Постанова № 8511017, 10.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2010                                                                                           № 25/340

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Береговий І.В. – представник за довіреністю б/н від 03.09.2009

від відповідача - Вашуленко ВВ – представник за довіреністю б/н від 11.08.2008

                              Цидінський С.Г. – представик за довіреністю б/н від 27.01.2010

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ековтор"

на рішення Господарського суду м.Києва від 26.11.2009

у справі № 25/340 ( .....)

за позовом                               Акціонерного банку "Діамант"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Ековтор"

про                                                   стягнення пені та витребування майна

ВСТАНОВИВ:

Позов з урахуванням клопотання від 17.09.2009 заявлено про стягнення з ТОВ „Ековтор” на користь АБ „Діамант” 47562,45 грн. неустойки, нарахованої за прострочення повернення предмету лізингу за договором фінансового лізингу транспортних засобів № 233 від 15.02.2008, – автонавантажувача ТСМ FG VFM 300, реєстраційний номер КІ № Т 4669 КІ, 2008 року випуску, та про витребування з відповідача зазначеного предмету лізингу і передачу його позивачеві.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що в зв’язку з тим, що прострочення по сплаті лізингових платежів відповідачем за червень та липень 2008 року склало більше 30 днів, 21.08.2008 у відповідності до п. 8.2 укладеного договору лізингу та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» позивач в односторонньому порядку відмовився від договору лізингу, про що в порядку п.8.4 договору повідомив відповідача, проте останній Предмет лізингу, як це передбачено ч. 1 ст. 785 Глави 58 „Найм (оренда)” ЦК України, позивачу не повернув, внаслідок чого позивач вимагає витребувати Предмет лізингу з відповідача та передати його позивачу, а також стягнути з відповідача неустойку, нараховану у відповідності до ч. 2 ст. 785 ЦК України, ч. 6 ст. 232 ГК України, ч. 1 ст. 2 ЗУ „Про фінансовий лізинг”, за останні вісім місяців прострочення повернення ним предмету лізингу у розмірі подвійної плати за користування даним майном.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що твердження позивача про прострочення сплати відповідачем лізингових платежів більше 30 днів є хибними; що платежі за червень та липень 2008 були сплачені ним платіжними дорученнями № 228 від 10.07.2008 та № 366 від 27.08.2008; що позивач про розірвання договору лізингу відповідача не повідомляв; що в зв’язку з наявністю неврегульованого спору відповідач письмово повідомив позивача про утримання на підставі ст. 9 ЗУ „Про фінансовий лізинг” та ст. 594 ЦК України об’єкту лізингу до остаточного урегулювання спору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.11.2009 у справі № 25/340, підписаним 07.12.2009, позов задоволено повністю, ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача 47562,45 грн. неустойки та вилучити у відповідача автонавантажувач ТСМ FG 15Т13 VFM 300, реєстраційний номер КІ № Т 4669 КІ, передавши його за актом позивачеві.

Суд виходив з того, що свої зобов’язання за договором щодо сплати лізингових платежів за червень та липень 2008 року у строк, встановлений графіком сплати лізингових платежів, відповідач не виконав; що договір лізингу у відповідності до умов договору та вимог закону є розірваним з 21.08.2008; що оскільки відповідач не повернув позивачу предмет лізингу у зв’язку з припиненням договору фінансового лізингу, що є порушенням умов договору та вимог закону, вимоги позивача про витребування предмету лізингу та про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення за вісім останніх місяців користування предметом лізингу є законними.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2009 по справі № 25/340 як таке, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з’ясуванням та ігноруванням обставин, що мають значення для справи, та наказ господарського суду міста Києва на виконання зазначеного рішення, посилаючись на те, що твердження позивача про прострочення сплати відповідачем лізингових платежів більше 30 днів є хибними; що платежі за червень та липень 2008 були сплачені ним платіжними дорученнями № 228 від 10.07.2008 та № 366 від 27.08.2008; що суд безпідставно стягнув з відповідача неустойку за серпень-жовтень 2008, оскільки за зазначений період відповідач лізингові платежі сплатив, про що він повідомляв суду у судовому засіданні; що відповідач не користується предметом лізингу, а притримує річ на підставі ст. 9 ЗУ „Про фінансовий лізинг” та ст. 594 ЦК України до остаточного врегулювання спору; що спір стосовно умов договору лізингу та передачі лізингового майна розглядається господарським судом міста Києва у справі № 43/304; що позивач має виконавчий напис нотаріуса щодо повернення предмету лізингу, тому його вимога видати наказ про витребування цього ж майна є дублюючим виконавчому напису документом; що суд першої інстанції не надав відповідачу жодної можливості надати заперечення у судових дебатах під час засідання.

Ухвалою від 30.12.2009 колегія суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С.А., судді Калатай Н.Ф., Синиця О.Ф. прийняла апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ековтор” до провадження, розгляд справи призначила на 03.02.2010.

В судовому засіданні 03.02.2010, розгляд справи відкладений до 24.02.2010.

Ухвалою від 15.02.2010 учасників судового засідання зобов’язано надати суду документальні докази та додаткові документально підтверджені пояснення по суті спору.

24.02.2010 на виконання вимог ухвали суду до канцелярії суду надійшли письмові Пояснення позивача з додатками.

Позивач проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити оспорене рішення без змін, посилаючись у відзиві на апеляційну скаргу та Поясненнях від 03.02.2010 та від 24.02.2010 на те, що на дату вчинення ним відмови від договору лізингу, прострочення зі сплати лізингових платежів складало більше 30 днів, на доказ чого долучив до матеріалів справи виписки з особового рахунку відповідача, сформовані на 21.08.2008; що відповідач не може притримувати у себе майно позивача згідно ст. 594 ЦК України, оскільки він не є кредитором по відношенню до позивача, а є зобов’язаною особою, яка має перед позивачем невиконані зобов’язання.

Крім того, позивач стверджує, що рішенням окружного адміністративного суду м. Києва було встановлено, що виконавчий напис не відповідає вимогам закону і, відповідно, не може бути виконаний державною виконавчою службою, проти чого апелянт заперечує, посилаючись у поясненнях від 09.03.2010 вих. № 43, що у постанові окружного адміністративного суду м. Києва жодним чином не йдеться про легітимність та законність виконавчого напису.

В судовому засіданні 24.02.2010 апелянт долучив до матеріалів справи Доповнення до апеляційної скарги, в яких просить апеляційний суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2009 у справі № 25/340 та припинити провадження у справі, посилаючись на те, що суд першої інстанції прийняв рішення не за місцем знаходження майна, яке знаходиться не у м. Києві, а у Київській області, тому розглядатися господарським судом міста Києва не може.

В той же час, в усній промові представник апелянта підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

В судовому засіданні 24.02.2010 оголошено перерву до 10.03.2010.

В судовому засіданні 10.03.2010 представником позивача до матеріалів справи долучено Довідку від 10.03.2010 № 1317бх за підписами Голови Правління та Головного бухгалтера, згідно якій платежі відповідача, на які він посилається в апеляційній скарзі, в сумі 3370,83 грн. (27.08.2008) та в сумі 3370,83 грн. (07.10.2008) спрямовані на погашення лізингових платежів, нарахованих виключно до дати відмови від договору лізингу (21.08.2008), в сумі 3370,83 грн. (20.10.2008) в сумі 1000,00 грн. (10.11.2008) в сумі 2000,00 грн. (20.008) – на часткове погашення неустойки, нарахованої за прострочення повернення предмету лізингу за договором лізингу.

Під час розгляду справи представники відповідача апеляційну скаргу підтримали, представник позивача проти апеляційної скарги заперечив.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

15.02.2008 АБ „Діамант” як Лізингодавець та ТОВ „Ековтор” як Лізингоодержувач уклали договір фінансового лізингу транспортних засобів № 233 (далі Договір лізингу), за умовами якого відповідач доручає позивачу вибір транспортного засобу, що є предметом лізингу, а саме Автонавантажувача ТСМ FG 15T13 VFM 300 2008 у кількості 1 одиниця за ціною 102000 грн., з яких 17000 грн. – ПДВ (далі Предмет лізингу), а позивач зобов’язується набути у власність цей транспортний засіб і передати його у користування відповідачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату.

15.02.2008 АБ „Діамант” як Покупець та ТОВ „Альтрекс” як Продавець уклали договір № 4/02/2008 (купівлі-продажу), за умовами якого ТОВ „Альтрекс” прийняв на себе зобов’язання передати у власність АБ „Діамант”, а АБ „Діамант” прийняти у власність для подальшої передачі його на умовах фінансового лізингу ТОВ Ековтор” як Лізингоодержувачу та оплатити Автонавантажувач ТСМ FG 15T13 VFM 300 у кількості 1 одиниця за ціною 102000 грн., з яких 17000 грн. – ПДВ.

20.03.2008 за заявою АБ „Діамант” Автонавантажувач, державний номер Т 4669 КІ, зареєстрований Територіальним управлінням Держгірпромнагляду по Київській області та місту Києву, про що видано свідоцтво від 20.03.2008 за номером 062266 КІ.

Згідно п. 3.2 Договору лізингу передача позивачем відповідачу Предмету лізингу оформлюється підписанням акту прийому-передачі.

20.03.2008 за актом прийому-передачі позивач передав, а відповідач отримав у користування Предмет лізингу.

Згідно п. 4.2.2 Договору лізингу відповідач зобов’язаний сплачувати лізингові платежі (далі Лізингові платежі) у розмірі та порядку, передбачених цим Договором і усіма додатками до нього.

25.02.2008 відповідач перерахував позивачу авансовий платіж в сумі 18700 грн., 30.04.2008 та 10.07.2008 здійснив три Лізингові платежі, по 3370,83 грн. кожний, після чого 21.08.2008 одержав від позивача лист від 21.08.2008 № 3930/50.1/2-38.1, яким останній повідомив, що в зв’язку з порушенням відповідачем умов Договору лізингу щодо сплати лізингових платежів у визначеному договором порядку і станом на 21.08.2008 заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати лізингових платежів за червень 2008 становить 3370,83 грн., при цьому прострочення сплати лізингового платежу складає більше 30 днів, та за липень 2008 року – 3370,83 грн., на підставі п. 2 ст. 7 ЗУ „Про фінансовий лізинг” та п. 8.2 Договору лізингу позивач відмовляється від Договору лізингу та розпочинає вжиття заходів по поверненню Предмету лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріусу.

У відповідь, листом від 04.09.2008 № 82 відповідач повідомив позивачеві, що заборгованість (більше 30 днів) за червень 2008 в сумі 3378,83 грн. сплатив платіжним дорученням № 366 від 27.08.2008., що строк поточної заборгованості є меншим ніж 30 днів, просив Договір лізингу вважати таким, що діє без змін, гарантував погашення заборгованості в найкоротший термін та подальше регулярне внесення лізингових платежів згідно графіку до Договору лізингу.

27.08.2008 та 07.10.2008 відповідач здійснив ще два Лізингові платежі, по 3370,83 грн. кожний, після чого листом від 13.10.2008 № 4913/27-06 (а.с.53) позивач направив відповідачу рахунок-фактуру № 40 від 09.10.2008 на загальну суму 77281,58 грн., з яких 3370,83 грн. - прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів, 73518,11 грн. - поточна заборгованість за Договором лізингу, 392,64 грн. - пеня, нарахована відповідно до умов Договору лізингу, з вимогою оплатити цей рахунок-фактуру в повному обсязі на протязі двох днів з моменту отримання, а в разі невиконання зазначеної - повернути Предмет лізингу на протязі двох днів з моменту отримання рахунку-фактури № 40.

20.10.2008 відповідач здійснив Лізинговий платіж в сумі 3370,83 грн., 10.11.2008 сплатив на виконання умов Договору лізингу 1000,00 грн., 20.11.2008 - 2000,00 грн.

21.11.2008 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чігірна Г.В. за заявою позивача вчинила виконавчий напис, реєстраційний номер № 3243 (далі Виконавчий напис), яким виходячи з безспірності наявності в відповідача невиплаченої в строк 09 жовтня 2008 року заборгованості у розмірі 3370,83 грн., 73518,11 грн. простроченої заборгованості за Договором лізингу, 392,64 грн. нарахованої пені відповідно до умов Договору лізингу, що становить 77281,58 грн., запропонувала відповідачеві повернути на користь позивача Предмет лізингу.

Постановою від 24.11.2008 державний виконавець ВДВС Бережанського міського управління юстиції відкрив виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого напису (далі Виконавче провадження).

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2009 у справі № 2а-1980/09/2670 Постанову державного виконавця ВДВС Бережанського МУЮ від 24.11.2008 визнано протиправною та скасовано з тих підстав, що виконавчий документ (виконавчий напис) пред’явлений до ДВС не за місцем або підвідомчістю виконання рішення, оскільки місцезнаходження ТОВ „Ековтор” та його керівних органів, які уповноважені приймати рішення про повернення боргу, знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 89, яка є місцем реєстрації та фактичного знаходження товариства.

При цьому, посилання позивача у Поясненнях від 24.02.2010 на те, що постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2009 було встановлено, що Виконавчий напис не відповідає вимогам Закону і відповідно не може бути виконаний державною виконавчою службою, колегією суддів до уваги не приймаються як такі, що не відповідають дійсним обставинам справи, адже Виконавчий напис предметом розгляду у справі № 2а-1980/09/2670 не був і з точки зору відповідності його вимогам Закону окружним адміністративним судом міста Києва не оцінювався.

В подальшому, як вбачається з Пояснень позивача від 24.02.2010 та доданих до Пояснень документальних доказів, матеріали Виконавчого провадження постановою ВДВС Бережанського міського управління юстиції від 02.04.2009 були передані до ВДВС Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції, який постановою від 07.04.2009 прийняв Виконавче провадження до виконання і постановою від 07.04.2009 відкрив Виконавче провадження.

Проте, постановою від 08.04.2008 начальника ВДВС Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції постанову від 07.04.2008 про відкриття виконавчого провадження скасовано.

За твердженням позивача, оригінал Виконавчого напису знаходиться у ВДВС Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції та не був повернутий позивачу після скасування ухвали про відкриття виконавчого провадження.

15.07.2009 позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про витребування з відповідача Предмету лізингу і передачу його позивачеві та стягнення з ТОВ „Ековтор” на користь АБ „Діамант” неустойки, нарахованої за прострочення повернення предмету лізингу за Договором лізингу.

Наполягаючи на своєму праві відмовитись в односторонньому порядку від Договору лізингу і вимагати повернення Предмету лізингу, позивач виходить з наявності на дату такої відмови, 21.08.2008, необхідного обумовленого сторонами факту прострочення відповідачем більш ніж на 30 днів сплати Лізингових платежів за червень 2008 в сумі 3370,83 грн. та за липень 2008 в сумі 3370,83 грн.

Суд першої інстанції погодився з доводами позивача і ухвалив рішення виходячи з того, що відповідач мав такі порушення Договору лізингу, правовим наслідком яких є набуття позивачем законних прав відмовитись в односторонньому порядку від Договору лізингу і вимагати повернення Предмету лізингу, а внаслідок невиконання відповідачем зобов’язання повернути Предмет лізингу, - стягнути з нього у судовому порядку неустойку за час прострочення. Тобто, суд визнав факт розірвання з 21.08.2008 Договору лізингу належним чином доведеним, з чим колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

Задовольняючи вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з пояснень останнього та листування сторін, копія якого наявна в матеріалах справи, що, на думку колегії суддів, не може вважатися належними доказами на підтвердження обставин, на які позивач послався як на підставу своїх вимог.

Під час апеляційного провадження колегією суддів витребувані та сторонами долучені до матеріалів справи додаткові документальні докази, з урахуванням яких колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, а саме: платіжні доручення, копії яких додані відповідачем до Доповнень до апеляційної скарги від 23.02.2010 вих. № 32, Довідка від 10.03.2010 № 1317 бх. за підписами Голови Правління та Головного бухгалтера підприємства позивача, виписки з рахунків, додані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу та до Пояснень від 24.02.2010, картка рахунку, додана відповідачем до Доповнень до апеляційної скарги, відповідач здійснив на користь позивача наступні платежі на виконання Договору лізингу:

25.02.2008           18700,00 грн.,

30.04.2008          3370,83 грн.,

10.07.2008          6741,66 грн.,

27.08.2008          3370,83 грн.,

07.10.2008          3370,83 грн.,

20.10.2008          3370,83 грн.,

10.11.2008          1000,00 грн.,

20.11.2008          2000,00 грн.

У жодному з перелічених вище на підтвердження зазначених проплат документальному доказі не вказано періоду, за який здійснюється платіж.

Згідно ст. 38 ГПК України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Зазначений обов’язок суду покладає на відповідне підприємство або організацію відповідний обов’язок вимоги суду виконати.

З метою з’ясування, за які саме періоди здійснені зазначені Лізингові платежі, враховуючи, що вимоги позивача пов’язані з його правом на відмову в односторонньому порядку від Договору лізингу і, як наслідок, витребування в відповідача Предмету лізингу, саме, в зв’язку з порушенням відповідачем строків сплати Лізингових платежів за конкретні календарні місяці червень та липень 2008 року, колегія суддів ухвалою від 15.02.2010 зобов’язала сторони надати суду для долучення до матеріалів справи належним чином завірені копії платіжних документів, якими відповідач здійснював платежі за Договором лізингу.

Крім того, цією ж ухвалою суд зобов’язав позивача надати документально підтверджений розрахунок на підтвердження наявності у відповідача перед ним станом на 21.08.2008 заборгованості більш ніж 30 днів в сумі 3370,83 грн. зі сплати Лізингового платежу за червень 2008 року.

У Поясненнях від 24.02.2010, які надійшли до канцелярії суду на виконання вимог зазначеної ухвали суду, позивач пояснив суду недоцільність виконання ним першої з зазначених вимог ухвали суду в зв’язку з тим, що, на думку позивача, вся інформація відносно здійснення відповідачем згаданих платежів міститься у виписці з особового рахунку останнього, що сформована станом на 21.08.2008.

Другу з вищевказаних вимог ухвали суду позивач не виконав без пояснення причин невиконання.

Проте, нормами Господарського процесуального кодексу України правом вирішувати належність і допустимість доказів та визначати, які саме докази мають значення для справи, сторони не наділені. Такими правами згідно ст. 34 ГПК України наділений суд.

Крім того, позивач своїми діями порушив вимоги ст. 22 ГПК України, згідно якій він має зобов’язання вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, внаслідок чого колегія суддів вважає за необхідне в порядку п. 5 ст. 83 ГПК України стягнути з Акціонерного банку „Діамант” в доход Державного бюджету України штраф у розмірі 1700 грн. за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Згідно п. 1.4 Договору лізингу Предмет лізингу наданий відповідачу в користування виключно на умовах сплати ним на користь позивача платежів у розмірі та порядку, встановлених розділом 2 цього договору.

Згідно п. 2.2.1 Договору лізингу лізингові платежі за користування Предметом лізингу нараховуються щомісячно, починаючи з дати підписання сторонами акту прийому-передачі.

Згідно п. 2.2.2 Договору лізингу лізингові платежі сплачуються Лізингоодержувачем щомісячно, в термін до 10-го числа місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем підписання акту прийому-передачі Предмету лізингу. Останній лізинговий платіж сплачується Лізингоодержувачем у число місяця, аналогічне числу місяця підписання Акта прийому-передачі Предмета лізингу. Лізингові платежі сплачуються Лізингоодержувачем Лізингодавцю в розмірі та в порядку, визначених Графіком сплати Лізингових платежів, що наведений у Додатку 1 до цього договору.

Перший Лізинговий платіж згідно Договору лізингу та Графіку сплати Лізингових платежів відповідач мав сплатити в термін до 10-го числа місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем підписання акту прийому-передачі Предмету лізингу.

Згідно п. 7.1 Договору лізингу строк, на який Дізингоодержувачу надається право користування Предметом лізингу (строк лізингу): 36 місяців з дати підписання сторонами відповідного Акту прийому-передачі.

Отже, згідно умов Договору лізингу, базою для нарахування та сплати Лізингових платежів сторони визначили місяць. Таких місяців у строку лізингу – 36.

Згідно ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ч. 2 ст. 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Згідно ч. 1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Отже, законодавчий строк - це встановлений законом період часу, протягом якого особа має можливість реалізувати належні їй права, виконати покладені на неї обов'язки тощо.

Тобто, місяць, який в умовах Договору лізингу сторони визначили як базу нарахування і сплати Лізингових платежів, це період часу, початок перебігу якого пов’язаний з датою підписання акту прийому-передачі Предмету лізингу, а сплив визначений нормами Глави 18. Визнання та обчислення строків. Цивільного кодексу України. В даному випадку строк місяць не є календарним місяцем.

За таких обставин, рахування позивачем заборгованості за відповідачем зі сплати Лізингових платежів за календарні місяці червень і липень 2008 року є безпідставними, адже а ні нарахування Лізингових платежів за календарний місяць, а ні зобов’язання відповідача платити Лізингові платежі за календарний місяць, а ні відповідальності за порушення такого зобов’язання сторони умовами Договору лізингу не узгоджували.

З урахуванням вищевикладеного, місяць підписання акту прийому-передачі починається з 21.03.2008 і закінчується 20.04.2008.

Отже, відповідач зобов’язаний сплатити перший Лізинговий платіж за період часу з 21.03.2008 по 20.04.2008 до 10 числа місяця, який є наступним за місяцем підписання акту прийому-передачі Предмету лізингу і триває з 21.04.2008 по 20.05.2008.

Таким числом є 30.04.2008.

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України „Про фінансовий лізинг” та п. 8.2 Договору лізингу Лізингодавець має право відмовитись від цього договору та вимагати повернення Предмету лізингу від Лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Сплата за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження”.

Отже, право відмовитись від Договору лізингу з відповідними правовими наслідками позивач як Лізингодавець набуває лише у випадку, якщо відповідач не сплатить перший Лізинговий платіж у термін по 30.05.2008.

Як свідчать матеріали справи, відповідач перший Лізинговий платіж в обумовленому розмірі за період часу з 20.03.2008 по 20.04.2008 сплатив 30.04.2008.

Другий Лізинговий платіж згідно Договору лізингу та Графіку сплати Лізингових платежів відповідач мав сплатити в термін до 10-го числа місяця, що є другим наступним за місяцем підписання Акту прийому-передачі Предмету лізингу.

Тобто, другий Лізинговий платіж за період з 21.04.2008 по 20.05.2008 відповідач мав сплатити до 30.05.2008, яке є 10 числом наступного місяця, що є другим наступним за місяцем підписання акту прийому-передачі Предмету лізингу і триває з 21.05.2008 по 20.06.2008.

Як свідчать матеріали справи, другий Лізинговий платіж у повному обсязі за період часу з 21.04.2008 по 20.05.2008 відповідач сплатив 10.07.2008.

Відповідно, третій Лізинговий платіж за період з 21.05.2008 по 20.06.2008 відповідач мав сплатити до 30.06.2008, яке є 10 числом наступного місяця, що є третім наступним за місяцем підписання акту прийому-передачі Предмету лізингу і триває з 21.06.2008 по 20.07.2008.

Відповідно, позивач набуває право відмовитись від Договору лізингу з відповідними правовими наслідками лише випадку, якщо відповідач не сплатить третій Лізинговий платіж у термін по 30.07.2008.

Проте, як свідчать матеріали справи, третій Лізинговий платіж у повному обсязі за період часу з 21.05.2008 по 20.06.2008 відповідач сплатив 10.07.2008, тобто без перевищення 30-ти денного терміну.

Четвертий Лізинговий платіж за період з 21.06.2008 по 20.07.2008 відповідач мав сплатити до 30.07.2008, яке є 10 числом наступного місяця, який є четвертим наступним за місяцем підписання Акту прийому-передачі Предмету лізингу, починається з 21.07.2008 і закінчується 20.08.2008.

Відповідно, позивач набуває право відмовитись від Договору лізингу з відповідними правовими наслідками лише випадку, якщо відповідач не сплатить четвертий Лізинговий платіж у термін по 30.08.2008.

Проте, як свідчать матеріали справи, четвертий Лізинговий платіж у повному обсзі за період часу з 21.06.2008 по 20.07.2008 відповідач сплатив 27.08.2008, тобто без перевищення 30-ти денного терміну.

П’ятий Лізинговий платіж за період з 21.07.2008 по 20.08.2008 відповідач мав сплатити до 30.08.2008, яке є 10 числом наступного місяця, який є п’ятим наступним за місяцем підписання Акту прийому-передачі Предмету лізингу, починається з 21.08.2008 і закінчується 20.09.2008.

Відповідно, позивач набуває право відмовитись від Договору лізингу з відповідними правовими наслідками лише випадку, якщо відповідач не сплатить п’ятий Лізинговий платіж у термін по 30.09.2008.

Проте, як свідчать матеріали справи, п’ятий Лізинговий платіж у повному обсязі за період часу з 21.07.2008 по 20.08.2008 відповідач сплатив 29.09.2008, тобто без перевищення 30-ти денного терміну.

Отже, як встановлено судом, за період 21.05.2008 по 20.08.2008, до якого у повному обсязі входять календарні місяці червень і липень 2008 року, відповідач не мав станом на 21.08.2008 перед позивачем заборгованості зі сплати Лізингових платежів, а відтак, твердження позивача, з яким погодився суд першої інстанції, що відповідачем в порушення умов Договору лізингу Лізингові платежі згідно графіку за червень 2008 на загальну суму 3370,83 грн. та за липень 2008 на загальну суму 3370,83 грн. були сплачені не у повному обсязі і прострочення по сплаті складало більше 30 днів, визнаються колегією суддів недоведеними, як такі, що не відповідають дійсним обставинам справи.

В подальшому, а саме 07.10.2008, як свідчать матеріали справи, відповідач сплатив шостий Лізинговий платіж в сумі 3370,83 грн. за період з 21.08.2008 по 20.09.2008, який мав сплатити до 30.10.2008.

Враховуючи, що право на відмову від Договору лізингу з відповідними правовими наслідками позивач набував лише у випадку, якщо б відповідач не сплатив шостий Лізинговий платіж у термін по 30.10.2008, таке право в позивача не виникле.

20.10.2008 відповідач достроково у повному обсязі сплатив Лізинговий платіж за період з 21.09.2008 по 20.10.2008, який мав сплатити у термін до 30.10.2008 і платежами від 10.11.2008 та від 20.11.2008 також достроково сплатив частину Лізингового платежу на загальну суму 3000 грн. за період з 21.10.2008 по 20.11.2008.

Отже, як свідчать матеріали справи, станом на 13.10.2008 відповідач також не мав перед позивачем простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в сумі 3370,83 грн., а тому, останній не мав правових підстав листом № 4913/27-06 вимагати від відповідача сплати цієї суми та пені, нарахованої відповідно до умов Договору лізингу. Вимога ж у цьому листі сплатити поточну заборгованість в сумі 73518,11 грн. не ґрунтується а ні на умовах Договору лізингу а ні на вимогах Закону.

Враховуючи вищевикладене, наведена у Довідці від 10.03.2010 № 1317 бх. за підписами Голови Правління та Головного бухгалтера підприємства позивача, що її долучено представником позивача до матеріалів справи у судовому засіданні 10.03.2010, до уваги колегією суддів не приймається як така, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки станом на 21.08.2008 відповідач не мав перед позивачем заборгованості зі сплати Лізингових платежів за червень та липень 2008, яка б перевищувала 30 днів, а станом на 13.10.2008, дату листа № 4913/27-06 - простроченої заборгованості по сплаті Лізингових платежів в сумі 3370,83 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов’язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи, відсутність в відповідача заборгованості перед позивачем зі сплати Лізингових платежів за календарні місяці червень і липень 2008 року, у позивача не виникало права в односторонньому порядку відмовлятися від Договору лізингу і вимагати від відповідача повернення Предмету лізингу, оскільки обставини, якими сторони у Договорі лізингу обумовили виникнення такого права, не настали, а у відповідача, відповідно, не виникло зобов’язання повернути позивачеві Предмет лізингу. Висновки суду першої інстанції про наявність прострочення відповідача і про те, що Договір лізингу є розірваним з 21.08.2008, є помилковими.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 1 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позивачем не доведено обставин, на які він послався як на підставу своїх вимог.

Позивачем не доведено факту порушення відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів.

Позовні вимоги позивача про витребування у відповідача Предмету лізингу і передачу його позивачеві задоволенню не підлягають як недоведені, такі, що не ґрунтуються на вимогах закону та не відповідають дійсним обставинам справи.

Оскільки у відповідача не виникало зобов’язання повернути позивачеві Предмет лізингу, вимоги позивача про стягнення з відповідача 47562,45 грн. неустойки, нарахованої за прострочення повернення Предмету лізингу за Договором лізингу, визнаються судом безпідставними і задоволенню також не підлягають.

При цьому, з огляду на обставини справи, посилання відповідача на наявність в нього права на притримання Предмету лізингу, на думку колегії суддів, є підставним.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення від 26.11.2009 у справі № 25/340 прийняте господарським судом міста Києва виходячи з неповно з’ясованих та не доведених обставин, що мають значення для справи, висновки не відповідають обставинам справи, а тому на часткове задоволення апеляційної скарги підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким в позові відмовляється повністю.

У вимогах апеляційної скарги про скасування наказ господарського суду міста Києва на виконання рішення від 26.11.2009 по справі № 25/340 відмовляється, оскільки, по-перше такі вимоги не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права, а по-друге, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий наказ судом першої інстанції видавався.

При цьому, посилання заявника на те, що суд першої інстанції не надав йому жодної можливості надати заперечення у судових дебатах під час засідання, до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що не відповідають дійсним обставинами справи, адже у судових засіданнях 17.09.2009(а.с.42), 06.11.2009 (а.с.60), 26.11.2009 (а.с.62) був присутній представник відповідача, який надавав пояснення по суті спору.

Посилання заявника на те, що спір стосовно умов спірного договору лізингу та передачі лізингового майна розглядається господарським судом міста Києва у справі № 43/304, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки ухвалою господарського суду міста Києва від 29.10.2009 у справі № 43/304 провадження у справі зупинене до прийняття господарським судом міста Києва рішення у справі № 25/340, в той час як рішення господарського суду міста Києва у справі № 25/340, що його ухвалено 26.11.2009, оскаржено у апеляційному порядку і законної сили, відповідно, не набрало.

Посилання заявника на норми ст. 16 ГПК України, якими встановлено вимоги щодо виключної підсудності справ, є помилковими, адже в ч. 2 цієї статті йдеться про спори про право власності на майно, в той час як у цій справі питання власності на об’єкт лізингу не розглядаються.

З огляду на підстави відмови у позові, решта наявних в матеріалах справи документальних доказів, зокрема, щодо вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігірній Г.В. Виконавчого напису, до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що не спростовують фактів, покладених в основу рішення суду апеляційної інстанції, і не мають значення для розгляду справи.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що з урахуванням досліджених обставин справи, враховуючи відсутність доказів на підтвердження наявності підстав вважати, що відповідач на дату вчинення Виконавчого напису мав прострочення зі сплати Лізингових платежів і що позивач представив такі докази приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Чігірній Г.В., виконавчий напис, вчинений 21.11.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігірна Г.В., реєстраційний номер № 3243, не може вважатися таким, що вчинений з дотриманням правил ст. 88 ЗУ „Про нотаріат”, згідно якій нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на позивача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 83, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ековтор” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2009 у справі № 25/340 скасувати.

3. В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Акціонерного банку „Діамант” (04070, м. Київ, Контрактова площа, 10-А, ідентифікаційний код 23362711, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ековтор” (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 16, кв. 64, р/р 2600247013939 в ПФ ВАТ КБ „Хрещатик” м. Київ, МФО 380139, ідентифікаційний код 32205993) 747 (сімсот сорок сім) грн. 81 коп. витрат на державне мито за подачу апеляційної скарги.

4. Стягнути з Акціонерного банку „Діамант” (04070, м. Київ, Контрактова площа, 10-А, ідентифікаційний код 23362711) в доход Державного бюджету України штраф в розмірі 1700 (одна тисячу сімсот) грн.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 25/340 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

22.03.10 (відправлено)