Постанова № 7902928, 04.02.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 9/319 (2а-3926/08) Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В. Суддя-доповідач: Ізмайлова Т.Л.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"04" лютого 2010 р.

м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді                                         Ізмайлової Т.Л.

суддів:                                                                       Шостака О.О.

Умнової О.В.

           при секретарі                                                             Тарадайко Е.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу СДПІ у м. Києва по роботі з великими платниками податків, товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний індустріальний банк» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2009 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний індустріальний банк» до СДПІ у м. Києва по роботі з великими платниками податків про визнання нечинними рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду з позовом до СДПІ у м. Києва по роботі з великими платниками податків з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 0000814320/0 від 05.05.2008 року.

21.05.2008 року позивач подав заяву про зміну позовних вимог та просив суд визнати нечинними податкові повідомлення – рішення № 0000814320/0 від 05.03.2008 року., № 0000814320/1 від 05.05.2008 року.

16.07.2008 року позивач подав заяву про зміну позовних вимог та просив суд визнати нечинними податкові – повідомлення – рішення № 0000814320/0 від 05.03.2008 року., № 0000814320/1 від 05.05.2008 року та відшкодувати судові витрати: судовий збір, витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду від 21.01.2009 року позов задоволено частково: визнано нечинним податкове повідомлення – рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000814320/0 від 05.03.2008 року., №0000814320/1 від 05.05.2008 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції, в частині незадоволених позовних вимог, змінити та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, а в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю – доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, виходячи з наступного.

СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Комерційний індустріальний банк» за період з 01.01.2005 року по 30.09.2007 року, за результатами якої складено акт від 20.02.2008 року № 95/43-20/21580639 (акт перевірки).

Відповідно до цього акту перевірки, відповідачем виявлено порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», занижено податок на додану вартість на суму 23956,56 грн.

В цьому акті зазначається, що банком було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 1-1/2-97 від 01.09.1997 року з акціонерним товариством «Трасткор» та створено І групу основних фондів (орендоване приміщення), яка складалася з витрат на ремонт. В ІV кварталі 2006 договір оренди було розірвано за згодою орендаря, в результаті за згодою орендаря, в результаті чого було ліквідовано І групу основних фондів, згідно м/о № 9 від 29.11.2006 року. Відповідно до п.4.9 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», ліквідація основних фондів прирівнюється до поставки таких основних фондів, яка відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Таким чином, враховуючи вищевикладене в порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податок на додану вартість на суму 23956,56 грн. у листопаді 2006 року.

Ліквідацію основних фондів обґрунтовується відповідачем з посиланням на норми п.п.8.4.8 пункту 8.4. статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до вищезазначених положень, у разі ліквідації основних фондів за рішенням платника податку або якщо з незалежних від платника податку обставин основні фонди (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучості їх заміни, зруйнування або ліквідації, платник податку в звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1, при цьому вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля, не змінює балансову вартість груп 2, 3 і 4 стосовно основних фондів цих груп.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач не довів, що меморіальний ордер, на який посилається податковий орган є рішенням з ліквідації основних фондів.

Зазначений меморіальний ордер за своїм змістом, визначеним у графі призначення платежу, жодним чином не підтверджує факт ліквідації основних фондів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що не було факту ліквідації основних фондів.

При цьому, платником податків застосовано норму п.п.8.8.2 п.8.8. ст. 8 цього Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі повернення орендарем об'єкта оперативного лізингу (оренди) орендодавцю внаслідок закінчення дії лізингового (орендного) договору, а також у разі знищення, викрадення або зруйнування об'єкта оперативного лізингу (оренди) такий орендар користується правилами, визначеними підпунктом 8.4.8 пункту 8.4 цієї статті для заміни основних фондів. При цьому орендодавець не змінює балансову вартість основних фондів або валові доходи (валові витрати) на суму витрат, понесених орендарем на поліпшення такого об'єкта.

Таким чином, рішення податкового органу в цій частині є неправомірним.

Щодо порушення позивачем п.п.3.1.1. п.3.1 статті 3 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Податковий орган обґрунтовує своє рішення на підставі п.п.5.4.4 п.5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Абзацом першим п.п.5.4.4 п.5.4 статті 5 цього Закону встановлено, що до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Абзацом другим встановлено, що до валових витрат включаються витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що закон за загальним правилом визначає витрати передпродажних та рекламних заходів як такі, що відносяться на валові витрати платника податків. Разом з тим, закон встановив обмеження віднесення на валові витрати не більше двох відсотків від оподатковуваного прибутку платника податків витрат за попередній звітний рік стосовно вичерпного переліку, зазначеного вище, зокрема безоплатної роздачі товарів або безоплатного надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями.

Актом перевірки не встановлено, що роздача рекламних буклетів та календарів є діяльністю, яка не пов’язана з проведенням передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів(робіт, послуг), що продаються (надаються) позивачем. Крім того, не встановлено, що зазначені буклети та календарі є товаром (роботою, послугою), що виробляються платником податків та надається безкоштовно в рекламних цілях.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні в цій частині позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Виходячи з норм ч. 3 ст. 90 КАС України, граничний розмір компенсації судових витрат встановлюється законом.

У відповідності п. 2 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», згідно пп. 1 п. 1 додатку, граничний розмір витрат на правову допомогу не може перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивач не надавши в суд детального розрахунку вартості юридичної допомоги, в якому би чітко було видно, що сума коштів на правову допомогу складає не більше ніж 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день, позбавив суд першої інстанції необхідних доказів для задоволення позовних вимог в цій частині.

Разом з тим, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, визнавши оскаржувані рішення нечинними, оскільки суд має визнати такі рішення недійсними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яке постановлене з дотриманням норм матеріального проте з помилковим застосуванням норм процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції в частині визнання оскаржуваних рішень нечинними – слід визнати у судовому порядку недійсними.

Керуючись ст.ст., 160, 195, 196, 198, 201, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний індустріальний банк» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу СДПІ у м. Києва по роботі з великими платниками податків, товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний індустріальний банк» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2009 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення наступним чином:

Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000814320/0 від 05.03.2008 року.

Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000814320/01 від 05.05.2008 року.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2009 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді

Повний текст постанови виготовлено та підписано 09.02.2010 року.