Постанова № 76684276, 05.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року м. Київ

Справа № 22-6646 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Чередніченко Н.П.

Унікальний №752/14392/15-ц Доповідач - Гаращенко Д.Р.

Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Гавриленко М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 червня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними,

ВСТАНОВИЛА:

Згідно ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &qu02;Про судоустрій і статус суддів&qu;П; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?дя;Голос України&q?нн; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII &qu>В;Прикінцеві та перехідні положення&q?ик; Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &qu2 ;Про судоустрій і статус суддів&qut;; апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII &quПі;Перехідні положення&q? X; ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У серпні 2015 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Просило, з урахуванням останніх уточнень, стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/0035/82/16174 від 05.09.2008 р., станом на 18.06.2015 р. заборгованість за первісним позовом у сумі 45 752,49 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 14.12.2017 р. становить 1 247 555,56 грн. та заборгованість відповідно до розрахунку станом на 14.12.2017 р. в сумі 45 515,20 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ - 1 241 199,49 грн., яка складається з: - нарахованих відсотків за період з 18.06.2015 р. по 14.12.2017 р. в сумі 14 196,14 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 387 128,73 грн.; - нарахованої пені за останній рік - 31 319,06 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 854 070,76 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» витрати по сплаті судового збору в сумі 3 654,00 грн. за первісний позов та 18 617,99 грн. за уточнений позов, а всього 22 271,99 грн.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 05.09.2008 р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило назву на АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/0035/82/16174, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 60 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків в розмірі 11,00% річних строком до 05.09.2018 р.

В забезпеченням умов виконання кредитного договору 05.09.2008 р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки.

В подальшому, з метою зменшення фінансового навантаження, в умовах кризових явищ в економіці України, між позичальником та банком було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору.

Банк належним чином виконав свої обов'язки за кредитним договором та надав кредитні кошти позичальнику.

В результаті неналежного виконання позичальником та поручителем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яку банк просив стягнути з відповідачів.

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до АТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними.

Просила визнати порушеним право ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг; визнати недійсним кредитний договір №014/0035/82/16174 від 05.09.2008 р. укладений між нею та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»; визнати недійсним іпотечний договір квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2, укладений 05.09.2008 р. між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстровим №5937.

В обґрунтування зустрічного позову посилалась на те, що 05.09.2008 р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/0035/82/16174, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 60 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків в розмірі 11,00% річних строком до 05.09.2018 р.

В той же день сторонами було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстровим №5937. Предметом якого була квартира розташована за адресою: АДРЕСА_2.

В забезпеченням умов виконання кредитного договору 05.09.2008 р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки.

ОСОБА_1 наполягала, що укладення кредитного договору відбулося з порушенням п. п. 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме не було повідомлено споживача у письмовій формі договору про його кредитні умови, зокрема орієнтовну сукупну вартість кредиту, реальну відсоткову ставку та абсолютне подорожчання кредиту (у грошовому виразі).

Крім того, перед укладенням кредитного договору банком не було надано ОСОБА_1 всієї належної інформації передбаченої п.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»

Вона як споживач не була повідомлена про покладення на неї всіх валютних ризиків, не було повідомлено інформацію про методики визначення банком валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти.

За переконанням ОСОБА_1 банк свідомо не надав їй повну необхідну достовірну інформацію про товар у доступній наочній формі, яка б забезпечувала можливість дійсно компетентного вибору.

Апелянт вважала, що такі дії банку свідчать про навмисне введення її в оману перед укладанням кредитного договору через свідомо не надану інформацію, яка необхідна для всебічного та повного ознайомлення з умовами кредитування, перевагами та недоліками існуючих систем кредитування.

За переконанням ОСОБА_1 вона вважає, що банк під час укладення кредитного договору навмисно приховав від неї повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, не попередив про валютні ризики, не визначив у змісті кредитного договору чи додатку до нього реальну відсоткову ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), не розписав у графіку платежів сукупну вартість кредиту за кожний платіжний період, перед укладенням кредитного договору не було надано в письмовій формі інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Укладений між сторонами кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, сторонами не було в належній формі досягнуто згоди щодо його істотних умов, а тому він підлягає визнанню недійсним.

Визнання недійсним основного зобов'язання тягне за собою визнання недійсним і правочину щодо його забезпечення.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 червня 2018 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині зустрічного позову, ОСОБА_1, 11.07.2018 року подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити нове, яким зустрічний позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційних вимог, посилалась на те, що судом першої інстанції не досліджено та не з'ясована всіх правових підстав визнання договору недійсним, визначених в Законі України «Про захист прав споживачів».

Висновки суду першої інстанції щодо відсутності доказів укладення кредитного договору під впливом обману є неправильними. Положення Закону України «Про захист прав споживачів» поширюються на спірний кредитний договір. Розроблення основних положень кредитного договору здійснювалось працівниками банку, а його підписання в приміщенні банку.

Банк навмисно під час укладення кредитного договору не дотримався та грубо порушив імперативні вимоги діючого законодавства.

При укладені кредитного договору ОСОБА_1 було введено банком в оману щодо його істотних умов, зокрема, ціни. Згідно висновку експерта абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання договору становить 49 099,04 доларів США, що є значно вищим від визначеного в договорі. Експертом встановлено факт розбіжності між платежами, що свідчить про приховування повної та об'єктивної інформації про сукупну вартість кредиту.

Висновок експерта підтверджує підстави викладені в зустрічному позові та свідчить, що формування волі позичальника щодо укладення спірного договору відбувалось під впливом інформації, що не відповідала дійсності та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги.

Судом першої інстанції не була врахована правова позиція Верховного Суду України викладена в постановах «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. та «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» №5 від 12.04.1996 р.

Твердження суду першої інстанції про реальну можливість ОСОБА_1 дізнатись про умови кредитування, а саме реальну відсоткову ставку в 14,78% під час укладання кредитного договору фактично не ґрунтуються на вимогах закону. Оскільки банк будучи професійним учасником на ринку фінансових послуг, розробивши односторонньо вигідний для себе зміст кредитного договору та додаткових угод, додатків, змін та доповнень, скористався необізнаністю позичальника у сфері банківської діяльності та фінансових послуг, спонукав позичальника підписати завідомо вигідні для банку, але завідомо невигідні, приховані від позичальника умови договорів, ввів його в оману щодо істотних умов договору та завдяки цьому отримав надприбуток.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити нове, яким зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Інші сторони в судове засідання не з'явились, повідомлялись належним чином про дату, час, і місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення представника ОСОБА_1, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.09.2008 р. між ВАТ &quig;Райффайзен Банк Аваль&qu45; та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/0035/82/16174, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 60 00 доларів США, строком до 05.09.2018 р., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11 % ( т. 1 а.с. 12-25)

Згідно з випискою по рахунку встановлено, що 05.09.2008 р. банк перерахував відповідачці суму у розмірі 60 000 доларів США (т. 1 а.с. 26)

05.09.2008 року в забезпечення виконання умов кредитного договору, між ВАТ «РайффайзенБанк Аваль» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки, згідно умов якого поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати по борговим зобов'язанням боржника ОСОБА_1, які виникають з кредитного договору № 014/0035/82/16174 від 05.09.2008 р. (т. 1 а.с.27-29).

Також в той же день, у забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору, було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В., за умовами якого в забезпечення виконання умов Кредитного договору було передано в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 99).

Суд першої інстанції також встановив, що між банком та позичальником укладались додаткові угоди.

05.09.2008 р. було укладено додаткову угоду № 1, відповідно до умов якої внесено зміни до кредитного договору, а саме до п.4.4 щодо порядку зміни розміру відсоткової ставки, зокрема, у разі припинення трудових відносин з банком.

16.01.2009 р. було укладено додаткову угоду № 2, відповідно до умов якої з 16.01.2009 р. позичальнику був наданий пільговий період та зменшено розмір процентної ставки до 5 % річних на протязі 12 місяців.

За закінченням пільгового періоду з 16.01.2010 року позичальнику було підвищено розмір процентної ставки до 11 % річних, відповідно до умов попередньої додаткової угоди.

З 29.01.2010 року позичальнику було підвищено розмір процентної ставки до 16 % річних у зв'язку із невиконанням п. 4.2.3 кредитного договору щодо здійснення обов'язкових видів страхування.

27.10.2010 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 3, відповідно до умов якої позичальнику зменшено розмір процентної ставки в розмірі 11 % річних у зв'язку із виконанням позичальником умов п. 4.3.2 та на підставі додаткової угоди № 4 від 12.07.2010 року встановлено пільгову відсоткову ставку на строк з 12.07.2010 року по 15.01.2011 року у розмірі 5 % річних.

У зв'язку із закінченням дії пільгового періоду попередньої додаткової угоди з 16.02.2011 р. по 15.01.2012 р. встановлено новий пільговий період, в якому розмір процентної ставки встановлений 6 % річних на підставі додаткової угоди № 5 від 14.01.2011 р.

19.05.2011 р. укладено додаткову угоду № 6 до кредитного договору щодо обов'язкових видів страхування для позичальника, та наслідки у разі їх невиконання чи неналежного виконання.

11.01.2012 р. укладено додаткову угоду № 7, відповідно до умов якої позичальнику тимчасово на період з 16.01.2012 року по 15.01.2013 року встановлено відсоткову процентну ставку у розмірі 7 %, після закінчення якого розмір процентної ставки встановлено 11 % річних (т. 1 а.с.30-44).

17.03.2015 р. Позичальнику та Поручителю банком була направлена вимога про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором та вимога про виконання грошових зобов'язань за договором поруки (т. 1 а.с. 46, 47).

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 не надала суду першої інстанції належних доказів введення її в оману під час укладення кредитного договору, зазначив що висновки експерта не свідчать про те, що діяльність банка була нечесною відносно ОСОБА_1, а судом не встановлені обставини згідно з якими банк навмисно ввів в оману ОСОБА_1 і це вплинуло на укладення нею кредитного договору.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що рішення повністю відповідає зазначеним нормам процесуального права виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Ч. 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта відносно того, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності доказів укладення кредитного договору під впливом обману є неправильними, порушення банком вимог діючого законодавства та введення ОСОБА_1 банком в оману щодо його істотних умов, зокрема, ціни.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невідповідність, на думку експерта реальної процентної ставки за кредитом 14,78% встановленій в кредитному договорі 11%, а також фактичний розмір сплати заборгованості по кредиту є дійсно підставою для перерахунку позивачці кредитної заборгованості перед банком, та не можуть бути підставою для визнання кредитного договору недійсним з підстав обману або неузгодженості істотних умов.

Згідно з матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 самостійно звернулась до банку для отримання кредиту, самостійно обрала умови кредитування запропоновані банком, підписала кредитний договір та отримала гроші.

Будь яких порушень з боку банка судом не встановлено.

Навпаки банк укладав з ОСОБА_1 додаткові угоди зменшуючи кредитну ставку з метою надання ОСОБА_1 можливості сплачувати вчасно за отриманий нею кредит.

Колегія суддів встановила, що ОСОБА_1 з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного нею банку ВАТ &q?.М;Райффайзен Банк Аваль&q?ве;, правонаступником якого є ПАТ &q?ем;Райффайзен Банк Аваль&q?но; отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору, що відповідає положенням статей 19, 47, 49 Закону України &quза;Про банки і банківську діяльність&q?ня;, статей 3 - 5 Декрету Кабінету Міністрів України &qu З;Про систему валютного регулювання і валютного контролю&qu, ;.

Такі висновки узгоджуються з роз'ясненнями, викладеними судам у пунктах 10 (Постанова N 5), 11 (Постанова N 5), 14 (Постанова N 5), 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 &q?му;Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин&qut;; (Постанова N 5).

Колегія суддів вважає, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та виконувала його умови, що свідчить про прийняття нею таких умов.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним відповідно до положень статей 203, 215, 230 ЦК України - як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18 Закону України &q? -;Про захист прав споживачів&q?нн; щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договорів, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними, а позивач не довела введення її в оману під час укладення договорів, оскільки перед їх підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстами та умовами договорів та власноручно їх підписала.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду в постанові від 05 березня 2018 р. по справі № 569/423/15-ц

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції і в тій частині, що висновки експерта та інші докази які містяться в матеріалах справи не підтверджують та не доказують доводи ОСОБА_1 про те, що діяльність банка була нечесною відносно позичальника.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В частині 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.ст. 628,629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Із змісту оспорюваного договору видно, що сторони обумовили і прописали в договорі необхідні умови, які відповідають вимогам щодо укладення кредитних договорів.

Крім того, умовами договору передбачено строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, яка на підставі додаткових угод, які укладались між банком та ОСОБА_1 періодично змінювалась. Також умовами Договору визначено права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за порушення зобов'язань за договором та інші умови.

В додатках до договору визначений графік погашення заборгованості, сукупна вартість кредиту та умови надання кредиту.

Відповідачкою підписано кредитний договір, додаткові угоди до нього, іпотечний договір, що свідчить про її обізнаність про умови кредитування, про вартість кредиту та про інші супутні послуги і тарифи, а також безспірно вбачається, що намір позичальника був реально спрямований на отримання банківського кредиту в іноземній валюті у розмірі 60000 доларів США для придбання житла з передачею в іпотеку належного їй нерухомого майна і що таке її зовнішнє волевиявлення було вільним і спрямованим на отримання кредитних коштів.

Будь-яких застережень до договору відповідачка не зазначила, на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та виконувала його умови, що свідчить про прийняття нею таких умов.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 червня 2018року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 17 вересня 2018 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Т.О. Невідома

А.А. Пікуль