Ухвала суду № 66634285, 22.05.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2691/17

Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.

Доповідач Станкевич В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Станкевича В.А.

суддів - Цюра Т.В.

- Таварткіладзе О.М.

при секретарі - Лопотан В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2015 року, -

встановила:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в подальшому уточнивши його, про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 21 грудня 2006 року ВАТ «Морський транспортний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк» уклав з ОСОБА_3 кредитний договір № 381/F, відповідно до якого Банк надав відповідачці кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 715 000, 00 дол. США на строк до 21 грудня 2018 року зі сплатою 12 % річних за користування кредитом.

Також позивач зазначав, що з метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язання 21 грудня 2006 року ВАТ «Морський транспортний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк» уклав з ОСОБА_4 договір поруки №№ 2620-С, згідно з якими останній зобов'язався відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_3 усіх зобов'язань, що виникли з вищевказаного кредитного договору.

Банком було виконано свій обов'язок та зараховано кредитні кошти на поточний рахунок ОСОБА_3 для подальшого їх використання за цільовим призначенням.

В свою чергу ОСОБА_3 не здійснює платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та по нарахованим відсоткам, у зв'язку з чим в неї виникла заборгованість за кредитом та процентами, яка станом на 02 червня 2015 року становить 587 937, 68 дол. США, та 1 628 571, 43 грн. пені, та складається з: кредитної заборгованості за період з 21 грудня 2006 року по 02 червня 2015 року у розмірі 503 915, 71 дол. США.; заборгованості по процентам за період з 21 грудня 2006 року по 02 червня 2015 року у розмірі 84 021, 97 дол. США.; пені за прострочення сплати кредиту за період з 03 лютого 2014 року по 01 червня 2015 року у розмірі 591 431, 08 грн.; пені за прострочення сплати процентів за період з 03 лютого 2014 року по 01 червня 2015 року у розмірі 906 730, 99 грн.; штрафу за невиконання зобов'язань за кредитним договором за період з 03 березня 2015 року по 31 травня 2015 року у розмірі 130 409, 36 грн.

Представник ПАТ «Марфін Банк» у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та подала заяву про розгляд справи в заочному порядку.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 у судове засідання не з'явились. Заяву про розгляд справи за їх відсутності не подавали.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2015 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволені.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» достроково заборгованість за кредитним договором № 381/F від 21 грудня 2006 року в розмірі 587 937 (п'ятсот вісімдесят сім тисяч дев'ятсот тридцять сім) дол. США 68 центів, та 1 628 571 (один мільйон шістсот двадцять вісім тисяч п'ятсот сімдесят одна) грн. 43 коп. пені, та складається з: кредитної заборгованості за період з 21 грудня 2006 року по 02 червня 2015 року у розмірі 503 915 (п'ятсот три тисячі дев'ятсот п'ятнадцять) дол. США 71 цент; заборгованості по процентам за період з 21 грудня 2006 року по 02 червня 2015 року у розмірі 84 021 (вісімдесят чотири тисячі двадцять один) дол. США 97 центів; пені за прострочення сплати кредиту за період з 03 лютого 2014 року по 01 червня 2015 року у розмірі 591 431 (п'ятсот дев'яносто одна тисяча чотириста тридцять одна) грн. 08 коп.; пені за прострочення сплати процентів за період з 03 лютого 2014 року по 01 червня 2015 року у розмірі 906 730 (дев'ятсот шість тисяч сімсот тридцять) грн. 99 коп.; штрафу за невиконання зобов'язань за кредитним договором за період з 03 березня 2015 року по 31 травня 2015 року у розмірі 130 409 (сто тридцять тисяч чотириста дев'ять) грн. 36 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в рівних частках на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» суму судового збору у розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн.

ОСОБА_4 подав заяву про перегляд заочного рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2015 року.(а.с. 109-111)

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року в задоволенні заявви ОСОБА_4 про перегляд заочного рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2015 року відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21 грудня 2006 року ВАТ «Морський транспортний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк» уклав з ОСОБА_3 кредитний договір № 381/F, відповідно до якого Банк надав відповідачці кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 715 000, 00 дол. США на строк до 21 грудня 2018 року зі сплатою 12 % річних за користування кредитом.

З метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язання 21 грудня 2006 року ВАТ «Морський транспортний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк» уклав з ОСОБА_4 договір поруки №№2620-С, згідно з якими останній зобов'язався відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_3 усіх зобов'язань, що виникли з вищевказаного кредитного договору.

Згідно п. п. 1.2 Договору поруки поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому є розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що при порушенні будь-яких термінів повернення кредиту, сплати відсотків та комісій, передбачених умовами договору, позичальник зобов'язується сплатити пеню в розмірі 0, 3 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 4.2 Кредитного договору за кожний випадок порушення позичальником на строк більш ніж 60 календарних днів зобов'язання по поверненню кредиту, сплати відсотків та комісії встановлених договором, Банк має право нараховувати, а позивальник зобов'язаний сплатити на першу вимогу штраф у розмірі 10 відсотків від суми простроченого платежу. При цьому, пеня та штраф сплачуються у грошовій одиниці України за курсом НБУ на дату нарахування.

У судовому засіданні також доведено, що Банком було виконано свій обов'язок та зараховано кредитні кошти на поточний рахунок ОСОБА_3 для подальшого їх використання за цільовим призначенням.

Однак, ОСОБА_3 не здійснює платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та по нарахованим відсоткам, тому у неї виникла заборгованість за кредитом та процентами, яка станом на 02 червня 2015 рік становить 587 937, 68 дол. США, та 1 628 571, 43 грн. пені, та складається з: кредитної заборгованості за період з 21 грудня 2006 року по 02 червня 2015 року у розмірі 503 915, 71 дол. США.; заборгованості по процентам за період з 21 грудня 2006 року по 02 червня 2015 року у розмірі 84 021, 97 дол. США.; пені за прострочення сплати кредиту за період з 03 лютого 2014 року по 01 червня 2015 року у розмірі 591 431, 08 грн.; пені за прострочення сплати процентів за період з 03 лютого 2014 року по 01 червня 2015 року у розмірі 906 730, 99 грн.; штрафу за невиконання зобов'язань за кредитним договором за період з 03 березня 2015 року по 31 травня 2015 року у розмірі 130 409, 36 грн., що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості.

Згідно до вимог ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошові еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до статей 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначені грошовий еквівалент у іноземній валюті, суму що підлягає сплаті у гривнях, визначається офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Згідно до положень ч. 1 ст. 632 ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. І ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, відповідно до ч. З цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України договір кредиту складений в простій письмовій формі, у відповідності із законом.

У відповідності до п. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Статтею 627 ЦК України встановлено принцип свободи договору, згідно якому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначеності умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім цього, відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, відступити від положень цих актів і врегулювати свої відносини на власний розсуд, і не можуть відступити від положень цих актів, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень цих актів відносин між сторонами.

Таким чином, відповідачі на момент його укладення договору не заперечував свого вільного волевиявлення та своєї вільної згоди щодо всіх умов даного Кредитного договору.

На підстав викладеного суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що оспорюванні умови договору не суперечать Цивільному Кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

Крім того, відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком. Валютні курси, як зазначено в ч. І ст. 8 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» встановлюється Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Згідно з Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют, затвердженого постановою правління НБУ від 12.11.2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, встановлюється щоденно. Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірні кредитні договори в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладання договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого курсу не настане.

Відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Виходячи з змісту ст.ст. 1046,1047 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить на позичальнику, і зазначені позивачем підстави не звільняють від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено ст. 617 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою при триманням, завдатком.

Невиконання Поручителем зобов'язань за Договором поруки призвело до порушення ст. 526, 554 Цивільного кодексу України.

Частина 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Стаття 550 передбачає, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

При таких даних суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими і доведеними позивачем та такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та задовольнив позов.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутністю відповідачів, чим позбавив їх можливості надати суду клопотання про проведення по справі економічної експертизи щодо перевірки правильності нарахування відсотків за кредитним договором, не приймаються судом до уваги, оскільки згідно поштових повідомлень про вручення судових повісток, які містяться в матеріалах справи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про слухання справи, призначене на 22.09.2015 року були сповіщені належним чином (т. 1 а.с. 154-155).

Також не приймаються до уваги доводи стосовно наміру відповідачів подати до суду заяви про застосування строків позовної давності щодо стягнення пені, оскільки будучи сповіщеними належним чином про слухання справи могли скористатися своїми процесуальними правами, однак в судове засідання ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_4, або їх представники не з'явилися.

Також доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що судом при ухваленні рішення не враховано ст. 559 ЦК України, не приймаються до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме тим, що відповідно до укладеного кредитного договору, а також договору поруки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідають перед ПАТ «Марфін банк» за порушення обов'язків за кредитним договором, як солідарні боржники, оскільки ОСОБА_4 відповідно до договору поруки поручився перед банком за виконанням ОСОБА_3 зобов'язань, відповідно до кредитного договору, вимоги якого виконані не були, тобто сторонами зобов'язання за кредитним договором не виконані та не сплачена заборгованість за користування наданими коштами.

Що стосується порушення строку дії поруки, то з матеріалів справи вбачається, що останній платіж відповідачами зроблений у квітні 2014 року, а з позовом ПАТ «Марфін банк» звернувся 13 жовтня 2014 року, тобто в межах строку пред'явлення вимоги до поручителя. (т. 1 а.с. 2)

Інші доводи апеляційної скарги також не приймаються до уваги, оскільки вони також спростовуються матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду надано не було.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в повному обсязі то обґрунтовано стягнув з відповідачів на користь позивача понесені ним судові витрати.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги переконливими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, ч. 1 п. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 20 днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.А. Станкевич

Судді: Т.В. Цюра

І.П. Сидоренко