Ухвала суду № 69574664, 13.10.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А [1]

13 жовтня 2017 року м. Київ

Суддя судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва Мазурик О.Ф., перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Істерн Менеджмент Україна» про солідарне стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року, з урахуванням ухвали від 28.10.2016 про виправлення описки, позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено у повному обсязі.

03 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06.07.2016.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначив, що не приймав участі у справі, однак оскаржуваним рішення суду було вирішено питання про його права та обов'язки, які полягають в тому, що, відповідно до умов договору поруки, укладеного між ним та ОСОБА_4, він відповідає за його зобов'язаннями.

Дослідивши матеріали справи, вважаю, що у прийнятті апеляційної скарги слід відмовити та повернути її скаржнику, виходячи з наступного.

Дійсно, ст. 129 Конституції України передбачено право особи на апеляційне оскарження рішення суду.

Разом з тим, таке право може бути обмежено у випадках, передбачених законом.

Так, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.

У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Таке обмеження права особи на апеляційне оскарження встановлено в ч. 1 ст. 292 ЦПК України і за приписами ч. 1 ст. 292 ЦПК України особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права та обов'язки, має право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Таким чином, аналіз ч. 1 ст. 292 ЦПК України приводить до висновку, що право особи на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яка не брала участі у справі можливо за умови, якщо суд вирішив питання про її право та обов'язки, піддане обмеженням з боку держави.

Звертаючись до суду за апеляційною скаргою ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі вказував на те, що 06.08.2013 між ним та відповідачем у справі ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого він відповідає перед Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» за своєчасне виконання ОСОБА_4 всіх зобов'язань, що виникли з договору поруки від 31.07.2013. При цьому, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» не є стороною цього правочину.

Зі змісту рішення вбачається, що договір поруки, на який ОСОБА_2 посилається, як на підставу апеляційного перегляду, не був предметом судового розгляду і судом не вирішувалося питання про права та обов'язки ОСОБА_2 за цим договором.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зводяться до наміру про перегляд остаточного та обов'язкового судового рішення, яким вже вирішено спір та стягнуто солідарно з боржників на користь банку заборгованість у сумі 1 652 395,04 Євро та 1 941 496,92 грн.

Рішенням у справі «Желтяков проти України» (заява № 4994/04) від 09.06.2011 (остаточне 09.09.2011) Європейський Суд з прав людини зокрема зазначив, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» [ВП], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-vII).(п. 42 Рішення).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. рішення у справи «Рябих проти Pосії», N 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X).(п. 43 Рішення).

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.10.2008 № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги.

Оскільки при перевірці апеляційної скарги, поданої ОСОБА_2, судом не встановлено обставин, що судовим рішенням вирішено питання про його права та обов'язки, суд приходить до висновку про відмову у прийнятті апеляційної скарги та повернення її скаржнику.

На підставі викладеного та керуючись ст. 292, 297 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_2 у прийнятті апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року та повернути її скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з часу її постановлення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, шляхом подання скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя:

Справа № 757/16016/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11239/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Гладун Х.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.