Постанова № 8511012, 03.03.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2010                                                                                           № 52/685

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Малишев Д. Є. – представник за довіреністю від 03.12.2009 року

                              Сомов А. А. – директор

від відповідача - Масауд Ю. К. – представник за довіреністю № 8 від 20.01.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Август-Україна"

на рішення Господарського суду м.Києва від 04.12.2009

у справі № 52/685 ( .....)

за позовом                               Приватного підприємства "Арт-Майстер"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Август-Україна"

про                                                   стягнення 64287,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням уточнень, заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 14258 грн. за надані за договором транспортного експедирування № АМК 20/01/09 від 20.01.2009 року, але неоплачені послуги, збитків від інфляції в сумі 1446,43 грн., пені в сумі 39046,50 грн. та 3 % річних в сумі 646,53 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.12.2009 року, повний текст якого підписаний 08.12.2009 року, позов задоволено повністю.

Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено факт прострочення відповідачем свого обов’язку по оплаті наданих за договором транспортного експедирування № АМК 20/01/09 від 20.01.2009 року послуг.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Август – Україна” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2009 року у справі №52/685 в частині стягнення пені та прийняти в цій частині нове рішення.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийняття рішення не взято до уваги, що позивачем розрахунок пені виконаний з порушенням вимог чинного законодавства, а саме, без врахування положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, яким розмір пені обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ.

Крім того, відповідач зазначає, що розрахунок позивача містить помилки.

Ухвалою від 12.01.2010 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С. А., судді Калатай Н. Ф., Ропій Л. М. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Август – Україна” прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням Голови суду № 01–23/1/9 від 02.02.2010 року справу № 52/685 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Синиця О. Ф.

В судовому засіданні 24.02.2010 року представник позивача надав суду заяву про уточнення розміру позовних вимог, в яких повідомив суду про повну сплату позивачем основного боргу та перерахував заявлені до стягнення штрафні санкції.

З урахуванням вказаних уточнень позивач вимагає стягнути з відповідача збитки від інфляції в сумі 1446,43 грн., пеню в сумі 33651 грн. та 3 % річних в сумі 557,43 грн.

Проте, враховуючи відсутність у апеляційної інстанції повноважень при перегляді рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку розглядати інші вимоги ніж ті, щодо яких прийняте зазначене рішення, вказана заява колегією суддів до розгляду не приймається.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача проти апеляційної скарги заперечив.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

20.01.2009 року позивач та відповідач уклали договір транспортного експедирування №АМК 20/01/2009 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач приймає на себе зобов’язання щодо виконання або організації виконання за рахунок відповідач транспортно – експедиторських послуг, пов’язаних з організацією та забезпеченням перевезень вантажів, визначених відповідачем у Заявці.

Відповідно до п. 1.4 Договору для здійснення кожного перевезення відповідач оформлює та передає позивачу Заявку, яка обов’язково (але не виключно) повинна містити наступні відомості: вид та найменування вантажу; пункти відправлення та призначення вантажу; термін відправлення та/або отримання вантажу; інші відомості, які відповідач визнає за необхідні.

Пунктом 1.6 Договору визначено, що підтверджена Заявка, після підписання її сторонами, буде розглядатись як додаток до Договору, що є його невід’ємною частиною.

Відповідно до п. 3.1 Договору загальна сума плати за послуги по кожному перевезенню визначається сторонами в Заявці, вона включає в себе плату всім учасникам транспортного процесу та плату позивачеві (винагорода за надані послуги транспортного експедирування).

Відповідно до п. 3.5 Договору по кожному організованому перевезенню сторонами підписується акт виконаних робіт.

На виконання умов Договору позивач відповідно до Контрактів – заявок № 1, від 20.01.2009 року, № 2 від 27.01.2009 року, № 3 від 04.02.2009 року та № 5 від 06.02.2009 року надав позивачу послуг на загальну суму 126000 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими Актами здачі – прийняття робіт № ОУ – 000211 від 28.01.2009 року, № ОУ – 0000212 від 28.01.2009 року, № ОУ – 0000213 від 28.01.2009 року, № ОУ – 0000219 від 04.02.2009 року, № ОУ – 0000220 від 06.02.2009 року, № ОУ – 0000221 від 06.02.2009 року, № ОУ – 0000222 від 09.02.2009 року, № ОУ – 0000223 від 11.02.2009 року, № ОУ – 0000225 від 17.02.2009 року, № ОУ – 0000226 від 17.02.2009 року, № ОУ – 0000227 від 18.02.2009 року. Факт отримання послуг на зазначену суму відповідачем не заперечується.

Відповідно до ч. 1 ст.929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що розрахунки за Договором проводяться сторонами у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів з рахунку відповідача на рахунок позивача.

Відповідно до п. 3.3 Договору підставою для здійснення відповідачем оплати по кожному перевезенню є рахунок позивача.

Відповідно до п. 3.4 Договору оплата згідно з підтвердженою заявкою та згідно з рахунками позивача здійснюються відповідачем в режимі передоплати.

Підписані сторонами акти виконаних робіт містять посилання на рахунки – фактури, з чого слідує, що вказані рахунки відповідачем були отримані, проте відповідач надані позивачем послуги оплатив частково, в сумі 110358 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи довідкою АКБ „Індустріалбанк” № 235 від 17.11.2009 року (а. с. 71) та платіжними дорученнями (а. с. 72-113).

Таким чином, на дату винесення рішення судом першої інстанції в матеріалах справи були наявні докази щодо заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 15842 грн., яка відповідачем у відзиві на позовну заяву (а. с. 66-68) та заяві № 578 від 27.11.2009 року (а. с. 69) визнана.

Проте, позивач вимагав стягнути з відповідач основний боргу в іншому розмірі - 14258,00 грн.

За умови відсутності в суду права самостійно змінювати розмір заявлених майнових вимог, суд першої інстанції правомірно, у відповідності до наявних в матеріалах справи документальних доказів задовольнив вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 14258,00 грн.

Після прийняття судом апеляційної інстанції до розгляду апеляційної скарги та порушення апеляційного провадження сторони надали суду докази повної сплати відповідачем позивачу суми основного боргу (довідка АКБ „Індустріалбанк” № 31 від 19.02.2010 року) та підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків станом на 22.02.2010 року.

За таких обставин, враховуючи погашення відповідачем після дати прийняття рішення судом першої інстанції і до дати прийняття судом апеляційної інстанції постанови у справі основного боргу у заявленому розмірі, з метою уникнення подвійного стягнення з відповідача коштів, рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу підлягає зміні –провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 14258 грн. підлягає припиненню з підстав п. 1 – 1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору

Щодо вимог про стягнення пені, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Відповідно до п. 4.3 Договору, в разі затримання передбачених Договором платежів, винна в затриманні платежу сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Позивач, нараховуючи пеню згідно умов Договору, вимагає стягнути з відповідача 39046,50 грн. пені.

В той же час, оскільки порушене зобов’язання є грошовим, розмір пені, яка підлягає стягненню за таке порушення, згідно ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як слідує з матеріалів справи, позивач нараховує пеню за несвоєчасну оплату наступних актів:

- № ОУ – 000211 від 28.01.2009 року;

- № ОУ – 0000219 від 04.02.2009 року;

- № ОУ – 0000225 від 17.02.2009 року;

- № ОУ – 0000226 від 17.02.2009 року;

- № ОУ – 0000227 від 18.02.2009 року.

Розмір пені за вказаними актами, нарахований виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, дорівнює:

Загальна сума пені, нарахованої виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, дорівнює 4349,39 грн.

Отже, розмір пені, нарахованої виходячи з умов Договору (39046,50 грн.), вимоги про стягнення якої задоволені судом першої інстанції, перевищує розмір пені, нарахованої виходячи з подвійної облікової ставки НБУ (4339,39 грн.).

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені підлягає зміні – вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню за уточними розрахунком суду в сумі 4349,39 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на обставини справи, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача збитки від інфляції в сумі 1446,43 грн.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних слід зазначити наступне.

Як вірно зазначено відповідачем в апеляційній скарзі, позивач при розрахунку 3 % річних за актом № ОУ-0000227 припустився помилки, порахувавши період заборгованості з 10.04.2009 року по 16.04.2009 року замість 6 днів, 105 днів.

Проте, під час розгляду апеляційної скарги позивачем надано суду вірний розрахунок 3 % річних.

З огляду на вказані обставини, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягають частковому задоволенню за розрахунком позивача, наданими ним під час розгляду апеляційної скарги, в сумі 557,43 грн.

Відповідно, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2009 року по даній справі підлягає зміні, з відповідача на користь позивача стягується пеня в сумі 4349,39 грн., 3 % річних в сумі 557,43 грн. та збитки від інфляції в сумі 1446,43 грн., провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 14258 грн. припиняється, в решті позовних вимог відмовляється.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати позивача за подачу позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Щодо витрат відповідач на подачу апеляційної скарги слід зазначити наступне.

Згідно ст. 3 декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, державне мито сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із апеляційних скарг – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Рішенням від 04.12.2009 року у справі № 52/685 позов задоволено повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 55397,45 грн.

Позивачем рішення суду першої інстанції оскаржене частково, в сумі 39046,50 грн., і сплачено при цьому 236 грн. державного мита, в той час як сплатити треба було 195,23 грн., 40,77 грн. (236-195,23) позивачем сплачено зайво.

Враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 34697,11 грн. (39046,50-4349,39), витрати відповідача на державне мито за подачу апеляційної скарги щодо цієї суми в розмірі 173,49 грн. (50% від 346,97 грн.) слід покласти на позивача.

Крім того, позивачем при зверненні до суду першої інстанції з позовом витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу сплачені в сумі 315 грн. (платіжне доручення 215 від 24.09.2009 року).

Проте, Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ та їх розмірів” від 21 грудня 2005 № 1258 зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2009 року № 825 „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258”, у господарських справах встановлено такий розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу:

- для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, - за нульовою ставкою;

- для всіх інших позивачів за ставкою 236 грн.

Отже, розмір витрат на інформаційно – технічне забезпечення, який позивач мав сплатити, становить 236 грн.

Тобто, поверненню з державного бюджету підлягають витати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу в сумі 79 грн.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Август – Україна” на рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2009 року у справі № 52/685 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2009 року у справі № 52/685 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2009 року у справі № 52/685 в наступній редакції:

          „ 1. Позов задовольнити частково.

           2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Август-Україна”(юридична адреса: 04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 2-А; поштова адреса: 01033, м. Київ, вул. Гайдара, 6, ідентифікаційний код 31140259, р/р 26006030000650 в Київській філії АКБ „Індустріалбанк” м. Київ, МФО 320962, або з будь –я кого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Приватного підприємства “Арт-Майстер”(03049, м. Київ, вул. Курська, буд. 10, ідентифікаційний код 32040725, р/р 2600730240 в АБ „Діамант банк” м. Київ, МФО 320854) 1 446 (одну тисячу чотириста сорок шість) грн. 43 коп. збитків від інфляції, 557 (п’ятсот п’ятдесят сім) грн. 43 коп. 3% річних, 4349 (чотири тисячі триста сорок дев’ять) грн. 39 коп. пені, 206 (двісті шість) грн. 11 коп. державного мита та 87 (вісімдесят сім) грн. 81 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

           3. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 14258 грн. припинити.

           4. В решті вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Повернути Приватному підприємству “Арт-Майстер”(03049, м. Київ, вул. Курська, буд. 10, ідентифікаційний код 32040725, р/р 2600730240 в АБ „Діамант банк” м. Київ, МФО 320854) ) з Державного бюджету зайво сплачені витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу в сумі 79 (сімдесят дев’ять) грн., перераховані платіжним дорученням № 215 від 24 вересня 2009 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи”

4. Стягнути з Приватного підприємства “Арт-Майстер”(03049, м. Київ, вул. Курська, буд. 10, ідентифікаційний код 32040725, р/р 2600730240 в АБ „Діамант банк” м. Київ, МФО 320854, або з будь – якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Август-Україна”(юридична адреса: 04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 2-А; поштова адреса: 01033, м. Київ, вул. Гайдара, 6, ідентифікаційний код 31140259, р/р 26006030000650 в Київській філії АКБ „Індустріалбанк” м. Київ, МФО 320962) витрати за подачу апеляційної скарги в сумі 173 (сто сімдесят три) грн. 49 коп.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Август-Україна”(юридична адреса: 04070, м. Київ, вул. Верхній Вал, 2-А; поштова адреса: 01033, м. Київ, вул. Гайдара, 6, ідентифікаційний код 31140259, р/р 26006030000650 в Київській філії АКБ „Індустріалбанк” м. Київ, МФО 320962) з Державного бюджету зайво сплачене державне мито в сумі 40 (сорок) грн. 77 коп., переховане платіжним дорученням 4980 від 24 грудня 2009 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

7. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 52/685.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

09.03.10 (відправлено)