Ухвала суду № 73674843, 24.04.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №520/11815/17 24.04.2018

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря Єфіменка О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 Одеської області ОСОБА_4, захисника обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 – ОСОБА_7, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10, захисника обвинуваченого ОСОБА_11 ОСОБА_12 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 25 січня 2018 року, якою обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР № 12016160500008887, відносно

ОСОБА_8, який народився 1968 року листопада місяця 8 числа в м. Уфа Російської Федерації, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає в АДРЕСА_1, раніше не судимого,

ОСОБА_6, який народився 1979 року серпня місяця 26 числа в м. Одесі, мешкає в АДРЕСА_2, раніше не судимого,

обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК України,

ОСОБА_5, який народився 1977 року серпня місяця 14 числа в м. Спаськ-Дальній Російської Федерації, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_2, мешкає в АДРЕСА_3, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК України,

ОСОБА_11, який народився 1966 року липня місяця 8 числа в м. Кодима Одеської області, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_3, мешкає в АДРЕСА_4, раніше не судимого,

ОСОБА_13, який народився 1982 року березня місяця 11 числа в м. Одесі, мешкає в АДРЕСА_5, раніше не судимого,

обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

повернуто прокурору, як такий, що не відповідає вимогам КПК України,

Учасники судового провадження:

прокурори – Реут Ю.В., Самойленко М.А.,

обвинувачені – ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6

ОСОБА_11 ОСОБА_13,

захисники – ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_15,

ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_17,

представник потерпілих – ОСОБА_18

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою суду обвинувальний акт та додані до нього матеріали відносно ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 повернуто прокурору відділу прокуратури Одеської області у зв’язку з його невідповідністю вимогам КПК України, для усунення виявлених недоліків.

Ухвалено визнати незаконною бездіяльність слідчого СВ Приморського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_19, яка полягає у нерозгляді клопотання підозрюваного ОСОБА_8 від 15.09.2017 р. про проведення процесуальних та слідчих дій у кримінальному провадженні.

Ухвалено визнати незаконними дії слідчого СВ Приморського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_19 про відмову адвокату ОСОБА_9 в ознайомленні в порядку ст. 290 КПК України з матеріалами кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12016160500008887 від 22.11.2016 р.

Зобов’язано сторону обвинувачення надати адвокату ОСОБА_9 для ознайомлення в порядку ст. 290 КПК України матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12016160500008887 від 22.11.2016 р., в тому числі, матеріали негласних слідчих (розшукових) дій.

Ухвалено об’єднані в одне провадження обвинувальний акт відносно ОСОБА_5, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 125 КК України, з обвинувальним актом відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_6 обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК України; ОСОБА_5 –у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України; ОСОБА_11 та ОСОБА_13 – у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Ухвалено присвоїти єдиний номер справи та номер провадження, а саме: № 521/1022/17; № пр. 1-кп/521/293/18.

Зобов’язано сторону обвинувачення надати обвинуваченому ОСОБА_8 для ознайомлення в порядку ст. 290 КПК України матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12016160500008887 від 22.11.2016 р., в тому числі, матеріали негласних слідчих (розшукових) дій.

Ухвалено обвинуваченим ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_13 продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів.

Розмір застави, який визначений ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09.10.2017 р. обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_13, ухвалено залишити без змін.

Ухвалено обчислювати строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою з моменту закінчення строку попередньої ухвали суду, тобто з 06.02.2018 р. Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою припиняє свою дію 07.04.2018 р.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

Прокурор просить скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обвинувачений ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу в частині повернення обвинувального акту прокурору та продовженні строку тримання під вартою.

Захисники ОСОБА_10 та ОСОБА_20 просять скасувати ухвалу в частині повернення обвинувального акту прокурору для усунення недоліків та продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8

Захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу.

Захисник ОСОБА_12 просить скасувати ухвалу в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_11 та залишення розміру застави, визначеного ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09.10.2017 р., просить звільнити ОСОБА_11 з під варти.

Узагальнені доводи апелянтів.

В апеляційній скарзі прокурор вважає, що ухвала суду є незаконною та підлягає скасуванню у зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Стверджує, що зазначені в ухвалі обставини, які нібито свідчать про порушення вимог КПК України, не стосуються визначених статтею 291 КПК України відомостей, які має містити обвинувальний акт.

На його думку, вручення складеного прокурором Одеської області Жученком О.Д. письмового повідомлення про підозру адвокату ОСОБА_8, не ним особисто, а іншим прокурором зі складу групи прокурорів, не заважає призначенню обвинувального акту до судового розгляду по суті.

Вважає, що норми діючого кримінального процесуального закону не передбачають можливості повернення обвинувального акту через недоліки реєстру матеріалів досудового розслідування.

До того ж проведення будь-яких слідчих чи процесуальних дій після оголошення про завершення досудового розслідування, на його думку є неприпустимим, а клопотання ОСОБА_8 про проведення таких дій спрямовано лише на затягування часу направлення обвинувального акту до суду, та змушення слідчого допустити порушення КПК України та у такий спосіб створити штучні умови для завершення строку тримання підозрюваних під вартою. З цих же підстав захисником ОСОБА_9 в останній день, визначений слідчим суддею, як завершення строку ознайомлення стороною захисту з матеріалами досудового розслідування, заявлено клопотання про надання йому можливості ознайомлення з матеріалами.

Звертає увагу суду на те, що сторона обвинувачення повністю сприяє стороні захисту в ознайомленні з матеріалами досудового розслідування та не перешкоджає у реалізації підозрюваними та захисниками свого права на ознайомлення. Так, відкриття матеріалів досудового розслідування стороною обвинувачення здійснено 28.07.2017 р., копії матеріалів зазначеного кримінального провадження стороною захисту, зокрема ОСОБА_8, отримані починаючи з 21.03.2017 р. Зволікання з ознайомленням стороною захисту з матеріалами змусило слідчого звернутись із відповідними клопотаннями до слідчого судді.

Вважає, що у випадку, коли адвокат ОСОБА_9 та інші захисники бажають ознайомитись з матеріалами досудового розслідування, повернення чи неповернення обвинувального акту прокурору жодним чином не перешкоджає вказаним учасникам процесу додатково, повторно або більш ретельно знайомитись з кримінальним провадженням під час судового розгляду, а питання, які суд розглядає під час підготовчого судового засідання, вирішуються без дослідження матеріалів досудового розслідування.

Зазначає, що повертаючи обвинувальний акт прокурору, суд не визначив, які саме помилки чи недоліки суперечать вимогам ст. 291 КПК України і які необхідно усунути та чому такі недоліки неможливо усунути під час судового розгляду.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 зазначає, що ухвала є необґрунтованою, незаконною, прийнятою всупереч законним правам та інтересам обвинуваченого, з істотними порушеннями норм кримінального процесуального права. Судом не проаналізовано та не надано належної правової оцінки доказам обґрунтованості підозри, якими обґрунтував своє клопотання прокурор, не проаналізовано доводів сторони захисту про неналежність та недопустимість доказів, на які посилався прокурор при доведені наявності обґрунтованої підозри, не враховано даних про особи обвинувачених.

Зазначає, що судом істотно порушені норми процесуального права при поверненні обвинувального акту прокурору, оскільки досудове розслідування у даному кримінальному провадженні завершено процесуальним рішенням – направленням обвинувального акту до суду, та у кримінальному процесуальному законі можливості його відновлення шляхом повернення обвинувального акту прокурору – немає.

Однак в оскаржуваній ухвалі суд зобов’язує орган досудового розслідування провести певні слідчі дії, зокрема належним чином повідомити про підозру адвокату ОСОБА_8 та надати матеріали провадження на ознайомлення адвокату ОСОБА_9, всупереч вимог ст. 283 КПК України, де чітко визначено, що звернення прокурора до суду із обвинувальним актом є формою закінчення досудового розслідування.

За наведеного, апелянт вважає, що проведення будь-яких слідчих дій після закінчення строків на досудове розслідування є незаконним.

Стверджує, що суд, при продовженні дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порушення вимог КПК України, керувався нормами ст. 314 КПК України, чим вийшов за межі повноважень, в той час, як відповідно ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд, за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний відносно обвинуваченого.

Посилаючись на норми ст. 29 Конституції України, п. 6 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 2, 183 КПК України, захисник вказує на те, що судом проігноровано зобов’язання постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність обґрунтованої підозри та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

Зазначає, що законодавством чітко встановлено, що строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не може перевищувати 60 днів, що узгоджується з рішенням Конституційного Суду України та практикою ЄСПЛ, а тому продовження дії запобіжного заходу з 06.02.2017 р. до 07.04.2018 р., чим фактично визначено тримання під вартою строком на 72 дні є порушенням норм КПК України.

Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини, яким визначено, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким воно є, повинно бути переконливо наведено державою, а автоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим Конвенцією, захисник вказує на те, що при продовженні дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд безпідставно послався лише на перевірку підстав затримання і інші обставини, які суд не міг перевірити в силу відсутності поданих до суду документів про це, оскільки прокурор звернувся до суду лише з обвинувальним актом та реєстром матеріалів кримінального провадження.

Разом з тим, суд проаналізував обґрунтованість підозри, наявність ризиків, які не зменшились та не відпали, можливість переховування від суду та вчинення нових злочинів, тобто, суд проаналізував докази з приводу ризиків, які не були подані стороною обвинувачення, що є прямим порушенням ст. ст. 5, 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Також, постановляючи ухвалу, суд виходив з обставин, які були повідомлені прокурором та потерпілою ОСОБА_21, яка в судовому засіданні заявила про факти погроз її життю та здоров’ю, а також здоров’ю її близьких родичів, але ця заява наголошувалась лише в судовому засіданні, яке відбулось 26.12.2017 р., та не підкріплена жодним доказом, і потерпілою у судовому засіданні 25.01.2018 р. такі докази не представлялись.

Вважає, що наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_5, в даному кримінальному провадженні прокурором не доведені.

Апелянт зазначає, що з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, після спливу певного проміжку часу навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду, у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

В ухвалі суд посилається на вже попередньо встановлені, якісь дані, без зазначення, які саме характеристики обвинувачених, їх суспільні зв’язки, правову обізнаність, яка є безпосереднім чинником для вчинення нових кримінальних правопорушень.

«Обґрунтована підозра» є однією з підстав тримання під вартою, і вона не залишається у незмінному вигляді протягом часу, оскільки залежить від інших обставин. Чим довше людину тримають під вартою, тим менше обставини, які зумовлювали обґрунтованість підозри спочатку, обґрунтовують її згодом. Цей же принцип стосується і щодо існування ризиків

За наведеного, апелянт вважає, що посилання на ті ж обставини, які дали підстави вважати тримання під вартою «обґрунтованим», для висновку, що вони й сьогодні залишається обґрунтованим, є помилкою. Навіть якщо інші обставини не змінилися, змінився такий фактор, як час, що вимагає нової оцінки наявності ризиків обґрунтованості підозри.

Практика ігнорування необхідності нової оцінки обставин справи може призвести до порушень, які неодноразово відзначалися Європейським судом з прав людини.

В спільній апеляційній скарзі захисники ОСОБА_10 та ОСОБА_9 зазначають, що ухвала є незаконною у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону під час її постановлення.

Вказують на те, що правове поняття повернення обвинувального акту прокурору, визначене ст. 291 КПК України, не є додатковим розслідуванням, а тому не передбачає зміни процесуального статусу особи з обвинуваченого на підозрюваного.

В оскаржуваній ухвалі суд зобов’язує орган досудового розслідування провести необхідні слідчі дії, зокрема належним чином повідомити про підозру адвоката ОСОБА_8 та надати матеріали провадження на ознайомлення адвокату ОСОБА_9 всупереч вимогам ст. 283 КПК України, де чітко визначено, що звернення прокурора до суду із обвинувальним актом є формою закінчення досудового розслідування, а тому проведення слідчих дій після закінчення строків досудового розслідування є незаконним.

Вважають, що у частині продовження запобіжного заходу ОСОБА_8, суд допустився істотного порушення принципу диспозитивності, встановленого п. 19 ч. 1 ст. 7 КПК України, а саме – частково задовольнив клопотання, яке сторона обвинувачення не заявляла, оскільки прокурор просив обрати запобіжний захід, а не продовжити, що регулюється різними процесуально правовими нормами.

Звертаючись із клопотанням про обрання запобіжного заходу, прокурор виходив із диспозиції ст. 314 КПК України та загальних норм процесуального права, які передбачають саме обрання запобіжного заходу. Однак, на думку апелянтів, суд не має права тлумачити зміст процесуального звернення будь-кого із учасників процесу, тим більш, на користь сторони обвинувачення, а зобов’язаний розглядати саме той документ у його правовому контексті, який суду заявлений.

Вважають, що суд необґрунтовано звів питання продовження запобіжного заходу і питання його обрання до поняття права на свободу. Якщо суд мав на увазі реалізацію преюдиційного права у контексті ст. 5 Євроконвенції, то суду слід було обґрунтувати своє рішення у момент проголошення, а не через деякий час після його виконання, що є прямим порушенням вказаних приписів та відсутністю гарантій, на які посилається суд, та принципу верховенства права.

Зазначають, що суд застосовуючи ст. 331 КПК України, вийшов за межі власних повноважень, оскільки у даному контексті суд вправі вирішувати питання доцільності продовження, а не обрання запобіжного заходу у процесі судового розгляду справи по суті. Разом з тим, суд посилається на перевірку підстав затримання і інші обставини, які він не міг здійснити в силу відсутності поданих до суду документів про це.

Суд аналізував обґрунтованість підозри, хоча статус ОСОБА_8 – обвинувачений, а дані про можливість вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 об’єктивно відсутні. Апелянти вважають, що відсутні й ризики, на які посилався суд, оскільки судом аналізувались докази з приводу ризиків, які не подані стороною обвинувачення, що є прямим порушенням ст. ст. 5, 6 Конвенції.

Апелянти вказують на те, що суд не мав повноважень продовжувати строк тримання під вартою на строк, що перевищує 60 днів, а вільне трактування можливості продовження строку тримання під вартою понад 60 днів тим, що КПК нібито не встановлює обмежень щодо строку встановлення дії ухвали суду будь-якої дати, є помилковим та таким, що порушує принцип верховенства права та вимоги ст. 205, ч. 5 ст. 532, ч. 2 ст. 534 КПК України.

За наведеного, на думку захисників, в ухвалі відсутні відомості про обставини, які б стали підставою для повернення його прокурору для усунення недоліків.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_12, зазначає, що ухвала суду винесена без достатніх на це підстав та із суттєвими порушеннями норм КПК України в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_11

Зазначає, що 22.01.2018 р. прокурором до суду подано клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_11 на 60 діб та залишення йому застави у розмірі 2 499 200 грн., проте всупереч вимог кримінального процесуального кодексу прокурором до свого клопотання не надано жодних матеріалів, на обґрунтування клопотання.

Вважає, що суд необґрунтовано ототожнив поняття обрання та продовження запобіжного заходу, про що вказано у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та судом фактично розглядалось питання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_11 без наявності відповідного клопотання прокурора.

За наведено, захисник вважає, що судом необґрунтовано застосовано норми глави 28 КПК України, що призвело до невірного тлумачення ч. 2 ст. 314 та безпідставного застосування судом ч. ч. 1, 3 ст. 331 КПК України.

Посилаючись на рішення Конституційного суду України від 23.11.2017 р., апелянт вказує, що продовження запобіжного заходу під час підготовчого судового засідання без наявності відповідних клопотань, порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків із ст. 177 КПК України.

Захисник вказує на те, що судом не досліджено жодних матеріалів, які б обґрунтовували клопотання про обрання запобіжного заходу, однак, постановляючи ухвалу, суд виходив з обставин, які повідомлені прокурором та потерпілою ОСОБА_21, яка в судовому засіданні заявила про факти погроз її життю та здоров’ю її близьких родичів у зв’язку з розглядом даного кримінального провадження, які не підтверджені жодними доказами, чим порушив загальні засади кримінального провадження, а саме презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Вважає, що судом безпідставно узагальнено обґрунтованість підозр та наявність одних і тих самих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, одразу відносно всіх обвинувачених, не зважаючи на те, що ОСОБА_11, обвинувачується лише у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КПК України.

На думку апелянта, після спливу дев’яти місяців досудового розслідування та вже зібраних стороною обвинувачення доказів, наведені у клопотанні прокурора ризики, передбачені ст. 177 КПК України, втратили свою актуальність та є необґрунтованими.

Зазначає, що судом не встановлено та не наведено достатньо повно і переконливо наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які б дали підстави вважати, що застосування інших, більш м’яких запобіжних заходів не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_11

За наведеного, захисник вважає, що оскаржувана ухвала винесена з численними порушеннями кримінального процесуального закону та наявні підстави для її скасування, через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8, зазначає, що ухвала постановлена з порушенням норм кримінального процесуального права та підлягає скасуванню.

Вказує на те, що зі змісту ухвали незрозуміло, які порушення КПК України мали місце при складанні обвинувального акту.

Судом встановлений факт порушення при врученні повідомлення про підозру в інкримінованих йому злочинах і суд зазначив, що вказане порушення можливо усунути шляхом повернення обвинувального акту прокурору та виконання певних процесуальних дій.

Зауважує, що такі висновки суду є безпідставними, оскільки порушення порядку повідомлення про підозру не може слугувати підставою для повернення обвинувального акту прокурору і діючим КПК України не передбачено поняття додаткового розслідування, а тому повторне вручення повідомлення про підозру є неможливим. Суд першої інстанції, на думку апелянта, встановивши факт суттєвих порушень норм кримінального процесуального закону, повинен визнати повідомлення про підозру, які вручались тричі такими, що не вручені і, як наслідок, на підставі ч. 3 ст. 278 КК України, звільнити його з під варти.

Вважає, що суд перевищив свої повноваження, ухвалюючи рішення про продовження строку тримання під вартою, оскільки в клопотанні прокурор просив обрати міру запобіжного заходу, а не продовжити її, а ухвалення судом рішення про часткове задоволення клопотання прокурора є необґрунтованими та такими, що порушують принцип диспозитивності.

На думку апелянта, зазначення судом про обґрунтованість підозри та наявність певних ризиків, не підтверджується матеріалами, оскільки окрім опису матеріалів справи прокурором не надано будь-яких доказів.

Посилання суду на показання потерпілої ОСОБА_22 про загрозу її життю та її близьким родичам, апелянт вважає безпідставними, оскільки остання таких показів в суді не надавала, і такої заяви матеріали провадження не містять.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

До Малиновського районного суду м. Одеси надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_6, обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_5 – обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 – обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Під час підготовчого судового засідання судом встановлено, що обвинуваченому ОСОБА_8, який є адвокатом, здійснено повідомлення про підозру прокурором Одеської місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_23

Однак, положеннями ч. 1 ст. 481 КПК України встановлено, що письмове повідомлення про підозру здійснюється (серед інших): адвокату – Генеральним прокурором, його заступником, керівником регіональної прокуратури в межах його повноважень.

Факт порушення положень ст. ст. 276, 277, 278, 481 КПК України щодо здійснення повідомлення про підозру обвинуваченому ОСОБА_8 судом встановлено під час судового засідання 26.12.2017 р., про що постановлена відповідна ухвала суду.

Оскільки мотиви зазначеного рішення суду могли бути перешкодою у подальшій реалізації стороною обвинувачення своїх прав, суд обмежився лише трактуванням факту порушення вимог закону.

Констатуючи факт порушення, суд зазначив, що дискусію у питанні повідомлення ОСОБА_8 про підозру фактично викликає термін «здійснюється», який законодавцем зазначений як в ст. 276 КПК України, так і в ст. 481 КПК України.

Термін «здійснюється» безпосередньо пов’язаний з виконанням та реалізацією певних дій. Нагальним прикладом безумовно є «здійснення» права власності, що передбачено ст. 319 Цивільного кодексу України. При цьому, спектр дій пов’язаний з реалізацією права власності не тільки не обмежується, а навпаки розширюється завдяки терміну «здійснюється».

У даному випадку здійснення передбачає, як складання повідомлення про підозру, так і його вручення в день складання. Таке трактування закону є конституційно-правовим, оскільки надає особі певні засоби забезпечення його прав. Якщо б законодавець бажав обмежити право «здійснення», або розмежовував таку дію на складання та вручення, безумовно це знайшло б своє відображення у нормі закону.

Натомість, законодавець, розуміючи певний статус окремої категорії осіб, їх професійні обов’язки та суспільне становище, встановив особливий порядок кримінального провадження, як юридичну гарантію їх професійного статусу. Однією із гарантій є здійснення повідомлення про підозру виключно певними посадовими особами прокуратури. Гарантією у даному випадку є не сама процесуальна форма, а законодавчо закріплений обов’язок посадових осіб та державних органів виконувати встановлену законом процедуру.

Здійснюючи повідомлення про підозру, керівник регіональної прокуратури не обмежений доводами повідомлення, не має жодних зобов’язань перед підлеглими прокурорами та вільний від жодних упереджених думок, які могли бути сформовані під час досудового розслідування, а тому може прийняти своє процесуальне рішення, повідомивши про підозру особу або відмовивши у вказаній дії.

Безпосередня участь керівника регіональної прокуратури у вказаній процесуальній дії також свідчить про контроль та нагляд за діями прокурорів, які здійснювали процесуальне керівництво досудового розслідування.

Серед інших дій, керівник регіональної прокуратури зобов’язаний був невідкладно повідомити підозрюваному ОСОБА_8 про його права, передбачені ст. 42 КПК України. При цьому, прокурор повинен не просто вказати учаснику кримінального судочинства на наявність у нього певного права, а саме роз’яснити його сенс і зміст в зрозумілих для нього виразах. Слід також мати на увазі, що обов’язок прокурора полягає не тільки роз’яснити підозрюваній особі її права, обов’язки і відповідальність, але й забезпечити можливість здійснення цих прав.

Таким чином, особисте «здійснення» повідомлення про підозру керівником регіональної прокуратури є не формальною нормою, а однією з гарантій кримінального провадження, яка повинна розглядатись як захід, що забезпечує можливість реалізації фізичною особою належних їй прав і свобод або як умови і засоби, що забезпечують фактичну реалізацію та повну охорону прав і свобод людини.

Судом зазначено, що викладені обставини свідчать про суттєві порушення вимог КПК України при здійсненні повідомлення про підозру обвинуваченому ОСОБА_8 Вказані порушення може бути усунуто лише після повернення обвинувального акту прокурору, шляхом здійснення процесуальної дії (повідомлення про підозру) відповідним, належним керівником регіональної прокуратури у відповідності до ст. ст. 276, 277, 278, 481 КПК України.

Суд зазначив, що визнання факту здійснення повідомлення особі про підозру з порушенням вимог КПК України не може бути підставою для визнання доказів не допустимими, зміни процесуального статусу обвинуваченого та бути підставою для зміни запобіжного заходу.

Мотиви визнання факту здійснення повідомлення про підозру з порушенням вимог КПК України не можуть бути і підставою для визнання незаконним рішення про висунення обвинувачення, що знайшло своє відображення в обвинувальному акті від 20.09.2017 р. у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12016160500008887 від 22.11.2016 р. Суд зазначив, що порушення процедури здійснення повідомлення про підозру обвинуваченому ОСОБА_8 не свідчить про відсутність в діях останнього складу інкримінованих злочинів та тим більше не свідчить про невинуватість останнього.

Таким чином, скаргу адвоката ОСОБА_24 в порядку ст. 303 КПК України про визнання незаконними рішення про висунення обвинувачення ОСОБА_8 не задоволено.

Суд не погодився з доводами клопотання захисника ОСОБА_14 щодо неналежного формулювання обвинувачення, оскільки обставини, викладені захисником (відомості про подію злочину, час, місце, спосіб правопорушення та інше) можливо встановити та усунути виключно під час судового розгляду.

Не зазначення в реєстрі матеріалів досудового розслідування всіх реквізитів та певних відомостей, на думку суду, також не є перешкодою для призначення до судового розгляду обвинувального акту.

Таким чином, клопотання захисника ОСОБА_14 частково задоволено. Обвинувальний акт та додані до нього матеріали відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_6, обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_5 – обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 – обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, повернуто прокурору відділу прокуратури Одеської області у зв’язку з його невідповідністю вимогам КПК України, для усунення виявлених недоліків.

Судом встановлено, що на стадії досудового розслідування, в процесі ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12016160500008887 від 22.11.2016 р., підозрюваний ОСОБА_8 15.09.2017 р. звернувся до слідчого СВ Приморського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_19 з клопотанням про проведення процесуальних та слідчих дій, направлених на встановлення своєї невинуватості.

У зв’язку з тим, що станом на день складання обвинувального акту 20.09.2017 р., вказане клопотання розглянуто не було, відповідно до вимог ст. 220 КПК України, суд дійшов висновку, що слідчий незаконно позбавив підозрюваного права на спростування доводів сторони обвинувачення під час досудового розслідування.

Окрім того, не вирішення клопотання підозрюваного свідчить про порушення ст. 291 КПК України, оскільки відповідний реєстр матеріалів досудового розслідування не містить жодних відомостей про вирішення вказаного клопотання, а саме найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, час її проведення та відповідні реквізити.

При вирішенні скарги захисника ОСОБА_9 на рішення слідчого про відмову в ознайомленні з матеріалами кримінального провадження, судом встановлено, що 15.09.2017 р. захисник звернувся до слідчого СВ Приморського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_19 з клопотанням про надання йому для ознайомлення матеріалів кримінального провадження, відповідно до вимог ст. 290 КПК України.

19.09.2017 р. слідчим на адресу захисника направлений лист, відповідно до змісту якого, слідчий фактично відмовляє в ознайомленні з матеріалами кримінального провадження, оскільки відповідно до ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси, стороні захисту підозрюваного ОСОБА_8 встановлений термін ознайомлення з матеріалами провадження до 15.09.2017 р. Відповідно сторона захисту вважається такою, що реалізувала своє права на доступ до матеріалів. Також роз’яснено право на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у порядку ст. 317 КПК України.

Суд зазначив, що доводи слідчого не є такими, що узгоджуються з вимогами ст. ст. 20, 290 КПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, положення ст. 290 КПК України в частині обов’язку прокурора або слідчого надати доступ до матеріалів досудового розслідування не можна трактувати абстрактно, без зв’язку з фактичними обставинами. Право на ознайомлення, є правом кожної особи, незалежно від процесуального статусу. Відповідно час на ознайомлення повинен надаватись не стороні кримінального провадження, як загальній категорії кримінального процесу, а конкретній особі, яка є її складовою.

У даному випадку порушення слідчого полягає не тільки в позбавленні захисника права на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до складання обвинувального акту та направлення його до суду, але й в не вирішенні його клопотання в порядку ст. 220 КПК України, без винесення відповідної постанови.

Ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси не є обмеженням права на ознайомлення захисника ОСОБА_9, оскільки угоду про правову допомогу останній уклав після її постановлення. Закінчення строків досудового розслідування не можуть бути виправданням дій слідчого. У будь-якому випадку слідчий протягом п’яти днів (з часу подання клопотання до складання та затвердження обвинувального акту) міг прийняти заходи для ознайомлення захисника з матеріалами досудового розслідування, та у випадку зволікання останнього при ознайомленні здатний зафіксувати вказаний факт та виконати вимоги ч. 10 ст. 290 КПК України.

Пункт 3 підпункт b) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права (серед інших): мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

В розумінні Конвенції право на захист, мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту стосуються не тільки особисто обвинуваченого, але й його захисника.

У вказаному провадженні позбавлення захисника права на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України є суттєвим порушенням загальних засад кримінального провадження і правом на захист в розумінні п. 3 b) статті 6 Конвенції.

Усунення вказаного порушення не може бути здійснено в порядку ч. 2 ст. 317 КПК України не тільки у зв’язку з відсутністю вказаних матеріалів провадження у суду, але й в зв’язку з тим, що встановлене порушення є перешкодою для подальшого судового розгляду. При цьому, суд виходив з того, що прокурором та слідчим неналежним чином виконані вимоги ст. 290 КПК України. Будь-яких об’єктивних перешкод для належного та неупередженого ознайомлення обвинувачених з матеріалами провадження судом не встановлено.

Оскільки будь-яких гарантій захисту прав обвинувачених КПК України не передбачає, суд дійшов висновку, що повернення обвинувального акту прокурору та надання можливості захиснику ознайомитись з матеріалами провадження буде відповідати правам людини та слугувати гарантією захисту від необґрунтованого обмеження сторони захисту у праві на ознайомлення з матеріалами провадження до направлення обвинувального акту до суду.

29.06.2017 р. до Малиновського районного суду м. Одеси надійшов обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 12016160470005004 від 13.11.2016 р. у відношенні ОСОБА_5, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 125 КК України.

15.12.2017 р. Малиновським районним судом м. Одеси постановлено ухвалу у вказаному кримінальному провадженні, відповідно до якої кримінальне провадження направлено до колегії суддів Малиновського районного суду м. Одеси для вирішення питання про об’єднання з кримінальним провадженням у відношенні ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_13, ОСОБА_11

Суд зазначив, що оскільки ряд злочинів вчинено однією особою – ОСОБА_5, то з урахуванням положень ч. ч. 1, 2 ст. 334, ч. 1 ст. 217 КПК України, є підстави для об’єднання кримінальних проваджень з метою швидкого, об’єктивного та неупередженого судового розгляду.

Суд не погодився з доводами сторони захисту щодо неможливості розгляду питання продовження строку тримання під вартою обвинувачених без подання відповідного клопотання прокурором виключно в порядку ст. 199 КПК України, як продовження строку тримання під вартою з наступних підстав.

Предметом судового розгляду у обох випадках є єдине питання, а саме право на свободу. Втручання у право на особисту свободу належить до числа найсерйозніших обмежень основних свобод. Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в іншій спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбаченому КПК України /ч. 1 ст. 12 КПК України/.

На думку суду першої інстанції, в контексті питання тримання під вартою мають бути чітко врегульовані два питання: перше – це умови, за яких допускається таке тримання під вартою; друге – гарантії, що мають бути надані особі, що затримана та тримається під вартою. Обов’язковою умовою у даному випадку є наявність правильно оформленого затримання, існування підозри, наявність конкретних підстав (ризиків) для прийняття рішення щодо тримання під вартою. Щодо гарантій, то безумовно це право постати перед повноважним судом, який має право на вирішення питання тримання під вартою.

У даному випадку судом перевірені підстави затримання, обґрунтованість підозри, ризики необхідності тримання під вартою, які існували та існують на теперішній час. Всі обвинувачені постали перед повноважним судом та змогли реалізувати своє право на спростування доводів сторони обвинувачення. Тобто, судом дотримані всі вимоги кримінально процесуального законодавства України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням положень статті 177 КПК України, суд зазначив, що головними ризиками, які продовжують існувати щодо всіх обвинувачених у вказаному кримінальному провадженні, є можливість переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінального правопорушення обвинуваченими. За час проведення підготовчого судового засідання жодні ризики не зменшились. Постановляючи ухвалу, суд виходив з обставин, які були повідомлені йому прокурором та потерпілою ОСОБА_21, яка в судовому засіданні заявила про факти погроз її життю та здоров’ю, а також здоров’ю її близьких родичів у зв’язку з розглядом вказаного кримінального провадження.

Обставини, які інкримінуються обвинуваченим є особливо тяжкими кримінальними правопорушеннями. Обґрунтованість підозри, яка є підставою продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вимагає раціональних підстав, так би мовити об’єктивних доказів, які б змогли переконати незалежного спостерігача у тому, що вони існують та підтверджують обставини правопорушення.

Суд зазначив, що відомостей, які повідомлені прокурором під час підготовчого судового засідання, достатньо на даній стадії процесу для висновку про те, що раціональні підстави для підозри у вчиненні зазначених злочинів об’єктивно існують і підтверджують підозру всіх обвинувачених у вчиненні інкримінованих злочинів. Закон не вимагає, щоб під час підготовчого судового засідання факт вчинення злочинів був встановлений достовірно. Досить мати дані, які вказують на можливість їх вчинення та відомості про обґрунтовану підозру. Вказані дані і відомості прокурором в судовому засіданні представлені.

Оскільки всі докази досліджуються судом безпосередньо, на думку суду першої інстанції, у випадку не забезпечення належної поведінки обвинувачених, існують певні ризики впливу на повноту чи достовірність усних доказів у вказаному провадженні, які до дослідження їх судом можуть бути змінені та/або спотворені, що безумовно вплине на повноту та об’єктивність судового розгляду. Суд дійшов висновку про наявність підстав вважати, що обвинувачені можуть вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки підозрюються у вчиненні ряду особливо тяжких злочинів в складі організованої групи, а деякі у складі організованої озброєної банди у жовтні 2016 року.

Суд зазначив, що обставини злочинів, викладені в клопотаннях прокурора та обвинувальному акті, поведінка обвинувачених під час вчинення правопорушень та після їх вчинення, рід занять та правова обізнаність деяких обвинувачених, а також їх соціальні зв’язки свідчать про необхідність застосування певних заходів забезпечення кримінального провадження, які будуть адекватними порушеному праву. При прийняті такого рішення, суд взяв до уваги заяву потерпілої ОСОБА_22 про злочин щодо неї і відповідних погроз, які пов’язані з розглядом вказаного кримінального провадження.

Окрім того, суду не надано відомостей про те, що обвинувачені ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_13 у випадку зміни запобіжного заходу на більш м’який, не будуть переховуватись від суду та не вчинять інших правопорушень. Вказані гарантії є необхідною умовою зміни запобіжного заходу у вказаному кримінальному провадженні.

Зазначені ризики виправдовують подальше тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_13

Судом при продовженні вказаного запобіжного заходу перевірені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, передбачені ст. 178 КПК України, а саме: відомості про осіб обвинувачених, обґрунтованість підозри, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими, вік та стан здоров’я обвинувачених, наявність постійного місця мешкання (реєстрації) в м. Одесі, наявність постійного офіційного місця роботи, відсутність судимостей.

Заслухавши доповідь судді, прокурора який підтримав апеляційну скаргу прокурора та заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_8 та захисників в частині скасування ухвали про продовження запобіжного заходу обвинуваченим, обвинувачених та їх захисників, які підтримали свої апеляційні скарги та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, представника потерпілих, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім’я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 9) дату та місце його складення та затвердження.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України, фактичними обставинами кримінального правопорушення, зокрема, є подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, суд у підготовчому судовому засіданні має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, а саме вимогам ст. 291 КПК України, зокрема: якщо він містить положення, що суперечать одне одному; містить недопустиму натуралізацію опису злочину; не підписаний слідчим чи не затверджений прокурором; до нього не долучено передбачені законом додатки.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції безпідставно повернув обвинувальний акт прокурору в порядку ст. 314 КПК України, а висновки суду про порушення органами досудового розслідування вимог ст. 291 КПК України є необґрунтованими, оскільки повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження, апеляційним судом встановлено, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_5 ОСОБА_11, ОСОБА_13 містить всі відомості, які передбачені положеннями ст. 291 КПК України: в ньому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, зазначена правова кваліфікація з посиланням на положення закону і частину статті закону України про кримінальну відповідальність та викладено формулювання обвинувачення, також у ньому зазначені анкетні дані обвинувачених, анкетні відомості потерпілих, найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; дата та місце його складання, обставини, які обтяжують та пом’якшують покарання, прізвище, ім’я, по батькові та займана посада слідчого, який склав обвинувальний акт. Обвинувальний акт підписаний та затверджений прокурором із зазначенням його посади та прізвища. До обвинувального акту доданий реєстр матеріалів досудового розслідування.

Приймаючи рішення про повернення обвинувального акта прокурору, суд першої інстанції послався на порушення права обвинуваченого ОСОБА_8 на захист через порушення процедури здійснення повідомлення йому про підозру, а також порушення права його захисника ОСОБА_9 на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування та не вирішення клопотання захисника ОСОБА_9 під час досудового розслідування, які можливо усунути лише під час досудового розслідування.

Проте такі висновки суду про невідповідність обвинувального акту прокурору, є безпідставними, передчасними та такими, що порушують, передбачений статтею 26 КПК України, принцип диспозитивності, відповідно якому суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, які внесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом, а тому апеляційний суд вважає, що повертаючи обвинувальний акт прокурору з наведених підстав та зобов’язуючи прокурора або слідчого вчинити певні слідчі дії, виконання яких можливе лише під час досудового розслідування, суд вийшов за межі предмету судового розгляду, який вирішується у підготовчому судовому засіданні та фактично вдався до дослідження обставин кримінального провадження.

З огляду на зазначені в оскаржуваному рішенні обставини, які стали підставою для повернення обвинувального акта прокурору, апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи апеляційних скарг прокурора, обвинуваченого ОСОБА_8, захисника ОСОБА_7 та захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_20 про те, що кримінальним процесуальним законодавством на даній стадії кримінального провадження, а саме судового провадження не передбачено можливості відновлення досудового розслідування та здійснення слідчим або прокурором певних процесуальних дій.

На будь-які інші порушення закону, які б давали підстави для повернення обвинувального акта, в ухвалі суду не вказується, і такі в матеріалах кримінального провадження відсутні.

Таким чином, при прийнятті рішення про повернення обвинувального акту, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України.

За наведеного, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції не може вважатися законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню в частині повернення обвинувального акту прокурору, а обвинувальний акт з матеріалами кримінального провадження – поверненню до суду першої інстанції з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.

Вирішуючи питання щодо розгляду доводів апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_8, захисників ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_10 та ОСОБА_20 в частині необґрунтованого продовження обвинуваченим судом першої інстанції строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог п. 24 ст. 3 КПК України, судове провадження – кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.

За вимогами ч. 2 ст. 392 КПК України, ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

За змістом ч. 4 ст. 314 КПК України, ухвала про повернення обвинувального акта, може бути оскаржена в апеляційному порядку.

З огляду на наведене, оскільки дане кримінальне провадження перебуває на стадії судового провадження, а нормами кримінального процесуального закону чітко визначено, що оскарження в апеляційному порядку на даній стадії кримінального провадження, підлягають лише рішення суду першої інстанції про повернення обвинувального акта, апеляційний суд позбавлений можливості перевірити висновки суду першої інстанції в частині викладених у ньому мотивів та підстав для продовження обвинуваченим ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8, захисника ОСОБА_7 та захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_20 в частині необґрунтованого продовження судом першої інстанції строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 не підлягають апеляційному розгляду, оскільки оскарженню не підлягає.

Обґрунтованості підстав інших питань, вирішених ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25 січня 2018 року, апеляційний суд оцінки не надає, оскільки вони не були предметом розгляду.

За наведених обставин, апеляційна скарга захисника ОСОБА_12 не підлягає задоволенню, як така, що містила вимогу про скасування ухвали лише в частині продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_11, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8, захисника ОСОБА_7 та захисників ОСОБА_10 і ОСОБА_20 задоволенню частково, як такі, що містили вимоги про скасування ухвали суду першої інстанції та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 291, 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 Одеської області ОСОБА_4 задовольнити.

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8, захисника ОСОБА_7 та захисників ОСОБА_10 і ОСОБА_20 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 залишити без задоволення.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 25 січня 2018 року, якою обвинувальний акт відносно ОСОБА_8, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК України; ОСОБА_6, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК України; ОСОБА_5, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України; ОСОБА_11 та ОСОБА_13 обвинувачених у вчиненні злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, повернуто прокурору – скасувати.

Повернути обвинувальний акт для розгляду зі стадії підготовчого судового засідання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

______ ____ ____

ОСОБА_25В ОСОБА_2 ОСОБА_3