Постанова № 74540483, 29.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2134/18 Справа № 201/3044/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року м. Дніпро 29 травня 2018 року Колегія суддів судової палати у цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого – Куценко Т.Р.

суддів – Демченко Е.Л., Максюти Ж.І.

при секретарі – Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «ОТП Банк» у березні 2016 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2, в якому просило стягнути з відповідачів виниклу заборгованість за кредитним договором в солідарному порядку /т.І, а.с.4-6/.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 20 травня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав відповідачу грошові кошти з визначенням розміру процентної ставки та строків виконання зобов’язання за даним договором. Зобов’язання за договором було забезпечено договором поруки з ОСОБА_2, укладеним 20 травня 2008 року з банком. Позивач свої зобов’язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредитні кошти. Позичальник свої обов'язки системно не виконував, у зв'язку з чим станом на 10 лютого 2016 року утворилася заборгованість. Посилаючись на порушення умов кредитного договору та у зв’язку з чим виникла необхідність захисту свого цивільного права позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами та враховуючи наведені обставини наполягає на їх задоволені

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2016 року заявлені позовні вимоги задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на користь банка заборгованість за кредитним договором від 20 травня 2008 року в сумі 250 452, 20 грн. (що складає 9 653.37 доларів США), з яких: по тілу кредиту сума заборгованості – 203 612, 71 грн. (еквівалентно 7 848 доларів США), заборгованість по відсоткам – 46 839, 49 грн. (еквівалентно 1 805.37 доларів США). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат /т.І, а.с.68-71/.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі /т.І, а.с.89-95/.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що під час розгляду справи банком не було доведено факту порушення боржником основного зобов’язання. Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази підтверджуючі направлення банком боржнику та поручителю письмових вимог про дострокове повернення кредиту, що передбачено умовами кредитного договору. Не було прийнято до уваги збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки збільшився розмір річної процентної ставки за кредитним договором без згоди відповідача. Вказані обставини не були враховані при ухвалені оскаржуваного рішення, тому на думку відповідача воно підлягає скасуванню.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.2 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції в яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20 травня 2008 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №МL-302/152/2008, за умовами якого банк надає позичальнику грошові кошти у розмірі 25 000 доларів США строком до 22 травня 2023 року, зі сплатою 5,99% річних за користування кредитом /т.І, а.с.157-166/.

Додатковим договором №1 від 26 лютого 2009 року сторони погодились викласти Графік платежів в новій редакції (Додаток №1 до цього договору), відповідно до якого збільшився розмір процентної ставки до 14, 49% річних /т.І, а.с.169-170, 176-179/.

Крім того, у додатковому договорі міститься застереження відповідно до якого зазначений у Графіку платежів розмір процентів може змінюватись у випадках передбачених цим договором. У випадку зміни розміру платежів визначених Графіком та/чи умовами цього договору, позичальник зобов’язаний звернутись до банку і підписати Графік у новій редакції. Проте, не підписання позичальником Графіку у новій редакції не звільняє позичальника від обов’язку сплачувати фактично нараховані проценти на дату погашення боргових зобов’язань.

За кредитним договором відповідач зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути позивачу кредит в повному обсязі в порядку та у строки обумовлені кредитним договором.

Розділом 4 договору передбачена відповідальність позичальника в разі порушення ним термінів повернення кредитних коштів, встановлених спірним договором.

Свої зобов’язання за кредитним договором позивач виконав шляхом надання ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 25 000 доларів США, що підтверджується валютним меморіальним ордером №1 від 20 травня 2008 року /т.І, а.с.207/.

Проте у порушення умов кредитного договору від 20 травня 2008 року, відповідач свої зобов’язання виконував неналежним чином, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 10 лютого 2016 року складає 250 452,20 грн. (що складає 9 653.37 доларів США), з яких: по тілу кредиту сума заборгованості – 203 612, 71 грн. (еквівалентно 7 848 доларів США), заборгованість по відсоткам – 46 839, 49 грн. (еквівалентно 1 805.37 доларів США), що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості /т.І, а.с.209, 212-213/.

В забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_3 перед ПАТ «ОТП Банк» за кредитним договором 20 травня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-302/152/2008. За умовами вказаного договору відповідач поручилась перед кредитором за виконання боржником свого обов’язку за кредитним договором №МL-302/152/2008 від 20 травня 2008 року /т.І, а.с.184/.

Враховуючи внесення змін до кредитного договору, шляхом укладення додаткового договору з ОСОБА_3, між банком та поручителем 26 лютого 2009 року також було укладено додатковий договір №1 до договору поруки. Тобто, всі зміни щодо графіку погашення заборгованості за кредитним договором та збільшення розміру річної процентної ставки були узгоджені з поручителем ОСОБА_2 /а.с.т.І, а.с.185/.

Укладаючи даний договір поруки сторони визначили, що строком припинення поруки відповідача за ним є повне виконання боргових зобов’язань за кредитним договором від 20 травня 2008 року (п.4.1 договору поруки).

Дані обставини були перевірені колегією суддів під час апеляційного розгляду даної справи на підставі наданих доказів, а саме копії кредитної справи відносно укладеного спірного кредитного договору, витребуваної у банка під час розгляду справи.

Встановивши зазначені обставини та враховуючи наведені норми закону, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції належним чином перевірив фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ПАТ «ОТП Банк».

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов’язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України і ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення суми кредиту.

За вимогами ст.. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Положеннями ст..554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Звертаючись з апеляційною скаргою ОСОБА_2 посилався на те, що не було фактично доведено факту порушення основного зобов’язання за кредитним договором та не з’ясовано факт отримання кредитних коштів позичальником, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження даних обставин. Проте з даними твердженнями колегія суддів погодитись не може, оскільки в матеріалах справи міститься кредитна заявка підписана особисто ОСОБА_3, в якій відповідач просить здійснити видачу грошових коштів 20 травня 2008 року та валютний меморіальний ордер від 20 травня 2018 року, що підтверджує отримання кредитних коштів у розмірі 25 000 доларів США. Також в матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості, в якому відображені здійсненні платежі позичальником. З наданого розрахунку вбачається, що боржником сплата нарахованих відсотків здійснювалась у меншому розмірі ніж передбачено договором, таким чином за його умовами у разі прострочення будь-якого із зобов’язань банк має право на дострокове стягнення всієї суми існуючої заборгованості. Зазначені документи є належними та допустимими доказами в розумінні ст..77-80 ЦПК України, на підставі яких колегія суддів може встановити належне право банку зі зверненням з даними вимогами.

Між тим, посилання апелянта про відсутність підтвердження надсилання банком позичальнику та поручителю вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки обрання способу захисту свого порушеного права належить банку та умовами договору не передбачено виключний порядок дострокового повернення кредиту шляхом направлення зазначеної вимоги.

Щодо тверджень відносно не дослідження судом першої інстанції питання про звернення стягнення на предмет іпотеки та зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості у разі звернення такого стягнення, слід зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи, звернення стягнення на предмет іпотеки не є предметом розгляду даної справи, тому розгляд даного питання не вирішується у ній. Крім того, банком надано розрахунок заборгованості, в якому зазначені всі грошові надходження в рахунок погашення заборгованості суд має можливість встановити повний обсяг існуючої заборгованості. Також під час апеляційного розгляду даної справи банк надав пояснення, з яких вбачається, що будь-яких стягнень на предмет іпотеки не здійснювалось та відповідачем не було надано жодних доказів на спростування даних обставин.

Відносно посилань апелянта про припинення поруки у зв’язку зі збільшенням обсягу відповідальності поручителя за кредитним договором в наслідок збільшення розміру річної процентної ставки, колегія суддів виходить з наступного. 26 лютого 2009 року між банком та поручителем було укладено додатковий договір №1 до договору поруки, яким узгодили між сторонами графік погашення заборгованості у новій редакції. Крім того, доповнили п.2.2.1 договору поруки наступним змістом: в разі зміни розміру боргових зобов’язань після укладення цього договору, такі боргові зобов’язання забезпечуються в їх повному розмірі без укладання будь-яких додаткових договорів до цього договору. Додатковий договір підписаний ОСОБА_2, що підтверджує його ознайомлення з зазначеними умовами. Таким чином, зазначені доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими та можуть судом бути прийняти до уваги.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції належним чином перевірив фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати понесені у зв’язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2016 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

ОСОБА_4