Рішення № 74985555, 15.06.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/6142/17

Провадження № 2/336/369/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2018 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Марко Я.Р., при секретарі Палубінській К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Цекеєва І.О. про визнання договору іпотеки недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить суд визнати недійним іпотечний договір № 120/218-І-120/224/07, укладений 03.12.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ним.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 03.12.2007 року між ним та Акціонерно-комерційним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», був укладений Генеральний договір про здійснення кредитування № 120/224/07, чинна редакція від 21.10.2008 року.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Генеральним договором № 120/224/07 від 03.12.2007 року між позивачем, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (іпотекодавці) та відповідачем (іпотекодержатель) було укладено Іпотечний договір №120/218-І-120/224/07, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І.О. та зареєстрований у реєстрі за № 1451 (надалі по тексту - Іпотечний договір).

Відповідно до пункту 1.1.1. Іпотечного договору предметом договору є трикімнатна квартира на 1 поверсі 4 поверхового житлового будинку, загальною площею 83,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить усім іпотекодавцям на праві приватної сумісної спільної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло № 11210, виданого Шевченківською районною адміністрацією м. Запоріжжя 19.07.2000 року, зареєстрованого Орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» у реєстровій книзі за № 290, реєстраційний номер 40096 від 21.08.2000 року.

Позивач вважає оспорюваний Іпотечний договір недійним з наступних підстав.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у шлюбі з ОСОБА_1, у позивача народився син - ОСОБА_6, який завжди проживав та на теперішній час проживає у вищевказаній квартирі, яка є предметом спору, при цьому з 19.02.2009 року він зареєстрований за даною адресою у встановленому законодавством порядку.

Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району (як органом опіки та піклування) попередній дозвіл на укладення оспорюваного Іпотечного договору між ним та банком щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 не надавався, про що свідчить лист Районної адміністрації від 08.09.2017 року № Б-0699, який був наданий на його звернення. На час укладення Іпотечного договору про вимогу Закону, яка потребує отримання такого дозволу, позивач не знав, банк або нотаріус його про це також не повідомили.

На підставі викладеного, позивач зазначає про те, що укладення батьками правочинів, предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійними, як передбачено статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.11.2017 року відкрито провадження у справі.

24.11.2017 року через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову, за змістом яких просить відмовити у позові, з тих підстав, що на момент укладення Іпотечного договору позивач навмисно, з метою отримання кредиту, не повідомили відповідача про наявність зареєстрованих в предметі іпотеки неповнолітніх осіб. В обґрунтування заперечень на позов відповідач також зазначив про те, що правочин не може бути визнано недійсним, якщо його вчинення баатьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. Зважаючи на те, що малолітня особа, яка зареєстрована в квартирі, яка є предметом іпотеки не має майнових прав на житлове приміщення, то відповідно, жодні її права не були порушені.

Окрім того, відповідач заявив про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Цекеєва І.О. надала суду письмові пояснення по справі, за змістом яких повідомила, що при укладені оспорюваного договору іпотеки іпотекодавці, включаючи ОСОБА_1, гарантували відсутність прав інших осіб на предмет договору, а саме, на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, підтвердили відсутність права користування з боку таких осіб довідкою ЖЕУ 54 від 08.11.2007 року і взяли на себе зобов'язання не передавати предмет договору у користування інших осіб без письмової згоди іпотекодержателя.

Позивач 09.02.2018 року подав до суду відповідь на відзив в якому зазначив, що порушення умов чинного законодавства України під час укладення Іпотечного договору призвело до порушення житлових прав сина позивача, оскільки Шевченківським районним судом м. Запоріжжя розглядається цивільна справа № 336/1182/17-ц за позовом Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, де саме проживає син позивача. Позивач також не погоджується з твердженням відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності зі зверненням до суду з даним позовом, посилаючись на те, що дізнався про порушення прав, які стали підставою для подання позову, коли Шевченківським районним судом м. Запоріжжя почався розгляд справи № 336/1182/17-ц.

Треті треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 надали суду письмові пояснення в яких підтвердили фактичні обставини, які викладені у позові, а саме, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не мав, але завжди мав право на проживання та фактично проживав у вказаній квартирі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.02.2018 року витребувано у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвої І.О. наступні документи: належним чином засвідчену копію довідки ЖЕУ 54 від 08.11.2007 року; належним чином засвідчені копії документів, що надавались іпотекодавцями для посвідчення приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І.О. Іпотечного договору № 120/218-І-120/224/07 від 03.12.2007 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2

Зазначені документи надійшли на адресу суду 27.02.2018 року.

Ухвалою суду від 16.03.2018 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання 15.06.2018 року позивач та його представник не з'явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, причини неявки суду невідомі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явилась, в матеріалах справи міститься клопотання останньої про розгляд справи без її участі, в яких вона також просить відмовити в задоволенні позову.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, а матеріалах справи містяться їх пояснення відповідно до яких вони просять розглядати справу без участі, підтверджують обставини справи викладені в позові та просять позов задовольнити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Цекеєва І.О. надіслала на адресу суду заяву про розгляд справи без її участі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування в судове засідання не з'явилась, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі представника, в якій також зазначає, що проти позовних вимог заперечує.

У відповідності до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до частин 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків, а також наявність його порушених прав внаслідок укладення такого договору.

Судом встановлено, що 03.12.2007 року між позивачем, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (іпотекодавці) та відповідачем (іпотекодержатель) було укладено Іпотечний договір №120/218-І-120/224/07, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І.О. та зареєстрований у реєстрі за № 1451, предметом якого є трикімнатна квартира на 1 поверсі 4 поверхового житлового будинку, загальною площею 83,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить усім іпотекодавцям на праві приватної сумісної спільної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло № 11210, виданого Шевченківською районною адміністрацією м. Запоріжжя 19.07.2000 року, зареєстрованого Орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» у реєстровій книзі за № 290, реєстраційний номер 40096 від 21.08.2000 року.

За змістом статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд критично оцінює посилання позивача на відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на укладення оспорюваного Іпотечного договору як на підставу визнання вказаного договору недійсним, з наступних підстав.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Згідно з положеннями частин 4 та 5 статті 177 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.

Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, без обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування суд може визнати недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 Цивільного кодексу України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження прав дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Відповідно до пункту 1.5. Іпотечного договору іпотекодавці гарантують, що на предмет іптеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку, а також те, що на передачу предмету іпотеки в іпотеку за цим договором є всі належні повноваження іпотекодавців.

Положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Місцем проживання неповнолітньої або малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона дійсно проживає.

На виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.02.2018 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І.О. надано суду наступні документи: належним чином засвідчена копія довідки ЖЕУ 54 від 08.11.2007 року; належним чином засвідчені копії документів, що надавались іпотекодавцями для посвідчення приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І.О. Іпотечного договору № 120/218-І-120/224/07 від 03.12.2007 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2

Як вбачається з довідки ЖЕУ 54 від 08.11.2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 дійсно проживають за адресою: АДРЕСА_3. (а.с. 195, т. 1)

Водночас, судом встановлено, що позивач, для посвідчення приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І.О. оспорюваного договору Іпотечного договору, надав довідку ЖЕУ 54 від 13 .11.2007 року за змістом якої син ОСОБА_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, внесений в обліковий рахунок за пропискою матері, ОСОБА_7, за адресою: АДРЕСА_2.

Отже, судом встановлено, що укладаючи оспорюваний Іпотечний договір, позивач надав відомості про відсутність прав малолітніх чи неповнолітніх дітей на користування предметом іпотеки та інформацію щодо наявності у його малолітнього сина іншого місця проживання, відтак, підстав для отримання згоди органу опіки та піклування на укладення даного договору не було.

Частиною 1 статті 156 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому, Цивільний кодекс України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Приймаючи до уваги вищенаведене, за висновками суду неправдиве повідомлення позивачем як законним представником неповнолітньої особи про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батька, який зловживав своїми правами законного представника дитини. Таким чином, укладення оспорюваного Іпотечного договору не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої дитини позивача на користування вищевказаною квартирою, враховуючи вимоги статті 405 Цивільного кодексу України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 9 Закону України «Про іпотеку».

Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 77, 78, 79 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд приходить до висновку, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочинів стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний Договір має бути визнаний недійсним, твердження позивача, якими останній обґрунтовував позов спростовані матеріалами справи. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочинів є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

В процесі розгляду даної справи відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

У відповідності до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, зокрема, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Судом встановлено, що строк позовної давності в три роки за вимогами про визнання недійсним Іпотечного договору № 120/218-І-120/224/07 від 03.12.2007 року, сплинув 04.12.2010 року, оскільки позивач знав і міг знати про його укладення.

Позовну заяву ОСОБА_1 від 27.10.2017 року, зареєстровано канцелярією суду за вх. № 26179 від 30.10.2017 року, тобто у термін більший за три роки.

Обставини, які наведені ОСОБА_1 у позовній заяві не відповідають дійсності, заявлені вимоги по суті не підлягають задоволенню, а відтак підстави для застосування позовної давності відсутні, а оскільки, права позивача не порушені, вимоги про їх захист в судовому порядку не могли бути задоволені, навіть в разі звернення позивача в межах встановленого законом строку позовної давності.

Приймаючи до уваги вищенаведене, беручи до уваги обставини та правові підстави, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, що становлять предмет позову, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

У позовіОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Цекеєва І.О. про визнання договору іпотеки недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повне рішення суду складено 25.06.2018 року.

Суддя: Я.Р. Марко