Рішення № 9018564, 15.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 33/50815.12.09

Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк

до дочірнього підприємства „МегаКом”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача дочірнє підприємство „ЮДіКом”

про звернення стягнення на заставлене майно на загальну суму 1 562 078,43 дол. США

За участю представників сторін:

від позивача: Кравчик І.П. –представник за довіреністю № 253/11.5.2 від 03.07.09;

від відповідача: не з’явився;

від третьої особи: не з’явився.

встановив :

Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до дочірнього підприємства «МегаКом»про звернення стягнення на заставлене майно на загальну суму 1562 078,43 дол. США за договором застави № 61ВД від 19.11.2007 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 13.11.2007 року між відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (позивачем) та дочірнім підприємством «ЮДІКом»(позичальником) був укладений кредитний договір № 61ВД (про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії), згідно умов якого позивач відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з правом конвертації в національну валюту у сумі 2 000000,00 дол. США строком до 12.05.2009 року. Відсоткова ставка за користування кредитними коштами за цим договором встановлена у розмірі 12,0 % річних.

Відповідно до п. 4.2. Розділу 4 кредитного договору № 61ВД позичальник прийняв на себе зобов’язання сплатити банку плату за користування кредитом у розмірі та порядку, встановлені кредитним договором.

Згідно п. 8.1 кредитного договору № 61ВД перерахування банку плати за користування кредитом здійснюється позичальником щомісячно у валюті кредиту в строк з 25 числа кожного місяця, але не пізніше останнього банківського дня того ж місяця включно –відсотки нараховані за період з 25 числа попереднього місяця по 24 число включно поточного місяця та в день остаточного повергнення заборгованості за кредитом.

Згідно з п. 9.1 вищеназваного кредитного договору за порушення строків повернення кредиту позичальник зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 24 відсотки річних від простроченої суми.

Відповідно до п. 9.2. у разі несвоєчасної сплати плати за користування кредитом позичальник сплачує позивачеві пеню від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості, за кожний день прострочення.

19.11.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір застави № 61 ВД з метою забезпечення виконання в повному обсязі зобов’язань позичальника по кредитному договору № 61 ВД від 13.11.2007 року. Предметом застави є товари в обороті, зазначені в п.3 договору застави № 61 ВД. Предмет застави сторони оцінили в 22500000,00 грн., що за курсом НБУ на день підписання договору становило 4455445,55 дол. США.

Однак позичальник в порушення умов кредитного договору № 61ВД від 13.11.2007 року свої зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконав, отримані грошові кошти у строк, що передбачений договором, а саме до 12.05.2009 року не повернув.

Зважаючи на невиконання позичальником умов кредитного договору № 61ВД від 13.11.2007 його заборгованість перед позивачем станом на 24.06.09 становить 1562078,43 дол. США

У зв’язку з вищезазначеним позивач звернувся до суду.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.07.2009 року порушено провадження у справі № 33/508 і призначено до розгляду на 06.10.2009 року.

У судове засідання 06.10.2009 року представник відповідача не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі № 33/508 від 20.07.2009 року не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду направлялась на адресу відповідача, що вказана в позовній заяві та в витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Представники позивача в судове засідання з’явились, вимоги ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі № 33/508 виконали, підтримали додану до позовної заяви заяву про забезпечення позову.

Суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, виходячи з наступного.

Статтею 66 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За вимогами ст. 66 ГПК України, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов’язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять: факти про наявність у боржника-відповідача майна (зокрема, грошових коштів); ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.

У відповідності до листа Вищого господарського суду, від 12.12.2006, № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову», а також враховуючи роз'яснення Вищого арбітражного суду, від 23.08.1994, № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову; з цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Між тим, як вбачається із заяви позивача про забезпечення позову, остання не містить взагалі обґрунтованих доводів чи припущень щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Таким чином заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин, з якими законодавство пов’язує необхідність для їх вжиття та не підтвердив їх письмовими та належними доказами, а отже, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Представники позивача підтримали свої позовні вимоги, просили позов задовольнити, звернути стягнення на заставлене майно відповідача на загальну суму 1562 078,43 дол. США, стягнути з відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 3341,94 дол. США, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 315,00 грн.

Суд за власною ініціативою залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача дочірнє підприємство „ЮДіКом”.

Враховуючи те, що неявка представника відповідача перешкоджає розгляду справи по суті, а також залученням до участі у справі третьої особи, суд відклав розгляд справи на 15.12.2009 року.

У судове засідання 15.12.2009 року представники відповідача та третьої особи не з’явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник позивача подав документи на виконання вимог ухвали суду від 06.10.2009 року, підтримав свої позовні вимоги, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

13.11.2007 року між відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (позивачем) та дочірнім підприємством „ЮДІКом” (позичальник) був укладений кредитний договір № 61ВД (про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії), згідно умов якого позивач відкрив позичальникові відновлювальну відкличну кредитну лінію з правом конвертації в національну валюту у сумі 2 000000,00 дол. США строком до 12.05.2009 року. Відсоткова ставка за користування кредитними коштами за цим договором встановлена у розмірі 12,0 % річних. Ліміт користування грошовими коштами в межах кредитної лінії зменшується згідно із Графіком зменшення ліміту кредитної лінії, передбаченого п.1.1 кредитного договору № 61ВД.

Договором № 1 від 01.10.08 про внесення змін до кредитного договору № 61ВД від 13.11.07 внесено зміни в пункт 1.1 кредитного договору, а саме встановлено плату за користування кредитом з 01.10.08 у розмірі 14 відсотків річних.

На виконання п.2.2 кредитного договору № 61ВД від 13.11.07 позивач виконав свої зобов’язання перед позичальником шляхом перерахування згідно заявки позичальника № 354 від 21.11.07 на його поточний рахунок суми кредиту в розмірі 1735700,00 дол. США, що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером від 22.11.07 № 239_4 та випискою по рахунку позичальника.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Відповідно до п. 4.2. Розділу 4 кредитного договору № 61ВД позичальник прийняв на себе зобов’язання сплатити банку плату за користування кредитом у розмірі та порядку, встановлені кредитним договором.

Згідно п. 8.1 кредитного договору № 61ВД перерахування банку плати за користування кредитом здійснюється позичальником щомісячно у валюті кредиту в строк з 25 числа кожного місяця, але не пізніше останнього банківського дня того ж місяця включно –відсотки нараховані за період з 25 числа попереднього місяця по 24 число включно поточного місяця та в день остаточного повергнення заборгованості за кредитом.

Згідно з п. 9.1 вищеназваного кредитного договору за порушення строків повернення кредиту позичальник зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 24 відсотки річних від простроченої суми.

За розрахунком позивача заборгованість позичальника щодо повернення основної суми кредиту складає 1402367,00 дол. США, заборгованість зі сплати процентами за користування кредитними коштами за період з лютого 2009 року по травень 2009 року станом на день подання позовної заяви складала 65443,78 дол. США, що підтверджується розрахунком заборгованості станом на 24.06.09 та банківською випискою по рахунку позичальника, які знаходяться в матеріалах справи.

В результаті порушення позичальником умов кредитного договору № 61ВД щодо строків повернення суми кредиту позивач нарахував 24% річних за весь період прострочення повернення кредитних коштів на суму 90867,80 дол. США, суд погоджується з обґрунтованим розрахунком позивача.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 9.2. у разі несвоєчасної сплати плати за користування кредитом позичальник сплачує позивачеві пеню від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості, за кожний день прострочення.

Позивач нарахував позичальнику пеню за порушення строків сплати процентів за користування кредитними коштами за період з 01.03.09 по 24.06.09 в сумі 3 018,05 дол. США. Суд погоджується з обґрунтованим розрахунком суми пені наданим позивачем у додатку до позовної заяви

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував позичальникові 3% річних на суми простроченого боргу по процентам за користування кредитом, суд погоджується з розрахунком суми 3% річних, наданим позивачем у додатку до позовної заяви. Таким чином вимоги позивача щодо стягнення трьох процентів річних у розмірі 381,80 дол. США є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 11 Закону України «Про заставу»передбачено, що сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

19.11.2007 року між позивачем (заставодержатель) та відповідачем (заставодавець) було укладено договір застави № 61 ВД, відповідно до п.1 якого предметом цього договору є передача заставодавцем в заставу заставодержателю рухомого майна, зазначеного в п.3 цього договору для забезпечення виконання в повному обсязі зобов’язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків та будь-яких інших платежів, розмір термін та умови повернення та сплата яких встановлюється кредитним договором № 61ВД від 13.11.07 та будь-якими додатковими угодами до нього (в т.ч. збільшуючими основне зобов’язання).

Предметом застави є товари в обороті, зазначені в п.3 договору застави № 61 ВД. Предмет застави сторони оцінили в 22500000,00 грн., що за курсом НБУ на день підписання договору становило 4455445,55 дол. США.

Відповідно до п.4 договору застави № 61ВД предмет застави знаходиться у користування і володінні заставодавця за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1.

Відповідно до п. 11.3 договору застави № 61ВД заставодержатель має право за рахунок предмету застави задовольнити свої вимоги в повному обсязі на момент фактичного задоволення (максимальний розмір вимоги), включаючи кредит, проценти за користування кредитом, пеню, комісію, штрафні санкції та будь-які інші платежі передбачені кредитним договором, збитки, завдані йому пошкодженням, втратою предмету застави та простроченням виконання зобов’язання, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги.

Позивач просить звернути стягнення на заставлене майно відповідача, як майнового поручителя, яке в забезпечення кредитних зобов’язань позичальника перед позивачем було передано в заставу за договором застави № 61ВД від 19.11.07.

Суд вважає правомірною вимогу позивача про звернення стягнення на предмет застави згідно договору застави від 19.11.07 № 61 ВД, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н.М. за реєстр. № 3823.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч.5 ст. 49, ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з дочірнього підприємства «МегаКом»(03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 81, кв. 2, код ЄДРПОУ 32071994) на користь відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк (01004, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26, код ЄДРПОУ 14359319) суму заборгованості по кредиту в розмірі 1402367 (один мільйон чотириста дві тисячі триста шістдесят сім) доларів 00 центів США., заборгованість по простроченим відсоткам за користування кредитом за період з лютого 2009 по травень 2009 у розмірі 65 443 (шістдесят п’ять тисяч чотириста сорок три) долари 78 центів США, 24 відсотків річних за весь час прострочення повернення кредитних коштів в розмірі 90867 (дев’яносто тисяч вісімсот шістдесят сім) доларів 80 центів США, пеню за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом за період з 01.03.09 по 24.06.09 в розмірі 3018 (три тисячі вісімнадцять) доларів 05 центів США, 3% річних за період з 01.03.09 по 24.06.09 нараховані за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 381 (триста вісімдесят один) долар 80 центів США шляхом звернення стягнення на заставлене майно (товари в обороті) дочірнього підприємства «МегаКом»відповідно до умов договору застави № 61ВД від 19.11.07, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н.М. за реєстровим номером № 3823.

3. Стягнути з дочірнього підприємства «МегаКом»(03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 81, кв. 2, код ЄДРПОУ 32071994) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк (01004, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26, код ЄДРПОУ 14359319) витрати по сплаті державного мита в сумі 3341 (три тисячі триста сорок один) долар 94 центів США та 315 (триста п’ятнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                             С.М.Мудрий