Окрема думка судді № 66656537, 17.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

17 травня 2017 року Справа № 5004/714/11

(в порядку ст. 47 ГПК України)

судді Вищого господарського суду України Полякова Б.М.

на постанову Вищого господарського суду України від 17.05.2017 у справі господарського суду Волинської області № 5004/714/11

17.05.2017 Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Полякова Б.М. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я., винесено постанову у справі № 5004/714/11, якою ухвалу господарського суду Волинської області від 23.01.2017 про відмову у виправлені описки та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Волинської області від 11.04.2011 порушено провадження у справі про банкрутство приватного підприємства "Ірта" (далі - ПП "Ірта", боржник) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою від 17.03.2015 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Дуплику П.Г., зобов'язано його вчинити певні дії та інше.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 25.08.2015 визнано поточну кредиторську вимогу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", кредитор) до боржника в сумі 9 294 625,04 грн. та конкурсну кредиторську вимогу до боржника в сумі 20 135 358,23 грн., як грошові вимоги четвертої черги задоволення, 1 218 грн. та 125 грн. витрати на оплату судового збору - перша черга задоволення.

У грудні 2016 року кредитор звернувся до місцевого господарського суду з заявою від 16.12.2016 № 140-5/6-4915 про виправлення описки (помилки) в ухвалі від 25.08.2015 у справі № 5004/714/11.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 23.01.2017 у справі № 5004/714/11 відмовлено у задоволенні клопотання ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" від 16.12.2016 № 140-5/6-4915 про виправлення описки (помилки) в ухвалі від 25.08.2015.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 ухвалу місцевого господарського суду від 23.01.2017 про відмову у задоволенні клопотання про виправлення описки залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2017 у справі № 5004/714/11 касаційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" залишено без задоволення, ухвалу від 23.01.2017 про відмову у виправлені описки та постанову від 23.02.2017 залишено без змін.

Мною, Поляковим Б.М., при винесені вказаної постанови від 17.05.2017 висловлено окрему думку, суть якої полягає у наступному.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Пункт 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Як вбачається норми Закону про банкрутство визначають спеціальний порядок оскарження судових рішень місцевого господарського суду у справі про банкрутство в апеляційному та в касаційному порядку.

Так, положеннями ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство врегульовані питання щодо касаційного оскарження судових рішень у справі про банкрутство. Зокрема, у касаційному порядку можуть бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Наведений перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

При цьому за змістом ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство при вирішенні питання про можливість касаційного оскарження процесуального документа суду апеляційної інстанції визначальним є саме судовий акт суду першої інстанції, а не результат його перегляду в апеляційному порядку та, відповідно, зміст резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції.

У даному випадку предметом касаційного оскарження була постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у виправленні описки, можливість оскарження якої не передбачена ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство.

Відповідна правова позиція щодо порядку касаційного оскарження судових рішень у справі про банкрутство викладена у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 27.01.2016 у справі №Б11/009-12, від 04.11.2015 у справі № 916/2019/13, від 18.11.2015 у справі № 910/15007/14, від 23.12.2015 у справі № 903/33/15 та згідно зі ст. 11128 ГПК України повинна враховуватись всіма судами України.

Також слід зауважити, що згідно приписів ч. 1 ст. 11113 ГПК України в касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали місцевого та апеляційного господарського суду у випадках, передбачених частиною першою статті 106 Кодексу.

В свою чергу ч. 1 ст. 106 ГПК України містить вичерпний перелік ухвал місцевого господарського суду, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду.

Зокрема, п. 13 ч. 1 ст. 106 ГПК України передбачено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали про внесення виправлень у рішення, ухвалу.

Втім у даній справі предметом касаційного оскарження була постанова суду апеляційної інстанції, винесена за результатом перегляду по суті ухвали місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви про виправлення описки, що в розумінні ст. 11113 ГПК України не може бути предметом касаційного оскарження, оскільки не передбачена ч. 1 ст. 106 ГПК України.

Отже касаційному оскарженню підлягають виключно ухвали господарського суду про внесення виправлень у рішення, ухвалу, однак не ухвали про відмову у задоволенні заяви про внесення виправлень у рішення, ухвалу.

Щодо висновку Конституційного Суду України, викладеного у рішенні від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 з приводу того, що відсутність у ч. 1 ст.106 ГПК України норми щодо оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови суду, не може бути підставою для відмови у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги на такі ухвали, слід зазначити наступне.

Слід зауважити, що на відміну від ухвали про відмову у задоволені заяви про виправлення описки, інститут зміни способу виконання судового акту спрямований на гарантування виконання судового рішення, а тому має розцінюватися як невід'ємна складова судового розгляду. У зв'язку з чим, відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвали місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд та загрожує самій суті цього права, що не відповідає ст. 8 Конституції України.

Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення Конституційного Суду України підлягають безумовному виконанню всіма державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування, установами, організаціями, підприємствами, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та громадянами.

Разом з тим рішення і висновки Конституційного Суду України не мають характеру нормативно-правових актів та не можуть вважатися самостійними джерелами права, оскільки мають інтерпретаційний характер і можуть бути застосовані лише у зв'язку із застосуванням окремої норми права.

У зв'язку з чим рішення Конституційного Суду України не можуть бути застосовані по аналогії процесуального права, тим більше, що положення як ГПК України, так і Цивільного процесуального кодексу України не передбачають можливість застосування аналогії процесуального права. При цьому, аналогія права стосується тільки норм матеріального права, а принципи її дії не застосовуються у сфері процесуально-правових відносин.

Це ж саме стосується рішення Конституційного Суду України від 22.04.2014 у справі № 1-5/2014 щодо офіційного тлумачення положень п. 10 ч. 1 ст. 239 ЦПК України в якому визначено можливість апеляційного оскарження ухвали про відмову у внесенні виправлень у рішення в такому само порядку, як і ухвал щодо внесення виправлень у рішення в цивільному процесі.

А тому висновки, викладенні у рішеннях Конституційного Суду України від 22.04.2014 у справі № 1-5/2014 та від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012, стосуються, виключно конституційності п. 10 ч. 1 ст. 239 ЦПК та п. 20 ч. 1 ст. 106 ГПК України та не можуть бути застосовані в цілому до ст. 106 ГПК України, у тому числі до п. 13 ч. 1 ст. 106 ГПК України.

Отже з урахуванням вищезазначеного та приписів ст. ст. 106, 11113 ГПК України, ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство, ухвала господарського суду Волинської області від 23.01.2017 у справі № 5004/714/11 взагалі не підлягала оскарженню в господарський судах України, оскільки можливість оскарження ухвали про відмову у виправлені описки не передбачена чинним законодавством.

На підставі вказаних обставин справи вважаю, що касаційна скарга ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" підлягала задоволенню частково, постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 скасуванню, а апеляційне провадження за апеляційною скаргою кредитора підлягало припиненню відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, як безпідставно порушене.

суддя

Вищого господарського

суду України Б.М. Поляков