Постанова № 74451033, 30.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2018 р. Справа№ 910/3193/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Верховця А.А.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання Чміль Я.Є.

та представників учасників провадження у даній справі у відповідності до протоколу судового засідання від 30.05.2018

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2018

у справі № 910/3193/16 (суддя Пасько М.В.)

за заявою ліквідатора приватного акціонерного товариства "Корпорація Укржилбуд" арбітражного керуючого Гусака Ю.М.

до ОСОБА_2

про визнання правочинів недійсними

у межах справи № 910/3193/16

за заявою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до приватного акціонерного товариства "Корпорація Укржилбуд"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі № 910/3193/16 позов задоволено; визнано недійсними Договори про надання фінансової позики № 2407-2015 від 24.07.15, № 10/09-2015 від 10.09.15, № 16/09-2015 від 16.09.15, які укладені між приватним акціонерним товариством "Корпорація Укржилбуд" (ідентифікаційний код 22931511) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1); стягнуто з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (м. Київ, вул. Ковпака, буд. 29; ідентифікаційний код: 00039019) судовий збір в розмірі 9.600 (дев'ять тисяч шістсот) грн. 00 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі № 910/3193/16 та прийняти нове рішення, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі № 910/3193/16; сторонам встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу та призначено розгляд апеляційної скарги на 16.05.2018.

26.04.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ліквідатора ПрАТ "Корпорація Укржилбуд" Гусака Ю.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2018 у судовому засіданні було оголошено перерву до 30.05.2018.

У судовому засіданні 30.05.2018 представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. Ліквідатор заперечив проти апеляційної скарги та просив суд залишити оскаржуване рішення без змін.

Інші учасники судового процесу у судове засідання не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Частиною 11 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судова колегія, обговоривши на місці вказані обставини, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності інших учасників провадження у справі, які не з'явилися у судове засідання, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Таким чином, ГПК України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

В даному випадку, відповідно до приписів розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон), застосовуються норми Закону в редакції, що діє з 19.01.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Частиною 8 статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом.

Так, ухвалою господарського суду міста Києва від 03.03.2016 порушено провадження у справі № 910/3193/16 та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Гусака Ю.М. (досліджено в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 23.06.2016. затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 535 398 504, 22 грн.(досліджено в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Постановою господарського суду міста Києва від 04.08.2016 визнано боржника банкрутом та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Гусака Ю.М.

17.10.2017 від ліквідатора боржника арбітражного керуючого Гусака Ю.М. надійшла заява про визнання правочинів недійсними в межах справи № 910/3193/16.

Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції, задовольнив позовну заяву арбітражного керуючого Гусака Ю.М.

З даним судовим рішенням апелянт не погодився.

Розглянувши апеляційну скаргу та дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення, колегією суддів встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між приватним акціонерним товариством "Корпорація Укржилбуд" (ідентифікаційний код 22931511) (далі - боржник) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) (далі - відповідач) було укладено Договори про надання фінансової позики від 24.07.2015 № 2407-2015, від 10.09.2015 № 10/09-2015, від 16.09.2015 № 16/09-2015 (далі - договори).

Ліквідатор приватного акціонерного товариства "Корпорація Укржилбуд" арбітражний керуючий Гусак Ю.М. (далі - позивач), звернувся до суду із заявою, в якій просив суд визнати вказані договори недійсними в межах справи № 910/3193/16.

На думку позивача, боржник за рік до порушення справи про банкрутство передав у позику іншій особі грошові кошти без будь-якої вигоди для себе та взяв на себе зобов'язання, що частково спричинило неможливість останнього погасити заборгованість перед кредиторами, та банкрут не має право надавати фінансові послуги у відповідності до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

На підтвердження своїх доводів позивач надав суду копії оскаржуваних договорів: Договору від 24.07.2015 № 24/07-2015, Договору від 10.09.2015 № 10/09-2015, Договору від 16.09.2015 № 16/09-2015, виписок з банківського рахунку боржника № 2600-1-557208001, відкритого в публічному акціонерному товаристві "Асвіо Банк", вимог ліквідатора боржника від 18.01.17 по Договору від 24.07.2015 №24/07-2015, від 18.01.2017 по Договору від 10.09.2015 № 10/09-2015, від 18.01.2017 по Договору від 16.09.2015 № 16/09-2015, від 17.02.17 по Договору від 24.07.2015 № 24/07-2015, від 17.02.17 по Договору від 10.09.2015 №10/09-2015, від 17.02.2017 по Договору від 16.09.2015 № 16/09-2015 до ОСОБА_2 про необхідність погашення боргу протягом семи днів з моменту отримання вимог, витяг з газети "Голос України" від 23.03.2017 № 53 (6558) з оголошенням, в якому ліквідатор вимагав у ОСОБА_2 погасити заборгованість перед банкрутом за спірними договорами.

Приписами ст. 41 Закону унормовано, що ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов позики та цивільного кодексу. Інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 20 Закону правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Разом з тим, суд першої інстанції посилаючись на ст. 20 Закону, зазначив, що у зв"язку з укладанням Договорів про надання фінансової позики між боржником (позивачем) та відповідачем в період до одного року перед порушенням справи про банкрутство (справа порушена - 03.03.2016), а саме 24.07.2015, 10.09.2015 та 16.09.2015, стало неможливим часткове погашення заборгованості боржника у справі перед кредиторами з огляду на відсутність у боржника майнових активів, за рахунок яких можна було б задовольнити вимоги кредиторів.

Вказані висновки суду першої інстанції є необґрунтованими, такими, що не підтверджені доказами у справі. Так, ліквідатор у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 30.05.2018 зазначив про відсутність в матеріалах справи будь-яких фінансових документів: звітів, балансів тощо, на підтвердження розміру майнових активів приватного акціонерного товариства "Корпорація Укржилбуд" станом на час підписання спірних договорів, а саме, станом на 24.07.2015, 10.09.2015 та 16.09.2015, та інших доказів на підтвердження доводів, викладених у позові, щодо того, що саме у зв"язку з укладанням спірних договорів стало неможливим виконання боржником його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково , крім тих доказів, що зазначені вище.

Судом досліджені матеріали справи та встановлено відсутність будь-яких документів, які б підтверджували той факт, що саме укладання спірних договорів призвели до того, що в результаті він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

Крім іншого, суд першої інстанції, задовольняючи заяву ліквідатора, зазначив про те, що «виходячи з наявної інформації про боржника, що наявна в матеріалах справи про банкрутство та у ліквідатора боржника, останній не має право надавати фінансові послуги, оскільки це не підтверджено відповідною ліцензією (дозволом) на надання (здійснення) фінансових послуг щодо видачі безвідсоткових позик, та юридична особа боржника не внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку», що визнано судом першої інстанції підставою визнання спірних договорів недійсними.

Судова колегія не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.2. спірних договорів про надання фінансової позики за домовленістю сторін позика є безпроцентною (безвідсотковою).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як вбачається зі змісту ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Спірні договори про надання фінансової позики за своєю правовою природою є договорами позики. Поняття договору позики та його особливостей визначено у параграфі 1 глави 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1046 цього Кодексу за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Наведена норма не обмежує можливості будь-яких осіб щодо участі в позикових відносинах у статусі позикодавця чи позичальника. Так, позичальником може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має цивільну дієздатність. Щодо позикодавця, то чинне законодавство України визначає певні особливості.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання грошових коштів в позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, вважається фінансовою послугою. Згідно зі статтею 1 названого Закону під фінансовою послугою розуміються операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із частинами 1, 4 статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Так, розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України "Про можливість надання юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств" від 31.03.2006 №5555, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.04.2006 за №477/12351, встановлено, що юридичні особи - суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Отже, позикодавцем в договорі про надання в позику грошових коштів з нарахування відсотків може бути тільки така особа, що має спеціальний статус.

Що ж стосується договорів, за якими у позику надаються речі, що визначені родовими ознаками або грошові кошти без отримання відсотків, то позикодавцями у таких договорах можуть бути дієздатні фізичні особи та юридичні особи.

Аналогічної позиції дотримувався Вищий господарський суд України у постанові від 16.03.2017 у справі № 910/13201/16.

Умовами спірних договорів (пункт 2.2) передбачено, що поворотна фінансова допомога надається позикодавцем позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування коштами не нараховується та не сплачується.

Зі змісту статті 1046 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом договору позики можуть бути: а) грошові кошти або б) інші речі, визначені родовими ознаками.

З огляду на викладене, предмет спірних договорів відповідає вимогам чинного законодавства, адже ними передбачено надання фінансової позики у вигляді грошових коштів у загальному розмірі 49 372 550,00 грн., які надаються на безоплатній основі та підлягають поверненню у порядку, передбаченому договором.

Відповідно до приписів статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Той факт, що відповідач залишив без відповіді письмові вимоги позивача до відповідача про необхідність погашення протягом 7 (семи) банківських днів з моменту отримання вказаних вимог, заборгованості перед боржником за спірними договорами надання фінансової позики в загальному розмірі 49 372 550, 00 грн., не можуть бути підставою для визнання спірних договорів недійсними, із заявлених ліквідатором у позові підстав.

Враховуючи вище викладене, судова колегія дійшла висновку, що докази, які б свідчили про наявність підстав для визнання недійсними спірних правочинів, в матеріалах справи відсутні, та встановила, що сторонами в момент вчинення цих правочинів додержано вимоги, які встановлені законодавством до таких договорів, а тому суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, задовольнивши заяву ліквідатора приватного акціонерного товариства "Корпорація Укржилбуд" Гусака Ю.М. про визнання недійсними Договорів про надання фінансової позики від 24.07.2015 № 2407-2015, від 10.09.2015 № 10/09-2015, від 16.09.2015 № 16/09-2015.

У відповідності до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення від 01.03.2018 у справі № 910/3193/16 слід скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора приватного акціонерного товариства "Корпорація Укржилбуд" арбітражного керуючого Гусака Ю.М. про визнання правочинів недійсними.

На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 269, 275, п. 1 ч. 1 ст. 277, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі № 910/3193/16 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2018 у справі № 910/3193/16 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким:

"Відмовити у задоволенні заяви ліквідатора приватного акціонерного товариства "Корпорація Укржилбуд" арбітражного керуючого Гусака Ю.М. про визнання правочинів недійсними ".

4. Направити справу № 910/3193/16 до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови підписаний 04.06.2018.

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді А.А. Верховець

О.М. Остапенко