Рішення № 77520698, 30.10.2018, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1707/18

номер провадження 2/695/968/18

30 жовтня 2018 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого – судді Середи Л.В.;

за участю:

секретаря – Оніщенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 23192,90 дол. США.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що сторони 24.07.2008 року уклали кредитний договір №895/03-021-145, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 20000,0 дол. США.

Кредитні кошти ОСОБА_1 отримав, а свої зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконує, а тому станом на 22.05.2018 року утворилася заборгованість у розмірі 23192,90 дол. США, яка складається із заборгованості по кредиту в сумі 17076,68 дол. США; заборгованості по процентах в сумі 6116,22 дол. США.

Позичальник повернення коштів не здійснює, від їх сплати ухиляється, чим порушує умови договору та норми чинного законодавства щодо належного виконання своїх зобов’язань.

Оскільки позичальник добровільно не повертає отримані кошти від погашення суми заборгованості ухиляється, а тому ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду із даним позовом про стягнення заборгованості за кредитом із відповідача в примусовому порядку.

Вказана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду від 12.06.2018 року.

Вказаною ухвалою, відповідачу був наданий строк для подання заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також строк для подання відзиву на позов. Відповідач відзиву на позов, заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, чи клопотанням про розгляд справи за участю сторін до суду не направив.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення. При цьому суд виходить з наступних підстав.

Як вбачається із договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 895/03-021-145 від 24.07.2008 року, акціонерний комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», який в подальшому був перейменований на публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір відповідно до умов якого кредитор зобов’язується надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Із вказаного договору вбачається, що сторони визначили розмір процентів за користування вказаним кредитом, а також суму кредиту та валюту в якому він буде отриманий позичальником, а саме 20000,0 дол. США, що передбачено п.п. 1.1.1 вказаного вище договору.

Також із умов вказаного договору судом встановлено, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту так само як і повернення тіла кредиту, що визначено в п.2.4 та 2.7 вказаного кредитного договору.

Сторони вказаного кредитного договору визначили всі істотні його умови, погодили тарифи за послуги банку, пов’язані з наданням кредиту, що є додатком №1, який підписаний сторонами, та підписали відповідний детальний розпис скупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту

З урахуванням наведеного вище, можна дійти висновку, що вказаний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Сторони є вільними у виборі контрагентів, ризики коливання курсів валют несуть сторони.

Із умов вказаного договору вбачається, що позивач повідомив відповідача щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, відповідач погодився із умовами кредитного договору, в тому числі валютою кредиту та відповідною валютною ставкою. У кредитному договорі, який підписаний відповідачем міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Як вбачається із матеріалів справи позичальник підтвердив свою згоду з умовами вказаного кредитного договору, про що свідчить його підпис. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Жодних заперечень зі сторони відповідача стосовно обставин отримання грошових коштів судом не отримано. Таким чином суд констатує, що доказів зворотного матеріали справи не містять.

Нормами статей 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином та в установлений строк відповідно до умов договору та діючого законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно із ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом із тим із розрахунку заборгованості за договором №895/03-021-145 від 24.07.2004 року судом вбачається, що останній свої зобов’язання належним чином не виконував та сплату коштів у порядку та на умовах визначених вказаним вище кредитним договором не здійснював.

При розгляді вказаної справи суд бере до уваги, що відповідач користувався вказаними коштами, що стверджується матеріалами справи, тобто використовував їх на власний розсуд, а тому суд вважає, що відповідач знав, що кошти взяті в борг та підлягають поверненню на умовах визначених позивачем.

Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов’язання. У разі порушення зобов’язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов’язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України – позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.. 610 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Що стосується використання банком іноземної валюти суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогодні встановлені Декретом від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України (затверджено постановою Правління Національного банку України (далі НБУ) від 30 травня 2007 р. № 200; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2007 р. за № 656/13923), Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України (затверджено постановою Правління НБУ від 29 грудня 2000 р. № 520; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 лютого 2001 р. за № 152/5343) та іншими документами.

Згідно з ч.2 ст.524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Крім того, Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення.

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Відповідно до роз’яснень, викладених у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України, частина третя статті 533 ЦК України; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Водночас Верховний суд України у правовій позиції від 10.02.2016 року у справі № 6-1680 цс15 зазначив, що якщо у кредитному договорі виконання зобов’язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України) за наявності хоча б у однієї сторони зобов’язання: або у банка-отримувача або у ініціатора платежу індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України ( стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"), то суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Судом встановлено, що на час укладення вказаного вище кредитного договору позивач мав відповідну ліцензію для операцій з надання кредиту в іноземній валюті, оскільки був включений до Переліку банків, які мають відповідні ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, затвердженого Національним банком України.

Оскільки наявність відповідної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями є загальновідомою інформацією, бо розміщена на офіційних сайтах Верховної Ради України та Національного банку, суд приходить до висновку, що перешкоди для стягнення заборгованості в іноземній валюті відсутні, що також узгоджується із правовим висновком Верховного суду, який встановлено в постанові від 04.07.2018 року, справа №761/12665/14-ц.

У разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Так як виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то водночас зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує те що обов'язок по доведенню обставин покладається на сторони. При цьому, Банк повинен довести факт укладення кредитного договору і наявність заборгованості, а клієнт банку має спростувати доводи банку та довести протилежне. Неможливість спростування доведення останнім цих обставин не звільняє відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором.

Крім того, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, ч. 1 ст 218, ч. 2 ст. 1051, ч. 2 ст. 1054 ЦК України , саме на відповідача покладається обов’язок довести та, що гроші насправді не були одержані позичальником

Жодного доказу на підтвердження такої обставини позивачем надано не було.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

Такий правовий висновок виклав Верховний Суд України у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1445цс17. Підстав для відступу від зазначеного правого висновку не убачала і ОСОБА_2 Верховного Суду, зазначивши у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц про те, що перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

Разом із тим як за пред'явлення позову, так і при його вирішенні судом, ціна якого визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується позивачем або стягується судом у гривнях із урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати, що також визначено і у ч.1 ст.6 Закону України «Про судовий збір».

Суд також вважає, що з відповідача необхідно стягти судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, сплата якого стверджуються платіжним дорученням від 24.05.2018 року.

На підставі зазначеного та керуючись ст. 526,

ст., ст. 611, 625 ЦК України ст. 10, 141,

ст., ст. 264, 265, 274 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, іден. код НОМЕР_1 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість у сумі 23192 (двадцять три тисячі сто дев’яносто два) дол. США 90 центів.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» кошти в сумі 9073 (дев’ять тисяч сімдесят три) грн. 60 коп. – в порядку відшкодування коштів по сплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст.,ст. 354-356 ЦПК України.

Суддя: Середа Л.В.