Постанова № 7579653, 15.01.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2010                                                                                           № 2/115

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Смірнової Л.Г.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача:                    Дрофенко О.М. дов. №21-21/20974 від 31.12.2009

від відповідача: Підгорний К.Є. дов. № 28/07 від 28.07.2009

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Інформ-Інжиніринг-Нафтопродукт”

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2009

у справі № 2/115 (суддя

за позовом                               Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформ-Інжиніринг-Нафтопродукт"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 893539,46 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГ:

На розгляд Господарського суду Чернігівської області передані позовні вимоги Акціонерного комерційного інноваційного банку „УкрСиббанк” (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Інформ-Інжиніринг-Нафтопродукт” (далі-відповідач) про стягнення 893539,46 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив умови кредитного договору №06-07/05.3 від18.07.2005, не здійснив платежів в рахунок погашення кредиту, нарахованих по ньому відсотків та комісії, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача 484992,46грн. заборгованості по процентах, 265266,09грн. пені за прострочення сплати процентів, 143280,91грн. пені за прострочення сплати заборгованості по кредиту.

Згідно з уточненнями позивач просить суд стягнути з відповідача 484992,46грн. заборгованості по процентах, 265266,09грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 143280,91грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2009 у справі №2/115 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 484992,46грн. заборгованості по процентах, 4849,92грн. державного мита, 64,05грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати заборгованості по кредиту відмовлено. Позовні вимоги в частині стягнення пені за прострочення сплати процентів залишено без розгляду на підставі статті 81 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України).

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано доведеністю позовних вимог в частині стягнення 484992,46грн. заборгованості по процентах, оскільки зобов'язання між сторонами за кредитним договором №06-07/05.3 від 18.07.2005 не припинились, а зазначена сума є платою відповідача за користування кредитними коштами за період червень 2008 року – травень 2009 року. В частині стягнення пені за прострочення сплати заборгованості по кредиту у задоволенні відмовлено, оскільки умовами кредитного договору передбачено тільки порядок нарахування пені – за кожний день прострочки, включаючи день сплати заборгованості, та відсутнє застереження щодо незастосування приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі-ГК України). Враховуючи, що датою остаточного погашення кредиту є 18.07.2007, шестимісячний строк нарахування пені слід відраховувати від зазначеної дати. Отже пеня за прострочення сплати заборгованості по кредиту нарахована безпідставно. Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені за прострочення сплати процентів залишено без розгляду, оскільки з розрахунку позивача неможливо встановити, за який саме місяць прострочення сплати процентів стягується пеня. Ухвалою суду від 16.09.2009 зобов’язано позивача зазначити порядок та період нарахування пені окремо по кожній сумі прострочення, ухвалою від 30.09.2009 зобов’язано позивача надати обґрунтований розрахунок пені за прострочення сплати процентів, вказавши по кожному періоду заборгованості суму, на яку нараховується пеня, дати початку та закінчення нарахування, розмір подвійної облікової ставки НБУ, суму нарахованої пені. Проте, позивачем вимоги суду не виконано та не надано суду доказів неможливості надання витребуваних матеріалів.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2009 у справі №2/115 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати заборгованості по кредиту та в частині залишення без розгляду позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів, прийняти нове рішення, яким зазначені вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема позивач наполягає на помилковості висновку суду що датою остаточного погашення кредиту є саме 18.07.2007, оскільки датою виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, згідно пункту 1.2.2 договору, є дата зарахування відповідних грошових коштів на відповідний рахунок позивача, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в сумі 265266,09грн. є обґрунтованими, та такими, що відповідають умовам кредитного договору та вимогам законодавства. Щодо рішення суду в частині залишення без розгляду позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів, скаржник зазначає, що в обґрунтування заявлених позовних вимог до позовної заяви від 29.07.2009 позивачем було надано довідку-розрахунок заборгованості відповідача за прострочення сплати процентів за кредитним договором, яка відповідає умовам договору, зокрема пункту 7.1 договору та з якої вбачається механізм нарахування, а саме: період нарахування з 05.12.2008 року - 05.06.2009 року; залишок простроченої заборгованості по процентах; кількість днів прострочення; ставка пені; сума пені за прострочку погашення процентів.

Відповідач також не погоджується з рішенням місцевого господарського суду та звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2009 у справі №2/115 в частині задоволених вимог (стягнення заборгованості по процентах), прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушенням норм матеріального та процесуального права та зазначає, що зобов'язання між сторонами за кредитним договором №06-07/05.3 від 18.07.2005 припинились, оскільки рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.02.2007 у справі №8/63 вже було стягнуто з відповідача на користь позивача 2174312,33грн. основного боргу по кредиту, 220611,20грн. боргу по процентах, 12896,51грн. пені за прострочення сплати процентів та 2927,62грн. комісії за недоліміт по кредиту, звернувши стягнення на цілісний майновий комплекс шляхом надання позивачу права продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2009 (колегія суддів у складі: Смірнова Л.Г.-головуюча; Алданова С.О., Тищенко О.В.) апеляційні скарги позивача і відповідача прийнято до провадження, судове засідання призначено на 25.11.2009.

Відповідно до приписів статті 77 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/1 від 14.01.2010 року у зв’язку з виробничою необхідністю - закінченням повноважень судді Тищенко О.В, розгляд апеляційних скарг у справі №2/115 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Смірнової Л.Г., суддів Алданової С.О., Моторного О.А. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 28 Закону України „Про судоустрій України.

Позивач в процесі розгляду даної справи в апеляційному порядку зазначив, що було зареєстровано зміну найменування позивача, а саме Акціонерний комерційний інноваційний банк „УкрСиббанк” змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство „УкрСиббанк”, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи №2423320.

У зв’язку з вищезазначеним судова колегія дійшла висновку про необхідність здійснення зміни назви позивача – Акціонерного комерційного інноваційного банку „УкрСиббанк” на Публічне акціонерне товариство „УкрСиббанк”.

У судове засідання 15.01.2010 з’явилися представники сторін. Представник позивача вимоги апеляційної скарги позивача підтримав повністю, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2009 у справі №2/115 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати заборгованості по кредиту та в частині залишення без розгляду позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів, прийняти нове рішення, яким ці вимоги задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги відповідача, заперечив у повному обсязі та просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги відповідача підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2009 у справі №2/115 скасувати в частині стягнення заборгованості по процентах, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю. Проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, заперечив повністю.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.07.2005 між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №06-07/05.3 (далі-кредитний договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язувався надати відповідачу, а відповідач зобов’язувався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті в сумі ліміту кредитної лінії що дорівнює 2500000,00грн. у порядку і на умовах, зазначених у договорі.

          Позивач зобов’язався здійснювати надання кредиту у термін з 18.07.2005, а відповідач зобов’язався у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі в термін згідно з графіком погашення заборгованості, згідно додатку №1 до даного кредитного договору, та сплатити за використання кредитних коштів у межах встановленого терміну кредитування процентну ставку в розмірі 17% річних та за користування кредитними коштами понад встановлений термін –в розмірі 22% річних (пункти 1.2.1, 1.2.2., 1.3.1 договору).

У розділі 2 кредитного договору сторони передбачили, що у забезпечення зобов’язань відповідача банком приймається: - цілісний майновий комплекс (нежитлова будівля, склад для прийому, зберігання та відпуску продукції із установкою компаундіровання бензину) загальною площею 357,1кв.м., що знаходиться за адресою Чернігівська обл., Бобровицький р-н, м. Бобровиця, вул.Червонопартизанська,буд.79, згідно договору іпотеки №06-07/05.3 Н від 18.07.2005; - майнові права на депозитний вклад Мелещука О.Ф. в сумі 500000,00грн. строком на 1 рік, розміщений в АКІБ „УкрСиббанк”, згідно договору застави майнових прав №06-07/05.3 іт, що буде підписаний пізніше 19.07.2005.

Відповідно до пункту 1.3.1. кредитного договору за використання кредитних коштів у межах установленого терміну кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 17% річних. При цьому, за користування кредитними коштами понад встановлений термін процентна ставка встановлюється в розмірі 22% річних. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, фактично наданих банком позичальнику згідно умов даного договору, за період з моменту фактичного надання коштів до повернення останнім коштів у власність банку (пункт 1.3.2. кредитного договору).

          Відповідно до пункту 1.3.3. кредитного договору нарахування процентів здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця. Період нарахування процентів починається з дня фактичного надання кредитних коштів в перший період, а в наступному – з першого календарного дня поточного місяця, і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються методом „факт/факт”, відповідно до Постанови Правління НБУ від 18.06.2003 №255. При цьому проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком позичальнику і які не повернуті останнім відповідно до умов даного договору. Для розрахунку процентів день надання та день погашення кредиту вважається одним днем.

          Строк сплати процентів відповідно до пункту 1.3.4. встановлено з 01 по 05 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти. При цьому остаточне погашення процентів повинно бути зроблено не пізніше дати остаточного повного повернення кредиту.

На підставі пункту 7.1. кредитного договору за порушення термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій позичальник сплачує банку додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від суми зазначеної заборгованості, розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості.

Згідно графіка погашення кредитної заборгованості, визначеного у додатку №1 до кредитного договору, відповідач зобов’язувався 18.07.2007 остаточно повернути отриману суму кредиту в повному обсязі.

Посилаючись на порушення відповідачем умов кредитного договору щодо здійснення платежів в рахунок погашення кредиту, нарахованих по ньому відсотків та комісії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Місцевим господарським судом було задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 484992,46грн. заборгованості по процентах за кредитним договором. При цьому суд виходив з того, що правовідносини між сторонами за кредитним договором продовжують діяти, проте відповідач свої зобов’язання належним чином не виконує, станом на час розгляду справи суму отриманого кредиту в повному обсязі позивачеві не повернув.

Проте, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з вищезазначеним висновком місцевого господарського суду виходячи з наступного.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (стаття 1 ГК України).

Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення цього кодексу, які регулюють відносини за договором позики, якщо інше не встановлено § 2 гл.71 ЦК України, або не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України „Про судоустрій України” є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Таким чином, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен з’ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оскарження прав особи, яка звернулася до суду з позовом, а також наявність спору між сторонами – конкретними суб’єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов’язків у конкретних правових відносинах, і, відповідно ухвалити рішення про захист порушеного права або відмову позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Обов’язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статі 129 Конституції України та статті 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Юридична заінтересованість позивача в судовому процесі зобов’язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту об’єктивну обставину, що його права порушені і на відповідача має бути покладено відповідальність на передбачених законом підставах.

При цьому, слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права або охоронюваного законом інтересу є настання негативних наслідків для суб'єкта порушеного права.

Як вірно було встановлено місцевим господарським судом, рішенням господарського суду Чернігівської області від 27.02.2007 у справі №8/63 за позовом Акціонерного комерційного інноваційного банку „УкрСиббанк” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Інформ-Інжиніринг-Нафтопродукт” встановлено факт надання позивачем відповідачеві кредитних траншів на суму 2500000,00грн. згідно кредитного договору та факт неналежного виконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором щодо сплати кредиту та відсотків, факт часткового виконання відповідачем зобов’язання по поверненню кредитних коштів та сплаті відсотків. У зв’язку з вищезазначеним з відповідача на користь позивача стягнуто 2174312грн.33коп. основного боргу по кредиту, 220611грн.20коп. боргу по процентах, нарахованих за період з 01.07.2006 по 31.01.2007, 12896грн.51коп. пені за прострочення сплати процентів за період з 06.02.2006 по 29.12.2006 та 2927грн.62коп. комісії за недоліміт по кредиту, нарахованої за період з 20.07.2006 31.01.2007, звернувши стягнення на цілісний майновий комплекс: нежитлову будівлю, склад для прийому, зберігання та випуску продукції із установкою компаундіровання бензину, загальною площею 357,10кв.м. (з наведенням переліку об’єктів нерухомості), що є предметом іпотеки на підставі договору іпотеки №06-07/05.3 Н (нежитлові приміщення) від 18.07.2005, укладеного між ТОВ „Інформ-Інжиніринг-Нафтопродукт” та АКІБ „УкрСиббанк”, посвідченого 18.07.2005 приватним нотаріусом Бобровицького районного нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №2026, шляхом надання Акціонерному комерційному інноваційному банку „УкрСиббанк” права продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Відповідно до частини 2 статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що порушені права позивача, щодо своєчасного повернення відповідачем кредитних коштів за кредитним договором №06-07/05.3 від 18.07.2005 було захищено у встановленому законом порядку, з зазначеного питання судом прийнято рішення, яке набрало законної сили та в силу статті 115 ГПК України є обов’язковим на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження”.

При цьому, слід зазначити, що позивач самостійно здійснив вибір способу захисту своїх цивільних прав, звернувши стягнення на цілісний майновий комплекс шляхом отримання права продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, тобто скористався одним із способів захисту своїх прав та інтересів (пункт 9.1 договору).

Іпотека – вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України „Про іпотеку”).

Відповідно до статті 3 Закону України „Про іпотеку” іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (стаття 7 Закону України „Про іпотеку”).

В силу статті 6 Закону України „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” іпотекодержатель має організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем або продати від свого імені, якщо це передбачено іпотечним договором або іпотекодержатель та іпотекодавець досягли відповідної згоди шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому, кошти за придбану нерухомість покупець сплачує на банківські рахунки іпотекодержателя.

Згідно приписів статті 9 Закону України „Про іпотеку” іпотекодавець має право відчужувати предмет іпотеки виключно на підставі згоди іпотекодержателя.

Листом 06.11.2008 №06/11 відповідач звертався до позивача з проханням надати згоду на продаж майна із спрямуванням виручених від продажу коштів на погашення заборгованості за кредитним договором, проте відповіді на зазначений лист не отримав.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 06.08.2009 у справі №8/63, за результатами розгляду заяви позивача про зміну способу та порядку виконання рішення суду у справі №8/63, останньому було відмовлено у задоволенні зазначеної заяви та судом встановлено відсутність обставин, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення встановленим порядком та способом.

Відповідно до приписів статті 3 ЦК України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Частинами другою та третьою статті 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах.

Відповідно до приписів статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку. Аналогічна норма закріплена статтею 221 ГК України.

Згідно частини 4 статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Частиною п’ятою статті 232 ГК України передбачено, що за грошовим зобов’язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Оскільки, позивачем не доведено належними засобами доказування, у розумінні статті 34 ГПК України, факт вчинення останнім дій щодо продажу предмета іпотеки, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у зобов’язанні щодо повернення кредиту позивач є таким, що прострочив в силу статті 613 ЦК України, а тому заявлені до стягнення проценти за користування кредитом у 484992,46грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2009 у справі №2/115 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 484992,46грн. заборгованості по процентах, 4849,92грн. державного мита, 64,05грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про стягнення 265266,09грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, слід зазначити наступне.

Згідно приписів статті 230 ГК України штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Оскільки умовами кредитного договору передбачено тільки порядок нарахування пені за кожний день прострочки, включаючи день сплати заборгованості, та відсутнє застереження щодо незастосування приписів частини 6 статті 232 ГК України при нарахуванні пені, датою остаточного погашення кредиту є 18.07.2007, шестимісячний строк нарахування пені слід відраховувати від зазначеної дати.

Як вбачається з довідки-розрахунку позивача, доданої до позовної заяви, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у сумі 265266,09грн. розрахована за період з 05.12.2008 до 05.06.2009, тобто без урахування вимог частини 6 статті 232 ГК України. Отже, пеня за прострочення сплати заборгованості по кредиту нарахована безпідставно, а тому позовні вимоги в частині стягнення 265266,09грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом є необгунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

          Київський апеляційний господарський суд також погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо залишення без розгляду на підставі статті 81 ГПК України позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах у розмірі, оскільки з розрахунку позивача неможливо встановити, за який саме місяць прострочення сплати процентів стягується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 16.09.2009 зобов’язано позивача зазначити порядок та період нарахування пені окремо по кожній сумі прострочення. Ухвалою від 30.09.2009 зобов’язано позивача надати обґрунтований розрахунок пені за прострочення сплати процентів, вказавши по кожному періоду заборгованості суму, на яку нараховується пеня, дати початку та закінчення нарахування, розмір подвійної облікової ставки НБУ, суму нарахованої пені. Позивач не подав витребуваних судом матеріалів, необхідних для вирішення спору. При цьому доказів неможливості подання таких матеріалів не подав.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2009 у справі №2/115 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 265266,09грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 143280,91грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах, а тому апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Судові витрати розподіляються між сторонами відповідно до приписів статті 49 ГПК України. У зв’язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 2424,96 грн. Оскільки, відповідач при зверненні до суду з апеляційною скаргою надмірно сплатив 25,04грн. державного мита, відповідно до статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” воно підлягає поверненню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Інформ-Інжиніринг-Нафтопродукт” задовольнити повністю.

3. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2009 у справі №2/115 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Інформ-Інжиніринг-Нафтопродукт” на користь Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” 484992,46грн. заборгованості по процентах, 4849,92грн. державного мита, 64,05грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу скасувати.

4. В задоволенні вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Інформ-Інжиніринг-Нафтопродукт” на користь Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” 484992,46грн. заборгованості по процентах відмовити.

5. В іншій частині рішення залишити без змін.

6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” (м.Харків, пр-т. Московський, 60, код 09807750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Інформ-Інжиніринг-Нафтопродукт” (Чернігівська обл., м. Бобровиця, вул. Незалежності, 63-а, код 31374895) 2424(дві тисячі чотириста двадцять чотири)96коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

7. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Інформ-Інжиніринг-Нафтопродукт” (Чернігівська обл., м. Бобровиця, вул. Незалежності, 63-а, код 31374895) з Державного бюджету України надмірно сплачене державне мито у сумі 25(двадцять’ять)грн.04коп. за подання апеляційної скарги, перераховане до Державного бюджету України (р/р №31110095700011, одержувач: УДК у Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) згідно з квитанцією №56766538/58857720/157332057/663 від 28.10.2009.

8. Доручити Господарському суду Чернігівської області видати наказ на виконання даної постанови.

9. Матеріали справи №2/115 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді