Постанова № 71641094, 15.01.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №461/11490/15-ц 15.01.2018

Справа №461/11490/15-ц Головуючий першої інстанції Тихонова Н.С.

Провадження №22-ц/784/24/18 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 27

Постанова

Іменем України

15 січня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі:відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 09 жовтня 2017 року, ухваленого головуючим суддею Тихоновою Н.С., в приміщенні того ж суду о 13:07 год., у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гарант Плюс» про звернення стягнення на предмет застави, стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 10 листопада 2015 року провадження в частині позовних вимог ПАТ «Ідея Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гарант Плюс» закрито.

Наступною ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 10 листопада 2015 року роз’єднано в самостійні провадження позовні вимоги ПАТ «Ідея Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та виділено в окреме провадження позовні вимоги ПАТ «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави.

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 13 листопада 2015 року справу за позовом ПАТ «Ідея Банк» до ОСОБА_5 передано на розгляд до Ленінського районного суду міста Миколаєва.

В обґрунтування позовних вимог, з подальшим їх уточненням, зазначено, що 29 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Плюс Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №827.70015, за умовами якого товариство надало позичальнику кредит у розмірі 28 753 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% річних строком до 29 травня 2015 року, з цільовим призначенням для придбання автомобіля Fiat Doblo 1.4, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

При цьому сторонами узгоджено, що при підвищені процентної ставки банк повідомляє позичальника про це та надсилає останньому новий графік погашення кредиту рекомендованим листом без змін до кредитного договору.

В забезпечення виконання кредитних зобов’язань 29 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Плюс Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк», та ОСОБА_2 укладено договір застави транспортного засобу, відповідно до умов якого, останній передав в заставу банку транспортний засіб – автомобіль Fiat Doblo 1.4, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Взятий на себе обов’язок банк виконав належним чином, в той час, як позичальник ОСОБА_2 належним чином своїх договірних зобов’язань не дотримав, у зв’язку із чим станом на 20 квітня 2015 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 6 221.96 доларів США, з яких: 1 240.95 доларів США – сума основного боргу, 4 506.49 доларів США – сума простроченого боргу, 375.06 доларів США – прострочені проценти, 99.46 доларів США – строкові проценти, а також 701 грн. 44 коп. – дебіторська заборгованість, 140 грн. – віндикаційні витрати.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив:

вилучити у ОСОБА_2 або в інших осіб, у яких може знаходиться транспортний засіб, який є предметом застави, а саме: автомобіль Fiat Doblo 1.4, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 та передати транспортний засіб ПАТ «Ідея Банк»;

в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №827.70015, яка станом на 20 квітня 2015 року становить 6 221.096 доларів США та 841 грн. 44 коп., звернути стягнення на предмет застави, а саме: транспортний засіб – автомобіль Fiat Doblo 1.4, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, шляхом продажу зазначеного автомобіля ПАТ «Ідея Банк» будь-якій третій особі - покупцю від імені власника, для чого надати ПАТ «Ідея Банк» усі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, в тому числі, але не виключно: проводити всі необхідні дії в органах МВС України та всіх інших державних органах/установах (отримувати дублікати документів на транспортний засіб, отримувати/виготовляти ключі/їх дублікати, отримувати відомості про транспортний засіб/особу - власника, які пов’язані з продажем автомобіля);

вирішити питання щодо розподілу судових витрат у справі, шляхом стягнення з відповідача на користь банку витрати по сплаті судового збору в сумі 1 579 грн. 60 коп. (том 1 а.с.84-86,105).

Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11 січня 2017 року позов ПАТ «Ідея Банк» задоволено в повному обсязі (том 1 а.с.260-261).

Ухвалою цього ж суду від 24 лютого 2017 року задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення, заочне рішення скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку (том 2 а.с.84).

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначав, що розмір заборгованості зазначений у розрахунку банку не відповідає дійсності. Посилався на те, що висновком експертного економічного дослідження документів фінансового-кредитних операцій заборгованість за кредитним договором дорівнює 594.53 доларів США, що значно менше вартості заставного автомобіля, а тому, вважав, що відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет застави у спосіб, обраний позивачем.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 09 жовтня 2017 року у задоволені позовних вимог ПАТ «Ідея Банк» відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Ідея Банк» посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави суд першої інстанції виходив з того, що сума боргу, визначена позивачем у розрахунку є такою, що не відповідає дійсності, та взявши до уваги її обсяг у більш компетентно зазначеному розмірі, прийшов до висновку щодо неспівмірності заявлених вимог, оскільки вартість автомобіля у будь-якому разі значно перевищує суму боргу 594.53 доларів США.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області з таким висновком погоджується, з огляду на наступне.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов’язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов’язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов’язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов’язань, які не виконані належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

За правилами ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов’язку виконання зобов’язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

За змістом ст.611 ЦК України в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно зі ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до положень ст.590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.1 Закону України №1255-IV від 18 листопада 2003 року «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі - Закон №1255-IV), чинного з 01 січня 2004 року, цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Прикінцевими і перехідними положеннями Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, Закон №1255-IV є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України «Про заставу» застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону №1255-IV. Зазначена правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 28 лютого 2012 року у справі №3-10гс12.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1255-IV звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Згідно із ст.25 Закону №1255-IV у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет застави у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета застави із застосуванням однієї із процедур, передбачених ст.26 цього Закону, яка передбачає і продаж предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

З матеріалів справи убачається, що 29 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Плюс Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк», та ОСОБА_2 укладено у простій письмовій формі кредитний договір №827.70015, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 28 753 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% річних строком до 29 травня 2015 року, з цільовим призначенням для придбання транспортного засобу - автомобіля Fiat Doblo 1.4, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 (том 1 а.с.8,26-27).

В забезпечення виконання кредитних зобов’язань, 29 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Плюс Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк», та ОСОБА_2 укладено договір застави транспортного засобу, відповідно до умов якого, останній передав в заставу банку транспортний засіб – автомобіль Fiat Doblo 1.4, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Також, сторони в договорі передбачили право банку стягнути суми кредиту шляхом звернення стягнення на заставлене майно при невиконанні умов кредитного договору, зокрема надання банку права на продаж такого майна (том 1 а.с.21-24).

Відомості про заставу транспортного засобу згідно договору застави транспортного засобу від 29 травня 2008 року внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 02 липня 2008 року (том 1 а.с.30-31).

Згідно розрахунку банку заборгованість відповідача станом на 20 квітня 2015 року в загальному розмірі складає 6 221.96 доларів США, з яких: 1 240.95 доларів США, – сума основного боргу, 4 506.49 доларів США – сума простроченого боргу, 375.06 доларів США – прострочені проценти, 99.46 доларів США – строкові проценти, а також 701 грн. 44 коп. – дебіторська заборгованість, 140 грн. – віндикаційні витрати (том 2 а.с.132-133).

На спростовування наявності вищезазначеної заборгованості, відповідачем було надано висновок за №1/17 дослідження документів фінансово-кредитних операцій за заявою від 15 листопада 2016 року, складеного 13 січня 2017 року спеціалістом ОСОБА_6, відповідно до якого встановлено, що розмір загальної заборгованості, станом на час подачі позову, складає лише 594.53 доларів США, за умови документального підтвердження, що банком було видано кредитні кошти в сумі 26 413.50 доларів США, розмір ануїтетного платежу відповідно буде складати 480.51 доларів США та позичальником погашено заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 47 002.71 доларів США (том 2 а.с.6-65,136-138).

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, показаннями свідків і висновками експертів.

Кожен з доказів оцінюється судом за правилами, встановленими ст.89 ЦПК України (ст.212 ЦПК України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення судового рішення).

При цьому колегія суддів вважає, що вищевказаний висновок №1/17 від 13 січня 2017 року, який виконаний спеціалістом, містить докладний опис проведеного дослідження, належно мотивований та науково обґрунтований у відповідності до положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 17 червня 2004 року №280 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 року за №919/9518 (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та складення висновку), Експертної методики «Методика проведення досліджень з визначенням реальної відсоткової ставки по кредитному договору із застосуванням ануїтетних та диференційованих платежів, внесена до реєстру методик судових експертиз №11.3.36 від 29 січня 2016 року, Експертної методики «Методика експертного дослідження операцій з кредитування фізичних осіб», внесена до реєстру методик судових експертиз №11.3.01 від 03 березня 2010 року, Експертної методики «Методи, способи, прийоми, які використовуються при проведенні судово-економічних експертиз» внесена до реєстру методик судових експертиз №11.0.08 від 03 березня 2010 року.

Оцінивши вищевказаний висновок за правилами ст.89 ЦПК України, колегія суддів не знайшла жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про його необґрунтованість, неправильність чи суперечливість іншим матеріалам справи, а тому вважає, що він є належним та допустимим доказом у справі, що вірно констатував і суд першої інстанції.

Будь-яких інших доказів (експертних висновків), які б свідчили про інший розмір заборгованості за кредитним договором, ніж яка встановлена спеціалістом, суду не надано.

Отже, з огляду на розмір заборгованості визначений спеціалістом та заставну вартість предмета застави, яка визначена сторонами в договорі застави транспортного засобу в розмірі 149 721 грн., а також враховуючи, що інших даних щодо вартості (оцінки) заставного майна матеріали справи не містять, колегія суддів вважає, що є підстави вважати, що сума заборгованості за кредитним договором є неспівмірною з вартістю предмета застави, а тому, приходить до висновку про недоцільність застосування такого способу захисту права, як звернення стягнення на майно у даному спорі.

Щодо позовних вимог про вилучення у відповідача предмета застави та передання його позивачу, колегія суддів виходить із недоведеності та необґрунтованості вказаних позовних вимог, оскільки договором застави транспортного засобу від 29 травня 2008 року не передбачено такого способу захисту порушеного права банку, як вилучення у боржника автомобіля в якості забезпечення його збереження з метою можливості реального виконання в майбутньому рішення суду. Зокрема, зі змісту вищевказаного договору слідує, що сторони узгодили, що до заставодавця не пред’явлені і не будуть пред’явлені майнові вимоги, пов’язані з вилученням предмета застави, а предмет застави не підлягає вилученню і вільний від будь-яких зобов’язань, крім тих, що передбачені цим договором (том 1 а.с.21).

Інші обставини, на які містяться посилання в апеляційній скарзі, судом першої інстанції при розгляді справи перевірялись. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків районного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а лише зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до положень ЦПК України та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції по їх оцінці.

Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків суду, апеляційна скарга також не містить.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга ПАТ «Ідея Банк» в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» - залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 09 жовтня 2017 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

ОСОБА_7

Повний текст судового рішення

складено 18 січня 2018 року