Постанова № 74858570, 20.06.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2018 року

м. Рівне

Справа № 564/142/16-ц

Провадження № 22-ц/787/687/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання: Брикса Ю.Ю.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1,

відповідач: Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 17 січня 2018 року, ухваленого в складі судді Олійника П.В., повний текст якого складено 17 січня 2018 року, у справі №564/142/16-ц,

в с т а н о в и в :

В січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору № 800000093 від 16 березня 2007 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що при укладенні кредитного договору банком було порушено положення статей 203, 215 ЦК України, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: умови договору є несправедливими, існує дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживача, відсутня істотна умова договору - сукупна вартість кредитного договору, відсутній детальний розрахунок загальної вартості кредиту для споживача, що позбавило позичальника можливості оцінити умови та порядок погашення кредиту. Фактична відсоткова ставка, виходячи з умов договору, розрахована невірно, що значно здорожує вартість кредиту. Оскільки банк ввів її в оману щодо обставин, які мають істотне значення, просила на підставі статті 230 ЦК України визнати недійсним кредитний договір.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 17 січня 2018 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору № 800000093 від 16 березня 2007 року, задоволено.

Визнано порушеним право ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг.

Визнано недійсним кредитний договір № 800000093 від 16 березня 2007 року, укладений між Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", та ОСОБА_2 (теперішнє прізвище Костянтинова) ОСОБА_3.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь держави 1102,40 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умови кредитного договору від 16 березня 2007 року є несправедливими, зокрема, умови договору про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору, банк приховав від споживача фактичні суми за кредитом, позбавивши його права прийняти відповідне правильне рішення, а позивач не володіє спеціальними знаннями в галузі права та банківської справи.

В апеляційній скарзі, поданій 12 березня 2018 року до Апеляційного суду Рівненської області представник Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що банк зобов'язання з видачі кредиту виконав, а позичальник свої зобов'язання з повернення цих коштів з урахуванням встановленої плати за їх користування порушив, кредитні кошти у строки встановлені договором не повернув. При укладенні кредитного договору позивач була ознайомлена з умовами кредитного договору, ніяких зауважень та заперечень не мала, а банк надав їй всю необхідну інформацію про умови кредитування, з яким позичальник погодилася, уклавши відповідний договір.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 вказує, що рішення суду є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а скаргу без задоволення. Вказує, що висновки суду про відсутність підстав у відмові в задоволенні позову через сплив позовної давності, про застосування наслідків якої за заявлено відповідачем, відповідає вимогам закону, оскільки про невідповідність дій банку позивач дізналася лише 10 грудня 2015 року, а тому саме з цієї дати розпочався трирічних термін для звернення до суду за захистом порушених прав як споживача фінансових послуг. Зазначає, що умови договору є несправедливими, оскільки в ньому відсутня інформація про сукупну вартість кредиту, детальний розрахунок загальної вартості кредиту для споживача, а тому такі умови кредитування позбавляють позичальника можливості оцінити умови та порядок погашення кредиту. Зазначає, про нечесну підприємницьку практику відповідача та введення її в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Судом установлено, що 16 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 800000093, за умовам якого остання отримала кредит в суміу 37000 доларів США зі сплатою 11,0 річних зі строком повернення до 16 березня 2022 року.

Згідно п. 1.5. договору загальна вартість кредиту для позичальника складається з наступних сум: комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування (згідно п. 4.4) у розмірі одного відсотка від суми Кредиту, а саме 1868, 50 грн.; суми процентів за користування кредитом у розмірі 11,0 % річних (згідно п. 1.2).

Кредитні кошти надавалися з використанням за цільовим призначенням для часткової оплати вартості квартири №38, по вул. Лайоша Гавро, 7 в м. Києві, яка придбавається позичальником у власність за договором купівлі-продажу Згідно з п.1.4 договору.

Вбачається, що в день надання кредиту, за умовами п. 4.2 договору, банк відкрив позичальнику мультивалютний рахунок № 29098800000093 для обліку наданих кредитних ресурсів.

16 березня 2007 року між Банком та позичальником для забезпечення кредитного договору було укладено іпотечний договір № 800000093-И за умовами якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно квартиру №38, по вул. Лайоша Гавро, 7 в м. Києві.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. ст. 627, 628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048 - 1052, 1054, 1055), статті 18,19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 2ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Вбачається, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема ними узгоджені умови кредитування, розмір наданого кредиту, порядок та строк надання кредитних коштів, умови повернення кредиту, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов'язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін (а.с. 11- 13 т. 1).

Відповідно до положень ст. ст.6,627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; а банк в свою чергу надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки тощо

Висновки суду першої інстанції про те, що позивач був ознайомлений лише з тією інформацією яка була фактично викладена безпосередньо в змісті самого договору є помилковими та не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Посилання позивача на збільшення відсотків за кредитним договором, спростовуються висновком експерта №2116 від 01 лютого 2016 року за яким визначено, що ефективна ставка відсотків (реальна процентна ставка) та сукупна вартість кредиту (абсолютне значення подорожчання кредиту) за вказаним кредитним договором не визначено (а. с. 142-155 т. 1).

Разом з тим, колегія суддів вважає, що позов підлягає задоволенні в частині визнання недійсним лише п. 4.4 кредитного договору щодо надання згоди позичальника сплачувати комісію за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 1,0 % від суми кредиту виходячи з наступного.

Згідно із ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 визначено, що положення пп. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168,банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь(ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Із врахуванням вищевказаних правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що передбачена умовами кредитного пунктом 4.4 сплата комісійна винагорода за розрахунково-касове обслуговування при проведенні кредитних операцій у розмірі є незаконною, тому в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення.

Оскільки висновки суду першої інстанції в цілому не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, на що обґрунтовано посилається відповідач в своїй апеляційній скарзі, рішення суду підлягає скасуванню та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, то сплачені судові витрати у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанцій в розмірі 1762,00 грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, 376, ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 17 січня 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору № 800000093 від 16 березня 2007 року задовольнити частково.

Визнати недійсним п. 4.4 кредитного договору № 800000093 від 16 березня 2007 року в частині надання згоди позичальником сплачувати комісійну винагороду.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» 1762,00 грн. судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 22 червня 2018 року.

Головуючий :

Судді :