Рішення № 67720184, 11.07.2017, Апеляційний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Шебуєвої В.А., Оніщука М.І.,

при секретарі Майданець К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 11 жовтня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 800002163, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 110 770,00 доларів США під 12,25% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк до 11 жовтня 2022 року.

Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечується порукою, відповідно до укладеного договору поруки № 800002163-П з ОСОБА_2, відповідно до п. 3.1 якого, боржник та поручитель відповідають перед банком за порушення обов'язків, перелічених у статті 2 цього Договору, як солідарні боржники.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором повністю виконав, надавши кредитні кошти.

Справа № 761/12032/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/7932/2017Головуючий у суді першої інстанції: Маліновська В.М. . Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. Позичальник умови кредитного договору протягом тривалого часу належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 18 березня 2015 року за відповідачем наявна заборгованість у сумі: 22 107 264,01 грн. яка складається з: кредитної заборгованості у розмірі 2 513 564,67 грн., заборгованості по процентам у розмірі 2 267 513,32 грн., пеня в межах 1 року у розмірі 17 326 186,02 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за договором позивач просив стягнути з відповідачів вказані кошти в солідарному порядку.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа Банк» суму заборгованості за кредитним договором № 800002163 від 11.10.2007у розмірі 6 037 860,32 грн., що складається з: кредитної заборгованості у розмірі 2 513 564,67 грн.; заборгованості по процентам у розмірі 2 267 513,32 грн., пені у розмірі 1 256 782,33 грн.

Стягнуто в рівних частинах із ОСОБА_1, ОСОБА_2на користь ПАТ «Альфа Банк» судовий збір в розмірі по 1 827,00 грн. з кожного.

В березні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 червня 2017 року в задоволені заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2015 рокувідмовлено.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Вказувала на незаконність рішення суду щодо солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, оскільки судом не враховано ту обставину, що договір поруки припинено на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Зазначала, що відповідно до п. 6.4 Договору поруки у разі збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором, передбачена договором порука діє тільки у випадку, якщо поручитель надасть свою згоду на таке збільшення, однак з 11.09.2008 банк змінив процентну ставку за користування кредитом та встановив її на рівні 16 % без згоди поручителя.

Крім того, у 2011 році позивач вже звертався до суду з позовом, та з неї було стягнуто прострочену заборгованість, відсотки та пеню.

У разі задоволення апеляційної скарги просила стягнути з відповідача сплачений, за звернення до суду з апеляційною скаргою, судовий збір.

Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2, просила скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року в цій частині та ухвалити нове про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В судовому засіданні представники ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала, просили задовольнити.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши пояснення представників відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 11.10.2007 між ЗАТ «Альфа Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 800002163, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредитні кошти в розмірі 110 770,00 дол. США із строком користування по 11.10.2022 та сплатою 12,25% річних (а.с.5-8).

Відповідно до п. 7.1. кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути Кредитору кредит та сплатити проценти за користування Кредитом частинами у терміни, що визначені Додатком №1 до цього Договору, а також належним чином виконати інші зобов'язання, викладені в цьому Договорі.

Відповідно до п. 3. кредитного договору, позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені даним договором повертати кредит, виплачувати банку проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші платежі.

Належне виконання боржником зобов'язань за вказаним кредитним договором забезпечувалось договором поруки № 800002163-П від 11.10.2007, укладеним між ПАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_2 (а.с. 11).

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору боржник та поручитель відповідають перед банком за порушення обов'язків, перелічених у статті 2 цього Договору, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і боржник.

Відповідно до п. 6.4 договору поруки у разі збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором, передбачена цим договором порука діє тільки у випадку, якщо поручитель надасть свою згоду на збільшення.

Боржник ОСОБА_1 взятих на себе за кредитним договором зобов'язань належним чином не виконує.

Листом (вимогою) про дострокове повернення кредиту від 09.04.2015 позивач повідомив відповідачів, що станом на 18.03.2015 прострочення платежу становить 2 288 днів, а загальна сума заборгованості 2 896 628,46грн., в тому числі штрафні нарахування 2 691 403,68 грн. В цій же вимозі зазначено, що позивач, виходячи з положень договору кредиту, реалізує право на дострокове стягнення всієї суми кредитної заборгованості (а.с.25).

Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 18.03.2015 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 22 107 264,01 грн. і складається з: кредитної заборгованості у розмірі 2 513 564,67 грн.; заборгованості по процентам у розмірі 2 267 513,32 грн.; пеня у розмірі 17 326 186,02 грн. (а.с.22-23).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, зменшивши розмір неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, дійшов висновку про порушення боржником умов кредитного договору та солідарно стягнув заборгованість за кредитним договором.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони суперечать вимогам закону та зібраним по справі доказам, виходячи з наступного.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору щодо сплати щомісячних платежів, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість по тілу кредиту у розмірі 2 513 564,67 грн. та заборгованості по процентам у розмірі 2 267 513,32 грн., яка підлягає стягненню.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 17 326 186,02 грн.

Разом з цим, згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Відповідно до ч. 2 ст. 616 ЦК України суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, якщо кредитор не вжив заходів щодо їх зменшення.

При цьому, питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір неустойки значно перевищує розмір заборгованості за кредитним договором, матеріали справи не місять доказів того, що кредитор вживав заходів щодо зменшення розміру неустойки, у зв'язку з чим судом першої інстанції було обґрунтовано зменшено розмір пені до 1 256 782,33 грн.

Конституційний Суд України, у пункті 3 Рішення № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013, аналізуючи правовідносини зі сплати пені, що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування, дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.

Позивачем рішення суду в частині зменшення розміру неустойки не оскаржувалось.

Разом з цим, задовольняючи позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості суд першої інстанції належним чином не дослідив обставини справи та не врахував положення ч. 1 ст. 559 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що згідно умов договору поруки від 11 жовтня 2007 року ОСОБА_2 зобов'язалася солідарно з боржником відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Тобто, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1 ст. 653 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

З наданого банком розрахунку заборгованості (а.с. 22-23) вбачається, що відсоткова ставка за користування кредитом за договором № 800002163 від 11 жовтня 2007 року з 11.09.2008 була змінена, шляхом збільшення з 12,25% до 16% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Тобто змінами основного зобов'язання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови і обставини, що тягнуть або можуть потягти негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового становища.

Особливістю припинення поруки з підстав зміни зобов'язання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобов'язання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а й з моменту такого збільшення його обов'язок за договором поруки повністю припиняється - перестає існувати.

Внесення без згоди поручителя змін до кредитного договору про зміну зобов'язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки, що призвело до збільшення обсягу відповідальності як боржника, так і поручителя, є підставою для визнання поруки такою, що припинена. При цьому, припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується.

Вказані висновки були викладені в постановах Верховного Суду України від 21 травня 2012 року №6-88цс11, від 10 жовтня 2012 року №6-112цс12, від 20 лютого 2013 року в справі № 6-172цс12.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому, обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Належною є згода поручителя у формі додаткової угоди до договору поруки. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 5 лютого 2014 р. у справі за № 6-152цс13, згода поручителя зі змінами до кредитного договору, які визначають конкретні умови, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника, висловлене шляхом підписання додаткової угоди до договору поруки, не потребує додаткової згоди поручителя на збільшення відповідальності та не суперечить ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється.

Згідно п. 6.4 договору поруки у разі збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором, передбачена цим договором порука діє тільки у випадку, якщо поручитель надасть свою згоду на збільшення.

Оскільки, відсоткова ставка за користування кредитом за договором № 800002163 від 11 жовтня 2007 року з 11.09.2008 була збільшена з 12,25% до 16%., а ОСОБА_2 згоди на внесення вказаних змін до кредитного договору не надавала, то порука ОСОБА_2, установлена на підставі договору № 800002163-П від 11.10.2007 є припиненою згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Суд першої інстанції наведених норм матеріального права не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості з поручителя.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст. 60, 213, 214 ЦПК України щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи і дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог банку до ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ч. 5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа Банк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

Крім того, враховуючи ту обставину, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а відповідачем сплачено за звернення до суду апеляційної інстанції судовий збір у сумі 4019,40 грн., сплачений судовий збір підлягає стягненню з ПАТ «Альфа Банк» на користь ОСОБА_2

Відповідно до положень ст. 309 ЦПК України, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року у скасувати.

Ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» заборгованість за кредитним договором № 800002163 від 11.10.2007 у розмірі 6 037 860,32 грн., що складається з: кредитної заборгованості у розмірі 2 513 564,67 грн.; заборгованості по процентам у розмірі 2 267 513,32 грн., пені у розмірі 1 256 782,33 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 4019,40 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: