Постанова № 73674833, 27.04.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/2819/17 27.04.2018

Провадження №22-ц/784/459/18

Провадження 22-/ц/784/459/18 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Категорія 43

Постанова

Іменем України

27 квітня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Базовкіної Т.М., Прокопчук Л.М.,

із секретарем Цуркан І.І.,

за участю:

- позивачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 15 січня 2018 року о 13.21 год. суддею цього ж суду Паньковим Д.А., у справі № 484/2819/17, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування житловим будинком,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визначення порядку користування житловим будинком.

Позивачка зазначала, що вона та відповідач є співвласниками жилого будинку АДРЕСА_1 і їй належить ? частина цього жилого будинку.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 чинить їй перешкоди в користуванні власністю, просила визначити порядок користування житловим будинком, і виділити їй у користування житлову кімнату А-Ж площею 18,7 кв.м, що відповідає її частці у праві власності на будинок з можливістю влаштування окремого входу до кімнати з веранди, а відповідачу залишити у користуванні житлову кімнату А-Ж, площею 7,5 кв.м та кухню площею 6 кв.м, в загальному користуванні сторін залишити веранду, літню кухню та санвузол.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 січня 2018 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, вона стверджувала, що суд не прийняв до уваги ту обставину, що вона є співвласником 1/2 частини спірного будинку, однак сумісне володіння та користування ним є неможливим, оскільки між сторонами склалися неприязні стосунки і відповідач перешкоджає їй проживати в спірному будинку.

Крім того, суд помилково вважав, що користування спільною частковою власністю без поділу її в натурі неможливо.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визначення порядку користування житловим будинком, суд першої інстанції виходив із того, що вирішення даного спору можливо лише у випадку, якщо виділ частки в натурі є неможливим.

Оскільки позивачка таких доказів не надала, то передбачені законом підстави для задоволення її вимог відсутні.

Колегія погоджується з таким висновком суду виходячи з такого.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України (який діяв на час пред'явлення позову) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналогічні положення закону містяться у ст. 13 ЦПК України чинного на даний час.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими та побутовими спорудами, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу від 18 березня 2005 року (а.с.12).

У зазначеному будинку з 2005 року зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_2 просила суд визначити порядок користування спірним житловим будинком, посилаючись на те, що немає доступу до спірного будинку, відповідач відмовляється в добровільному порядку визначити порядок користування жилими кімнатами спірного будинку, а тому вона позбавлена можливості користуватись своєю власністю.

Відповідно частини першої статті 356 ЦК України власність двох і більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із частинами першою-третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз'яснено, якщо виділ частини в будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом, встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор, тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

Таким чином, з огляду на норми законодавства та викладені обставини справи, а також виходячи із змісту заявлених позовних вимог, які фактично стосуються поділу житлового будинку, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що порядок встановлення користування спільним будинком без вирішення питання про неможливість виділу будинку в натурі, є неможливим.

Крім цього, статтею 358 ЦК України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, вони можуть домовлятися про порядок володіння та користування спільним майном, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно із технічним паспортом від 14 березня 2005 року загальна площа будинку становить 43,2 кв.м, а жила площа 26,2 кв.м. Будинок складається з двох суміжних між собою жилих кімнат площею 7,5 кв.м і 18,7 кв.м, кухні площею 6 кв.м і веранди площею 11 кв.м.

Із матеріалів справи видно, що позивачка просила виділити їй в користування житлову кімнату площею 18,7 кв.м, залишивши у користуванні відповідача житлову кімнату площею 7,5 кв.м.

Однак запропонований позивачкою порядок користування будинком суттєво відступає від рівності часток співвласників та не забезпечує кожному з них можливості на власний розсуд користуватись належною йому на праві приватної власності ? часткою жилої площі, що становить 13,1 кв.м.

Так, за умови виділення позивачці у користування жилої кімнати площею 18,7 кв.м, відхилення від її ідеальної частки у жилій площі будинку буде становити 5,6 кв.м у бік збільшення, а, наприклад, співвласника ОСОБА_3, за умови виділення йому кімнати площею 7,5 кв.м, відхилення ідеальної частки у жилій площі будинку для останнього буде становити 5,6 кв.м у бік зменшення, що не можна вважати незначним.

Збільшення частки відповідача за рахунок кухні, як вважала позивачка, є неправомірним, оскільки дане приміщення згідно технічного паспорту не є жилим.

Оскільки правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших, а кімнати, які б відповідали за розміром ідеальним часткам співвласників у будинку відсутні, тому визначити порядок користування спірним житловим приміщенням, що належить сторонам на праві спільної часткової власності, є неможливим.

Згоди щодо порядку володіння та користування спільним майном, запропонувавши кожен свій порядок користування будинком, сторони не досягли.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що виділ будинку в натурі можливий без проведення будівельно - технічної експертизи по справі, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки для визначення чи є технічна можливість виділу частки позивачки із спільного майна, необхідно спеціальні знання фахівця в галузі будівництва, тому судом першої інстанції вірно вживалися заходи щодо всебічного з'ясування обставин справи і роз'яснено позивачу право на звернення із клопотанням про призначення експертизи, проте від її проведення позивачка відмовилася.

Дану обставину підтвердила позивачка і в суді апеляційної інстанції.

Посилання апелянта на те, що суд на підставі п.2 ч. 1 ст. 103 ЦПК України з власної ініціативи мав право призначити судову будівельно - технічну експертизу, є помилковими.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч.2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом .

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи (ст.81 ЦПК України).

Посилання апелянта на неправильне застосування судом ст. 358 ЦК України до спірних правовідносин є помилковим та пов'язане з неправильним тлумаченням вказаної норми закону.

З огляду на наведені вище обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 січня 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді :

______

Повний текст судового рішення виготовлено 27.04.2018 р.