Постанова № 8270491, 20.01.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2010                                                                                           № 33/297

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

за участю представників сторін:           

від Прокуратури:Некрасов О.М. (прокур.. відділу),

від позивача:Стоян В.В. (за довір.),

від відповідача:Герасименко І.К., Тодосієнко В.М. (за довір.),

від третьої особи:Свіжук О.І. (за довір.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного авіаційного підприємства "Львівські авіалінії"

на рішення Господарського суду м.Києва від 08.09.2009

у справі № 33/297 ( .....)

за позовом                               Державного авіаційного підприємства "Львівські авіалінії"

до                                                   Акціонерного банку "Експрес-Банк"

третя особа позивача           Державна авіаційна адміністрація

за участю Прокуратури м.Києва           

про                                                   визнання недійсним іпотечного договору

ВСТАНОВИВ:

          В квітні 2009 р. позивач звернувся до господарського суду із позовом, в якому просив визнати недійсним укладений 14.07.2004 між ним та АБ “Експрес-банк” іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1172, в зв’язку з невідповідністю його вимогам чинного законодавства та укладенням його за відсутності необхідних повноважень.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.09.2009 р. у справі №33/297 в позові відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, оскаржив його до суду апеляційної інстанції з мотиву порушення та неправильного застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права. В апеляційній скарзі апелянт просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити.

Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо пропуску строку позовної давності та відсутності підстав для його поновлення, а тому господарським судом було безпідставно не розглянуто спір по суті. Позивач зазначає, що оскаржуваний договір було укладено сторонами в порушення вимог чинного законодавства, зокрема, не враховано, що майно, яке було неправомірно передано в іпотеку за договором, належало позивачу на праві господарського відання, а тому розпорядження цим майном могло здійснюватися з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів за згодою власника. Оскільки відповідної згоди на передачу майна в іпотеку власником не надавалося, то спірний договір було укладено між сторонами не законно.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти поданого позову та апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими, а тому просить залишити без задоволення, а рішення господарського суду – без змін. В обгрунтування власної позиції відповідач вказує на те, що на підтвердження факту отримання відповідного дозволу на укладення спірного договору, позивачем була надана довідка від повноважного органу – Державного департаменту авіаційного транспорту України №115-1324 від 25.07.1995 про надання дозволу за необхідності передавати в заставу майно, передане позивачу на праві господарського відання. За таких обставин відповідач вважає, що оспорюваний договір було укладено правомірно, на законних підставах.

Як свідчать матеріали справи, господарський суд відмовив в задоволенні позову пославшись на ч.4 ст.267 ЦК України з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, про що було зроблено заяву стороною.

Зі змісту рішення вбачається, що спір по суті судом не розглядався, що є порушенням норм матеріального та процесуального права, та тягне за собою скасування оскарженого рішення.

Спірні правовідносини сторін виникли під час дії Цивільного кодексу України, враховуючи, що оспорюваний іпотечний договір було укладено між сторонами 14.07.2004.

Згідно положень п.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Однак в даному випадку, слід звернути увагу на те, що сплив позовної давності не є підставою для того, щоб не розглядати спір по суті. Відповідно до положень пунктів 2-3 ст. 267 ЦК України, встановлений обов'язок суду прийняти до розгляду заяву про захист цивільного права або інтересу незалежно від спливу позовної давності.

За таких обставин, враховуючи загальні принципи цивільно-правового інституту позовної давності, господарський суд в ході судового провадження має з'ясувати чи дійсно порушені законні права позивача, чи підлягають вони захисту, тобто розглянути спір по суті незалежно від того, чи порушений строк позовної давності.

Як свідчать матеріали справи, господарський суд, відмовляючи в позові, не звернув увагу на те, що оспорюваний договір іпотеки, предметом якого є іпотека державного майна, укладений між сторонами з порушенням вимог чинного законодавства та за відсутності дозволу на те повноважного органу – розпорядника майна. Судом першої інстанції не було досліджено, коли саме повноважному органу – розпоряднику майна стало відомо про укладення спірного договору.

Як вбачається зі змісту рішення, господарським судом не досліджувалися ці обставини та відповідні висновки не надавалися.

          Окрім зазначених порушень, колегія вважає за необхідне звернути увагу на п.3.3 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12.03.1999 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” (з наступними змінами та доповненнями) у відповідності до якого недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав та обов’язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються.

Як свідчать матеріали справи, після укладання спірного договору та до часу подачі позову до суду, сторонами спірної угоди не отримано погодження відповідного органу – розпорядника майном підприємства, що передбачено пунктом 6.1.3. статуту позивача, який діяв на час укладання спірної угоди та пунктом 4.2 статуту в новій редакції.

Строк отримання такого погодження статутними документами позивача чи іншою угодою між сторонами не встановлений. Таким чином позивач, при відсутності такого погодження, має право звернутися в суд з позовом про визнання угоди недійсною у будь який час, після того, коли з’ясував, що відсутністю зазначеного погодження порушуються його права. На підставі викладеного колегія вважає, що позов подано позивачем без порушення строків позовної давності.

          Спір між сторонами виник з приводу правомірності укладення між сторонами іпотечного договору від 14.07.2004, за яким позивачем було передано, належне йому на праві господарського відання майно, в іпотеку.

Позивач вважає, що вказаний договір було укладено з порушенням норм чинного законодавства України, а його положення не відповідають нормам закону з наступних підстав:

Позивач - ДП “Львівські авіалінії” на час укладення оспорюваного договору було державним підприємством та підпорядковувалось Державний адміністрації авіаційного транспорту України Міністерства транспорту України.

На момент укладення оспорюваного договору майно, яке було предметом договору іпотеки, належало позивачеві на праві господарського відання і позивач був обмежений законом щодо розпорядження окремих видів майна. Оскільки застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом, у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода потрібна для передачі цього майна в іпотеку. Отже, на передачу в іпотеку майна, яке є предметом договору іпотеки, потрібна була згода уповноваженого органу здійснювати управлення майном ДАП “Львівські авіалінії”, а такої згоди не було надано.

Крім того, забороняється передача в іпотеку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. На момент укладення іпотечного договору від 14.07.2004 року і по даний час державне авіапідприємство “Львівські авіалінії”належало і належить до об’єктів які не підлягають приватизації згідно Закону України “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” від 07.07.1999 року за № 847-XIV.

Розглянувши подану апеляційну скаргу, наданий відзив, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши зібрані у справі докази, колегія встановила наступне.

14.07.2004 року між державним авіапідприємством “Львівські авіалінії”(позивач) та Акціонерним банком “Експрес-банк”в особі керуючого Львівською філією Акціонерного банку “Експрес-банк”Джуса Р.М. було укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1172.

Згідно п. 1.1. іпотечного договору іпотекою за цим договором забезпечуються всі вимоги іпотекодержателя, що випливають із кредитного договору № КДВ-97/2004 від 20.05.2004 року, укладеного між іпотекодержателем (відповідачем) та іпотекодавцем (позивачем), надалі –кредитний договір, відповідно до якого іпотекодержатель, при виконанні іпотекодавцем певних його умов, надає іпотекодавцю кредит у сумі 1000000,00 USD (один мільйон доларів США 00 центів) зі сплатою відсоткової ставки в розмірі 12,0 відсотків річних, на визначених кредитним договором умовах, а також сплати штрафу та пені, у випадках та розмірах, передбачених кредитним договором та дійсним договором з урахуванням змін та доповнень, якщо такі будуть прийняті, строком остаточного погашення 19 травня 2005 року.

Відповідно до п. 1.3. іпотечного договору предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у кредитному договорі зобов’язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, є:

-          літак пасажирський ЯК-42, серійний № 4520422202039, 1982 року виготовлення, державний і реєстраційних знак UR-42317 (реєстраційне посвідчення, видане Державною авіаційною адміністрацією України 06.07.1999 року);

-          літак пасажирський ЯК-42Д, серійний № 4520422116588, 1991 року виготовлення, державний і реєстраційних знак UR-42403 (реєстраційне посвідчення, видане Державною авіаційною адміністрацією України 18.04.2000 року).

У відповідності до загальних положень статуту позивача, в редакції чинній на час укладення спірного договору, і яка була затверджена наказом Міністерства транспорту України від 06.03.1998 та зареєстрована 20.05.1998 головою реєстраційної палати Департаменту економічної політики та ресурсів Львівського міськвиконкому, Державне авіапідприємство “Львівські авіалінії” засноване на державній формі власності і підпорядковане Державній адміністрації авіаційного транспорту України (Укравіація) Міністерства транспорту України і є правонаступником всіх прав та обов’язків Державного Львівського авіапідприємства.

Згідно п.4.2. статуту позивача майно авіапідприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Пунктом 6.1.3. статуту встановлено, що продавати і передавати іншим Авіапідприємствам, організаціям, установам і громадянам, набувати і одержувати у них, здавати і брати в оренду, лізинг, надавати і отримувати безкоштовно в тимчасове користування будинки, споруди, транспортні засоби, інвентар, сировину, рухоме і нерухоме майно та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу позивач може лише за погодженням з відповідним органом – розпорядником майна.

Обґрунтовуючи власну позицію щодо правомірності укладення оспорюваного договору, відповідач посилається на наявність наданої повноважним органом (власником майна) згоди позивачу на передачу спірного майна в іпотеку та укладення відповідного договору, зокрема, довідку №115-1324 від 25.07.1995. (а.с.122).

В даній довідці №115-1324 повідомляється, що Державний департамент авіаційного транспорту України передав в повне господарче відання Львівському авіапідприємству будівлі, споруди, літаки Як-47 - 8 шт, Ан-24 – 7 шт. і дозволяє при необхідності проводити їх заставу для одержання короткострокових кредитів.

Однак, як вбачається, ця довідка була видана не відповідачу, а іншій юридичній особі - УРУ „Промінвестбанку”. Оскільки довідка видана конкретній юридичній особі, вона може застосовуватися лише у правовідносинах з цією особою (УРУ „Промінвестбанку”). В цій довідці не зазначено, що вона розповсюджується на всі правовідносини позивача щодо передачі майна в іпотеку.

Крім того, зазначена довідка видана ще 25.07.1995, тобто за дев’ять років до фактичного укладення між сторонами оспорюваного договору - 14.07.2004. Крім того, за своїм змістом довідка не є дозволом, який би свідчив про дотримання позивачем процедури погодження із повноважним органом щодо передачі майна в іпотеку згідно п. 6.1.3. статуту позивача.

Надаючи правову оцінку наданому документу, судова колегія не може погодитися із доводами відповідача та не може прийняти цю довідку в якості належного і допустимого доказу в розумінні ст.34 ГПК України щодо отримання позивачем необхідного дозволу/погодження на виконання п. 6.1.3. статуту від повноважного органу - розпорядника майна щодо передачі в іпотеку відповідачу вказаного майна. Інших доказів надання згоди позивачу розпорядником майна на передання в іпотеку майна позивача, сторонами суду не надано.

Згідно з п.п. 2 ч. 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом, згідно ст. 576 ЦК України.

Статтею 6 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку.

Згідно ст. 14 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідним державним чи комунальним підприємством, установою, організацією на праві господарського відання. Передача в іпотеку цього майна здійснюється після отримання у встановленому законом порядку згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідне державне чи комунальне підприємство, установа або організація.

Судовою колегією під час розгляду спору встановлено, що позивач, будучи державним підприємством, підпорядковується Державній адміністрації авіаційного транспорту України Міністерства транспорту України, та має право розпоряджатися закріпленим за ним на праві господарського відання майном з обмеженням правомочності, про що зазначено в його статутних документах.

Крім того, колегія звертає увагу на наступне. На час укладення спірного іпотечного договору позивач відносився до об'єктів, які не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані згідно Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 7 липня 1999 року N 847-ХІУ: Додаток № 2 до Закону України „Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” від 7 липня 1999 р. Оскільки забороняється передача в іпотеку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, сторони не мали права укладати спірний договір.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що спірний іпотечний договір від 14 липня 2004 року було укладено сторонами із порушенням норм чинного цивільного законодавства України, зокрема, без проходження процедури погодження та отримання необхідного дозволу від компетентного органу щодо передачі позивачем майна в іпотеку, а тому вказаний договір слід визнати недійсним у відповідності до положень ст.215 ЦК України.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, колегія погоджується із доводами позивача щодо укладення спірного договору з порушенням вимог чинного законодавства, а тому визнає обґрунтованими заявлені позовні вимоги. Оскаржуване у справі рішення Господарського суду м. Києва від 08.09.2009 р. слід скасувати. Апеляційна скарга визнається обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного авіапідприємства “Львівські авіалінії” задовольнити.

          2. Рішення Господарського суду м. Києва від 08.09.2009 р. у справі №33/297 скасувати.

          Позов задовольнити.

          Визнати недійсним укладений 14.07.2004 між Державним авіапідприємством “Львівські авіалінії” та Акціонерним банком “Експрес-банк” в особі керуючого Львівською філією Акціонерного банку “Експрес-банк” Джуса Р.М. іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. та зареєстрований в реєстрі за № 1172.

Стягнути з Акціонерного банку “Експрес-банк” (03049 м. Київ, просп. Повітрофлотський, 25, код ЄДРПОУ 20053145), на користь Державного авіапідприємства “Львівські авіалінії” (79000 м. Львів, аеропорт ЦА, код ЄДРПОУ 01130644) 85 грн. - держмита за подання позову, 118 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 42,50 грн. – держмита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

          Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

          3. Матеріали справи №33/297 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.

Головуючий суддя                                                                      

Судді