток за перевіряємий період згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 16.06.09р. № 0000054310/3, з якою не погоджується позивач становить 554 010,22 грн. ,в тому числі: основного платежу 378 439,88 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 175 570,34 грн..

Рішенням ДПА у м. Києві від 23.03.09р. №944/10/25-114, прийнятим в процедурі адміністративного оскарження (а.с. том 3), податковим органом було збільшено суму нарахованого податкового зобов’язання з податку на прибуток та донараховано 7177,56 грн. основного платежу, внаслідок перерахунків розміру завищення амортизаційних відрахувань по перевірці Маріупольської філії АКБ «Укрсоцбанк», з тих мотивів, що встановлення охоронно – тривожної сигналізації, на думку податкового органу, необхідно було включити до балансової вартості об’єкта основних фондів групи 1, а також перерахунків розміру суми амортизаційних відрахувань по Житомирській обласній філії банку з посиланням на те, що вартість придбання, монтажу та налагоджування системи теле (відео) спостереження необхідно було включити до 1 групи основних фондів; рішенням ДПА України від 03.06.09р. №5147/6/25-0115 вказане донарахування податку на прибуток залишено без змін, у зв’язку з чим Спеціалізованою ДПІ у м. Києві по роботі з ВПП винесено податкове повідомлення –рішення від 16.06.09р. № 0000284310/3 на суму 10766, 34 грн., з яких: 7177, 56 грн. основного платежу та 3588, 78 грн. штрафних (фінансових) санкцій

Крім того, за наслідками перевірки позивача податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем абз. «б»п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та п. 4 Порядку складення розрахунку податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України від 10.02.03р. №68, зареєстрованого в Мін’юсті України 05.03.03р. за №182/7503, що полягало у неподанні по Нікопольській філії Розрахунку податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток за 1 квартал 2006 року, в зв’язку з чим та з урахуванням рішень Спец ДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, ДПА у м. Києві, ДПА України про результати розгляду скарг податковим органом винесено податкове повідомлення –рішення від 16.06.09р. №0000564310/3, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції в розмірі 170,00 грн.

Суд не погоджується з висновками податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також вимог п.п. 4.1.4 «б»п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки (стор.39), за результатами вибіркової перевірки Закарпатської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк податковими органами було зроблено висновок про заниження скоригованого валового доходу за період 3-й кв. 2006р. –4-й кв. 2007р. на загальну суму 27219,65 грн. –внаслідок не включення до складу валового доходу сум отриманого страхового відшкодування по власних автомобілях та банкомату при настанні страхового випадку з посиланням на порушення пп. 5.4.6 п.5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до п.5.4.6. п.5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі - Закону), якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Таким чином, підпункт 5.4.6 Закону чітко передбачає, що страхове відшкодування включається до валових доходів виключно паралельно із включенням до валових витрат збитків, до яких призвів страховий випадок.

За своєю природою, втрата активу та отримання страхового відшкодування не несе для платника податку жодного прибутку. Доходи та витрати в такому випадку вирівнюються (або витрати є більшими).

Відтак, на думку податкового органу, банк, як платник податку, повинен визнати від цієї операції дохід та сплатити податок на прибуток, незважаючи на те, що операція не є прибутковою.

Так, згідно із Законом, в податковому обліку від отримання страхового відшкодування передбачені наступні наслідки, зокрема:

за вимогами вищенаведеного абзацу другий п. 5.4.6 Закону (загальна норма), суми отриманого страхового відшкодування збільшують валові доходи, які перекриваються збитками від втрати активу, які включаються до валових витрат. В цьому випадку, валові доходи дорівнюють або є меншими, ніж валові витрати та податок на прибуток не виникає. При цьому, як випливає з самої норми Закону, неможливо ототожнювати валові витрати від збитків та валові витрати від проведення ремонту, так як валові витрати визнаються в період їх понесення, а валові витрати від ремонту основних фондів визнаються на підставі норми підпункту 8.7.1 Закону в період проведення таких ремонтів. Витрати від проведення ремонтів та витрати від збитку по страховому випадку формуються на підставі різних норм Закону.

За вимогами підпунктів 8.4.9. та 8.7.1 ст. 8 Закону, які є спеціальними нормами, зменшення балансової вартості відповідної групи основних фондів на суму отриманого страхового відшкодування призводить до втрати платником податку права амортизувати витрати на придбання такого основного фонду у подальших податкових періодах (що призводить до збільшення оподатковуваного прибутку –пп. 8.4.9 Закону). Таке збільшення оподатковуваного прибутку перекривається формуванням валових витрат від включення витрат на ремонт до складу валових витрат в межах 10% від балансової вартості основних фондів на початок року (пп. 8.7.1 Закону) (або формуванням нової вартості основного фонду з подальшою амортизацією та зменшенням оподатковуваного прибутку у випадку, якщо витрати на ремонт направляються на збільшення відповідної групи основних фондів (абз.3 пп. 8.1.2). В обох випадках податок на прибуток не виникає, так як доходи від страхового відшкодування перекриваються витратами на ремонт, або витрати є більшими.

Відповідно до п. 8.4.9. ст.8 Закону, у разі коли страхова організація або інша юридична чи фізична особа, визнана винною у заподіяній шкоді, компенсує платнику податку втрати, пов'язані з виникненням обставин, визначених у підпункті 8.4.8 цього пункту (а саме, якщо з незалежних від платника податку обставин основні фонди (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучості їх заміни, зруйнування або ліквідації), платник податку в податковий період, на який припадає така компенсація:

а) збільшує валовий дохід на суму компенсації за основні фонди групи 1 (окремий об'єкт основних фондів групи 1);

б) зменшує балансову вартість відповідної групи основних фондів на суму компенсації за основні фонди груп 2, 3 і 4.

Наведена норма статті 8 Закону є спеціальною та застосовуються виключно щодо страхових збитків та страхового відшкодування по основних фондах платника податку. При цьому, у статті 8 відсутнє посилання на паралельне застосування загальної норми підпункту 5.4.6 Закону. Спеціальна норма має пріоритет над загальною. Так само, як і норма підпункту 8.7.1 Закону щодо формування валових витрат на ремонти є спеціальною, і якщо вона застосовується, то загальна норма абзацу третього підпункту 8.1.2 Закону по збільшенню балансової вартості основних фондів застосуванню не підлягає.

Викладеним спростовуються доводи податкового органу про порушення філією позивача абзацу другого п. 5.4.6 Закону. Такий висновок суду узгоджується з позицією ДПА України, висловленою у листі від 13.07.2006 р. № 7707/6/15-0316, в якому, зокрема, зазначається, що якщо транспортний засіб, що використовувався у власній господарській діяльності платника податку, було частково пошкоджено в результаті ДТП, то з метою оподаткування застосовуються норми пп. 8.4.9 п. 8.4 ст. 8 Закону, тобто платник податку зменшує балансову вартість групи 2 на суму компенсації витрат, пов'язаних з виникненням обставин ДТП. Отже, застосування загальної норми підпункту 5.4.6 Закону в даному роз’ясненні не вимагається. ( а.с.48 том 1).

В спірному випадку, як свідчать обставини справи та матеріали перевірки, філією норма підпункту 5.4.6 Закону при понесенні страхових збитків та отриманні страхового відшкодування не застосовувалась, тобто не формувались а ні валові витрати на суму збитків, а ні валові доходи на суму страхового відшкодування. Разом з тим, філією була застосована норма підпункту 8.7.1 Закону по формуванню валових витрат на суму ремонтів та норма підпункту 8.4.9 Закону по зменшенню вартості основних фондів на суму страхового відшкодування, що в свою чергу зменшило витрати по амортизації.

У разі паралельного застосування позивачем норми підпункту 5.4.6 Закону, вартість пошкодження автомобілів і банкомату, як сума прямого збитку, повинна була бути включена до складу валових витрат у податковій декларації з податку на прибуток, а сума отриманого страхового відшкодування від страхової компанії на покриття такого збитку - до складу валового доходу.

Проте, Закарпатською обласною філією АКБ «Укрсоцбанк»сума збитку від часткової втрати вартості власних активів у вигляді автомобіля та банкомату, в результаті його пошкодження, не включалась до складу валових витрат у податковій декларації на підставі підпункту 5.4.6 Закону, а тому валові доходи від страхового відшкодування на підставі цієї ж норми правомірно не формувались.

Як свідчать обставини справи, за результатами документальної перевірки податкові органи підтвердили правомірність застосування банком норм підпунктів 8.7.1 та 8.4.9 Закону, як спеціальних норм. Але, при цьому, податкові органи зробили висновок про те, що банк повинен був застосувати паралельно лише частину норми абзацу другого підпункту 5.4.6 Закону щодо формування додаткових валових доходів від суми отриманого страхового відшкодування, без формування валових витрат від понесених збитків в результаті страхового випадку, що прямо передбачено цією ж нормою Закону. Тобто, за висновками податкових органів у платника податку збільшення оподатковуваного прибутку повинно відбуватись двічі (згідно з пп. 5.4.6. та з пп. 8.4.9. Закону), а зменшення оподатковуваного прибутку –лише один раз (по пп. 8.7.1. Закону). Таким чином, сума отриманого страхового відшкодування (яка повинна відшкодувати збиток (або хоча-б частину збитку) платника податку від втрати активу) буде зменшена на четверту частину (25%) в результаті перерахування цієї суми до бюджету як податку на прибуток. Але перерахування частини страхового відшкодування до бюджету як податку суперечить змісту операції з відшкодування збитків, яких зазнав платник податку та не узгоджується з вимогами Закону.

Так, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», «збитки»не ідентифікуються для цілей податкового обліку з «витратами на ремонт основних фондів». Навпаки, Законом чітко визначено порядок визнання доходів та витрат окремо по операціях понесення збитків від страхових випадків та отримання страхового відшкодування в загальній нормі підпункту 5.4.6 у визначені терміни та окремо по операціях понесення витрат на ремонт та отримання страхового відшкодування по основних фондах –в спеціальних нормах статті 8 (підпункти 8.4.9. та 8.7.1.) у зовсім в інші терміни.

Крім того, якщо податкові органи наполягають на застосуванні паралельно загальної норми підпункту 5.4.6 Закону, вони повинні застосовувати її повністю, тобто, з формуванням валових доходів від отриманого страхового відшкодування та формуванням валових витрат від збитків від втрати активу банку (основного фонду).

За наведених обставин та правових норм, посилання податкового органу на порушення позивачем пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону в частині необхідності включення Закарпатською обласною філією до складу валового доходу страхового відшкодування, отриманого на погашення збитку (від часткової втрати вартості автомобілів та банкомату) без паралельного формування валових витрат від збитку, що зазнав банк від страхових випадків, не включеного банком до складу валових витрат, суд вважає необґрунтованими.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про неправомірне збільшення податковими органами валових доходів позивача на суму отриманого страхового відшкодування в розмірі 27 219,65грн., що призвело до неправомірного визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 6804,91 грн. із застосуванням штрафних санкцій в сумі 3402,46 грн. згідно з податковим повідомленням –рішенням від 16.06.09р. № 0000054310/3.

2. Окрім того, як вбачається з акту перевірки (стор.31-32 акту), за результатами перевірки Криворізької філії позивача податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем пп. 12.2.4 п. 12.2 та п. 12.3 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок заниження валових доходів за IY квартал 2005 року у розмірі 27582,75 грн. за рахунок заниження надлишкової суми страхового резерву на цю суму, у зв'язку з безпідставним, на думку податкового органу, відшкодуванням за рахунок страхового резерву заборгованості фізичної особи Хона М.І. по кредитному договору № 1 від 04.05.1995 р. (меморіальний ордер № 09-05 від 28.10.2005 р. Дт 24005123100003 "Резерви під нестандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам" Кт 20961123437331 "Сумнівна заборгованість за іншими кредитами в поточну діяльність, які надані суб'єктам господарської діяльності" на суму 27582,75 грн., призначення платежу: списання заборгованості по кредиту за рахунок резерву, сформованого за рахунок валових витрат згідно рішення правління банку від 19.10.2005 р.).

Перевіркою встановлено, що згідно з кредитним договором № 1 від 04.05.1995 р., укладеним між АКБ СР «Укрсоцбанк»та орендним господарством в особі орендаря Хона Мойсея Івановича, банком надано кредит позичальнику для оплати насіння цибулі в сумі 6 млрд. 500 млн. крб. (65000,00 грн.) строком з 04.05.1995 р. по 30.04.1998 р. під 130 % річних, який подовжено по 30.12.1998 р. та 30.11.1999 р. (додаткові угоди від 30.04.1998 р. та від 31.12.1998 р. відповідно).

В забезпечення зобов’язань по кредитному договору між Банком, Позичальником та радгоспом ім. Мічуріна укладено договір поруки.

У зв’язку з невиконанням умов договору, філією позивача подано позов до Криворізького районного суду Дніпропетровської області про стягнення з Хона М.І. заборгованості у сумі 33146,46 грн., в тому числі: 27582,75 грн. - заборгованості по кредиту та 5563,71 грн. –заборгованості по відсоткам. Криворізьким районним судом Дніпропетровської області прийнято рішення від 17.01.2003 р. про задоволення позову, на виконання якого судом виданий 17.01.2003 р. виконавчий лист № 2-27 для примусового стягнення вказаної суми, який банком пред’явлено до виконання до ДВС Криворізького районного управління юстиції. Постановою державного виконавця від 10.04.2003 р., затвердженою начальником ВДВС Криворізького РУЮ виконавчий лист повернуто без виконання, у зв’язку з неможливістю стягнення вказаної суми з боржника до поліпшення його матеріального становища згідно акту від 08.04.2003 р., яким зафіксовано факт відсутності ліквідного майна, що підлягає опису.

Перевіркою встановлено, що повторно виконавчий лист стягувачем не пред’являвся; з позовом до поручителя за вищевказаним кредитним договором –радгоспу ім. Мічуріна Банк не звертався, у зв’язку з чим податковий орган вважає, що Банк не мав права списати безнадійну заборгованість з основного боргу Хона М.І. за рахунок страхового резерву, так як заходи щодо стягнення безнадійної заборгованості фізичних осіб позивачем не вживались.

Відповідно до 12.2.4. ст.12 Закону, у разі коли за наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв'язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списанням до складу валових витрат платника податку за процедурою, встановленою пунктом 12.3 цієї статті, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовується як база для визначення обмежень, встановлених підпунктом 12.2.3 цього пункту, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками такого звітного періоду.

Таким чином, за змістом підпункту 12.2.4 Закону, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи виключно у трьох випадках, а саме: у разі, коли за наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв’язку з:

-          їх переведенням до стандартної категорії;

-          зі списанням до складу валових витрат платника податку за процедурою, встановленою пунктом 12.3 статті 12;

-          при зменшенні сум боргових вимог, що використовуються як база для визначення обмежень, встановлених підпунктом 12.2.3.

Перший випадок направлення до складу валових доходів надлишку страхового резерву стосується ситуації, коли статус заборгованості покращується, та заборгованість з нестандартної переводиться в стандартну. Як пояснив позивач, по кредитній заборгованості Хона М.І. покращення статусу заборгованості (перенесення з нестандартної до стандартної у зв’язку з виконанням боржником зобов’язань по кредитному договору) не відбулось.

Другий випадок направлення до складу валових доходів надлишку страхового резерву стосується ситуації, коли сума безнадійної заборгованості відноситься безпосередньо до складу валових витрат на підставі підпункту 12.3.12 Закону, тобто, якщо безнадійна заборгованість включена кредитором безпосередньо до складу валових витрат, то раніше створений за рахунок валових витрат страховий резерв під таку заборгованість повинен бути розформований з включенням до складу валового доходу, з метою уникнення подвійного формування валових витрат. Тобто, другий випадок також не передбачає збільшення валових доходів при використанні страхових резервів (списання за рахунок резерву), оскільки якщо резерв використано і суми резерву не залишилось, то і надлишкової суми страхового резерву бути не може.

Третій випадок направлення до складу валових доходів надлишку страхового резерву стосується ситуації, коли розмір сформованого резерву перевищує встановлені підпунктом 12.2.3 Закону обмеження розміру страхових резервів. За змістом абзацу 2 пп. 12.2.3 ст.12 Закону, розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати: для комерційних банків –10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду. Так як в банку не було зменшення суми боргових вимог та не було перевищення встановленого 10% ліміту, то дана норма не стосується ситуації, по якій банку донараховано валові доходи –списання заборгованості за рахунок резервів.

Таким чином, ні один із наведених у підпункті 12.2.4 Закону випадків включення надлишкової суми страхового резерву до складу валових доходів не відповідає ситуації, яка склалась по Криворізькій філії позивача – списання безнадійної заборгованості саме за рахунок страхового резерву.

У відповідності до п.п. 5.2.8 п. 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку. Для банків та інших небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 12 цього Закону. Згідно ст.12 цього Закону неможливо віднести на валові витрати лише ту заборгованість, за якою кредитор не звертається до суду щодо її примусового стягнення до закінчення строків позовної давності. У відповідності до ст.1 п.1.25 Закону, до безнадійної заборгованості відноситься заборгованість, яка, зокрема, залишилась непогашеною внаслідок недостатності майна у боржника, за умови, якщо дії кредитора з примусового стягнення не призвели до погашення такої заборгованості.

Як зазначалось вище, перевіркою встановлено, що АКБ «Укрсоцбанк»в особі Криворізької філії були вжиті заходи щодо примусового стягнення простроченої заборгованості боржника Хона М.І., про що свідчать наявні в матеріалах справи копії претензій банку, направлених позичальнику; довідки Банку про перевірки фінансового становища позичальника; рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17.01.2003р. у справі за позовом Банку про стягнення з Хона М.І. заборгованості у сумі 33146,46 грн.; виконавчий лист суду № 2-27 від 17.01.2003 р. про примусове стягнення вказаної суми, який банком пред’явлено до виконання до ДВС Криворізького районного управління юстиції; постанова державного виконавця від 10.04.2003 р., затверджена начальником ВДВС Криворізького РУЮ, згідно з якою виконавчий лист повернуто без виконання, у зв’язку з неможливістю стягнення вказаної суми; акт державного виконавця від 08.04.2003 р., яким встановлено факт відсутності ліквідного майна, що підлягає опису.

Проте, за відсутності майна у боржника примусове стягнення не дало результатів.

Відповідно до пункту 1.25 ст.1 Закону, заборгованість фізичної особи, що залишилась непогашеною, якщо дії являється безнадійною.

Доводи податкового органу щодо непред’явлення банком повторно до ВДВС виконавчого документу, та не звернення стягнення на поручителя, не можуть слугувати підставою для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містить жодних обмежень стосовно можливості списання боргу за рахунок страхових резервів в залежності від кількості разів пред’явлення виконавчого документу на виконання.

Матеріалами справи підтверджується, що Банк постійно здійснював заходи щодо примусу боржника погасити борг, які не давали результатів; на момент списання заборгованості за рахунок страхового резерву (2005 рік) нового майна у боржника не з’явилось, тому, як пояснив позивач, у банка не було підстав надавати на виконання в ВДВС виконавчий документ повторно.

З приводу доводів податкового органу щодо не звернення стягнення боргу за рахунок поручителя –радгоспу ім. Мічуріна.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.98р. та 31.12.98р. банком та позичальником були підписані додаткові угоди про продовження дії кредитного договору до 31.12.98р. та до 30.11.99р., відповідно. Поручитель (радгосп. Ім. Мічуріна) стороною у цих договорах не був, а по власному поручительству згоду на продовження його дії не надавав. Відповідно до ст. 194 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин за договором поруки) порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов’язання не пред’явить позову до поручителя. Якщо строк виконання зобов’язань не зазначений, або визначений моментом вимоги, то при відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється після закінчення одного року з дня укладання договору поруки. За п.1.1. кредитного договору № 1 від 04.05.95р., в забезпечення виконання якого був укладений договір поруки від 04.05.95р., строк повернення кредиту 30.04.98р. Тобто, порука радгоспу ім. Мічуріна припинилась 30.07.98р. На той час строк виконання зобов’язань Позичальником за договором кредиту (з врахуванням додаткових угод) ще не настав. За таких обставин, як пояснив представник позивача, у банку не було правових підстав для пред’явлення позову до поручителя, крім того, на момент звернення до суду з вимогою до боржника радгосп ім. Мічуріна вже був ліквідований.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач мав право списати безнадійну заборгованість по основному боргу Хона М.І. за рахунок страхового резерву, оскільки вжив заходів щодо стягнення безнадійної заборгованості фізичних осіб, згідно з порядком, визначеним ст.12 п.12.3 Закону, які не призвели до її погашення.

Отже, висновок податкового органу щодо заниження позивачем валових доходів в сумі 27582,75 грн. від розформування страхових резервів з порушенням норм підпункту 12.2.4 та пункту 12.3 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам податкового законодавства, у зв’язку з чим донарахування банку податку на прибуток в сумі 6895,69 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 3447,84 грн. згідно з податковим повідомленням –рішенням від 16.06.09р. № 0000054310/3 суд вважає неправомірним.

Суд не погоджується також і з висновком податкового органу про порушення позивачем п.п.5.4.10, п.5.4, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягало, на думку відповідача, у завищенні валових витрат на 50% вартості паливно-мастильних матеріалів у 2005, 2006 та 2007 роках на загальну суму 11 863,67 грн., оплачених філією у складі вартості послуг з доставки цінних відправлень (стор.65-66 акту перевірки).

Згідно п.п.5.4.10, п.5.4, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до складу валових витрат 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів.

Перевіркою встановлено, що до складу валових витрат по рахунку №7391 «Витрати на інкасацію та перевезення цінностей»Запорізької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк»за період, що перевірявся, було віднесено відшкодування витрат за бензин по окремо виставлених рахунках від Відділу головного управління Державної фельд’єгерської служби України м.Запоріжжя у розмірі 100% вартості бензину у сумі 23 727,34 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між Запорізькою обласною філією АКБ «Укрсоцбанк»(Замовник) та Відділом головного управління Державної фельд’єгерської служби України м.Запоріжжя (Виконавець) було укладено договір № 133 від 14.06.05р., відповідно до якого виконавець зобов’язався організувати і забезпечити доставку цінних відправлень замовника на умовах вказаних у договорі, за плату згідно Додатку №2 по виставлених рахунках.

Відповідно до п.2 додатку №2, який є невід’ємною частиною договору, видатки на пальне замовник сплачує згідно окремо виставлених рахунків, виставлених виконавцем. Тобто, витрати виконавця на пальне по наданих послугах Замовник сплачує окремим платежем.

В п.3.2. договору зазначено, що перевезення цінностей здійснюється автотранспортом виконавця; відділ головного управління Державної фельд’єгерської служби України м. Запоріжжя виставляє окремі рахунки Запорізькій обласній філії АКБ «Укрсоцбанк»до сплати за використаний бензин по виконанню маршруту, додаючи подорожні листи легкових автомобілів виконавця, що підтверджують виконання маршруту із зазначенням пунктів маршруту та кілометражу.

Таким чином, за умовами договору, оплачена позивачем вартість пального за окремо виставленими рахунками його контрагента є складовою вартості послуг з доставки цінностей, а не окремими витратами банку на придбання паливно-мастильних матеріалів. Такі витрати на ПММ понесла, в даному випадку, Державна фельд’єгерська служба.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Отже, враховуючи, що витрати на пальне включаються до складу вартості послуг з перевезення цінностей, як визначено у договорі, а також те, що послуги, які надає фельд’єгерська служба необхідні для здійснення фінансово –господарської діяльності Банку, суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат всю суму плати за послуги, включаючи вартість пального, на підставі норми підпункту 5.2.1 статті 5 Закону. При цьому, підтверджуючими документами щодо понесених витрат є договір про надання послуг, акти наданих послуг, платіжні документи, наявність яких не заперечує податковий орган.

За наведених обставин, посилання податкового органу на порушення п.п. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону не заслуговують на увагу, оскільки дана норма не регулює спірні правовідносини, оскільки, як зазначалось вище, позивачем було включено до складу валових витрат не витрати на придбання паливно –мастильних матеріалів, а вартість послуг з доставки цінних відправлень, яка складалась в тому числі із вартості витраченого палива під час надання таких послуг, що сторонами було обумовлено у договорі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про неправомірне донарахування податковим органом податку на прибуток в сумі 2965, 92 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1482, 96 грн.

Як вбачається з матеріалів перевірки, за результатами перевірки Київської обласної філії банку податковими органами зроблено висновок про завищення скоригованих валових витрат за 2005 рік на відрядження в розмірі 4 389,98 грн. в порушення підпункту 5.4.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв’язку з ненаданням для перевірки таких документів по здійснених працівниками відрядженнях, як запрошення особи до країни щодо прийняття участі у семінарі та сертифікату про участь у семінарі (стор. 93 Акту перевірки).

Суд не погоджується з таким висновком податкового органу, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, яку затверджено наказом Міністерства фінансів України N 59 від 13.03.98, зареєстрована в Мін’юсті 31.03.98р. за №218/2658 - службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації (далі - підприємство) на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Так, відповідно до п. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону, до валових витрат включаються, зокрема, витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

В силу цієї ж норми, будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку - запрошень приймаючої сторони, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що збігається з основною діяльністю платника податку.

Висновок податкових органів про завищення філією банку валових витрат по відрядженнях зроблено з посиланням лише на відсутність запрошень приймаючої сторони та сертифікатів про участь у семінарі працівників філії. Інших зауважень з боку податкових органів щодо первинних документів, якими оформлювалось відрядження (договори, акти наданих послуг, квитки, інші первинні документи), не було, як і не було зауважень до тематики семінарів, що збігається з основною діяльністю платника податку, в яких брали участь відряджені працівники, чого не заперечили представники відповідача.

Разом з тим, наведена норма підпункту 5.4.8 Закону не вимагає, щоб всі перелічені документи в наведеному переліку були у платника податку в наявності, без виключення. Альтернативі запрошення може бути договір, інші документи, що засвідчують участь особи у відрядження. В силу наведеної норми, визначальним, для включення до складу валових витрат на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, є наявність підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю платника податку.

Окрім того, запрошення можуть надсилатися в електронному вигляді по електронній пошті, що виключає їх засвідчення підписами та печатками. Тобто, такі запрошення не можуть розглядатись як документ з точки зору законодавства та не являються первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні.

Частина 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні»висуває до первинних документів такий обов’язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Як свідчать обставини справи та не заперечується відповідачем, на участь у семінарах банком були укладені окремі договори, а за результатами отриманих послуг шляхом участі працівників банку у семінарах були складені та підписані акти наданих послуг (оглянуті в судовому засіданні). Саме договори та акти, квитки до місця проведення семінару, копії відміток в закордонних паспортах про перетин кордону, а також внутрішні накази та розпорядження банку на відрядження конкретних працівників для участі в семінарі і є первинними документами, які розкривають зміст і обсяг господарської операції та підтверджують факт участі працівників банку в семінарі, як того вимагає Закон. Щодо теми семінарів, які пропонувались у запрошеннях, то вони зафіксовані в договорах та актах наданих послуг. Саме ці теми семінарів і підтверджують зв’язок відрядження з господарською діяльністю банку.

Доводи податкового органу про відсутність сертифікатів про участь у семінарах, самі по собі не свідчать про порушення позивачем вимог 5.4.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за встановленого судом факту документального підтвердження спірних витрат.

Крім того, надання сертифікатів, свідоцтв або посвідчень фізичним особам про їх участь у семінарі не є обов’язковим, відтак, якщо такі сертифікати передбачаються семінарами, то ці документи не є документами банку, а належать виключно фізичній особі і можуть застосовуватись нею у подальшому. Тому банк не має прав на вилучення таких документів у працівників та зберігання їх для надання доказів для перевірки податковим органам. В спірному випадку, документом, що підтверджує факт отримання послуг шляхом участі його працівників у семінарі є Акт наданих послуг, який підписується сторонами договору завіряється їх печатками та свідчить про виконання договору.

За наведених обставин, висновок податкового органу про завищення валових витрат на відрядження в сумі 4389,98 грн. та донараховування, у зв’язку з цим податку на прибуток в розмірі 1097,50 грн. із застосуванням штрафних санкцій в сумі 548,75 грн. суд вважає неправомірним.

Як вбачається з акту перевірки (сторінки акту перевірки: 101-104; 107-109; 111-112, 112-114; 119-120; 120-121; 180-187, 187-189, 189-191, 192-193; 194-196, 199, 213-214), податковим органам зроблено висновок про завищення амортизаційних відрахувань за перевіряємий період на загальну суму 363 220,37 грн. по придбаних легкових автомобілях внаслідок включення до їх вартості сум податку на додану вартість, який на підставі пункту 5.3.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»був включений Банком до вартості автомобілів з подальшою амортизацією у податковому обліку, а податковими органами виключений з балансової вартості автомобілів та віднесений за рахунок прибутку Банку, в тому числі: по Головному офісу на суму 146610,09 грн.; по Дніпропетровській обласній філії –на суму 13612,89 грн.; по Донецькій обласній філії –на суму 36569,00 грн.; по Житомирській обласній філії –на суму 11467,00 грн.; по Луганській обласній філії –на суму 19278,00 грн.; по Одеській обласній філії –на суму 43266,00 грн.; по Полтавській обласній філії –на суму 4118,62 грн.; по Рівненській обласній філії –на суму 16765,00 грн.; по Харківській обласній філії –на суму 19642,75 грн.; по Чернівецькій обласній філії –на суму 5058,63 грн.; по Севастопольській філії –на суму 38063,39 грн.;по Тернопільській обласній філії –на суму 4333,00 грн.; по Хмельницькій обласній філії –на суму 4436,00 грн.;

Відповідно до пункту 8.4.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість. Але даний пункт не містить окремої норми обліку ПДВ в ціні придбання основних фондів для платників податку на додану вартість, які здійснюють як оподатковані ПДВ операції, так і неоподатковані. Така норма виписана в підпункті 5.3.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 цього Закону встановлено, що у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

Тобто, зазначена норма надає право платнику податку самостійно визначати включати сплачений ПДВ або до валових витрат або до вартості основних фондів і передбачає для платників податку на прибуток включення «вхідного»ПДВ по придбаних активах до складу валових витрат або до балансової вартості основних фондів з метою амортизації, в залежності від того, як обліковуються придбані активи: у складі валових витрат або у складі балансової вартості основних фондів, що амортизуються.

Закон визначає порядок обліку ПДВ платниками податку на додану вартість в залежності від наявності в господарській діяльності операцій, що підлягають оподаткуванню ПДВ та операцій, що звільнені від оподаткування ПДВ, або не є об'єктом оподаткування таким податком.

Тому, для Банку дані норми Закону повинні застосовуватись з врахуванням наявності одночасного здійснення операцій з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнених від оподаткування, або які не є об'єктом оподаткування таким податком.

В даному випадку, позивач, як платник ПДВ, придбаває автомобілі для їх використання в банківській діяльності, операції по якій не оподатковуються ПДВ, і, відповідно до законодавства, не відображає суму ПДВ по придбаних автомобілях у складі податкового кредиту, отже позивач законно включає такі суми ПДВ, сплачені в ціні придбання автомобілів до складу балансової вартості 2 групи основних фондів на підставі п.п. 5.3.3 ст. 5 Закону.

У свою чергу, абзац 2 п.п.7.4.2. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачає, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Відтак, підпунктом 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" та Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" припускають неоднозначне, множинне трактування порядку віднесення ПДВ, сплаченого при придбанні легкового автомобіля, що включається до складу основних фондів та використовується у неоподатковуваних операціях та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість за цими операціями як до валових витрат , так і на збільшення балансової вартості на відповідну суму ПДВ , тобто виникає конфлікт інтересів.

Підпунктом 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

За наведених обстави та правових норм, у суду відсутні підстави для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при віднесенні сум ПДВ, фактично сплачених при придбанні легкових автомобілів, які відносяться до основних фондів та підлягають амортизації, на збільшення балансової вартості 2 групи основних фондів на відповідні суми ПДВ, оскільки такі дії позивача відповідають вимогам абзацу 3 п.п.5.3.3.п.5.3. ст.5 Закону N 334/94-ВР, та з урахуванням неоднозначного та множинного трактування прав та обов'язків платників податків, у суду є достатні правові підстави для прийняття рішення щодо спірних правовідносин на користь позивача.

За наведених обставин, визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств в сумі 90805,09 грн. із застосуванням штрафних санкцій в сумі 45402,55 грн. згідно з податковим повідомленням –рішенням від 16.06.09р. № 0000054310/3 суд вважає неправомірним

Як вбачається з акту, в результаті проведеної документальної перевірки податковими органами проведена перекласифікація окремих основних фондів банку з 3 та 4 групи основних фондів на 1 групу, у зв’язку з чим податковими органами не визнана частина нарахованих банком амортизаційних нарахувань по виробничих основних фондах у податковому обліку. А саме, перевіркою встановлено завищення амортизації по пожежній та охоронній сигналізації на загальну суму 184905, 59 грн., по системі теле (- відео) спостереження на суму 8882, 00 грн., по «Міні –АТС»на суму 119925 ,50 грн., по маршрутизаторам, комутаторам на суму 177978, 14 грн., по джерелам безперебійного живлення на суму 55805, 93 грн.

Такий висновок податковим органом зроблено з посиланням на порушення п.п 8.2 2 п. 8.2, п.п. 8.6.1 п. 8.6., п.п. 8.8.1 п. 8.1 ст. 8 Закону, а саме:

1) витрати понесені на встановлення пожежно-охоронної сигналізації позивачем неправомірно, на думку податкового органу, віднесено до основних фондів 4 групи і застосовано норми амортизації встановлені для 4 групи основних фондів, замість віднесення даних витрат до основних фондів 1 групи та застосування норм амортизації для даної групи, що призвело до завищення сум амортизації по Волинській обласній філії на суму 35513, 87 грн.; по Закарпатській обласній філії на суму 35359,60 грн. (по охоронно –тривожній сигналізації) та на суму 8939,88 грн. (по пожежній сигналізації); по Запорізькій обласній філії ( пожежна та охоронна сигналізація) на суму 31707,04 грн.; по Львівській обласній філії (охоронна сигналізація) на суму 42765,61 грн.; по Рівненській обласній філії (пожежно –охоронна сигналізація) на суму 12201,00 грн.; по Маріупольській філії –(охоронно - тривожна сигналізація) на суму 18418,59 грн. (стор. 105 –107; 109; 114 –115;115-117; 139 - 146; 174-179 акту перевірки).

2) системи теле (відео) спостереження неправомірно, на думку податкового органу, віднесено позивачем в особі Житомирської філії до 4 групи основних фондів на загальну суму 41472,91 грн. замість 3 групи, внаслідок чого податковим органом зроблено висновок про завищення позивачем суми амортизаційних відрахувань за період три квартали 2007 року –І півріччя 2008 року на загальну суму 8882,00 грн., а саме: в ІІ кварталі 2007 року та ІV кварталі 2007 року філією відносилась на збільшення 4 групи основних фондів вартість придбання, монтажу та налагоджування системи теле(відео)спостереження, які підпадають під визначення 3 групи основних фондів. Перевіркою встановлено, що виконання вказаних робіт проведено ВДСО при УМВС України в Житомирській області (код 08596877) на загальну суму 18838,52 грн. згідно акту приймання виконаних підрядних робіт №1 від квітня 2007р.; ВДСО при УМВС України в Житомирській області (код 08596877) на загальну суму 22634,39 грн. згідно акту приймання виконаних підрядних робіт №1 від 27.12.2007р.

В процедурі апеляційного оскарження результатів документальної перевірки АКБ «Укрсоцбанк», за результатами розгляду повторної скарги банку державна податкова адміністрація в м. Києві не погодилась з висновком податкових органів щодо необхідності обліку системи теле(відео)спостереження в складі 3 групи. Але, за висновками ДПА у м. Києві, які зроблені у рішенні від 23.03.09р. №944/10/25-114 про результати повторної скарги АКБ «Укрсоцбанк», система теле(відео)спостереження повинна обліковуватись у 1 групі основних фондів.

3) цифрові та аналогові «Міні - АТС», на думку податкового органу, неправомірно віднесені до 4-ї групи основних фондів, замість 1 групи основних фондів амортизації на загальну суму 119 925,5 грн. у тому числі: по Житомирській обласній філії –на суму 69535,00 грн.; по Закарпатській обласній філії –на суму 19272,32 грн.; по Запорізькій обласній філії –на суму 15447,23 грн.; по Миколаївській обласній філії –на суму 15670,95 грн.;

4) маршрутизатори, комутатори неправомірно, на думку податкового органу, віднесено позивачем до 4 групи основних фондів, замість 1 групи основних фондів всього на загальну суму 177978, 14 грн., в тому числі по Закарпатській обласній філії ( по маршрутизаторах) –на суму 35828,01 грн.; по комутаторах –на суму 2797,70 грн.; по Запорізькій обласній філії –на суму 23986,47 грн.; по Львівській обласній філії –на суму 20380,01 грн.; по Хмельницькій обласній філії –на суму 61504,00 грн.; по Херсонській обласній філії –на суму 33481,95 грн.

5) джерела безперебійного живлення неправомірно, на думку податкового органу, відображені позивачем у складі 3 групи основних фондів, замість 1 групи основних фондів, в зв’язку з чим податковим органом встановлено завищення амортизаційних відрахувань всього на суму 55805, 93 грн., а саме: по Запорізькій обласній філії –на суму 37572,51 грн.; по Львівській обласній філії –на суму 18233,42 грн.

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу про порушення, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 1.43 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», терміни, які не визначені у статті 1 використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів.

Як вбачається з акту, у висновках податкових органів про порушення робляться посилання на нормативні документи, які не мають відношення до податкового обліку та можуть застосовуватись виключно у випадках, коли норми таких нормативних неподаткових актів (наприклад, Державного класифікатора України ДК 013-97 «Класифікація основних фондів», затвердженого наказом Держстандарту України від 19.08.97 р. № 507) не суперечать нормам податкового законодавства, зокрема, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень іпоступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Таким чином, Закон має власне визначення терміну "основні фонди" та встановлює власну класифікацію основних фондів з метою ведення податкового обліку та нарахування амортизаційних нарахувань.

Відповідно до підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 цього Закону, до 1-ої групи основних фондів відносяться: будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; до 2-ої групи - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; до 3-ої групи - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; 4-ту групу основних фондів становлять - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Дана класифікація є повною та не має жодних посилань на додаткові класифікатори основних фондів для фінансового обліку (в тому числі і на Державний класифікатор), тому для цілей оподаткування повинна застосовуватись класифікація, наведена в спеціальному податковому законодавстві

Крім того, податкові органи у висновках для визначення основних фондів у податковому обліку використовують норми фінансового обліку, які не відповідають податковому законодавству. Як зазначено в підпункті 8.2.1 ст.8 Закону, податковим законодавством основний фонд визначається саме як матеріальна цінність, а не їх сукупність. Жодних посилань на інші нормативні документи, зокрема на стандарти бухгалтерського обліку Закон не містить.

Слід зазначити, що принципи фінансового обліку, визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. N 92 відрізняються від принципів податкового обліку та передбачають, що під основним засобом може розумітись як окрема матеріальна цінність, так і комплекс конструктивно з’єднаних предметів, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу. Але, у будь-якому разі, нормами пункту 4 даного Положення передбачається, що матеріальні цінності з різним строком корисного використання розглядаються як окремі основні засоби.

Таким чином, застосування податковими органами визначень та правил фінансового обліку по обліку основних фондів, у випадку, коли спеціальним податковим законодавством з питань оподаткування встановлені інші визначення та правила, є неправомірним.

Як пояснили в судовому засіданні представники позивача, вказані в акті перевірки прилади, зокрема, охоронна та пожежна сигналізація - це прилади охоронної та пожежної автоматики, призначені для подачі сигналу (реагування на розбиття скла в приміщенні, відкриття вікон, наявність ознак диму в повітрі) від приймально-контрольних приладів охоронної і пожежної сигналізації на пульти централізованого спостереження Державної служби охорони та Державної пожежної охорони. Такі прилади не пов’язані з конкретною будівлею чи спорудою та не є її структурним компонентом. Доводи податкового органу про те, що вказане обладнання відноситься до передавальних пристроїв, а тому має відноситись до 1 групи основних фондів є помилковими, оскільки у наведеному абзаці 2 підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 цього Закону йдеться про передавальні пристрої саме будівель та споруд.

В обґрунтування такої позиції позивач посилався на лист Національного банку України від 31.10.2005 за № 2-112/1640-10711, в якому зазначено, що оскільки охоронно-пожежна сигналізація є необхідною для забезпечення банківської діяльності та має специфічне функціональне призначення, враховуючи її відмінні строки корисного використання комплекси охоронної та пожежної сигналізації не відносяться до групи 1 «Будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої»Класифікатора і мають обліковуватись окремо.

Щодо висновків СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП стосовно віднесення охоронної та пожежної сигналізації до коду 130206 «Трубопроводи і кабелі локальні та допоміжні споруди»Державного класифікатора України ДК 013-97, такі висновки є необґрунтованими, оскільки цей код є складовою частиною коду 130200 «Будівлі та споруди ліній зв'язку і передач (телевізійні, радіо, телеграфні, телефонні та інші)», до яких охоронна та пожежна сигналізація не відноситься.

Технічно охоронно-пожежна сигналізація встановлюється при необхідності на об’єкт першої групи, економічно понесені витрати у зв’язку з її придбанням не пов’язані з витратами на придбання об’єктів першої групи, так як різняться в часі придбання та в первинно визначеній економічній вигоді (різна норма амортизації), тобто витрати на придбання систем охоронно-пожежної сигналізації понесено окремо від витрат на придбання об’єктів першої групи.

Доводи податкового органу щодо збільшення вартості будівлі на вартість встановленої амортизації, не заслуговують на увагу, так як вартість одного основного фонду не збільшує вартість іншого вже існуючого основного фонду відповідно до правил статті 8 Закону. Згідно з нормами статті 8 Закону, вартість основного фонду може збільшуватись виключно на вартість його поліпшення або на суму індексації. Проте, придбання банком сигналізації та послуг з її встановлення ніяким чином не поліпшують будівлю. Всі системи кабелів (СКС) обліковуються банком як окремі об’єкти 1 групи. Сигналізація (пожежна, тривожна), встановлена в будівлі банку, має цінність лише сама по собі, якщо вона обслуговується відповідними органами реагування (пожежна служба, служба охорони), але вона не несе ніякої цінності для самої будівлі, ніяким чином не покращує властивості будівлі.

Окрім того, такі доводи податкового органу суперечать вимогам фінансового обліку, зокрема, стандарту 7 по обліку основних фондів, згідно з яким, об’єкти які мають різний термін експлуатації обліковуються окремо (як окремі основні засоби під різними номерами). Вартість охоронної та пожежної сигналізації не впливає на вартість об’єкта 1 групи (приміщення, в якому встановлюється охоронна та пожежна сигналізація), оскільки будівля - це окремий інвентарний об’єкт 1 групи. Платник податку може встановлювати охоронну та пожежну сигналізацію на об’єкти 1 групи, знімати її, переобладнувати іншою сигналізацією, так як ці об’єкти мають невеликий строк служби, що обумовленим моральним зносом.

Між тим, якщо податкові органи розглядають встановлення сигналізації як поліпшення основного фонду, то в даному випадку податкові органи повинні визнавати право платника податку на безпосереднє включення вартості сигналізації до складу валових витрат в межах 10% від вартості основних фондів на початок року, як це передбачено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 20 грудня 2005 року N 480, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 січня 2006 р. за N 40/11914, банки самостійно здійснюють класифікацію основних засобів на підставі груп, визначених законодавством України.

Отже, відповідно до 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону N 334/94-ВР витрати на придбання такого обладнання позивач правомірно відобразив у податковому обліку як створення основних фондів 4 групи основних засобів.

За наведених обставин, донарахування банку податку на прибуток згідно з податковим повідомленням –рішенням від 16.06.09р. № 0000054310/3 в сумі 46226,4 грн. із застосуванням штрафних санкцій в сумі 23113,2 грн. –неправомірне.

Як зазначалось вище, за результатами документальної перевірки банку в особі Житомирської обласної філії податковими органами було зроблено висновок щодо невірного включення системи теле (відео) спостереження до складу 4 групи основних фондів замість 3 групи основних фондів, в результаті чого податковими органами не була визнана амортизація основних фондів в сумі 8882,00 грн. (стор. 199 акту перевірки). В процедурі апеляційного оскарження результатів документальної перевірки АКБ «Укрсоцбанк», за результатами розгляду повторної скарги банку ДПА в м. Києві відхтлила висновок податкових органів щодо необхідності обліку системи теле(відео) спостереження у складі 3 групи. Але, за висновками ДПА у м. Києві, які зроблені у Рішенні про результати повторної скарги АКБ «Укрсоцбанк», система теле(відео)спостереження повинна обліковуватись в 1 групі основних фондів.

На думку ДПА у м. Києві система теле(відео)спостереження відповідає коду 13202 «станції та системи телефонні»згідно з Державним класифікатором України ДК-013-97 «Класифікація основних фондів».

Суд вважає висновки податкових органів такими, що не відповідають характеристиці такого об’єкту основних фондів як система теле-(відео)спостереження.

Як пояснив представник позивача, система теле-(відео) спостереження є складовою частиною системи безпеки Банку, яка призначена для візуального контролю і документування обстановки по периметру об'єкта та у його внутрішніх приміщеннях засобами телевізійної техніки, які дозволяють забезпечувати безперервний оперативний контроль за приміщеннями й територією, виявляти вторгнення, здійснювати відеозапис тривожних подій, а при необхідності - тотальний запис будь-якої відеоінформації. Така система відео спостереження складається з: системи кольорового телебачення (внутрішніх та зовнішніх відеокамер пересувного кольорового телебачення); апаратури керування й комутації відеосигналів; пристрою обробки й перетворення відео зображення; апаратури відеозапису й відтворення.

Як зазначалось вище, згідно з пп. 8.2.2 п.8.2. ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до 4 групи основних фондів слід відносити електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп’ютерні програми, телефони ( у тому числі стільникові ), мікрофони і рації, вартість яких перевищує ліміт по вартості, встановлений для малоцінних товарів ( предметів ).

Отже, суд вважає, що позивач правомірно обліковує систему відеоспостереження у податковому обліку в 4 групі основних фондів.

Доводи податкового органу щодо обліку системи відео спостереження як «станцій та систем телефонних»(код 13202 згідно державного класифікатора) у складі 1 групи не заслуговують на увагу, оскільки, як зазначалось вище, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» має власну класифікацію основних фондів, яка не має посилань на додаткові класифікатори. Окрім того, така система не є телефонною станцією.

Враховуючи зазначене, суд вважає неправомірним невизнання податковими органами амортизації в сумі 8882,00 грн. та донарахування банку податку на прибуток в розмірі 2220,5 грн. із застосуванням штрафних санкцій в сумі 1110,25 грн. згідно з податковим повідомленням –рішенням від 16.06.09р. № 0000054310/3

За аналогічних підстав, суд вважає неправомірним податкове повідомлення-рішення від 16.06.2009 року №0000284310/3 про донарахування банку податку на прибуток підприємств в сумі 7177,56 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 3588,78 грн., що мало місце також у зв’язку з перекласифікацією податковим органом основних фондів за результатами розгляду повторної скарги позивача по охоронно-тривожній сигналізації Маріупольської філії банку та по системі відео (теле) спостереження Житомирської обласної філії, які банк обліковує у 4 групі основних фондів.

Щодо завищення амортизації по «Міні –АТС», які відображені Банком у складі 4 групи податковим органом, як зазначалось вище, за результатами перевірки було зроблено висновок про завищення банком амортизації на загальну суму 119925,5 грн. (стор. акту перевірки: 117-118; 147-159; 174-178; 198-199)

Як пояснив представник позивача, цифрові та аналогові АТС, які знаходяться в приміщеннях Банку –це обладнання, призначене для з’єднання внутрішніх телефонів з зовнішніми вхідними дзвінками. Банк не здійснює надання та отримання телекомунікаційних послуг, а за допомогою міні - АТС проводить розподіл міських та міжміських дзвінків на внутрішні телефони. При цьому, розподіл дзвінків здійснюється автоматично за допомогою програмних засобів, які є основною та найдорожчою складовою обладнання АТС, встановленого в Банку.

Згідно з Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.05 р. N 720, дія цих Правил поширюється на відносини операторів, провайдерів телекомунікацій, які згідно із законодавством надають телекомунікаційні послуги у телекомунікаційних мережах загального користування, юридичних та фізичних осіб - споживачів телекомунікаційних послуг.

Відповідно до вказаних Правил, відомча телекомунікаційна мережа - телекомунікаційна мережа, що створюється для задоволення власних потреб підприємствами, установами, організаціями.

Правилами визначено, що інформаційна система загального доступу - сукупність телекомунікаційних мереж і засобів для накопичення, обробки, зберігання та передавання даних.

Кінцеве обладнання - обладнання, призначене для з'єднання з пунктом закінчення телекомунікаційної мережі з метою забезпечення доступу до телекомунікаційних послуг (телефонний та факсимільний апарат, комп'ютер, модем, телеприймач тощо).

Таким чином, виходячи з такого визначення, у Правилах окремо розділяється телекомунікаційне обладнання та телекомунікаційні мережі.

Кінцеве обладнання даних - обладнання, яке може використовуватись як індивідуальний пристрій і як відомча телекомунікаційна мережа. Отже, Міні –АТС –це не лінії електропередач, а окремо працююче обладнання з власними комп’ютерними програмами.

Цифрові та аналогові АТС складаються з: вартості програмно –апаратного комплексу та плат, що складає 63,4% від загальної вартості АТС; безпосередньо апаратів телефонних, що складає 28,6% від загальної вартості АТС; інсталяційних робіт –7,4% від загальної вартості АТС; кабелів для підключення плат –0,6% від загальної вартості АТС.

Доводи податкових органів щодо належності обладнання відомчих міні - АТС до передавальних пристроїв не заслуговують на увагу, оскільки, вказані АТС не являються структурними компонентами будівель і споруд, а належать до інших інформаційних систем, що включаються за своїм функціональним призначенням до 4 не до 1 групи основних фондів.

Як зазначалось вище, підпунктом 8.2.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, основний фонд визначається саме як матеріальна цінність, а не їх сукупність. Жодних посилань на інші нормативні документи, зокрема на стандарти бухгалтерського обліку Закон не містить.

Враховуючи зазначене, а також те, що такі основні фонди, як міні-АТС банку, не включають в себе телекомунікаційні мережі, відсутні правові підстави для розгляду обладнання міні –АТС як будівель, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв та віднесення такого обладнання до складу 1 групи основних фондів.

Отже, міні -АТС у податковому обліку правомірно включаються банком до основних фондів 4 групи, як машини для автоматичного оброблення інформації.

За наведених обставин, висновок податкового органу про завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 119925,5 грн. є неправомірним. У зв’язку з цим, суд вважає безпідставним та неправомірним донарахування банку податку на прибуток в сумі 29981,38 грн. із застосуванням штрафних санкцій в сумі 14990,69 грн. згідно з податковим повідомленням –рішенням від 16.06.09р. № 0000054310/3.

Як пояснили в судовому засіданні представники позивача, вказані в акті перевірки прилади (комутатори та маршрутизатори) є програмно-апаратним комплексом, використовуються для автоматичної обробки інформації , є частиною інформаційної системи банку і працюють як комп’ютери під управлінням операційної системи. Маршрутизатор –це самостійний пристрій, що забезпечує з’єднання мереж, який обробляє сигнал та здійснює вибір одного з декількох шляхів передачі інформації, тобто це обладнання, що здійснює оброблення інформації та перерозподіляє її. Маршрутизатор є окремою матеріальною цінністю, яка розглядається в податковому обліку, згідно з підпунктом 8.2.1 Закону, як окремий об’єкт основних фондів. Маршрутизатори за своїм призначенням можуть підключатись до будь-якого обладнання банку та встановлюються до комп’ютерного обладнання, в процессінгових центрах (обладнання, що забезпечує роботу зовнішнього з’єднання різних комп’ютерів та доступу до загальних дисків, доступних для роботи з різних комп’ютерів, тощо), в телекомунікаційному обладнанні.

Джерела безперебійного живлення –це також частина інформаційної системи банку, яка забезпечує не тільки енергозабезпечення комп’ютерних пристроїв у разі відключення їх від електропостачання, а й для моніторингу часу коректного запуску програм, які дозволяють виключити комп’ютерне обладнання.

Вказане обладнання (комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення) є сучасним електронним обладнанням, яке застосовується для функціонування інформаційної системи банку, є додатковим компактними пристроями до компґютерного обладнання, має невеликий строк служби, що обумовленим моральним старінням і не може самостійно використовуватися як окремо функціонуючий пристрій.

За таких обставин та відповідно до 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону N 334/94-ВР позивач правомірно відобразив у податковому обліку комутатори, маршрутизатор як створення основних фондів 4 групи основних засобів, а джерела безперебійного живлення - як 3-ої.

Доводи податкового органу про те, що вказане обладнання відноситься до передавальних пристроїв, а тому має відноситись до 1 групи основних фондів є помилковими, оскільки у наведеному абзаці 2 підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 цього Закону йдеться про передавальні пристрої саме будівель та споруд. Виходячи з функціонального призначення вказане обладнання не є будівлями, спорудами, їх структурними компонентами та передавальними пристроями, а тому не можуть бути об’єктами 1 групи.

Поняття терміну «передавальні пристрої»закріплене у Національному стандарті № 2 "Оцінка нерухомого майна" , затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. N 1442, відповідно до п.2 якого передавальні пристрої - це земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо).

Вказане обладнання (комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення) не являє собою земельні поліпшення, воно є мобільним, віддільним як від землі, так і від будівлі та не може розглядатися як передавальні пристрої в розумінні наведеної норми.

Окрім того, відповідно до ч.1 ст.181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (ч.2 ст.181 ЦК України). Згідно ст.183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Крім того, ст.187 цього Кодексу передбачено, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про неправомірність визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток 58446,02 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 15573,41 грн. згідно з податковим повідомленням –рішенням від 16.06.09р. № 0000054310/3.

Окрім того, в акті перевірки податковим органом було зроблено висновок про завищення амортизації будівель на загальну суму 522540,71 грн., у зв’язку із невизнанням правомірності застосування банком нових норм амортизації (2%), встановлених пп.8.6.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до нових об’єктів 1 групи, витрати на придбання по яких були понесені банком після 01.01.2004 року, а саме: по новопридбаних будівлях та витратах на поліпшення орендованих приміщень: по Житомирській обласній філії –на суму 26037,00 грн.; по Чернігівській обласній філії –на суму 36737,00 грн.; по Полтавській обласній філії –на суму 15929,09 грн.; по Кримській республіканській філії –на 317267,28 грн. (новопридбані будівлі, створення нових мереж) та 869,45 грн. ( витрати на поліпшення); по Запорізькій обласній філії –на суму 117590,5 грн. (новопридбані будівлі та поліпшення орендованих приміщень);          по Закарпатській обласній філії –на суму 8110,39 грн. (поліпшення орендованих приміщень) (стор. 198, 109-111, 212-213, 204-211, 123-139; 173-174 акту перевірки).          

Суд не погоджується з таким висновком податкових органів, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 8.1.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів для власного виробничого використання; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Пунктом 8.6.1 ст. 8 Закону визначені норми амортизації, встановлені у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 –15 відсотків.

При цьому, Перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 01.07.2004 року №1957 визначено, що норми амортизаційних відрахувань, зазначені в статті 8 для основних фондів груп 1, 2, 3 застосовуються щодо витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 1 січня 2004 року у зв’язку з придбанням або спорудженням нових основних фондів груп 1, 2, 3, також витрат, понесених на поліпшення таких нових основних фондів. Амортизація витрат, понесених (нарахованих) платником податку у зв’язку з придбанням, спорудженням та поліпшенням основних фондів груп 1, 2, 3 до 1 січня 2004 року здійснюється за нормами амортизації, що діяли до 1 січня 2004 року.

Другий абзац п.1 розділу II «Перехідні положення»Закону № 1957, вимагає ділити об’єкти на групи винятково залежно від того, коли «понесені (нараховані)»витрати: до 1 січня 2004 року або після.

Однак, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»(зокрема, норми, що встановлюють порядок та норми податкової амортизації основних фондів: стаття 8) не містить жодних посилань на застосування іншого порядку та норм амортизації основних фондів, ніж визначених даним Законом, та не містить будь-яких обмежень та посилань на інші Закони. Так як необхідність застосування діючих в редакції Закону до 01.01.2004 року норм амортизації встановлені окремим Законом, а не внесені у спеціальний Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств України», який регулює порядок сплати податку на прибуток підприємств, то дане обмеження в застосуванні норм амортизації, прямо встановлених в підпункті 8.6.1 цього Закону, суперечить його статті 15, відповідно до якої ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об’єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону. Порядок обчислення оподатковуваного прибутку включає в себе порядок визначення валових доходів, валових витрат, амортизаційних нарахувань, та порядок зменшення податку на прибуток.

Що ж стосується самої норми Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 01.07.2004 року №1957 –IV, то навіть за цією нормою вимоги податкових органів стосовно можливості застосування нових норм амортизації (встановлених пп. 8.6.1 Закону) виключно до основних фондів, які створені після 1 січня 2004 року, суд вважає безпідставними , оскільки Закон не встановлює вимог відслідковувати дату створення кожного об’єкту основних фондів

Будь-які основні фонди (будівлі чи споруди), які придбаваються Банком після 01.01.2004 року, є для Банку новими, оскільки витрати на таке придбання понесені саме після 01.01.2004 року. Нормами зазначеного Закону №1957-IV та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»на платника податку не покладається обов'язок встановлення дати створення об’єкта основних фондів (а ні 1 групи, а ні інших груп), з'ясування норм амортизації, які діяли за весь період існування такого об'єкта у попередніх власників та продовження застосування норм амортизації, які діяли на дату першого введення такого об’єкта в експлуатацію. Крім того, амортизації підлягає не будівля, а витрати, понесені на її придбання (підпункт 8.1.2 Закону).

Статтею 1 Закону не передбачено визначення таких термінів як «новий основний фонд»та «перше введення нового об’єкту 1 групи основних фондів в експлуатацію».

Так, по придбаному у 2004 році Житомирською обласною філією нежитлового приміщення за адресою м. Коростень, вул. Грушевського, № 42 (згідно договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 29.09.04 року, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 5855) були проведені роботи по реконструкції та переобладнанню нежитлового приміщення під відділення Банку. Акт Державної приймальної комісії затверджено рішенням Коростенського виконкому міської ради за № 389 від 28.09.2005 р., створено об’єкт основних фондів 1 групи згідно Акту приймання-передачі від 30.09.2005р. за № 372. Отже, при придбанні та створенні об’єкта основних фондів такий об’єкт є для Банку власним новим основним фондом, витрати на створення якого понесено Банком після 1 січня 2004 року.

Як свідчать обставини справи, для підтвердження правомірності застосування нових норм амортизації в Кримській республіканській філії податковим органам під час перевірки були надані документи, які підтверджують придбання об’єктів 1 групи основних фондів після 01.01.2004г., а саме: нежитлового приміщення на 1 –му поверсі, площею 339,0 кв. м, за адресою: м. Сімферополь, вул. Горького, буд. 5/вул. Пушкіна, буд.8; відповідно до відомостей, що викладені у витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно серії ССА № 853052, виданого Сімферопольським міжміським бюро реєстрації і технічної інвентаризації 28.04.2006р., - договір купівлі –продажу від 19.06.2006р.; нежитлового приміщення загальною площею 173,6 кв.м. за адресою: м. Сімферополь, вул. Гоголя, 7, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно серії ССЕ № 329383, виданого Сімферопольським міжміським бюро реєстрації і технічної інвентаризації 26.06.2007р., договір купівлі –продажу від 19.06.2007 р.

Отже, придбані після 1 січня 2004 року об’єкти основних фондів є новими для Банку, витрати на придбання яких понесені після 1 січня 2004 року.

По Полтавській обласній філії витрати на спорудження 4 поверху надбудови були здійснені після 1 січня 2004 року (четвертий поверх надбудови приміщення Полтавської обласної філії введено в експлуатацію у грудні 2007 року відповідно до Акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, зареєстрованого в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Полтави за №1029 від 28.12.2007 р., затвердженого рішенням виконкому міської ради за №336 від 26.12.2007 р), тому на суму вказаних витрат створено у податковому обліку окремий об’єкт основних фондів 1 групи. При створенні об’єкта основних фондів такий об’єкт є для Банку новим власним основним фондом. І таким чином, Банк повинен амортизувати витрати, понесені на створення об’єкту 1 групи після 1 січня 2004 року за новими нормами. А тому, висновок податкових органів щодо амортизації витрат, понесених після 1 січня 2004 року на спорудження вищевказаної надбудови за старими нормами є необґрунтованим, оскільки згідно з підпунктом 8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону амортизації підлягають не основні фонди, а витрати на їх придбання, виготовлення (спорудження).

По Кримській республіканській філії внаслідок проведення робіт по створенню об’єктів основних фондів після 1 січня 2004 року (прокладення кабелів та будування структурованої кабельної системи, створення системи електроживлення, інші будівельні роботи по створенню об’єктів 1 групи основних фондів) у власних приміщеннях, Банк взяв на облік окремий новий основний фонд 1 групи –лінії –СКС.

Вимоги податкових органів щодо необхідності збільшення на витрати із створення ліній передач СКС вартості будівлі є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства, так як лінії передач не змінюють стан будівлі, не є структурним компонентом будівлі. Крім того, СКС мають інший строк корисного використання, ніж будівля. Нормою підпункту 8.2.2 Закону такі об’єкти як будівлі та передавальні пристрої (лінії передач) розглядаються як окремі об’єкти в складі 1 групи. Враховуючи зазначене, суд вважає, що Кримською республіканською філією правомірно з витрат на створення СКС створено новий об’єкт основних фондів 1 групи, який амортизувався за новими нормами, визначеними підпунктом 8.6.1 Закону.

По Кримської республіканської філії податкові органи наполягають на амортизації витрат на поліпшення будівлі за адресою м. Сімферополь, вул.. Кірова, 36 за старими нормами амортизації (1.25%), у зв’язку з чим податковими органами не визнано амортизації в сумі 869,45 грн. Відтак, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»такої норми амортизації по об’єктах 1 групи не передбачено (пп. 8.6.1. Закону) Таким чином, при амортизації витрат на поліпшення в складі 1 групи основних фондів за нормами амортизації 2%, які встановлені у підпункті 8.6.1 Закону без будь-яких обмежень або застережень, у суду відсутні правові підстави для висновку про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Що стосується об’єктів основних фондів 1 групи, створених в результаті поліпшень орендованих приміщень (по Закарпатській та Запорізькій обласних філіях), перевіркою встановлено, що Закарпатською обласною філією та Запорізькою обласною філією проводились ремонти орендованих будівель. На суму вартості ремонтних робіт по вказаній будівлі філією створено об’єкт 1 групи основних засобів та нараховувалась амортизація за нормою амортизації 2 відсотка.

Суд вважає, що вказаний порядок застосування Банком норм амортизації по ремонтах, проведених в орендованих приміщеннях відповідає вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, пунктом 8.8.1 ст. 8 Закону визначено, що у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості:

відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди);

створеної таким орендарем відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря не обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди).

У разі, коли Договір оренди приміщення укладено до або після 1 січня 2004 року, але витрати по поліпшенню такого приміщення здійснювались після 1 січня 2004 року, то понесені витрати на поліпшення орендованого приміщення повинні відноситись до складу валових витрат (на підставі підпункту 8.7.1 Закону) або створювати окремий об’єкт основних фондів 1 групи (на підставі підпункту 8.8.1 Закону). Суд вважає, що при створенні об’єкта основних фондів такий об’єкт є для Банку новим власним основним фондом.

Таким чином, Банк повинен амортизувати витрати, понесені на створення об’єкту 1 групи (в тому числі понесені на поліпшення орендованих основних фондів) після 1 січня 2004 року за новими нормами, визначеними підпунктом 8.6.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Висновок податкових органів щодо амортизації витрат, понесених після 1 січня 2004 року на поліпшення орендованого приміщення, договір оренди по якому укладений до 1 січня 2004 року, за старими нормами є необґрунтований ще й з наступного.

Відповідно до абзацу 3 п. 8.8.1 ст.8 Закону, балансова вартість об’єкту оперативного лізингу Банком не враховується, оскільки він обліковується на балансі Орендодавця та ним амортизується. Банк лише здійснює витрати на доведення такого об'єкта оренди у відповідність до технічних вимог, яким має відповідати банківська установа. Отже, об'єкт 1 групи основних фондів по орендованих приміщеннях створюється лише з витрат, понесених на їх поліпшення, при цьому вартість орендованого приміщення не є об’єктом для нарахування амортизації у орендаря.

Таким чином, Банк при нарахуванні амортизації за новими нормами по тих об’єктах 1 групи, які створені з витрат на поліпшення орендованих основних фондів, понесених після 1 січня 2004 року дотримується вимог ст.8 Закону та правомірно застосовує норму амортизації в розмірі 2%, встановлену підпунктом 8.6.1 Закону.

З огляду на викладене, суд вважає неправомірним застосування податковими органами попердніх ставок амортизації об’єктів основних фондів 1 групи, які відсутні в діючій редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та невизнання у податковому обліку амортизаційних нарахувань, нарахованих банком по новостворених об’єктах 1 групи та по витратах на поліпшення власних приміщень в сумі 522540,71 грн., а отже неправомірним донарахування банку податку на прибуток в сумі 130635,18 грн. із застосуванням штрафних санкцій в розмірі 65317,59 грн. згідно з податковим повідомленням –рішенням від 16.06.09р. № 0000054310/3

Як вбачається з акту перевірки, за результатами перевірки Кримської республіканської філії банку податковими органами не було визнано нарахованої амортизації на суму 9445,21 грн. внаслідок зменшення балансової вартості банкоматів, що обліковуються банком в 4 групі (з нормами амортизації 15%) на суму вартості робіт з їх встановлення та збільшення на цю ж суму балансової вартості 1 групи (з нормами амортизації 2%). Податковий орган вважає необхідним ведення окремого обліку банкомату та окремого обліку витрат на його встановлення ( стор.200-203 акту перевірки ).

Суд не погоджується з висновком податкового органу, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, Кримська республіканська філія встановила банкомати у орендованих приміщеннях, в яких розташовані територіально - відокремлені відділення. Операція з придбання та встановлення банкоматів супроводжувалась додатковими витратами, які філія вимушена була здійснити, з метою доведення основного фонду ( банкомату) до робочого стану. Тому, понесені філією витрати по підготовці місць для банкоматів (такі, як: виймання скла з металевих плетінь, посилення стін приміщень металевим каркасом, ремонт металевих віконних сплетінь, засклення вітринним склом, установка апаратури, розташованої на підлозі, зняття дверних полотен, установка підставки під банкомат, пристрій козирків з металевих кронштейнів, інші роботи), понесені Банком з метою встановлення нових банкоматів в орендовані приміщення - фактично понесені у зв’язку з монтажем новопридбаних основних фондів (банкоматів) та доведенням їх до робочого стану. Тому, філія цілком правомірно включила витрати з монтажу та установки банкоматів на збільшення вартості банкоматів на підставі пункту 8.4.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до абзацу 3 п. 8.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», балансова вартість об’єкту оперативного лізингу Банком не враховується у складі основних фондів. Оскільки такі орендовані об’єкти обліковуються на балансі Орендодавця та ним амортизуються, в тому числі і у податковому обліку.

Крім того, роботи по встановленню банкомату не були пов’язані із доведенням такого об'єкта оренди у відповідність до технічних вимог, яким має відповідати банківська установа, а пов’язані виключно з банкоматом з метою введення його в експлуатацію.

За наведених обставин, у суду відсутні підстави для висновку про порушення позивачем вимог закону при віднесенні витрат по монтажу та установці банкоматів до вартості банкомату.

Отже, суд вважає неправомірним висновок щодо завищення банком амортизаційних нарахувань на загальну суму 9445,21 грн. та донарахування податку на прибуток в сумі 2361,3 грн. із застосуванням штрафних санкцій в сумі 1180,65 грн. згідно повідомлення-рішення від 16.06.2009 р. №0000054310/3.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 16.06.2009 р. №0000054310/3 в частині донарахування АКБ "Укрсоцбанк" податку на прибуток в сумі 378439,88 грн. та штрафних санкцій в сумі 175570,34 грн., а також податкового повідомлення –рішення від 16.06.2009 р. №0000284310/3 в частині донарахування АКБ "Укрсоцбанк" податку на прибуток в сумі 7177,56 грн. та штрафних санкцій в сумі 3588,78 грн., в зв’язку з чим такі податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, а позов задоволенню.

Неправомірним суд вважає також і податкове повідомлення рішення №0000564310/3 від 16.06.2009р. щодо застосування до банку штрафних санкцій в сумі 170 грн., виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи та матеріали перевірки, підставою для застування санкції слугував висновок податкового органу про порушення Нікопольською філією позивача абз.”б” пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та п.4 Порядку складання розрахунку податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України від 10.02.2003 №68 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.03.2003 за №182/7503, що полягало у неподанні Розрахунку податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток за І квартал 2006 року .

Разом з тим, згідно з наказом АКБ «Укрсоцбанк»від 21.12.2005 №447 «Про припинення діяльності Нікопольської філії АКБ СР «Укрсоцбанк», діяльність Нікопольської філії припиняється з одночасним створенням на її базі Нікопольського відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ СР «Укрсоцбанк»в строк до 10.03.2006 року. Тобто, протягом І кварталу 2006 року Нікопольську філію було реорганізовано в безбалансове відділення з переданням всіх оборотів по всіх операціях (доходах та витратах), а також всіх активів на баланс Дніпропетровської обласної філії банку.

Перевіркою встановлено, що станом на 28.03.2006 Нікопольською філією АКБ СР «Укрсоцбанк»надано заяву про зняття з обліку та копію вищевказаного наказу позивача від 21.12.2005. Згідно листа Нікопольського відділення ДОФ АКБ СР «Укрсоцбанк»від 17.05.2006 №1117/2, прийом-передача на баланс Дніпропетровської обласної філії статей балансу Нікопольської філії АКБ СР «Укрсоцбанк»згідно наказу АКБ СР «Укрсоцбанк»м. Києва від 21.12.2005 №447, здійснено 10.03.2006 станом на 13.03.2006 рік.

Відповідно до пп.11.1 ст.11 Закону, якщо платник податку ліквідується (у тому числі до закінчення першого звітного податкового періоду), останнім податковим вважається період (що закінчується днем такої ліквідації), на який припадає дата такої ліквідації.

Відповідно до п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює, зокрема, календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

Платник податку, який має філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій (п. 2.1.3 п. 2.1 ст. 2 Закону).

Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується, що обороти 2006 року (до 10.03.2006р.), проведені по Нікопольській філії, були задекларовані в консолідованій декларації через Дніпропетровську обласну філію, та Нікопольська філія на кінець звітного періоду вже була знята як платник податків з обліку у зв’язку із її реструктуризацією в безбалансове відділення, суд вважає висновок податкового органу про порушення п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»неправомірним.

Порядок розподілення консолідованого податку на прибуток та складання розрахунків податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства, встановлений Наказом ДПА України від 10.02.2003р. № 68 не передбачає складання окремих розрахунків по реорганізованих в безбалансові відділення філіях. Враховуючи те, що податкові зобов’язання з податку на прибуток банку за 1 квартал 2006 року були, банк не міг надати по Нікопольській філії Розрахунок по податку на прибуток без частини розподіленого податку на прибуток, так як це суперечить Порядку складання таких Розрахунків, затвердженому Наказом ДПА України від 10.02.2003р. № 68. Відтак, банк не міг розподіляти частину консолідованого податку на прибуток на безбалансове відділення (статус якого набула Нікопольська філія з 27.03.2006 року після її реорганізації).

Таким чином, оспорюване податкове повідомлення –рішення від 16.06.09р. № 0000564310/3 суд вважає неправомірним, а отже, таким, що підлягає скасуванню.

Враховуючи вищенаведене, позов обґрунтований та підлягає задоволенню в повному обсязі.

На розподілі судових витрат на користь позивача, останній не наполягав.

Керуючись ст.124 Конституції України, Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст.ст. 71, 94, 97, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва

П О С Т А Н О В И В:

задовольнити адміністративний позов.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення –рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 16.06.09р. № 0000054310/3 в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 554010,22 грн. (в тому числі: основного платежу 378439,88 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 175570,34 грн.); №0000284310/3 з податку на прибуток підприємств повністю у розмірі 10766,34 грн.; №0000564310/3 про застосування до банку штрафних санкцій по податку на прибуток підприємств у розмірі 170 грн.

Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Шелест С.Б.

Постанова складена у повному обсязі 18.11.09р.