Постанова № 72016296, 31.01.2018, Апеляційний суд Рівненської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2018 року м. Рівне

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів :

головуючий суддя Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання Пиляй І.С.

з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 листопада 2017 рокуухваленого в складі судді Мельник Д.В. в справі № 568/494/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, законних представників неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Приватне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", служба у справах дітей Радивилівської районної державної адміністрації Рівненської області про визнання прилюдних торгів недійсними, скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, застосування правових наслідків недійсності правочину, виселення та стягнення з Державного бюджету України спричиненої матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

30 червня 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, законних представників неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», служба у справах дітей Радивилівської районної державної адміністрації Рівненської області.

В позові ОСОБА_1 просить: поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду; визнати недійсними прилюдні торги, які відбулися 03.06.2005 року щодо реалізації раніше належного їй на праві власності домоволодіння в АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати свідоцтво НОМЕР_1 від 11.07.2005 року про придбання ОСОБА_6 з прилюдних торгів домоволодіння в АДРЕСА_1; застосувати правові наслідки недійсності правочину, шляхом повернення ОСОБА_1 у власність домоволодіння в АДРЕСА_1; виселити відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, неповнолітніх ОСОБА_9, ОСОБА_8 з будинку АДРЕСА_1 стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 42 743 гривні спричиненої їй матеріальної шкоди та 2 600 000 гривень моральної шкоди.

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь позивачки ОСОБА_1 550 000 гривень спричиненої їй службовою особою органу державної влади моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі Державна казначейська служба України вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає про те, що судом першої інстанції не правильно визначено джерело відшкодування заподіяної позивачеві шкоди та незаконно стягнуто відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України.

Вказує, що не існує жодного судового рішення, яким би дії посадових осіб державної виконавчої служби були визнані незаконними. Тому посилання суду на норми ст. 1174 ЦК України є необґрунтованим, а рішення про стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України є помилковим.

Крім того, зазначає, що судом першої інстанції не встановлена наявність моральної шкоди, в чому саме вона полягає, а також обґрунтування саме такого розміру моральної шкоди, що суперечить вимогам чинного законодавства.

На підставі викладеного, просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області в своїй апеляційній скарзі вважаєйого незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає про те, що позивач довідалася про порушення свого права після приїзду із Республіки Польща, де їй повідомили, що її будинок реалізовано на прилюдних торгах, а саме жовтень 2006 року, тому станом на момент подачі позовної заяви, строк позовної давності був пропущений.

Також, не погоджуються із оскаржуваним рішенням в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного рахунку державної казначейської служби України на користь позивача ОСОБА_1 550 000 грн. спричиненої їй службовою особою органу державної влади моральної шкоди. Вважає недостатньо обґрунтованим розмір моральної шкоди завданої позивачу.

Покликаючись на викладені обставини, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові в частині відшкодування моральної шкоди відмовити.

25 січня 2018 року ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що посилання відповідача Державної казначейської служби України в апеляційній скарзі щодо неправильного визначення джерела відшкодування заподіяної позивачеві шкоди, зокрема на положення ст. 1167 ЦК України не відповідають вимогам закону. Чинним законодавством України передбачено відшкодування шкоди саме за рахунок держави, оскільки внаслідок злочинних дій державного виконавця відділу ДВС Радивилівського районного управління юстиції ОСОБА_5, позивача протиправно було позбавлено житла.

Зазначає про те, що посилання відповідача, щодо відсутності судового рішення, яким би дії посадових осіб державної виконавчої служби були визнані незаконними, спростовується вироком Здолбунівського районного суду від 07.02.2013 року, який переглядався Апеляційним та Вищим спеціалізованим судом України та в частині визнання винним ОСОБА_5 та засудження його до покарання залишений без змін. Отже, протиправність дій державного виконавця на сьогоднішній день доведена всіма судовими інстанціями.

Також вважає, що не заслуговують на увагу доводи апелянта, про відсутність заподіяної позивачеві моральної шкоди та є безпідставними посилання ГТУЮ у Рівненській області на пропуск позивачем строку позовної давності.

Враховуючи викладене, просила рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 07.11.2017 року залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Представник Державної казначейської служби України, представник Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби,ОСОБА_5, ОСОБА_7, завчасно були повідомлені про час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явилися і причин неявки не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за їх відсутності.

ОСОБА_6 та представник Служби у справах дітей Радивилівської РДА подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Представник Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_3, в судовому засіданні доводи апеляційних скарг підтримав та просив їх задовольнити.

ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_2 просили апеляційну скаргу відхилити, покликаючись на поданий відзив, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник ПАТ КБ "ПриватБанк" просив відхилити апеляційні скарги.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок бездіяльності відповідача ОСОБА_5, як службової особи органу державної влади, позивачці ОСОБА_1 були спричинені душевні страждання та порушено звичний порядок її життя. З огляду на інтенсивність, тривалість та ступінь негативного впливу душевних страждань, суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 550 000 грн. При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд взяв до уваги те, що позивачкою ОСОБА_11 не було надано інших належних доказів, які б підтверджували причинний зв'язок між протиправними діями відповідача ОСОБА_5 та будь-якими негативними змінами у її фізичному стані.

Такий висновок не в повній мірі відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Рішення, в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання прилюдних торгів недійсними, скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, застосування правових наслідків недійсності правочину, виселення, суду першої інстанції не оскаржене, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судом не перевіряється.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 22.07.2009 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 28.09.2009 року, відмовлено в задоволенні позову прокурора в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та Радивилівського відділу державної виконавчої служби про визнання недійсним акту про придбання ОСОБА_6 майна з прилюдних торгів від 08.06.2005 року, а саме будинковолодіння АДРЕСА_1 Вищевказане рішення апеляційного суду набрало законної сили (а.с.48, 260).

Відповідно до вироку Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07.02.2013 року зі змінами на підставі ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 05.07.2013 року, відповідач ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.367 Кримінального кодексу України.

Згідно вироку, який набрав законної сили 05.07.2013 року, ОСОБА_5, як начальник районного відділу державної виконавчої служби, в місті Радивилів Рівненської області, в травні 2005 року, шляхом неналежного виконання ним, як службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, грубо порушуючи ст. 8 Закону України ,,Про виконавче провадження", згідно якої він зобов'язаний здійснювати контроль за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішень державним виконавцем, за відсутності контролю за діями підпорядкованого державного виконавця Мельника Ю.М., також будучи наділений сам всіма правами державного виконавця, підписав та затвердив гербовою печаткою Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби заявку на реалізацію майна за вих. №1380 від 16.05.2005 року адресовану директору РФ СПД "Укрспец'юст" по передачі Радивилівським районним відділом державної виконавчої служби на реалізацію майна належного ОСОБА_1, по АДРЕСА_1 Рівненської області, яке на той час знаходилось під забороною відчуження згідно договору № ROWWG000000309 від 19 травня 2004 року та перебувало під іпотекою Рівненської філії ЗАТ ,,Приват-Банк", зареєстрованого в Єдиному Державному реєстрі заборон та арештів під №11907. Шляхом неналежного виконання своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, допустив грубе порушення вимог ст.62-1 ч.2 Закону України ,,Про виконавче провадження", відповідно до якої на майно, щодо якого встановлено іпотеку чи накладено заборону на відчуження, не може бути звернено стягнення для задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями, згідно із Законом України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", за відсутності виконавчого напису нотаріуса та рішення суду, в якому б вказувалось про звернення стягнення на іпотечне майно чи на майно за адресою : АДРЕСА_1, без згоди і відома іпотекодавця ОСОБА_1 та іпотекодержателя Рівненської філії ЗАТ ,,ПриватБанк", достовірно знаючи про те, що будинок по АДРЕСА_1, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 перебуває в заставі по кредитному договору, що підтверджується вимогою №1434 від 25.05.2005 підписаною та направленою ОСОБА_5 особисто керівнику Рівненської філії ЗАТ КБ ,,ПриватБанк", ініціював реалізацію зазначеного майна.

В подальшому ОСОБА_5, підписавши та затвердивши гербовою печаткою складений Мельником Ю.М. акт про придбання майна з прилюдних торгів від 08.06.2005 року в м. Радивилів, як начальник відділу держаної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції, не виконуючи належним чином свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них по контролю за діями підпорядкованого державного виконавця Мельника Ю.М., не перевіривши згідно ст.8 Закону України ,,Про виконавче провадження" законність, повноту та правильність виконавчого провадження та виконавчих дій державним виконавцем Мельником Ю.М., затвердив складений останнім розподіл коштів на суму 26 401 гривні, що надійшли на депозитний рахунок державної виконавчої служби від реалізації будинку ОСОБА_1, а саме 24.06.2005 року в сумі 14 914 гривень 11 копійок Рівненській філії ЗАТ ,,ПриватБанк" згідно платіжного доручення №152 від 25.06.05 року, вид платежу - погашення кредиту ОСОБА_1 по в\л №2-432, без дозволу банку та самої ОСОБА_1, що призвело до зняття заборони на відчуження майна в АДРЕСА_1, подальшого переоформлення права власності на зазначене майно новими набувачами, які придбали його у відповідності до результатів прилюдних торгів . У вказаному кримінальному провадженні позивачка ОСОБА_1 визнана потерпілою (а.с.17-34).

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що внаслідок бездіяльності ОСОБА_5, як службової особи органу державної влади ОСОБА_1, як фізичній особі, була спричинена шкода її правам та інтересам.

Згідно норм статей 56, 62 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим незалежно від вини цієї особи.

Вирішуючи спір, місцевий суд дійшов логічного обґрунтованого висновку, що суб'єктом відшкодування завданої шкоди є держава і шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету, а підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Посилаючись на норми ст.ст. 23, 47, 48 Бюджетного кодексу України, згідно яких Казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету та на додаток № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» щодо розподілу видатків Державного бюджету України на 2017 рік, в тому числі по коду програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 3504030 - відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб, місцевий суд належно обґрунтував, що, стягнення зазначеної шкоди здійснюється з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, спричиненої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, місцевий суд керувався нормами ч. 3 ст.23 ЦК України та виходив з характеру правопорушення, глибини душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, зокрема вимог розумності і справедливості.

З огляду на інтенсивність, тривалість та ступінь негативного впливу душевних страждань, місцевий суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 550 000 гривень та вважав його адекватним встановленим фактичним обставинам.

Колегія суддів вважає, що визначений місцевим судом розмір грошового відшкодування моральної шкоди є завищеним.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 визначала розмір заподіяної їй моральної шкоди виходячи з вартості домоволодіння, яке належало їй, зокрема станом на березень-липень 2005 року його вартість становила приблизно 230480 грн., що було еквівалентом 43000 -45000 доларів США. Станом на липень 2012 року вартість домоволодіння становила 479400 грн, що еквівалентно 57000-60000 доларів США. (а.с.129).

Однак, як пояснила в суді ОСОБА_1 спірний будинок вона придбала за суму еквівалентну приблизно 5000 доларів США.

Відшкодування моральної шкоди не має завданням відшкодувати чи компенсувати непогашену матеріальну шкоду спричинену позивачу, тому колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначеної місцевим судом слід зменшити з 550000 грн. до 150000 грн., що буде відповідати характеру правопорушення, тривалості та ступеню негативного впливу глибини душевних страждань потерпілої, вимог розумності і справедливості.

Правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав спливу позовної давності щодо строків, з якими позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду про захист свого цивільного права та інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється у три роки. Вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07.02.2013 року відносно ОСОБА_5 набрав законної сили 05.07.2013 року(а.с.17-34).

З даною позовною заявою про захист свого права позивачка ОСОБА_1 звернулася 30.06.2016 року, а саме до спливу трирічного терміну, коли вона мала бути обізнана про особу, яка порушила її права та інтереси (а.с.1).

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Наведене вище спростовує аргументи ДКСУ, щодо не правильного визначення джерела відшкодування заподіяної позивачеві шкоди, а також ГТУЮ, щодо пропуску строку позовної давності.

При ухваленні рішення місцевим судом сторони були звільнені від сплати судового збору і при зміні рішення немає підстав для нового розподілу судових витрат, оскільки позивачка користується пільгою передбаченою п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір».

За таких обставин, місцевий суд не в повні мірі дотримався норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, не всі його висновки відповідають обставинам справи, а тому апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції до зміни в частині розміру моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 367, п.2 ч.1 ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Головного територіального управління юстиції у Рівненській області - задовольнити частково.

Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 07 листопада 2017 року змінити, зменшивши суму стягнутої моральної шкоди з 550000 до 150000 грн. В решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий : С.В. Боймиструк

Судді : С.О. Гордійчук

Н.М. Ковальчук