Ухвала суду № 67624612, 05.07.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4265/17

Головуючий у першій інстанції Прохоров П. А.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,

з участю секретаря судового засідання - Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Приватного підприємства «Прогрес-Риелт», Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу - Комісарової Світлани Олександрівни про визнання іпотечного договору частково недійсним, за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» Данилюка Ігоря Олеговича на рішення Київського районного суду м.Одеси від 17.11.2016 року,

встановила:

23.08.2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеною позовною заявою, в якій просить визнати іпотечний договір від 08.09.2006 року укладений між нею та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою Світланою Олександрівною, зареєстрованого в реєстрі за № 4396, частково недійсним, а саме п. 1.2. в частині передачі в іпотеку майнових прав за Договором № ГІ/ПР-42 про інвестування від 10.01.2006 року на квартиру за будівельним №61/1, в будинку за будівельним АДРЕСА_2, за Договором № ЛВ/Р-2-160 про інвестування від 10.01.2006року на квартиру за будівельним АДРЕСА_1, та за Договором №ЗБ/ПР-1-55 про інвестування від 10.01.2006року на квартиру за будівельним АДРЕСА_3. В обґрунтування заявленого позову посилалася на те, що між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АППБ «Аваль», правонаступник Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» та нею - ОСОБА_7 (прізвище змінено на «ОСОБА_7») 07.09.2006 року був укладений кредитний договір №014/0076/74/65078 та 08.09.2006 року між нею та банком було укладено іпотечний договір, згідно п. 1.2. якого передано в іпотеку майнові права за зазначеними договорами про інвестування.Крім того нею також було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна № ЛB/P-2-160 від 26.06.2012 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 зазначала, що вона свої зобов'язання щодо оплати вартості майнових прав виконала в повному обсязі, однак вона вважала, що пункт договору про передачу майнових прав в іпотеку суперечить діючому на момент укладення правочину законодавству, оскільки на час укладання спірного договору стаття 5 Закону України «Про іпотеку» №898-IV не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Окрім того, позивачка вказувала на те, що 07.09.2006 року між нею і банком було укладено кредитний договір не для того, щоб отримати кошти, а для того, щоб купити квартири, які мали побудуватись за вищевказаними адресами та при виборі кредитного продукту і об'єкту інвестування, виборі квартири, ПАТ «Райффайзен банк Аваль» пропонував цей об'єкт нерухомості з ексклюзивними умовами кредитування і під заставу цієї ж нерухомості (майнових прав), і саме банк гарантував порядність і надійність забудовника, що і було обумовлено ексклюзивними умовами кредитування об'єкту, гарантував те, що службою безпеки банку і юридичним відділом банку перевірено компанії які заключали договори і самі договори інвестування, які відповідають вимогам банку. Однак, будівництво окремих квартир так і не було закінчене в строк обумовлений договором, крім того, з вересня 2008 року будівництво зовсім зупинене і не ведеться по сьогоднішній день та за даним фактом порушено кримінальне провадження за де її та інших інвесторів признано потерпілими.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання іпотечного договору частково недійсним.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 17.11.2016 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним пункт 1.2 іпотечного договору від 08.09.2006 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль»), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О., зареєстрованого в реєстрі за № 4396, в частині передачі в іпотеку майнових прав за Договором № ГІ/ПР-42 про інвестування від 10.01.2006 року на квартиру за будівельним №61/1, в будинку за будівельним АДРЕСА_2, за Договором № ЛВ/Р-2-160 про інвестування від 10.01.2006року на квартиру за будівельним АДРЕСА_1, та за Договором №ЗБ/ПР-1-55 про інвестування від 10.01.2006року на квартиру за будівельним АДРЕСА_3. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Данилюк І.О. подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу Данилюк І.О. обґрунтовує тим, що договір іпотеки із ОСОБА_2 було укладено у відповідності (в межах) Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який у редакції на час укладання договору іпотеки, передбачав такий предмет іпотеки як майнові права на нерухоме майно, відповідно до ч.2 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, тобто, на час виникнення спірних правовідносин, майнові права могли бути предметом іпотеки, передання їх в іпотеку повністю відповідало чинному законодавству, а тому твердження про те, що передача в іпотеку цих прав суперечило діючому на момент укладення оскаржуваного договору законодавству є помилковим. Крім того зазначає, що відсутні підстави, передбачені ст. 215 ЦК України для визнання правочину недійсним, оскільки іпотечний договір, укладений із ОСОБА_2, та його умови відповідають вимогам, які встановлені для чинності правочину, під час укладання іпотечного договору сторонами дотримано вимоги законодавства, інших підстав для визнання іпотечного договору частково недійсним ОСОБА_2 не заявлено, іпотекодавець ОСОБА_2 на момент укладення договорів не заявляла додаткових вимог щодо умов договору іпотеки та в подальшому виконувала умови як кредитного, так і договору іпотеки. Також представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просив суд застосувати строк позовної давності, так як боржник звернувся до суду з позовною заявою про визнання частково недійсним договору іпотеки, який укладений 08.09.2006 року, лише у 2016 році, тобто з пропуском строку позовної давності, та не представив суду жодного доказу поважності причин пропуску строку позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що 07.09.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_7 (яка змінила прізвище на «ОСОБА_7») було укладено кредитний договір №014/0076/74/65078, відповідно до умов якого, кредитор, на положеннях та умовах цього договору, надає позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 161200,00 доларів США. Кредитні кошти призначені для використання на придбання квартири на первинному ринку.

З метою забезпечення виконання зобов'язань по зазначеному кредитному договору, 08.09.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_7 було укладено іпотечний договір відповідно до умов якого, цей договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору №014/0076/74/65078 від 07.09.2006 року, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку кредитного договору, за умовами якого іпотекодавець зобов'язаний до 07.09.2024року повернути іпотекодержателю кредит у розмірі 161 200 доларів США, сплатити нараховані відсотки річні за користування ним згідно умов кредитного договору, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених кредитним і цим договором, та витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна, що понесені іпотекодержателем.

Пунктом 1.2. договору іпотеки передбачено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в іпотеку майнові права за договором № ГІ/ПР-42 про інвестування від 10.01.2006 року на квартиру за будівельним АДРЕСА_2 за Договором № ЛВ/Р-2-160 про інвестування від 10.01.2006 року на квартиру за будівельним АДРЕСА_1 та за Договором №ЗБ/ПР-1-55 про інвестування від 10.01.2006року на квартиру за будівельним АДРЕСА_3, укладеними між іпотекодавцем та ПП «Прогрес-Риелт».

Договір іпотеки від 08.09.2006 року посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О. 08.09.2006 року та зареєстрований в реєстрі за №4396.

27.06.2012 року між ТОВ «Ремстрой-Україна» та ОСОБА_7 було укладено договір №ЛВ/Р-2-160 купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю майнове права на квартиру, розташовану в 2-секційному багатоповерховому будинку з офісними приміщеннями та напівпідземним паркінгом за АДРЕСА_1

Згідно довідки вих. №78 від 22.06.2016 року ТОВ «Ремстрой-Україна» станом на 22.06.2016 року грошові зобов'язання ОСОБА_7 за договором №ЛВ/Р-2-160 від 27.06.2012 року виконані в повному обсязі в сумі 285 960,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ст.ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV (у редакції, яка була чинною на час укладення договорів іпотеки) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий, виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

На час укладення спірного договору іпотеки (07.09.2006 року) стаття 5 Закону України «Про іпотеку» №898-IV не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки Законом України від 25.12.2008 року №800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону № 898-IV.

Разом з тим Закон №979-IV, який установлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, до спірних правовідносин не застосовується, а положеннями Закону № 1560-ХІІ, яким визначено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності, не передбачають права на передачу в іпотеку майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва.

Майнове право, що є предметом договору - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

ОСОБА_2, сплативши вартість майнових прав на квартиру в повному обсязі, виконала свої грошові зобов'язання та відповідно до договору про інвестування набула майнові права на квартиру.

Таким чином, суд зазначив, що станом на 07.09.2006 року, на час укладення оспорюваного договору іпотеки, стаття 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною з 12.05.2006 року до 14.01.2009 року, не визначала майнові права як предмет іпотеки, у зв'язку із чим, при укладенні вказаного договору, були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку», оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки.

Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до пункту 8 цієї ж постанови, згідно частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання сторонами (стороною) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Згідно з вимогами статей 202, 203 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини 1 статті 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи вищенаведене суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору частково недійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суду погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Крім того колегія суддів зазначає, що такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовими висновками висловленими в постановах Верховного Суду України від 06.11.2013 року у справі № 6-100цс13, від 02.12.2015 року у справі № 6-1502цс15, від 02.12.2015 року у справі № 6-1732цс15, від 25.05.2016 року у справі №6-503цс16, які відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на застосування строку позовної давності та вважає, що надана до суду апеляційної інстанції заява про застосування строку позовної давності не підлягає розгляду виходячи з наступного.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В матеріалах справи відсутня заява ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про застосування строків позовної давності, яка подана до винесення місцевим судом рішення, згідно вимог ч.3 ст.267 ЦК України, хоча відповідач мав таку можливість, подав свої письмові заперечення, про те в них про застосування строків позовної давності не просив.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

Оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Такі висновки узгоджуються з правовим висновком, висловленим в постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 року по справі № 6-780цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» Данилюка Ігоря Олеговича - відхилити.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 17.11.2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.С.Комлева

О.Г.Журавльов