Постанова № 76684278, 06.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження в апеляційній інстанції №22-ц/796/4840/2018

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі:

судді - доповідача : Білич І.М.

суддів: Вербової І.М., Соколової В.В.

при секретарі судового засідання Довгопола А.В.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_8(ОСОБА_7.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 10 березня 2017 року постановлену під головуванням судді Деснянського районного суду міста Києва Галась І.А.

по цивільній справі № 754/13350/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про вселення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою.

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 березня 2017 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі про вселення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою - було задоволено.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 10 березня 2017 року відхилено. Зазначену ухвалу залишено без змін.

16 квітня 2018 року з апеляційною скаргою на зазначене вище судове рішення звернулася ОСОБА_3 посилаючись на те, що вона як власник квартири АДРЕСА_4 у м. Києві ( договір купівлі-продажу від 15.02.2017 року) була залучена до участі в справі. А так як на момент постановлення оскаржуваної ухвали квартира не належала позивачу на праві власності, то відповідно до вимог ст. 152 ЦПК України суд не мав законних підстав для накладення на неї арешту у порядку забезпечення позову.

Враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, ставила питання про скасування ухвали суду та постановлення судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці ( відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року 1402 -У111 апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня чинності цим Законом.

Відповідно до п.8 розділу Х111 «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147 - У111 від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Позивач у судовому засіданні не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_3 підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 про день і час розгляду справи повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку у судове засідання не з'явилися, поважність причин своєї неявки суду не повідомили.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність в силу вимог ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Так, з матеріалів справа вбачається, що ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою про вселення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_6 у м. Києві. Посилаючись на те, що дана квартира належала йому на праві приватної власності та неправомірно вибула з його володіння. І ці обставини встановлені ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2017 року (підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 13 травня 1994 року, витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 травня 2014 року).

Суд першої інстанції частково задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3, керувався нормами ч. 3 ст. 151 ЦПК України про те, що забезпечення позову допускається на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного і об'єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 151 ЦПК України ( в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного судового рішення) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі може вжити заходи забезпечення позову на будь - якій стадії процесу, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Види забезпечення позову повинні бути спів мірними із заявленими позивачем вимогами, як передбачено ч. 3 ст. 152 ЦПК України ( в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного судового рішення).

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою скаржник вказувала на те, що на час постановлення ухвали суду про забезпечення позову, судом не було взято до уваги, що позивач не був власником квартири, так як спірна квартира на праві власності належить їй у відповідності до договору купівлі - продажу від 15.02.2017 року. При укладенні даного договору були відсутні будь-які заборони або обтяження щодо спірного майна, у квартирі ніхто не був зареєстрований. А вона не могла знати про наявність будь-яких прав третіх осіб на спірне нерухоме майно. На момент укладення договору у продавця були всі необхідні документи, котрі підтверджували його ( ОСОБА_5 ) право власності. Відтак вона є добросовісним набувачем і має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, вказуючи, що ніхто не може бути позбавлений протиправно права власності.

Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування ухвали суду так як питання обґрунтованості пред'явлених до відповідачів в тому числі і відповідача ОСОБА_3 позовних вимог вирішується на стадії ухвалення рішення по суті, а тому здійснення їх оцінки на стадії забезпечення позову не вбачається за можливе. Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність правовідносин між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 відхиляються апеляційним судом.

Слід зазначити що вказані в ухвалі суду заходи носять тимчасовий характер, обмежують права власника лише в частині відчуження і не впливають на його права щодо володіння та користування цим об'єктом.

Колегія суддів вважає, що вимоги заяви про забезпечення позову щодо накладення арешту на квартиру прямо пов'язані з вимогами та обставинами викладеними у позові, оскільки позивач ОСОБА_1 вважає, що його було незаконно позбавлено доступу до квартири, яка належить йому на праві власності. Позивачем викладені доводи щодо можливості настання несприятливих наслідків і разі не забезпечення позову.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права і підстав для її скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, 374, 375, 381-383, 384, 387 ЦПК України, п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1402- VІІІ &q?це;Про судоустрій і статус суддів&qu У;, п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІ від 03 жовтня 2017 року, ч.6 ст.147 Закону України « Про судоустрій і статус суддів&q? 0;, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 10 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21 вересня 2018 року.

Суддя - доповідач:

Судді: