Постанова № 72016311, 06.02.2018, Апеляційний суд Рівненської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2018 року м. Рівне

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Шеремет А.М., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Вихотень Я.В.

за участі: представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 25 квітня 2013 року, що ухвалене в м. Рівне суддею Цвіркуном Олександром Сергійовичем у справі №1715\13598\12 за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (дата складення повного тексту невідома),

в с т а н о в и л а:

У липні 2012 року в суд звернулося Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що відповідач через прострочення кредитних зобов'язань порушив права банку, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 1 315 023, 54 гривні, яка складається із 1 113 931, 77 гривень заборгованості по сумі кредиту (тіло кредиту), в т.ч. 10 520, 64 гривні - прострочена заборгованість за кредитом, відсотки - 198 925, 99 гривень, 2 165, 77 гривень - підвищені відсотки.

Рішенням Рівненського міського суду від 25 квітня 2013 року зазначений позов задоволено і стягнуто із відповідача на користь ПАТ "Універсал Банк" 1 315 023, 54 гривні заборгованості за кредитним договором та 3 219 гривень судового збору.

На рішення суду відповідачем подано апеляційну скаргу, де покликається на порушення норм матеріального та процесуального права.

На її обґрунтування зазначалося про відсутність доказів, які стверджували би факт надання банком кредитних коштів для позичальника у той спосіб, що передбачений кредитним договором №BL 5074 від 05.06.208 року. Тому судом не додержано вимог ст.ст. 57, 60, 64 ЦПК України щодо доказування, ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" щодо порядку надання кредитних коштів та пунктів 4.4., 4.6, 4.7, 4.8, 5.4, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, що затверджене постановою Правління Національного банку України №54 від 18.06.2003 року, а також пункту 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22 щодо документальної процедури видачі і оформлення кредитних коштів.

Вважав недодержаними положення ст.ст. 675-676 Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.12.2004 року №1646\10245. Цим Переліком визначено порядок і строки зберігання первинних документів із господарських операцій. Між тим, жодних первинних документів щодо видачі кредиту (платіжні доручення, меморіальні ордери, чеки тощо) позивачем надано не було.

Окрім того, суд залишено без уваги вимог ст.ст. 1054 ЦК України та ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якими передбачено спеціальний порядок надання і стягнення кредиту за споживчим кредитним договором. Тобто ч. 10 ст. 11 зазначеного Закону є нормою, що встановлює особливий порядок регулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживача не поширюється.

Оскільки вимога про повернення усієї суми кредиту є неправомірною через відсутність повідомлення банку про дострокове повернення кредитних коштів, тому просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийнявши нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно виходив із його доведеності та обґрунтованості, адже позичальник, отримавши кредитні кошти за відповідним договором і зобов'язавшись їх повернути, допустив прострочення своїх зобов'язань. Унаслідок факту недодержання ОСОБА_1 умов договору порушено цивільні права ПАТ "Універсал Банк", захист яких підлягає у спосіб, передбачений законом, а саме через стягнення заборгованості за кредитним договором.

Як убачається з матеріалів справи, і ці обставини сторонами не заперечуються, 5 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (в результаті зміни найменування - ПАТ "Універсал Банк") та відповідачем укладено кредитний договір №BL 5074, який є споживчим правочином. За його умовами кредитодавець зобов'язався надати 141 000 доларів США кредиту, а позичальник зобов'язався їх прийняти, належним чином використовувати і повернути, сплативши плату за кредит у порядку й на умовах, зазначених у договорі. Термін дії договору визначено по 1 червня 2028 року, погодивши погашення щомісячного ануїтетного платежу за графіком погашення кредиту вважається останній робочий день, що передує 1 числу кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого відповідач зобов'язаний сплатити ануїтет ний платіж. Першим днем прострочення сплати суми платежу щомісячного ануїтетного платежу вважається 1 число кожного поточного календарного місяця строку кредитування згідно із графіком погашення кредиту. Розмір процентів за користування кредитом встановлено у 14% річних, а в разі користування коштами понад строку кредитування ця ставка визначається у 28% річних (а.с. 6-9).

В подальшому між ПАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_1 укладено додаткові угоди №1 від 13.03.2009 року і №2 від 18.06.2010 року, якими тимчасово було змінено процентну за кредитом, нарахування пені, а згодом процентну ставку збільшено до 35, 80%. Ставка за процентами незабаром змінювалася відповідно до договірних положень (а.с. 12-12, зв., 13-16).

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу прострочення позичальником кредитних зобов'язань перед банком, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 164 686, 73 доларів США, які позивач визначив відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу у національній валюті. Так, заборгованість по сумі кредиту склала 1 113, 931, 77 гривень, в т.ч. прострочена заборгованість за сумою кредиту - 10 520, 64 гривні, відсотки - 198 925, 99 гривень, підвищені відсотки (пеня) - 2 165, 77 гривень.

При цьому сам розмір кредитної заборгованості відповідачем не оспорювався.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних відносин підлягають застосуванню норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції стягнув із ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" 1 315 023, 54 гривні заборгованості за кредитом.

Згідно із ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Щодо доводів апеляційної скарги про недодержання порядку видачі кредитних коштів, що передбачений кредитним договором, то вони є необґрунтованими і на увагу не заслуговують.

Так, на а.с. 34 міститься заява про видачу готівки №019в501081570030 від 05.06.2008 року, де зазначено про отримання позичальником 139 590 доларів США, що становило в еквіваленті національної валюти 677 290, 68 гривень (а.с. 34). Тобто різниця між цією сумою, а саме безпосереднім фактичним кредитом, і 141 000 доларів США, про що зазначено в кредитному договорі, є кошти на комісію та оформлення договірних відносин між сторонами. Ця обставина ними не заперечувалася і визнавалася.

Відповідно до ст.ст. 57-59 ЦПК України в попередній редакції доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Окрім того, у зобов'язальному праві діє принцип презумпції винуватості боржника. Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необмеженості), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Оскільки ОСОБА_1 належними і переконливими доказами не спростував вимог позивача, а судом їх здобуто не було, тому колегія суддів з посиланнями про недоведеність отримання відповідачем кредитних коштів не погоджується.

Його твердження про порушення порядку видачі кредитних коштів спростовуються тим, що про з'ясування цієї обставини він у засіданні суду першої інстанції не клопотав.

Згідно із ч. 1 ст. 303 ЦПК України в попередній редакції під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи автора скарги про недодержання вимог Закону України "Про захист прав споживачів" та ст. 1054 ЦК України не звільняють позичальника від виконання ним прострочених зобов'язань за договором кредиту.

Більше того, у разі неотримання ним кредитних коштів ОСОБА_1 не укладав би додаткових угод до кредитного договору, договір іпотеки від 05.06.2008 року на забезпечення повернення ним коштів за кредитним договором №BL5074 від того ж числа (а.с. 18-20), а також додаткову угоду №1 від 13.03.2009 року до іпотечного договору (а.с. 21-22, зв.).

Решта його покликань є формальними і не спростовують правильності висновків суду попередньої інстанції.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, на необхідність та вимушеність захисту її прав, порушуючи тим самим права ПАТ "Універсал Банк", є неприйнятними для апеляційного суду.

Підставою для залишення оскаржуваного судового рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання суддею першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду 25 квітня 2013 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді:

(повний текст складено: 06.02.2018 р. о 12 год. 45 хв.)