Рішення № 74812742, 08.06.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/6081/18

Провадження № 2/161/2157/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючої судді Пушкарчук В.П.

при секретарі Загоровській І.І.,

з участю: представника позивача Місюри І.В.,

представників відповідачів Микулика В.М., ОСОБА_3, Кузіна Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_5, Другого відділу державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області, АТ "Універсал Банк", АТ "ДельтаБанк", АТ "Брокбізнесбанк", ВАТ КБ "Надра", ПАТ КБ "ПриватБанк", АБ "Діамант" про звільнення майна з-під арешту, -

В С Т А Н О В И В :

АТ «Державний ощадний банк України» звернувся в суд з позовом до відповідачів про звільнення майна з-під арешту.

Позов мотивує тим, що 03.03.2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» (надалі - Позивач або Банк) та позичальником ОСОБА_5 був укладений договір про іпотечний кредит №2747, за яким остання отримала кредитні кошти в сумі 500 000 грн, з датою остаточного погашення кредиту - 02.03.2027 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань по вищезазначеному Кредитному договору між позивачем та боржником 03.03.2007 року було укладено Договір іпотеки № 757.

Згідно цього договору ОСОБА_5 в іпотеку передала в заставу Банку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру №21 загальною площею 81, 9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, а сааме надав боржнику кредитні кошти згідно умов визначених Кредитним договором.

У зв'язку з невиконанням позичальником умов договору про іпотечний кредит №2747 від 09.04.2012 року Луцьким міськрайонним судом було видано виконавчий лист про стягнення солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 725751,41 грн заборгованості за кредитним договором. Також 19.03.2013 року Луцьким міськрайонним судом було постановлено рішення про стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованості за процентами та пенею за договором про іпотечний кредит №2747 в сумі 111 551, 83 грн та 1115, 70 грн судового збору.

Одночасно, враховуючи ту обставину, що позичальник бажає здійснити реалізацію заставного майна у добровільному порядку з метою погашення заборгованості перед банком, позивач вважає за необхідне просити у суду здійснити звільнення з-під арешту іпотечного майна за усіма постановами органів ДВС про накладення арешту на «все нерухоме майно».

Покликаючись на викладене, позивач просить звільнити з-під арештів нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру №21 загальною площею 81, 9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка перебуває в іпотеці АТ «Ощадбанк» та належить ОСОБА_5

Представник ПАТ КБ "ПриватБанк" Кузін Є.В. в судовому засіданні позовні вимоги, викладені в позовній заяві не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, з підстав викладених у відзиві на позов.

Представник АТ "ДельтаБанк" Микулик В.М. в судовому засіданні позовні вимоги, викладені в позовній заяві не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, з підстав викладених у відзиві на позов.

Державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській областіОСОБА_3, в судовому засіданні позовні вимоги, викладені в позовній заяві не визнав, просив відмовити в задоволенні позову.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Суд ухвалив проводити судове засідання у відсутності відповідачів, що не з'явилися.

Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В судовому засіданні встановлено, що 03.03.2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та позичальником ОСОБА_5 був укладений договір про іпотечний кредит №2747, за яким остання отримала кредитні кошти в сумі 500 000 грн, з датою остаточного погашення кредиту - 02.03.2027 року (а.с. 5,6).

З метою забезпечення виконання зобов'язань по вищевказаному крединому договору03.03.2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та позичальником ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір №757, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_7 (а.с. 7-9)

Згідно умов іпотечного договору ОСОБА_5 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру №21 загальною площею 81, 9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Другим відділом державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції було накладено арешти на майно боржника ОСОБА_5 в рамках зведеного виконавчого провадження №37862387 та внесено відомості про арешт майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» (ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження»).

При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що за положеннями ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ч. 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 Цивільного кодексу України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Наявність арешту на спірне майно перешкоджає позивачу реалізувати своє право, оскільки обтяжене майно не підлягає відчуженню.

Позивач може захистити своє право шляхом звернення до суду з вимогою про звільнення майна з-під арешту.

Такий спосіб захисту права кредитора, який є іпотекодержателем, передбачений ч. 4 ст. 54 закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), згідно з якою про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 2 постанови від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до вимог ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, і може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Відповідно до п. 1.5. Наказу Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, винесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом-у черговості їх державної реєстрації. Пунктом 1 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна. Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивач не є власником чи володільцем спірного майна, права банка, як іпотекодержателя, при наявності інших обтяжень задовольняються не шляхом звільнення майна з під арешту, а пріоритетом задоволення його вимог. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом у черговості їх державної реєстрації. З вищевикладеного вбачається, що позивач у законному порядку набув права вимоги за вищевказаним іпотечним договором з моменту його укладення, а саме: з 03 березня 2007 року, проте ним не було належним чином доведена необхідність звільнення спірного майна з-під арешту, оскільки він був накладений на підставі заяви саме стягувача, та не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що накладення арешту на предмет обтяження є перепоною для реалізації стягувачем вказаного предмету іпотеки, а тому доводи позивача про те, що накладення арешту на предмет обтяження порушує його майнові права та інтереси, є безпідставними та не знаходять свого підтвердження. Оцінюючи в сукупності надані докази, суд дійшов висновку, що позивач не довів своїх заявлених вимог про звільнення майна з-під арешту. Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Вказані способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим, зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ч. 1, п. 5 та п. 6 ч. 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21.04.1999 року (у редакції, чинній на час накладення арештів на спірне майно) державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством; на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту в порядку, встановленому цим Законом, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Арешт на майно згідно ч. 6 ст. 55 цього Закону застосовується: для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

У відповідності до положень ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21.04.1999 року (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин). Згідно із ст. 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про звільнення майна з-під арешту надсилається боржнику та до органу (установи), якому була надіслана постанова про накладення арешту на майно боржника на виконання. Майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. Копія постанови начальника органу державної виконавчої служби про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту - боржнику. За наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов'язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови державного виконавця про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту. У всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Оцінюючи в сукупності надані докази, суд дійшов висновку, що позивач не довів своїх заявлених вимог про звільнення майна з-під арешту, а тому суд відмовляє у задоволенні вказаних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 77, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України та на підставі Закону України «Про виконавче провадження», Законом України «Про іпотеку», суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_5, Другого відділу державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області, АТ "Універсал Банк", АТ "ДельтаБанк", АТ "Брокбізнесбанк", ВАТ КБ "Надра", ПАТ КБ "ПриватБанк", АБ "Діамант" про звільнення майна з-під арешту - відмовити за безпідставності.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08.06.2018 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.П. Пушкарчук