Постанова № 71882328, 24.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2018 р. Справа№ 910/4969/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Національного банку України

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017

у справі № 910/4969/17 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗБАНК"

до Національного банку України

про стягнення 6 918 500,00 грн

за участю представників сторін:

від позивача: адвокат Шкурат О.М. (довіреність № 546 від 29.12.2017);

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк» (надалі - ПАТ «Укргазбанк», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (надалі - НБУ, відповідач) про повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 6 918 500,00 грн, стягнутих на підставі прийнятої Правлінням Національного банку України постанови №190/БТ від 24.03.2016 «Про накладення штрафу на Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк», яка в подальшому постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2016 у справі №826/5950/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017, була скасована.

Посилаючись на вказані судові акти, Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк» зазначає, що з моменту набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2016 у справі №826/5950/16, Національний банк України безпідставно володіє коштами у розмірі 6 918 500,00 грн, сплаченими згідно меморіального ордеру №5874/11 від 01.04.2016. Оскільки відповідач відмовляється повернути їх на вимогу власника, право останнього на повернення коштів підлягає захисту на підставі статті 1212 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі №910/4969/17 позов задоволено повністю, стягнуто з Національного банку України на користь Публічного акціонерного товариства «УКРГАЗБАНК» кошти в розмірі 6 918 500,00 грн, витрати по сплаті судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій в розмірі 103 777,50 грн та 1600,00 грн відповідно.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суд виходив з того, що прийнята відповідачем постанова, на підставі якої до позивача застосовано штраф і на виконання якої позивачем перераховано 6 918 500,00 грн, була скасована постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2016, відтак суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для зберігання цих коштів та наявності підстав для їх повернення у відповідності до статті 1212 ЦК України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Національний банк України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги вмотивовані тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим через неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов хибного висновку про те, що з моменту скасування постанови №190/БТ «Про накладення штрафу на Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк», підстава для володіння грошовими коштами у розмірі 6 918 500,00 грн у відповідача відпала, адже суд не надав належної оцінки тим обставинам, що попри скасування постанови НБУ №190/БТ, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.03.2016 у справі №826/5950/16 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України.

Водночас, скаржник вказав на допущене судом порушення вимог статті 43 ГПК України в редакції Закону України 1798-ХІІ від 06.11.1991, всупереч якій суд не надав оцінки та не спростував доводів відповідача, чим порушив п.3 частини 1 статті 84 цього ж Закону, яким встановлено, що у мотивувальній частині вказуються, зокрема, доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.12.2017.

Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду 04.12.2017 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, а 05.12.2017 - відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому він висловив свою незгоду з правовою позицією скаржника, яка суперечить нормам чинного законодавства.

В судовому засіданні 06.12.2017 представник скаржника підтримав клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Вищим адміністративним судом України касаційної скарги Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/5950/16, яка є пов'язаною зі справою №910/4969/17, оскільки результат розгляду спору в адміністративній справі впливатиме на встановлення судом обставин правомірності заявлених позовних вимог.

Представник позивача проти клопотання заперечив, вважає його необґрунтованим та безпідставним, посилаючись на ту обставину, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.2017 у справі №826/5950/16 набрала законної сили та є обов'язковою до виконання.

Колегія суддів, вислухавши думку представників сторін, дійшла висновку про відмову в задоволенні заявленого клопотання з огляду на приписи частини 1 статті 79 ГПК України та статті 255 КАС України в редакціях, чинних на момент розгляду такого клопотання, через його необгрунтованість. Водночас, судом апеляційної інстанції враховується та обставина, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.05.2017 у справі №910/4969/17 провадження у справі вже зупинялось з підстави, заявленої відповідачем, однак дана ухвала була скасована постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017.

В судовому засіданні 06.12.2017 в порядку статей 69, 77 ГПК України в редакції Закону України №1798-ХІІ за заявою уповноваженого представника скаржника судом продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів та оголошено у розгляді справи перерву до 24.01.2018.

23.01.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, обґрунтоване неможливістю забезпечення з поважних причин явки в судове засідання уповноваженого представника через зайнятість працівників Юридичного департаменту в інших судових засіданнях.

24.01.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про забезпечення останньому права на розумні строки апеляційного перегляду судового рішення в контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Представник скаржника в судове засідання 24.01.2018 не з'явився.

Представник позивача в судовому засіданні проти клопотання відповідача щодо відкладення розгляду апеляційної скарги заперечив.

Розглянувши клопотання апелянта про відкладення судового розгляду, вислухавши з цього приводу думку представника позивача, колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення, виходячи з приписів частини 1 статті 273 ГПК України, згідно якої апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Крім того, суд враховує ту обставину, що за заявою представника відповідача від 06.12.2017 в судовому засіданні судом оголошувалась перерва, а строк розгляду справи за його заявою було продовжено на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вказуючи на їх необґрунтованість та безпідставність, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

24.01.2018 Київським апеляційним господарським судом в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 24.03.2016 Правлінням Національного банку України, на підставі статей 7, 15, 55 Закону України "Про Національний банк України", статей 67, 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", п. 3.1 та п. 3.2 глави 3 розділу І, п. 9.1 та 9.6 глави 9 розділу ІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346 (зі змінами), було прийнято постанову №190/БТ "Про накладення штрафу на Публічне акціонерне товариство "Укргазбанк", якою на позивача накладено штраф у розмірі 6 918 500,00 грн, що становить 0,05% від розміру статутного капіталу АБ "Укргазбанк", який станом на 22.03.2016 складав 13 837 000 000,00грн (а.с.10-11).

Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 218 цього ж Кодексу підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

На виконання постанови Правління Національного банку України від 24.03.2016 №190/БТ «Про накладення штрафу на Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк», 01.04.2016 позивачем було сплачено на рахунок відповідача штраф у розмірі 6 918 500,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 5874/11 від 01.04.2016 (а.с.12).

Разом з тим, не погоджуючись із застосованим до нього стягненням, Публічне акціонерне товариство "Укргазбанк" звернулось з адміністративним позовом до Національного банку України про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України №190/БТ від 24.03.2016 "Про накладення штрафу на Публічне акціонерне товариство "Укргазбанк".

В подальшому, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017, адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України №190/БТ від 24.03.2016 "Про накладення штрафу на Публічне акціонерне товариство "Укргазбанк" (а.с.13-20, 21-26).

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на ту обставину, що з моменту набрання постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2016 у справі №826/5950/16 законної сили, підстава набуття Національним банком України грошових коштів у розмірі 6 918 500 грн, відпала, а тому кошти у заявленому розмірі, як безпідставно набуте майно, відповідач зобов'язаний повернути власникові на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

03.03.2017 позивач ініціював звернення до Національного банку України з листом № 117/2137/2017, в якому просив спрямувати кошти в розмірі 6 918 500,00 грн, сплачені на виконання постанови НБУ, скасованої судом адміністративної юрисдикції, на погашення заборгованості за кредитними договорами Національного банку України в рамках Договору про передавання активів та зобов'язань ПАТ «АКБ «Київ» за кредитами рефінансування Національного банку України на АБ «Укргазбанк» від 19.06.2015, а в разі відмови в зарахуванні, просив перерахувати їх позивачеві (а.с.27).

Як зазначає позивач, дана вимога відповідачем не визнається та не виконується, а тому дана обставина спонукала звернутися його до суду за захистом порушеного права.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13.

Оскільки, як було встановлено місцевим господарським судом, постанова Правління Національного банку України №190/БТ від 24.03.2016 «Про накладення штрафу на Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк», на виконання якої позивачем були перераховані грошові кошти, була скасована постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з моменту скасування зазначеної постанови, підстава для володіння Національним банком України грошовими коштами ПАТ «Укргазбанк» у розмірі 6 918 500,00 грн відпала.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що позивач підставно, на виконання постанови НБУ №190/БТ від 24.03.2016 сплатив відповідачеві штраф, а тому місцевим господарським судом зроблено неправильний висновок щодо набуття відповідачем грошових коштів без достатньої правової підстави. Крім того, судом не було враховано, що на час звернення позивача до Господарського суду м. Києва з даним позовом, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 порушено касаційне провадження у справі №826/5950/16, відтак суд не з'ясував достеменно питання щодо «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття, а й станом на час розгляду справи.

Дані доводи колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та безпідставні з огляду на наступне.

В силу приписів статті 255 КАС України в чинній на момент розгляду спору редакції, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що згідно частини 3 статті 35 ГПК України у редакції Закону України №1798-ХІІ обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, судове рішення є обов'язковим до виконання.

Отже, в силу наведених норм чинного законодавства України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у справі №826/5950/16 постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2016 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.207 набрали законної сили та є обов'язковими до виконання, а постанова НБУ №190/БТ від 24.03.2016 - протиправною та скасованою судом.

Таким чином, місцевим судом зроблено правомірний та обґрунтований висновок про відсутність підстав у Національного банку України для зберігання коштів, сплачених ПАТ «Укргазбанк» в якості штрафу на виконання скасованої у подальшому постанови НБУ №190/БТ.

Крім цього, судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані твердження скаржника про порушення судом статті 43 ГПК України в редакції Закону України 1798-ХІІ щодо ненадання оцінки доказам відповідача та неспростування доводів останнього, оскільки такі спростовуються змістом судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 30.10.2017 у справі №910/4969/17 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Національного банку України - без задоволення.

Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі № 910/4969/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у справі № 910/4969/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/4969/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.01.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська