Постанова № 72616929, 01.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2018 р. Справа№ 910/17593/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання: Степанці О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Тучіна О.В.,

від відповідача - Філатова Н.А.,

вільний слухач - Приходько Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Логістика"

на рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2017 (повний текст рішення складений 12.12.17 року)

у справі №910/17593/17 (суддя Л.М. Шкурдова)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Логістика"

до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Полірем-Логістика" подало до Господарського суду міста Києва позов до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні договори укладені директором ТОВ "Полірем-Логістика" з перевищенням повноважень за відсутності попереднього погодження Загальними зборами ТОВ "Полірем-Логістика", а тому підлягають визнанню недійсними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року у справі №910/17593/17 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено існування обставин, з якими Закон пов'язує можливість визнання оспорюваного правочину недійсним, а також не доведено порушення положень статуту позивача.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Полірем-Логістика" подало 16.01.2018 до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також недоведеність та невідповідність висновків обставинам справи. Зокрема апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності перевищення статутних повноважень директором ТОВ «Полірем-Логістика» під час укладання спірних правочинів є невірним, оскільки директором позивача визнано дійсним договору застави (іпотеки) №010/02-01/03/159/1 від 14.07.2006 року шляхом укладення про внесення змін №010/02-01/03/159/1/7 від 24.02.2015 року. Крім того, скаржник зазначає, що чинним законодавством України не передбачено існування «Договорів про припинення застави (іпотеки)», а також те, що зазначене формулювання неможливо використовувати у статуті товариства, оскільки воно суперечить чинному законодавству України. Також, скаржник посилається на безпідставну відмову судом першої інстанції у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2018 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 у справі №910/17593/17 відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 року призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Логістика" на 01.03.2018 року.

01.03.2018 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшло клопотання про долучення та витребування доказів.

В судовому засіданні 01.03.2018 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду, підтримав подане клопотання про долучення та витребування доказів, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Щодо клопотання позивача про долучення та витребування доказів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з п. 5, ч. 2, ст. 81 Господарського процесуального кодексу України у клопотанні повинно бути зазначено причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Тобто заявляючи клопотання про витребування доказів, стороною, якою заявлено таке клопотання має бути обґрунтовано неможливість подати вказані докази самостійно, а також те, що заявленим до витребування доказом може бути підтверджено обставини, що входять до предмету доказування та підтверджують, у даному випадку, заявлені вимоги.

Втім, заявником належними та допустимими доказами не обґрунтовано неможливості самостійно надати вказані докази, та те, що вказані докази спростують або підтвердять обставини справи.

Крім того, позивач просив долучити до матеріалів справи протокол допиту свідка Терещенко О.В. від 16.11.2017 року у кримінальному провадженні №12016100030009059 щодо директора ТОВ «Полірем-Логістика» Губніцина А.С.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

З матеріалів справи вбачається, що подані апелянтом докази, не були подані на розгляд в суді першої інстанції і відповідно не розглядались останнім, при цьому скаржник не був позбавлений можливості надати такі докази під час розгляду справи в суді першої інстанції, однак своїм правом не скористався.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів залишає без розгляду клопотання позивача про долучення та витребування доказів.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів досліджено матеріали справи та не встановлено порушення норм процесуального прав або неправильного застосування норм матеріального права, тому суд апеляційної інстанції розглядає дану справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.07.2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (кредитор), ТОВ "Полімер" (позичальник-1), ТОВ "Полімер-Центр" (позичальник-2), ТОВ "Полімер Баухемі" (позичальник-3) укладено Генеральну кредитну угоду №010/02-01/02/159. (далі - генеральна кредитна угода; а.с. 19-21).

Відповідно до п.1.1. генеральної кредитної угоди кредитор зобов'язався надавати позичальникам грошові кошти в порядку і на умовах, визначених в угоді та кредитних договорах, укладених в її рамках. Договори, укладені в рамках цієї угоди є її невід'ємними частинами.

Згідно з п.2.5. генеральної кредитної угоди забезпечення виконання зобов'язання позичальників за даною угодою є іпотека/застава нерухомості, основних засобів, товарів в обігу, що належать ТОВ "Полімер", ТОВ "Полімер-Центр" , ТОВ "Полімер Баухемі", ТОВ "Полірем-Логістика".

Згодом, 14.07.2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (іпотекодержатель), ТОВ "Полімер" (іпотекодавець-1), ТОВ "Полімер-Центр" (іпотекодавець-2), ТОВ "Полімер Баухемі" (іпотекодавець-3) та майновим поручителем ТОВ "Полірем-Логістика" (іпотекодавець-4) укладено Договір застави (іпотеки) №010/02-01/03/159/1. (далі - договір застави; а.с. 25-28).

Пунктом 2.2. договору застави передбачено, що зобов`язання, забезпечене заставою (іпотекою), вважається виконаним, якщо кредити погашені, сплачені проценти, комісійна винагорода, неустойка, що витікають з генеральної кредитної угоди, а також інші видатки та витрати, що пов`язані з виконанням генеральної кредитної угоди та цього договору, в тому числі відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, відшкодування необхідних витрат на утримання заставленого майна а також витрат, пов`язаних з реалізацією предмета застави.

Крім того, 02.02.2011 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор), ТОВ "Полірем" (позичальник-1), ТОВ "Полірем-Центр" (позичальник-2) укладено Додаткову угоду №010/02-01/02/159/12 від до Генеральної кредитної угоди №010/02-01/02/159 від 12.07.2006 р. (далі додаткова угода від 02.02.2011 року; а.с. 22).

Також, 29.02.2012 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор), ТОВ "Полірем" (позичальник-1), ТОВ "Полірем-Центр" (позичальник-2) укладено Додаткову угоду №010/02-01/02/159/15 до Генеральної кредитної угоди №010/02-01/02/159 від 12.07.2006 р. далі - додаткова угода від 29.02.2012 року; (а.с. 23).

Відповідно до п.2.5. додаткової угоди від 02.02.2011 року та додаткової угоди від 29.02.2012 року забезпеченням виконання зобов'язання позичальників за даною угодою є іпотека/застава, серед іншого, будівлі мокрого зберігання вапна (літ.Г) що знаходиться за адресою м.Київ. вул.Академіка Бутлерова, буд.8. На момент укладення цієї Додаткової угоди належить майновому поручителю ТОВ "Полірем-Логістика" на праві власності; основних засобів, що знаходяться за адресою м.Київ, вул.Академіка Бутлерова, буд.8. На момент укладення цієї Додаткової угоди належить майновому поручителю ТОВ "Полірем-Логістика" на праві власності.

В подальшому, 24.02.2015 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (заставодержатель) та ТОВ "Полірем-Логістика" (заставодавець) укладено Договір про припинення (розірвання) договору застави №12/14/1130 від 28 грудня 2010 року. (далі - договір про припинення; а.с. 30).

Відповідно до п. 1 договору про припинення заставодержатель та заставодавець дійшли домовленості припинити (розірвати) Договір застави №12/14/1130 укладений 28.12.2010 року з усіма додатками та доповненнями до нього, у зв'язку з виконанням заставодавцем зобов'язань за договором застави та частковим виконанням зобов'язань за кредитним договором №010/42-0-1/854 від 16.12.2011 року, що укладений в рамках Генеральної кредитної угоди №010/02-01/02/159 від 12.07.2006 року з усіма додатками та доповненнями до нього.

Пунктом 2 договору про припинення встановлено, що у зв'язку з припиненням (розірванням) договору застави знімається заборона відчуження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, реєстраційний запис 10675506.

Крім того, 24.02.2015 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (іпотекодержатель), ТОВ "Полімер" (іпотекодавець-1), ТОВ "Полімер-Центр" (іпотекодавець-2), ТОВ "Полімер Баухемі" (іпотекодавець-3) укладено Договір про внесення змін №010/02-01/03/159/1/7 до договору застави (іпотеки) №010/02-01/03/159/1 від 14.07.2006 року. (далі договір про внесення змін; а.с. 24).

Відповідно до п.1 договору про внесення змін сторони домовились виключити зі складу іпотекодавців за договором ТОВ "Полірем-Логістика".

Згідно з п. 3 договору про внесення змін, сторони погодили, що у зв'язку з укладенням даного Договору у передбаченому законодавством порядку реєструється припинення заборони відчуження та іпотеки на Будівлю складу мокрого зберігання вапна (літ.Г), загальною площею 313,90 кв.м., що розташована за адресою:м.Київ вулиця Академіка Бутлерова, будинок 8 (вісім), що була накладена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 14 липня 2006 року".

Як встановлено у п. 6 договору про внесення змін цей договір є невід'ємною частиною договору застави (іпотеки) №010/02-01/03/159/1 посвідченого 14 липня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., зареєстрованого в реєстрі за реєстровим номером 4721, і вступає в силу з моменту підписання сторонами та його нотаріального посвідчення.

Спір у справі виник у зв'язку із оспорюванням позивачем дійсності Договору про внесення змін №010/02-01/03/159/1/7 від 24.02.2015 року до договору застави (іпотеки) №010/02-01/03/159/1 посвідченого 14.07.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., зареєстрованого в реєстрі за реєстровим №4721 та Договору про припинення (розірвання) договору застави №12/14/1130 від 28.12.2010 року, оскільки, на думку позивача, останні договори, укладені директором ТОВ "Полірем-Логістика" з перевищенням повноважень, а саме за відсутності попереднього погодження Загальними зборами ТОВ "Полірем-Логістика".

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі виходячи з наступного.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи /забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як унормовано ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В матеріалах справи наявний кредитний договір №010/42-0-1/854 від 16.12.2011 року, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Полірем-Центр» відповідно до умов якого та Генеральної кредитної угоди кредитор зобов`язується надати позичальнику кредит в формі не відновлювальної лінії з лімітом 9 870 000, 00 грн., а позичальник зобов`язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов`язки, визначені цим договором. (далі - кредитний договір; а.с. 200-206).

Відповідно до договору застави основних засобів №12/14/1130 від 28.12.2010 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Полірем-Логістика» заставодавець передає заставодержателю в заставу належні йому на праві власності основні засоби, згідно додатку №1 до цього договору. (далі - договір застави від 28.12.2010 року; а.с. 160-163).

В подальшому, між сторонами було укладено додаткову угоду №12/14/1130/2 від 16.12.2011 року до договору застави основних засобів №12/14/1130 від 28.12.2010 року, відповідно до п. 1 якого сторони домовились внести відповідні зміни до п. 2.1. договору та викласти його в новій редакції, зокрема, застава відповідно до цього договору забезпечує повне виконання грошових зобов`язань позичальників, що випливають та/або виникнуть в майбутньому з генеральної кредитної угоди №010/02-01/02/159 від 12.07.2006 року, а також з будь-яких додаткових угод та змін до неї, всіх укладених в її рамках договорів, та тих які можуть бути укладені в майбутньому. (далі - додаткова угода від 16.12.2011 року; а.с. 166).

Як передбачено преамбулою кредитного договору, цей договір укладено до генеральної кредитної угоди №010/02-01/02/159 від 12.07.2006 року.

Крім того, в матеріалах справи наявне повідомлення №140-0-0-00/8/475 від 24.02.2015 року, яким Банк повідомив ТОВ «Полірем-Логістика» про припинення обтяження, у зв`язку з частковим погашенням заборгованості майновим поручителем та укладанням договору про припинення (розірвання) договору застави №12/14/1130 від 28.12.2010 року. (а.с. 195).

Також, в матеріалах справи наявний лист-повідомлення від 25.02.2015 року, яким ТОВ «Полірем-Логістик» повідомив ТОВ «Полірем», який є боржником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідає своїм заставленим майном, про те, що з дозволу заставодержателя (ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») на його користь частково погашено заборгованість позичальника - ТОВ «Полірем-Центр» на загальну суму 1 300 000, 00 грн. (а.с. 196).

На підтвердження сплати, в матеріалах справи наявне платіжне доручення №1 від 24.02.2015 року, яким позивач сплатив відповідачу частину заборгованості кредиту (за тілом) ТОВ «Полірем-Центр» за кредитним договором №010/42-0-1/854 від 16.12.2011 року. (а.с. 194).

Колегія суддів також звертає увагу, що п. 8.2.3. договору застави від 28.12.2010 року передбачено, що звернення стягнення на предмет застави відбувається також іншими способами, передбаченими законодавством України на момент здійснення стягнення.

В даному випадку позивач виступає майновим поручителем за виконання грошових зобов`язань позичальниками, що випливають з генеральної кредитної угоди №010/02-01/02/159 від 12.07.2006 року, а також з будь-яких додаткових угод та змін до неї, всіх укладених і її рамках договорів, та тих які можуть бути укладені в майбутньому.

Отже, правова природа взаємовідносин, що виникли між сторонами спору, полягає у забезпеченні можливості кредитора (відповідача) у разі невиконання боржником (позичальниками по кредитним договорам) зобов`язання, забезпеченого договорам застави, одержати задоволення вимог за рахунок майнового поручителя. Тобто укладання договору застави №12/14/1130 (зі всіма додатками) та договору застави (іпотеки) №010/02-01/03/1591 презюмує обов`язок позивача в майбутньому у разі невиконання зобов`язань позичальниками по задоволенню вимог кредитора в межах укладених договорів застави. Окремого погодження від Загальних зборів товариства майнового поручителя щодо виконання договору застави, ані чинним законодавством, ані умовами статуту позивача не передбачено.

Спірний договір про припинення (розірвання) договору застави від 04.02.2015 року фіксує факт виконання позивачем взятих на себе зобов`язань.

Умовами статуту передбачено погодження договору застави, та не вимагається окремого рішення Загальних зборів щодо виконання умов договору застави, оскільки таке виконання витікає з самого договору застави, який позивач уклав, та не заперечує щодо підстав його укладання.

Тобто, враховуючи вище викладене, позивачем було виконано своє зобов`язання за договором застави, а банк в свою чергу прийняв виконане зобов`язання позивача без заперечень.

На підставі викладено, сторони й уклали спірний договір про припинення (розірвання) договору застави від 04.02.2015 року.

Оскільки іпотекодавець виконав своє зобов`язання, а банк його прийняв, сторони уклали спірний договір про внесення змін №010/02-01/03/159/1/7 до договору застави (іпотеки) №010/02-01/03/159/1 посвідченого 14.07.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. зареєстрованого в реєстрі за реєстровим №4721 від 04.02.2015 року, яким виключили зі складу іпотекодавців за договором ТОВ «Полірем-Логістика».

У відповідності до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Судом першої інстанції досліджено, що спірні договори підписані та скріплені печатками сторін.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Колегія суддів вважає також зазначити, що правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено частиною першою статті 241 ЦК України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Таким чином, дії позивача з виконання своїх обов`язків за договорами застави, а відповідача з прийняття вказаних обов`язків, дають підстави вважати правочин схваленим особою, на користь якої його було укладено.

Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і є також загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ради Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 р. (68/151/ЄЕС).

Відтак, укладення спірних договорів, сплата частини заборгованості кредиту, є доказом наступного схвалення правочину, саме повноважним органом юридичної особи.

Колегія суддів також вбачає за доцільне звернути увагу, що у відповідності до п.20.14, п.20.15 Статуту до виключної компетенції Загальних зборів відноситься попереднє затвердження правочинів / договорів / контрактів (крім зазначених нижче в пункті 21.15 Статуту) на суму, що не перевищує еквівалент 2 000 000,00 (два мільйони) гривень в будь-якій валюті, за курсом Національного банку України на дату складення проекту правочину (договору, контракту); попереднє затвердження правочинів (договорів, контрактів) щодо відчуження або передачі основних фондів товариства в заставу, як для забезпечення власних зобов'язань товариства, так і за договорами майнового поручительства за третіх осіб, незалежно від суми правочину та вартості основних фондів.

Як вбачається з матеріалів справи сума сплати заборгованості кредиту становить 1 300 000, 00 грн. (а.с. 194), що не перевищує 2 000 000, 00 грн., що також свідчить про відсутність порушень у умов статуту при укладенні спірних договорів.

Таким чином, посилання скаржника в апеляційний скарзі на те, що укладені спірні договори мають назви не аналогічні до назв запропонованих законодавством, або з підстав того, що врегулювання порушеного права відповідача відбулось за результатами проведення переговорів щодо врегулювання і виконання заставодавцем зобов`язань за договором застави та договором іпотеки за умови часткового виконання зобов`язань, спростовуються положеннями чинного законодавства України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що договір про припинення (розірвання) договору застави від 04.02.2015 року та договір про внесення змін №010/02-01/03/159/1/7 до договору застави (іпотеки) №010/02-01/03/159/1 посвідченого 14.07.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. зареєстрованого в реєстрі за реєстровим №4721 від 04.02.2015 року не суперечать приписам чинного законодавства України, умовам статуту позивача та підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Колегія суддів також зазначає, що висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позивачем наявного порушеного його права в зв'язку зі звільненням належного йому майна з-під обтяження, яке встановлено договором застави, а відповідно до ст.1 ГПК України право на звернення до суду особі надається лише за захистом свого порушеного права є вірним.

Оскільки позивачем не доведено, яким чином оспорюванні договори порушують його права, судом першої інстанції правомірно встановлено, що оспорюванні договори укладались з метою зафіксувати факт виконання позивачем взятих на себе зобов06язань та факту їх припинення. Позивачем не доведено, яким чином виконання договору застави порушує його права та яким чином поновлюються та захищаються його права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними.

Щодо тверджень апелянта про порушення судом першої інстанції процесуальних прав шляхом відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з мотивувальної частини рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року судом першої інстанції відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на те, що в матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії вказаних договорів, позивачем не доведено відсутності у нього оригіналів договорів, стороною яких він є, а відтак не доведено неможливість самостійно надати оригінали вказаних документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з п. 5, ч. 2, ст. 81 Господарського процесуального кодексу України у клопотанні повинно бути зазначено причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Колегія суддів наголошує на тому, що з аналізу наведеної статті слідує, що витребування доказу є правом, а не обов'язком суду. Суд вправі відхилити клопотання про витребування доказу, якщо цей доказ не стосується справи або недопустимий, а також якщо певні обставини підтверджено іншими доказами, які є в матеріалах справи.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до ч. 4, ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Отже, відмова місцевого господарського суду у задоволенні позову є обґрунтованою, а доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції та відповідно підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення бути не можуть.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полірем-Логістика" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року №910/17593/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року №910/17593/17 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/17593/17.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.03.2018 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко