Рішення № 84673418, 02.10.2019, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/2518/19

Провадження № 2/345/1089/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

З А О Ч Н Е

02.10.2019 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді Онушканича В.В.

за участю секретаря судового засідання Мостової Ю.З.,

розглянувши у заочному відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про виселення та зняття з реєстраційного обліку ,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, а саме просить: визнати відповідачів такими, що втратили право на користування квартирою по АДРЕСА_1 , зняти відповідачів в примусовому порядку з реєстраційного обліку за вказаною адресою, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

Позов мотивує тим, що 27.04.2006 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 було укладено іпотечний договір, відповідно до якого останні передали кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру, загальною площею 44,2 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно ст.ст. 37,38 Закону України «Про іпотеку» АТ «Укрсоцбанк» було оформлено право власності на вказану квартиру.

Відповідачі хоч і зареєстровані за вказаною адресою, проте втратили право на користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про усунення порушень. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для користування квартирою, відповідачі продовжують користуватися житловим приміщенням. Такі дії відповідача створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном.

Подальше користування відповідачами квартирою, що належить на праві власності АТ «Укрсоцбанк» та відмова добровільно звільнити помешкання перешкоджає власнику користуватися на розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси АТ «Укрсоцбанк».

Представник позивача подав заяву, в якій просить розгляд справи проводити без його участі, а позов просить задоволити в повному обсязі. Не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися з невідомих для суду причин, відзиву на позов не подали, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, в тому числі, шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України (т.2 а.с.40). З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Представник органу опіки і піклування - Служби у справах дітей Калуської міської ради подала заяву про розгляд справи без її участі, при вирішення спору просить врахувати інтереси неповнолітніх дітей.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.04.2006 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 було укладено іпотечний договір (з майновими поручителями). Відповідно до п.п.1.1 іпотечного договору іпотекодавці передають в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позивальником ОСОБА_1 за договором кредиту №354-22/3545 від 25.04.2006 року нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру, житловою площею 27,5 кв.м., загальною площею 44,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 5-7).

Відповідно до п.2, ч.1 ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. (ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»)

За змістом положень частини 1 та 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).

Так, п.4.6.3 іпотечного договору (з майновими поручителями) від 27.04.2006 року передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку» (т.1 а.с.6 зворот).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1 а.с.9) 19.02.2019 року державним реєстратором Узинської сільської ради Тисменицького району Цалин А.Б. було внесено запис про реєстрацію за АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру в АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 27.04.2006 року.

З виписки з домової книги від 05.03.2019 року (т.1 а.с.8) вбачається, що в квартирі в АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений,або інший погоджений сторонами строк, добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Позивачем на адресу відповідачів було направлено вимогу про виселення та зняття з реєстраційного обліку з квартири за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.10).

Разом з тим, незважаючи на те, що у вступній частині уточнюючої позовної заяви вказано назву позову «про виселення та зняття з реєстраційного обліку» (т.1 а.с.38 зворот), проте, як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивачем не заявлено вимог про виселення відповідачів.

Позивач просить усунути перешкоди у користуванні майном, шляхом позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням зі зняттям з реєстраційного обліку, що не передбачено ні Законом України «Про іпотеку», ні укладеним між сторонами договором іпотеки.

За таких обставин, вимоги позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування квартирою по АДРЕСА_1 та зняття відповідачів в примусовому порядку з реєстраційного обліку не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Крім того, суд звертає увагу, що Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року по справі № 631/716/15-ц, від 29 листопада 2018 року по справі № 357/16321/15-ц, від 12 грудня 2018 року по справі № 359/2731/15-ц.

Судом встановлено, що у відповідності з п. 1.1 іпотечного договору (з майновими поручителями) від 27.04.2006 року іпотекодавцям право власності на спірну квартиру належало на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 17.12.2002 року відділом приватизації державного житила при управління житлово-комунального господарства міськвиконкому згідно із наказом від 10.12.2002 року №3/2252 (т.1 а.с.5).

Тобто, право власності на спірну квартиру іпотекодавці набули задовго до укладення договору кредиту та договору іпотеки. Доказів зворотнього суду не надано.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 наведеної статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У відповідності з ч. 7 наведеної статті суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обовязком суду.

Позивачем не доведено, що кредитні кошти були отримані відповідачем ОСОБА_7 на придбання спірної квартири. Матеріали справи не містять клопотання про надання відповідачам іншого постійного житла.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1ст. 13 ЦПК України).

Відтак, враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі наведеного, ст. ст. 383, 391 ЦК України, ст.ст.36, 37, 40 Закону України «Про іпотеку», ст.109 ЖК України, керуючись ст.ст. 13,81, 263, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про виселення та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.

За письмовою заявою відповідача заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Інші учасники справи (в тому числі і позивач), а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 02.10.2019 року.

Суддя