Постанова № 78108572, 08.11.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5241/18

Номер справи місцевого суду: 522/15695/17

Головуючий у першій інстанції Бойчук А.Ю.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Черевка П.М.,

при секретарі судового засідання Півнєві Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 таПублічного акціонерного товариства «Альфа-банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року в цивільний справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерне Товариство «Альфа-банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Альфа-банк» за участю третьої особи: ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим, -

ВСТАНОВИВ:

19 серпня 2017 року ПАТ «Альфа Банк» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4, згідно якої просило стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованість 61388,42 дол. США, а саме: за кредитом - 52983,13 дол. США; - по відсотках - 8405,29 дол. США., стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Альфа Банк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 23778,15 грн. (т.1, а.с.2-4). Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 03.03.2008 року ВАТ «Сведбанк» та фізична особа - громадянка України, якою є ОСОБА_3, уклали кредитний договір № 1501/0308/71-028, відповідно до умов якого, банк надав позивачу кредит у сумі 55289,00 дол. США, а ОСОБА_3 зобов'язалася повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах передбачених кредитним договором. 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами (т. 1, а.с.5-8). В подальшому 15 червня 2012 рок, між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором. Згідно вищезазначених угод (договорів) відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 1501/0308/71-028 від 03.03.2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, на користь ПАТ «Альфа-Банк» (т. 1, а.с.38-45).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2017 року позовні вимоги ПАТ «Альфа Банк» були задоволені та стягнуто солідарно з відповідачів на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 626 179, 25 грн. (т.1, а.с.68-70).

27 грудня 2017 року ОСОБА_4 було подано заяву про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2017 року, якою заявник обґрунтовує тим, що про розгляд вказаної справи не були повідомлені належним чином та що заборгованість по вказаному кредитному договору не підтверджена належними доказами позивачем та позивач водить в оману суд першої інстанції щодо існуючої заборгованості (т.1, а.с.81-83). 16 січня 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подала заяву про перегляд заочного рішення від 21 листопада 2017 року (т.1, а.с.95-99). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.02.2018 року було вирішено заочне рішення від 21 листопада 2017 року скасувати та призначити справу до судового розгляду (т. 2, а.с. 4-5).

07 березня 2018 року була подана зустрічна позовна заява ОСОБА_4 до ПАТ «Альфа-банк» за участю третьої особи: ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим (т.2, а.с.15-18).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року у задоволенні позовної заяви ПАТ «Альфа Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено, в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ПАТ «Альфа-банк» за участю третьої особи: ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим відмовлено (т.2, а.с.212-216).

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду від 12 квітня 2018 року до Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_4 було подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить суд оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_4 в повному обсязі. Зокрема, апелянт вважає, що вищевказане судове рішення суду ґрунтується на помилковому тлумаченні норм законодавства, не відображає фактичні обставини правовідносин між ПАТ «Альфа банк» та ОСОБА_4 Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не застосував ефективний спосіб захисту прав позивача, та помилково дійшов до висновку, що спосіб захисту, яку обрав позивач припинення договору поруки не є правильним в розумінні вимог ч.2 ст. 5 ЦПК України (т.2, а.с. 223-225).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2018 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4 було відкрито провадження в справі. 12.06.2018 року справа призначена до розгляду (т. 2, а.с. 229-231, 237).

07.06.2018 року до Апеляційного суду Одеської області надійшла апеляційна скарга ПАТ «Укрсоцбанк» на рішення Приморського районного суду Одеської області від 12.04.2018 року, надіслана засобами поштового зв'язку 31.05.2018 року. Так, апелянт зазначає, що оскаржуваним рішенням позовну заяву ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором було залишено без задоволення. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_6 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договору поруки припиненим було вирішено залишити без задоволення. З вказаним рішенням апелянт не погоджується в частині відмови в задоволення позову Банку в зв'язку з тим, що висновки суду першої інстанції спростовуються розрахунками заборгованості, з яких вбачається, що у відповідачів наявна заборгованість перед Банком, оскільки, хоча відповідачами й сплачувались суми для погашення кредиту, але вони виявилися недостатніми, меншими, аніж було передбачено договором, а також на нерегулярній основі, з порушенням строків повернення грошових коштів. Крім того, як зазначає апелянт, відповідачами за первісним позовом не надано власних розрахунків, не було призначено економічну експертизу на спростування розрахунків банку, а також наявної у відповідачів заборгованості перед банком. Тому апелянт просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та постановити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити повністю (т. 3, а.с. 1-12).

12.06.2018 року ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області Дрішлюка А.І. апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» залишено без руху на надано час апелянту для усунення недоліків, а саме надати суду обґрунтоване клопотання щодо права на оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року (т. 3, а.с. 13-15). 03.07.2018 року до суду надійшла заява ПАТ «Альфа Банк» на виконання ухвали Апеляційного суду Одеської області від 16.06.2018 року про усунення недоліків апеляційної скарги. Апелянт зазначив, що в тексті апеляційної скарги було допущено технічну помилку, оскільки ПАТ «Альфа Банк» та ПАТ «Укрсоцбанк» об`єдналися в один банк, тому справи обох банків ведуться одними й тими ж працівниками. Тому вірним слід вважати сторону по справі № 522/15695/17 саме ПАТ «Альфа Банк» а не ПАТ «Укрсоцбанк». На підтвердження вищевказаних обставин ПАТ «Альфа Банк» надано копії довіреності № 007062/18 на ім?я ОСОБА_7 та договір про надання правової допомоги між ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_7 Отже, виходячи з вищенаведеного ПАТ «Альфа Банк» має право на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року. Також апелянт просив поновити строк апеляційного оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.04.2018 року, та відстрочити сплату судового збору (т. 3, а.с. 29). Ухвалою від 09.07.2018 року відмовлено в задоволенні клопотання ПАТ «Альфа Банк» про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року. Також, 09.07.2018 року ухвалою було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року та апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року залишено без руху до усунення недоліків, а саме до сплати судового збору у розмірі 35667,23 гривень (т. 3, а.с. 41-48).

12.07.2018 року від ПАТ «Альфа Банк» була надіслана заява про усунення недоліків разом з квитанцією про сплату сдового збору (т. 3, а.с. 49-50). Ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області від 17.07.2018 року було вирішено відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Альфа Банк» та провести спільний розгляд апеляційних скарг ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року (т. 3, а.с. 55-58).

21.06.2018 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_4 Так, відповідач в своєму відзиві зазначила, що відповідно до умов Договору поруки № 1501/0308/71-028-Р-1, сторони не мають права в односторонньому порядку відмовлятися від прийнятих на себе зобов'язань за Договором або змінити його умови. Сторони домовились, що будь-які зміни до Основного зобов'язання, крім змін, наслідком яких є збільшення обсягу відповідальності Поручителя за цим Договором, погоджується між Позичальником та Банком самостійно без повідомлення Поручителя про такі зміни. Також відповідач зазначав, що в п. 11 вказаного Договору ключовим являється, крім збільшення обсягу відповідальності, що розуміється як збільшення коштів кредитування, бо основне завдання Договору поруки є повернення коштів банку у відповідному розмірі. Тому відповідач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4 (т. 3, а.с. 18-19). Крім того, 30.08.2018 року в інтересах ОСОБА_3 ОСОБА_8 подав відзив на апеляційну скаргу ПАТ «Альфа Банк». У вказаному відзиві зазначено, що в розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданим позивачем до суду першої інстанції, не враховано та не зазначено, що ОСОБА_3 з моменту укладення кредитного договору, тобто, в період з 03.03.2008 року по березень 2016 року на рахунок позивача були перераховані кошти на погашення кредитних зобов'язань за кредитним договором у загальному розмірі 51 589, 15 доларів США та 169 761,84 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій. Тому, представник відповідача просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін (т. 3, а.с. 89-91).

03.07.2018 року представник ПАТ «Альфа Банк» подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_4 Зокрема, представник позивача зазначив, що збільшення позовної давності не є збільшенням відповідальності поручителя в силу ч. 1 ст. 559 ЦК України, а також не є підставою для припинення договору поруки. Тому позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4 (т. 3, а.с. 22-25).

25.09.2018 року ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу ПАТ «Альфа Банк». Відповідач в своєму відзиві зазначила, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін (т. 3, а.с. 105-106).

В судовому засіданні ОСОБА_4 та її представник просили задовольнити апеляційну скаргу. Проти задоволення апеляційної скарги ПАТ «Альфа Банк» заперечували. Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 просив залишити без змін рішення суду першої інстанції. ПАТ «Альфа Банк» в судове засідання не з'явився. Про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, доводи апеляційної скарги, пояснення учасників провадження, які з'явились, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Приймаючи рішення в справі суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий позивачем, є необґрунтованим, оскільки з нього неможливо встановити дійсну суму заборгованості, що не є належним та достатнім доказом, а інших доказів на підтвердження наявності заборгованості відповідачів за первісним позовом, саме в такому розмірі позивачем не надано. Тому в задоволенні первісних позовних вимог суд першої інстанції вирішив відмовити. Щодо зустрічних позовних вимог суд вказав, що способом судового захисту може бути не вимога про припинення саме договору поруки, а є вимога про визнання саме поруки припиненою, оскільки порука припиняється не з моменту ухвалення судом рішення про це, а з моменту настання підстав, з якими законом пов'язане припинення поруки. Так, суд першої інстанції зазначив, що застосування обраного позивачем за зустрічним позовом способу захисту не може вважатися ефективним способом захисту в розумінні вимог ч.2 ст.5 ЦПК України, а тому суд вирішив відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, частково задовольняючи апеляційні скарги, і скасовуючи прийняте рішення вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи 03.03.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 1501/0308/71-028, предмет договору грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 55 289 доларів США, строк погашення з 03.03.2008 року по 02.03.2035 року включно, проценти за користування кредитом - 12,5% річних, строк позовної давності за даним договором - 10 років (п. 8.5) (т. 1, а.с. 6-8).

Також, 03.03.2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 1501/0308/71-028-Р-1 за зобов'язаннями ОСОБА_3 щодо повернення кредитних коштів в сумі 55 289 доларів США за кредитним договором № 1501/0308/71-028 від 03.03.2008 року. Відповідно до п. 11 цього Договору сторони домовились, що будь-які зміни до Основного зобов'язання, крім змін, наслідком яких є збільшення обсягу відповідальності Поручителя за цим Договором, погоджуються між Позичальником та банком самостійно без повідомлення Поручителя про такі зміни (т. 1, а.с. 22-37, 38-44).

25.05.2012 року ПАТ «Дельтабанк» за договором купівлі-продажу придбали у АТ «Сведбанк» право вимоги за кредитним договором № 1501/0308/71-028 від 03.03.2008 року, 15.06.2012 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ПАТ «Дельтабанк» та ПАТ «Альфабанк», останній набув всіх прав кредитора за кредитним договором № 1501/0308/71-028 від 03.03.2008 року (т. 1, а.с. 9).

23.06.2015 року між ПАТ «Альфабанк» та ОСОБА_3 був укладений договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору № 1501/0308/71-028 від 03.03.2008 року. Зокрема, в п. 2 вказаного Договору Сторони погодились про наступний порядок сплати заборгованості за Кредитним договором на період з 23.06.2015 року по 23.06.2015 року включно, а саме: сплата простроченої заборгованості по сплаті процентів та основного боргу, а також строкової заборгованості по сплаті процентів і основного боргу в розмірі поточного платежу за Кредитним договором здійснюється в еквіваленті, розрахованому від належної до сплати сумі коштів у валюті Кредиту, виходячи з офіційного курсу валют, встановленого НБУ станом на час та дату здійснення зарахування платежу за вирахуванням 50% від офіційного курсу валют, встановленого НБУ станом на час та дату здійснення зарахування платежу. В п. 7 вказаного договору сторони домовились про збільшення позовної давності за Кредитним договором до 50 років. При цьому відповідно до вказаного пункту Сторони встановили, що вказане застереження є договором про збільшення позовної давності (т. 1, а.с. 11-12). 17.07.2015 року між ПАТ «Альфабанк» та ОСОБА_3 був укладений договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору № 1501/0308/71-028 від 03.03.2008 року. Положення цього Договору за змістом тотожні положенням Договору про внесення змін до кредитного договору від 23.06.2015 року, за винятком періоду - з 17.07.2015 року по 17.07.2015 року включно (т. 1, а.с. 9-10).

Крім того, в матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за кредитним договором № 1501/0308/71-028 від 03.03.2008 року. Розрахунок складений за період з 18.06.2008 року по 01.06.2017 року, згідно з яким заборгованість складає 62 841,39 доларів США, а саме за кредитом - 52983,13 доларів США, по відсотках - 8405,29 доларів США, по пені - 1452,97 доларів США (т. 1, а.с. 54).

12.06.2017 року ПАТ «Альфабанк» направили ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вимогу про досудове врегулювання спору та сплату заборгованості станом на 01.06.2017 року в розмірі 62841,39 доларів США (т. 1, а.с. 55,56).

В матеріалах справи містяться квитанції, надані ОСОБА_3 на підтвердження сплати заборгованості за кредитним договором, зокрема, квитанції за період з 03.03.2008 року по 27.01.2016 року (т. 1, а.с. 105-167).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ч. 1 ст. 527 ЦК України встановлює, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно зі ст. 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За обставинами даної справи позивачем на підтвердження своїх вимог був наданий розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_3 за кредитним договором 1501/0308/71-028 від 03.03.2008 року, загальна сума заборгованості за цим розрахунком, як було вище зазначено, складає 62 841,39 доларів США. Вказаний розрахунок, в тому числі, враховує частину квитанцій, які були надані стороною відповідача (за відповідний період) на спростування позовних вимог. Разом з тим, на спростування такого розрахунку в процесі розгляду справи стороною відповідача альтернативний розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором до суду не подавався, судова експертиза щодо встановлення дійсного розміру заборгованості не проводилась. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 2 ЦПК України визначені основні засади (принципи) цивільного судочинства, серед яких змагальність сторін, диспозитивність, розумність строків розгляду справи судом, розумність строків розгляду справи судом. Стаття 11 ЦПК встановлює, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків. Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Таким чином, у суду першої інстанції були підстави для задоволення позовних вимог в цій частині. Разом з тим, суд першої інстанції, констатував наявність альтернативної заборгованості за спірним кредитним договором, однак, навіть за наявності іншого розміру заборгованості аніж заявлялось позивачем прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, допустивши при цьому логічне протиріччя. Оскільки позиція сторони в справі не може ґрунтуватися виключно на запереченнях та критиці позиції іншої сторони, враховуючи наявні матеріали справи, розрахунок, який визначає заборгованість у відповідній сумі, та відсутність доказів які б спростували обґрунтованість позовних вимог колегія суддів прийшла до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги позивача, та, відповідно, задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі, заявленому в суді першої інстанції. Одночасно з цим, щодо позовних вимог про стягнення солідарно суми заборгованості з поручителя та зустрічного позову про визнання договору поруки припиненим апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. За ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Апеляційний суд звертає увагу на те, що Верховний суд в своїй постанові від 04.04.2018 року в справі № 522/9232/14-ц зазначив, що тлумачення частини першої статті 559 ЦК України дозволяє стверджувати, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Як було вище зазначено, 23.06.2015 року та 17.07.2015 року між Банком та Позичальником були укладені Договори змін та доповнень до основного кредитного договору від 03.03.2008 року, якими частково змінювався порядок погашення заборгованості, а також збільшувався строк позовної давності за цим договором з десяти до п'ятдесяти років. Суд першої інстанції, в свою чергу, не прийняв до уваги наявність цих угод. В контексті положень ч. 1 ст. 559 ЦК України такого роду зміни до основного зобов'язання, являють собою збільшення обсягу відповідальності як позичальника, так і поручителя за договором, а тому, за умови відсутності згоди поручителя на внесення таких змін, це є підставою для припинення поруки. За таких обставин, враховуючи наведене, у системному зв'язку з положеннями діючого цивільного процесуального законодавства, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню. При цьому суд першої інстанції не враховував, що стаття 5 ЦПК України встановлює, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Звертаючись до суду поручитель посилався на припинення договору поруки внаслідок збільшення обсягу відповідальності без його згоди, а тому у суду першої інстанції були всі підстави для задоволення позовних вимог поручителя, а саме по собі неточне формулювання позовних вимог не могло бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Щодо інших доводів апеляційних скарг, то апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки частина доводів апеляційних скарг знайшла своє підтвердження та само по собі є підставою для скасування прийнятого судового рішення, то інші доводи апеляційних скарг втрачають своє значення та не аналізуються судом.

Таким чином, враховуючи вище наведене, апеляційний суд частково задовольняє апеляційні скарги, та на підставі ст. 376 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення первісних та зустрічних позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Одеської області,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 таПублічного акціонерного товариства «Альфа-банк» - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) на корить Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» (ЄДР 23494714) заборгованість за кредитним договором № 1501/0308/71-028 в розмірі 61388,42 дол. США, яка складається з заборгованості за кредитом - 52983,13 дол. США, заборгованості по відсотках - 8405,29 дол. США, та витрати по сплаті судового збору - 23778,15 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» - задовольнити частково. Визнати договір поруки № 1501/0308/71-028-Р-І від 03 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» припиненим.

Постанова Апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко

Повний текст постанови виготовлено 19 листопада 2018 року.

Суддя апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк

08.11.2018 року м. Одеса