Ухвала суду № 7937471, 10.02.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 22-а-7483/09 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"10" лютого 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Шведа Е.Ю.,

при секретарі: Приходько Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний індустріальний банк», Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2008 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний індустріальний банк»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, –

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Комерційний індустріальний банк»звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000804320/0 від 05.03.2008 року, № 0000804320/1 від 05.05.2008 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2008 року позовні вимоги задоволено частково, а саме: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 05 березня 2008 року №0000804320/0, від 05 травня 2008 року № 0000804320/1 в частині основного зобов'язання в розмірі 45160, 09 (сорок п'ять тисяч сто шістдесят дев'ять гривень дев'ять копійок) гривень та штрафних санкцій в розмірі 22580,05 (двадцять дві тисячі п'ятсот вісімдесят гривень п'ять копійок). В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Комерційний індустріальний банк»подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Крім того, СДПІ у місті Києві по роботі з великими платниками податків подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Окружний адміністративний суд міста Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Комерційний індустріальний банк»за період з 01.04.2005 року по 30.09.2007 року, за результатом якої сформовано акт перевірки від 20.02.2008 року № 95/43-20/21580639.

Щодо нарахування витрат у вигляді нарахованих процентів за видами витрат від банківських операцій суд зазначає наступне.

Позивачем укладено угоду про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 22 серпня 2000 року. Податковою службою встановлено що з початку перевіряємого періоду до 22 серпня 2005 року здійснювалось нарахування позивачем відсотків у розмірі 10% річних на суму залишку 1800000,00 доларів США. Перевіркою встановлено, що позивачем завищено процентні витрати в частині віднесення до складу валових витрат 100% сплачених процентів на користь нерезидентів, що мають офшорний статус на загальну суму 54101,25 гривень.

Перевіркою встановлено порушення банком пп. 5.3.3 п. 5.3 статті 5 та пп. 8.4.1 п.8.4. ст. 8 Закону про прибуток з урахуванням вимог пп. 7.4.2. п.7.4. ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»в частині завищення суми амортизаційних відрахувань на суму 57 586, 38 гривень.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Відповідно ч. 2 ст. 69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Ч. 1 ст. 195 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Підпунктом 8.4.1. пункту 8.4. статті 8 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі по тексту –Закон) встановлено, що у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб.

Для платників податку на прибуток підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу валових витрат виробництва (обігу) входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до валових витрат такого платника податку.

У разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

До валових витрат платника, який зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування згідно із статтею 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», включається від'ємна різниця, розрахована за правилами абзацу другого підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 цього Закону.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що підпункт 8.4.1. пункту 8.4. статті 8 Закону є загальним положенням закону. А абзац 3 підпункту 5.3.3. п. 5.3. статті 5 цього ж Закону є спеціальною нормою закону по відношенню до зазначеного вище положення. При цьому спеціальна норма по відношенню до загальної діє тільки тоді, коли витримуються вимоги встановлені абзацом 3 підпункту 5.3.3. п. 5.3. статті 5 Закону.

Відповідно до листа ДПА України від 27.07.2005 року № 14787/7/15-1117 у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом про ПДВ.

Згідно із листа ДПА України від 03.06.2002 року N 3428/6/15-1215-26, згідно з яким, якщо матеріальні носії реклами є виключно засобами розповсюдження інформації, то таке розповсюдження рекламного продукту за своєю суттю не підпадає під поняття продажу товару, визначення якого надано в Законі України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого зроблено обґрунтований висновок про те, що розповсюдження позивачем носіїв реклами не є ні продажем товарів, ні поставкою товарів у розумінні зазначеного Закону. Тому проведення податковим органом нарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій позивачу суд правомірно визнав необґрунтованим.

Що ж стосується витрат на правову допомогу, то слід зазначити наступне.

Статтею 90 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Положеннями статті 94 КАС України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Аналіз матеріалів справи вказує на те, що позивачем на час розгляду справи в суді першої інстанції на було надано доказів, які б вказували на факт понесення відповідних витрат, а тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав, апеляційні скарги –необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції –без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційних скарг товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний індустріальний банк», Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків – відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2008 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 15 лютого 2010 року.

Головуючий суддя:                    

Судді: