Постанова № 73674841, 25.04.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/8393/15-ц 25.04.2018

Провадження №22-ц/784/383/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 490/8393/15-ц

Провадження № 22-ц/784/383/18 Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенко О.С.,

за участю: представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2017 року, постановлене під головуванням судді Черенкової Н.П., у цивільній справі за позовом ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ Україна», який є правонаступником ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ Україна», який є правонаступником ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», про визнання недійсними окремих умов кредитного договору, -

В С Т А Н О В И Л А :

В серпні 2015 року ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому посилався на те, що відповідно до укладеного договору № BLаЖГА00058404 від 02.08.2011 р., ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 19 999 грн. строком до 02.08.2014 р. зі сплатою 10 % річних за користування кредитними коштами. Відповідно до пп. 2.5.2. кредитного договору позичальник зобов'язався не пізніше дати, встановленої в графіку, поповнювати рахунок, вказаний в п.6 Спеціальної частини Договору, у валюті кредиту шляхом внесення готівкових коштів через касу банку або безготівковим перерахуванням, у сумах не менших за суми платежів, встановлених в графіку, а також в сумах комісії за управління кредитом. Однак, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 08 серпня 2015 року у ОСОБА_2 виникла прострочена заборгованість в сумі 62 261,50 грн., з яких : 9974,78 грн. - заборгованість за кредитом; 684,38 грн. - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом; 3788,29 грн. - заборгованість по сплаті комісії за управління кредитом; 47814,05 грн. - сплата штрафних санкцій. На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором № BLаЖГА00058404 від 02.08.2011 р. в сумі 62261,50 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати.

В листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», правонаступником якого є ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ Україна», про визнання недійсними окремих умов кредитного договору, в якому посилалась на те, що 02.08.2011 року між нею та ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» був укладений договір банківського обслуговування № BLаЖГА00058404, згідно п. 1.2. якого банк надав їй грошові кошти в національній валюті України в сумі 19999 грн., а вона в свою чергу зобов'язалась повернути кредит та сплатити банку плату за користування кредитними коштами, комісії та можливі штрафні санкції, в порядку і на умовах, визначених договором. Згідно з п. 1.3. Договору, кредит надається позичальнику на поточні потреби. Також ОСОБА_2 зазначила, що вона не є підприємцем, а тому цільове призначення кредитних коштів не передбачає їх використання на цілі господарської діяльності (такі, що не пов'язані з особистим споживанням), а відтак вважає, що даний кредит є споживчим. Умови Договору про встановлення комісії за управління кредитом вважає такими, що не відповідають п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджені постановою правління Нацбанку України № 168 від 10.05.2007 року). Отже, вважає, що умови банку є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. На підставі викладеного, просила суд визнати договір банківського обслуговування № BLаЖГА00058404 від 02.08.2011 року, укладений між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та нею - ОСОБА_2 недійсним з моменту укладення в частині: пункту 1.6. Загальної частини та пункту 4 Спеціальної частини договору - щодо встановлення щомісячної комісії за управління Кредитом у розмірі 1,75 % від суми кредиту; пунктів 2.4.2., 2.5.2., 2.5.5., 2.5.6., 4.3. Загальної частини договору - в частині обов'язку позичальника сплачувати комісію за управління кредитом; Графіку погашення заборгованості за кредитом та процентами (додаток № 1 до цього договору) - в частині встановлення комісії за управління кредитом щомісячно в сумі 349,98 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2017 року позов ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» про визнання недійсними окремих умов кредитного договору задоволено. Суд визнав договір банківського обслуговування № ВLаЖГА00058404 від 02.08.2011 року, укладений між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_2, недійсним з моменту укладення в частині: пункту 1.6 Загальної частини та пункту 4 Спеціальної частини договору щодо встановлення щомісячної комісії за управління Кредитом у розмірі 1,75 % від суми кредиту; пунктів 2.4.2, 2.5.2., 2.5.5, 2.5.6, 4.3 Загальної частини договору - в частині обов'язку позичальника сплачувати комісію за управління кредитом; Графіку погашення заборгованості за кредитом та процентами (додаток № 1 до цього договору) - в частині встановлення комісії за управління кредитом щомісячно у сумі 349,98 грн., а також стягнув з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договором банківського обслуговування № ВLаЖГА00058404 від 02.08.2011 року у розмірі 20 659,16 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 9974,78 грн.; заборгованість за відсотками - 684,38 грн.; штрафні санкції 10000 грн. В задоволенні інших позовних вимог ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовив.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині стягнення заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з неї на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» заборгованість в сумі 400,43 грн., в тому числі за кредитом - 380,16 грн. та за процентами 20,27 грн., в задоволені інших позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що рішення суду в частині зменшення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачки прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» звернувся до суду із відзивом на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2018 року до участі у справі у якості позивача було залучено ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ Україна», як правонаступника ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк».

В судовому засіданні представник відповідачки підтримав доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Інші учасники процесу до останнього судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Так, судом було встановлено, що 02 серпня 2011 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_2 укладено договір банківського обслуговування ВLаЖГА00058404, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в розмірі 19 999 грн. з терміном повернення кредиту 02.08.2014 року зі сплатою 10 % річних та щомісячної плати у вигляді комісії за управління кредитом в розмірі 1,75 % від суми кредиту. Позичальник зобов'язувався не пізніше дати, встановленої в графіку, щомісячно поповнювати рахунок банку у валюті кредиту шляхом внесення готівкових коштів через касу банку або безготівковим перерахуванням, у сумах не менших за суми платежів, встановлених в графіку - п. 2.4.2, 2.5.1, 2.5.2. Відповідно до п. 2.5.1. договору та графіку погашення заборгованості (додаток № 1 до договору) щомісячний платіж є ануїтетним в сумі 994,98 грн. та складається із строкової частини кредиту, процентів та комісії за управління кредиту.

Згідно з пунктом 4.3. Договору, у випадку прострочення позичальником сплати за Графіком, Банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити пеню, що розраховується від суми невиконаних боргових зобов'язань, строк виконання яких настав і які не були виконані на день прострочення виконання.

Факт укладання договору та надання по ньому коштів відповідачу у зазначеному в договорі розмірі, визнаний обома сторонами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Також суд вважав, що заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9974,78 грн. та відсотками у розмірі 684,38 грн., є підтвердженою розрахунком заборгованості та такою, що підлягає стягнення з відповідача.

Що стосується вимог про стягнення пені у розмірі 47 814,05 грн., то виходячи із засад цивільного судочинства та недоведеності позивачем наявності негативних наслідків для останнього через прострочення виконання зобов'язання, суд вважав можливим зменшити розмір неустойки до 10 000 грн.

Проаналізувавши зазначені обставини, суд дійшов висновку, що остаточно з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитом у розмірі 9 974,78 грн.; заборгованість за відсотками - 684,38 грн. та штрафні санкції - 10 000,00 грн., а всього 20659,16 грн.

Крім того суд дійшов висновку, що зустрічний позов підлягає задоволенню, оскільки, як вбачається із змісту укладеного сторонами договору, він передбачає, що за обслуговування кредиту встановлюється плата у вигляді комісії за управління кредитом у розмірі 1,75% від суми кредиту, яка сплачується позичальником щомісячно - п. 1.6. договору, графік платежу.

Однак, на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, поширюються положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями ч.4 ст. 42 Конституції України. А відповідно до пункту 3, 6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди до кредитного договору тощо).

Тому суд вважав, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, що, встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. За такого, нарахування та сплата комісії є незаконною.

При цьому судом була врахована правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 16.11.2016 року у справі № 6-1746 цс16.

Отже, встановлена кредитором у договорі комісія за обслуговування кредитором не є послугою зі споживчого кредитування у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а за такого стягненню не підлягає.

Проаналізувавши дані обставини по справі, суд вважав необхідним визнати договір банківського обслуговування № ВLаЖГА00058404 від 02.08.2011 року, укладений між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_2, недійсним з моменту укладення в частині: пункту 1.6 Загальної частини та пункту 4 Спеціальної частини договору - щодо встановлення щомісячної комісії за управління Кредитом у розмірі 1,75 % від суми кредиту; пунктів 2.4.2, 2.5.2., 2.5.5, 2.5.6, 4.3 Загальної частини договору - в частині обов'язку позичальника сплачувати комісію за управління кредитом; Графіку погашення заборгованості за кредитом та процентами (додаток №1 до цього договору) - в частині встановлення комісії за управління кредитом щомісячно у сумі 349,98 грн.

В той же час, вимоги представника відповідача щодо зарахування сплаченої комісії у погашення боргу по тілу кредиту та за відсотками суд вважав такими, що не підлягають задоволенню у такий спосіб, як такі, що не відповідають вимогам ст. ст. 16, 534 ЦК України.

Рішення суду в частині задоволення зустрічного позову ніким із учасників процесу в установленому законом порядку не оскаржене. Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року „Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Тому рішення суду в частині задоволення позовних вимог за зустрічним позовом апеляційним судом не переглядається взагалі.

Що стосується рішення суду в оскаржуваній частині, то приймаючи рішення по справі, суд не в повній мірі врахував те, що згідно ч.1 ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Недійсний правочин відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. А відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ

про визнання правочинів недійсними» суд за змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. А інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК( в попередній редакції).

Як убачається з матеріалів справи, суд, визнавши недійсним договір банківського обслуговування № ВLаЖГА00058404 від 02.08.2011 року, укладений між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_2, в частині встановлення щомісячної комісії за управління кредитом у розмірі 1,75% від суми кредиту, не врахував, що таким чином всі платежі, здійснені відповідачем за весь час користування кредитом на сплату комісії повинні бути повернуті позивачем відповідачу, на чому наполягала відповідач під час розгляду справи.

Згідно п.1.6 договору банківського обслуговування та графіку погашення заборгованості за кредитом та процентами, щомісячний платіж комісії за управління Кредитом у розмірі 1,75 % від суми кредиту складав 349 грн. 98 коп. Оскільки договір цій частині визнано судом недійсним, то сплачені відповідачкою щомісяця суми у розмірі 349 грн. 98 коп. повинні бути віднесені на дострокове погашенням кредиту.

Згідно п.2.6.4 часткове дострокове виконання зобов'язань не звільняє позичальника від зобов'язання з погашення відповідної частини кредиту, сплати процентів в наступні дати, що встановлені графіком.

Відповідно до п.2.6.5 договору банківського обслуговування, укладеного між сторонами, у разі дострокового погашення позичальником частини боргових зобов'язань, здійснюється автоматична зміна графіку повернення кредиту. Суми дострокового виконання частини боргових зобов'язань відповідно зменшують останні чергові платежі за графіком. В цьому разі змінюється фактичний строк користування кредитом, а загальний розмір щомісячного платежу залишається незмінним. Новий строк користування кредитом встановлюється графіком і не потребує внесення додаткових змін у п.2 договору.

Аналіз зазначених пунктів договору свідчить про те, що щомісячні суми у розмірі 349 грн. 98 коп., які сплачувались відповідачкою понад необхідні суми для погашення тіла та процентів за договором, призвели до скорочення фактичного строку користування кредитом, але не вплинули і не могли вплинути на визначений обов'язковий щомісячний платіж по погашенню заборгованості за тілом та процентами, які повинні були залишатися незмінними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з механізмом зарахування сум щомісячної комісії, сплаченої відповідачем, наведеним в апеляційній скарзі.

При цьому колегією враховується, що згідно розрахунку заборгованості, який був наданий позивачем до позовної заяви, банком на погашення кредиту було зараховано 10024,22грн., на погашення процентів-4191,55грн., на сплату штрафних санкцій -405,83грн. на сплату комісії всього 8811грн., з яких за період з 02 вересня 2011р. по 07 березня 2013р. - 6649,62грн.

Як убачається з цього розрахунку заборгованості, відповідачка сплачувала кредит регулярно до 07 березня 2013 року. За період з 02 вересня 2011р. по 07 березня 2013р. позивачем на сплату комісії було віднесено 6649,62грн. Але, оскільки нарахування комісії за управління кредитом визнано незаконним, то сплачені відповідачкою в зазначений період кошти на погашення комісії слід віднести на дострокове погашення кредиту шляхом зменшення останніх ануїтетних платежів згідно графіку.

Розрахунок погашення останніх платежів згідно графіку:

№ Дата погашення згідно графіку Ануїтентні платежі за графікомПогашені останні ануїтентні платежі без комісії В тому числі погашена сума кредитуВ тому числі погашена сума процентів2602.10.2013 994,98186,61(частково)130,24(частково) 56,372702.11.2013 994,98 645,00 593,53 51,472802.12.2013 994,98 645,00 598,48 46,522902.01.2014 994,98 645,00 603,47 41,533002.02.2014 994,98 645,00 608,50 36,503102.03.2014 994,98 645,00 613,57 31,433202.04.2014 994,98 645,00 618,68 26,323302.05.2014 994,98 645,00 623,84 21,163402.06.2014 994,98 645,00 629,03 15,973502.07.2014 994,98 645,00 634,28 10,723602.08.2014 1000,799 658,01 652,57 5,44 всього 6649,62 6306,19 343,43

Отже, слід вважати, що відповідачем в період з 02.09.2011р. по 07.03.2013р. було погашено кредит у розмірі 10024,22грн. і додатково погашені останні платежі згідно графіку в загальній сумі 6649,62грн., в тому числі основна заборгованість за кредитом в сумі 6306,19грн. та проценти- 343,43грн. Таким чином, загальна сума погашеного в цей період кредиту складає 16330,41грн., а залишок непогашеного кредиту складає 3668,59грн.

Наступний платіж за квітень 2013р. відповідач сплатила частково у сумі 11,66грн. і більше до 07.05.2014р. не здійснювала платежів на погашення заборгованості за кредитом. За період з 07.05.2014р. по 26.01.2015р. відповідач здійснила 8 платежів на загальну суму 3890грн. Із цієї суми згідно розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку сума у розмірі 1728,63грн. була віднесена банком на оплату процентів, а 2161,37грн. - на оплату комісії за управління кредитом. Оскільки нарахування комісії визнано судоми незаконним, то вся сплачена відповідачем у цей період сума у розмірі 3890грн. повинна бути зарахована на погашення процентів та тіла кредиту. При цьому дана сума не може бути віднесена на сплату штрафу чи пені, оскільки у цей період банк згідно розрахунку заборгованості не нараховував штрафні санкції, а вся сплачена відповідачем сума була зарахована ним виключно на проценти та комісію. Колегія суддів погоджується з розрахунком погашення процентів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі, а також з тим, що залишок не сплачених процентів на 08 серпня 2015р. становить 20,27грн., а боргу за кредитом 380,16грн.

Саме ці суми і підлягали стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок погашення заборгованості за тілом та процентами.

Суд зазначені вище обставини не врахував і помилково вважав, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом у розмірі 9 974,78 грн. та заборгованість за процентами у розмірі 684,38 грн. Тому рішення суду в цій частині слід змінити зменшивши розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту до 380,16грн., а за процентами до 20,27грн.

В той же час колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для нарахування та стягнення пені, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з цим, згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання). При цьому, питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.

Згідно п.4.3 договору банківського обслуговування у випадку прострочення позичальником сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу за графіком, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню, що розраховується від суми невиконаних боргових зобов'язань (а саме непровернутої чергової частини кредиту та/або несплачених процентів та /або комісії за управління кредитом), строк виконання яких настав і які не були виконані на день прострочення виконання, Ставка, яка застосовується для обчислення пені, зазначена в п.9 Спеціальної частини договору і становить 0,50%. При цьому пеня розраховується за методом «факт/360».

Оскільки відповідачем не завжди вчасно здійснювалися платежі відповідно до погодженого сторонами при укладенні договору банківського обслуговування графіку, позивач мав право на нарахування пені за порушення сплати чергових платежів.

Однак, як убачається з тексту рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", з огляду на приписи ч.4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту. Цей свій висновок Конституційний суд України повторив в рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 про те, що межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний суд України виходив з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

В правовій позиції по справі № 6-100цс14 від 3 вересня 2014 року Верховний Суд України, вказав, що частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України містить обов'язок суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав та дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Як убачається з матеріалів справи, розмір пені, яку позивач просив стягнути з відповідача, становить 47814,05 грн., що значно перевищує разом узятий розмір заборгованості за кредитом ( 380,16 грн.), заборгованості по процентам (20,27 грн.), який становить 400,43грн. Тому, виходячи з положень ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що розмір неустойки, якою є штраф та пеня, може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, а також з аналізу зазначених вище нормативних актів, суд першої інстанції мав право на зменшення розміру пені. Однак, визначаючи розмір такого зменшення, суд не в повній мірі врахував конкретні обставини по справі, а саме як розмір фактичної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, так і те, що несвоєчасному виконанню відповідачем обов'язку по сплаті кредиту та процентів сприяли і незаконні дії позивача щодо встановлення комісії за управління кредитом, що збільшило фінансове навантаження на відповідача.

Тому зважаючи на конкретні обставини по справі, а також враховуючи у сукупності як межі дії принципу свободи договору, так і принципи справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, колегія суддів вважає, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача має бути зменшений з визначених судом першої інстанції 10000 грн. до 500 грн.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду слід змінити в частині розміру стягнутої з ОСОБА_2 заборгованості за договором банківського обслуговування № ВLаЖГА00058404 від 02 серпня 2011 року та стягнути з неї на користь позивача заборгованість за договором банківського обслуговування № ВLаЖГА00058404 від 02 серпня 2011 року у розмірі 900 грн. 43 коп., з яких заборгованість за тілом кредиту 380 грн. 16 коп., заборгованість за процентами 20 грн. 27 коп., пенею 500грн.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381,382 ЦПК України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2017 року змінити в частині розміру стягнутої з ОСОБА_2 заборгованості за договором банківського обслуговування № ВLаЖГА00058404 від 02 серпня 2011 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ Україна», який є правонаступником ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», заборгованість за договором банківського обслуговування № ВLаЖГА00058404 від 02 серпня 2011 року у розмірі 900 грн. 43 коп., з яких заборгованість за тілом кредиту 380 грн. 16 коп., заборгованість за процентами 20 грн. 27 коп., пенею 500грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 27 квітня 2018 року