Постанова № 78108582, 13.11.2018, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2018 року м. Одеса

справа №521/19211/16-ц

провадження №22-ц/785/1719/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого- Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),

суддів- Ващенко Л.Г., Сєвєрової О.С.,

за участю секретаря Маслова Р.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2017 рокуу складі судді Лічмана Л. Г.,

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА.

15 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - комунальне підприємство «Міське агентство з приватизації житла» Одеської міської ради, про визнання недійсним розпорядження органу приватизації, скасування свідоцтва про право власності на житло, скасування державної реєстрації та вселення (т.1а.с. 2-5), 13 березня 2017 року уточнив вимоги щодо кола відповідачів (т.1 арк.с.101-106).

В останній редакції 13 березня 2017 року позивач ОСОБА_2 заявив вимоги до відповідачів:

-ОСОБА_3,

-ОСОБА_2,

-ОСОБА_4,

-ОСОБА_5,

-Департаменту міського господарства Одеської міської ради;

третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів:

-комунальне підприємство «Міське агентство з приватизації житла» Одеської міської ради,

про:

-визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації-управління

житлово-комунального господарства Одеської міської ради № 187110 від 15 жовтня 2004 року про передачу квартири АДРЕСА_1 у приватну спільну часткову власність ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5;

-визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, що

зареєстровано і записано у реєстрову книгу за № 3-21583, видане 15 жовтня 2004 року управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1;

-скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4

О.О. та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1;

-вселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартиру АДРЕСА_1

Позивач ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що,перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, разом із членами сім'ї у складі чотирьох осіб, він на підставі ордеру №1248 від 27 листопада 1987 року, виданого виконавчим комітетом Іллічівської районної ради народних депутатів м. Одеси, на правах наймача вселився у трикімнатну квартиру АДРЕСА_1

14 квітня 1998 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано. У вказаній квартирі, що на той момент не була приватизована, були прописані позивач та відповідачі: ОСОБА_3, їхні спільні доньки- ОСОБА_2, ОСОБА_4 та онука ОСОБА_5

Після розірвання шлюбу він з ОСОБА_3 та дітьми продовжував проживати разом у цій квартирі.

Через зловживання алкоголем ОСОБА_2 був примусово направлений у 2001році на лікування до лікувально-трудового профілакторію. Після повернення з лікування, у березні 2002 року, позивач мав намір продовжувати проживати у спірній квартирі, але ОСОБА_3 його не впустила, замінивши замки вхідних дверей.

З часу розірвання шлюбу позивач знаходиться з ОСОБА_3 у неприязних стосунках, дочок вона також налаштувала проти позивача.

Зазначені обставини встановлені рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року у справі №1519/1345/2012 про відмову у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року, і набрало чинності.(т.1 а.с. 18-24).

Посилаючись на те, що відповідачі порушило його право на приватизацію житла, незаконно отримали свідоцтво про право власності на спірну квартиру та зареєстрували право власності, перешкоджають користуватися житлом, позивач просив суд задовольнити його вимоги в повному обсязі.

Відповідачі позов не визнали.

У запереченнях представник відповідачки ОСОБА_4 послався на сплив строку позовної давності щодо вимог про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло.

Зазначив, що вимоги стосовно скасування державної реєстрації є похідними від заявлених вимог.

Відносно вселення позивача у спірну квартиру, представник відповідачки ОСОБА_4 вказав, що після набрання чинності 19 травня 2016 року ухвали апеляційного суду Одеської області, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції від 21 грудня 2015 року про відмову у позові ОСОБА_3 щодо визнання відповідача таким, що втратив право на житло, то він жодного разу у вказаній квартирі не з'являвся, жодних витрат, що пов'язані з її утриманням, не ніс. Доказів про те, що відповідачі порушують його право користування квартирою, немає (т.1 а.с.21-24).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені повністю.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження органу приватизації - управління житлово-комунального господарства Одеської міської ради № 187110 від 15 жовтня 2004 року про передачу квартири АДРЕСА_1 у приватну спільну часткову власність ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житло, що зареєстровано і записано у реєстрову книгу за № 3-21583, видане 15 жовтня 2004 року управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1.

Скасована державна реєстрація права власності ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1

Постановлено вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1

Стягнуто на користь ОСОБА_2 судовий збір з ОСОБА_3-551 грн. 20 коп., ОСОБА_2-51 грн. 20 коп., ОСОБА_4-551 грн. 20 коп. та ОСОБА_5-551 грн. 20 коп.

ІІ. АРГУМЕНТИ (ДОВОДИ) СТОРІН.

В апеляційній скарзі донька позивача, ОСОБА_2, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю (т.2а.с.7-10), посилаючись на те, що судом порушені правила диспозитивності процесу, а саме: суд першої інстанції визнав поважною причину пропуску ОСОБА_2 строку звернення до суду за відсутністю його клопотання. Суд не врахував, що відсутні докази щодо перешкод позивачу у користуванні спірною квартирою.

Інші учасники процесу скарги не подали.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3

Від спільного життя мають спільних доньок ОСОБА_2, ОСОБА_4

В 1987 році ОСОБА_2 отримав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на склад сім'ї чотири особи (він, колишня дружина, дві доньки та онука ОСОБА_5). 27 листопада 1987 року видано ордер №1248 виконавчим комітетом Іллічівської районної ради народних депутатів м. Одеси.

14 квітня 1998 року шлюб між подружжям розірвано.

Після розірвання шлюбу позивач з ОСОБА_3, доньками та онукою продовжував проживати разом у спірній квартирі.

З лютого 2001 року до лютого 2002 року позивач проходив лікування від алкоголізму в лікувально-трудовому профілакторію. Після повернення з лікування колишня дружина не впустила його в квартиру, змінивши замки.

Під час однієї зі сварок, у березні 2002 року, позивач отримав травму коліна, після чого колишня дружина та донька привезли його у квартиру по вул.Балківській, 35 у м. Одесі, яка належить на праві власності ОСОБА_3 й залишили його там проживати.(т.1 а.с.164, т.2, а.с.65) - справа №1519/13459/2012.

У зв'язку з конфліктними відносинами в сім'ї позивач був змушений з 2002 року тимчасово мешкати в інших місцях.

Спір між колишнім подружжям про визнання позивача таким, що втратив право на житло в спірній квартирі, тривав, починаючи з 2003 року по 2016 рік, розглядався судами першої, апеляційної та касаційної інстанціями з постановленням різних за змістом висновків.

В цей період на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2004 року, яким позивач визнаний таким, що втратив право на житло (в подальшому скасовано), відповідачі 05 жовтня 2004 року приватизували спірне житло на склад сім'ї чотири особи та отримали відповідне свідоцтво про право власності, зареєструвавши це право за ними.

Ці обставини встановлені рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року у справі №1519/13459/2012 про відмову у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_2таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року, і набрало чинності (т.1 а.с.22-24).

Після поновлення порушеного права позивач звернувся до суду першої інстанції з зазначеним позовом, який задоволено в повному обсязі.

ІV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації про передачу квартири у приватну власність, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, суд першої інстанції зазначив наступне.

Згідно зі ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За правилами частин 1,2 ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку встановленому законом.

За змістом ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року в редакції від 22 травня 2018 року передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в цій квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.

Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Встановивши, що внаслідок незаконних дії відповідачів - фізичних осіб, спірна квартира вибула із користування ОСОБА_2 поза його волею, в період коли він був тимчасово відсутнім та врахувавши, що за законом за ним зберігається право на житло, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення права позивача на приватизацію та користування житлом.

Вимоги про зняття позивача з реєстраційного обліку є похідним від заявлених вимог про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло. Оскільки вони випливають із заявлених вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірне житло.

Застосувавши практику Європейського суду з прав людини, а саме, пославшись на висновки, які містяться у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року, з зазначенням, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (п.50), суд першої інстанції також вказав, що втручання у право позивача на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним з переслідуваною законом метою.

Вважаючи, що втручання у право позивача на приватизацію частини спірної квартири, тобто неправомірне позбавлення його житла, не було співмірним з переслідуваною законом метою та «необхідним у демократичному суспільстві», суд першої інстанції поновив право позивача на житло, постановивши рішення про вселення у спірну квартиру.

Колегія суддів апеляційного суду Одеської області погоджується з висновками суду першої інстанції, які відповідають нормам національного закону та міжнародного-ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

V. ЩОДО ДОВОДУ В АПЕЛЯЦІЙНІЙ СКАРЗІ ПРО ПРОПУСК СТРОКУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ.

Розглядаючи питання щодо строків позовної давності з точки зору вимог п.1 ст.6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини у п.50 свого рішення у справі «СТАББІНГС ТА ІНШІ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА» від 22 жовтня 1996 року нагадав, що в пункті 1 статті 6 Конвенції втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак право доступу до суду не є абсолютним: воно може підлягати обмеженням, застосування яких допускається в порядку презумпції, оскільки таке право, з огляду на сам його характер, потребує державного регулювання. У цьому зв'язку Договірні держави наділені певним полем розсуду, але остаточно визначати, чи дотримано вимоги Конвенції, має Суд. Він має переконатися, що застосовувані обмеження не перешкоджають залишеним особі можливостям доступу (і не звужують їх) у спосіб чи мірою, що підривають саму суть цього права. Крім того, обмеження права на доступ до суду суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не має легітимної мети і якщо не забезпечено належного пропорційного співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. theUnited Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 93, с. 24, п. 57, і нещодавнє рішення у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, серія А, № 333-B, с. 41, п. 31).

Суд першої інстанції, користуючись певним «полем розсуду», належним чином при визначенні меж, в яких повинен надаватися доступ до суду, врахував те, що застосування обмежень щодо строків позовної давності не може обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, коли порушується сама сутність права.

Беручи до уваги, що буде підірвана сама суть права на житло та зведено нанівець постановлене рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року, яке набрало чинності, щодо права позивача на житло, суд першої інстанції в межах своїх дискреційних повноважень, постановив рішення про захист його порушених прав.

При цьому, колегія суддів враховує те, що у даному випадку суд першої інстанції прийняв до уваги конкретні обставини справи, а саме: тривале вирішення, майже тринадцять років, спору у справі про позбавлення позивача права на житло, наслідком якого з'явилось поновлення його порушеного права на користування квартирою , що отримана ним з сім'єю в 1987 році.

Посилання у скарзі на те, що суд першої інстанції за власної ініціативою поновив позивачу строк позовної давності, саме по собі не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, який розглянув справу в контексті загальної справедливості всього провадження, що є складовою частиною верховенства права-ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

VI. ЩОДО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ.

Відповідно ч.1 ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та257 цього Кодексу.

Згідно до ч.3 ст.377 ЦПК України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи-сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

Пунктом 7ч.1ст.255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Встановлено, позивач ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року (т.2а.с.114).

Спір, з яким позивач ОСОБА_2звернувся до суду є немайновим та не допускає правонаступництва.

Оскільки судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, правових підстав для скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2017 року на підставі ч.1ст.377 ЦПК України та закриття провадження у справі на підставі п.7ч.1ст.255 ЦПК України не вбачається.

Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 листопада 2018 року.

Головуючий /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков